Спецтема:

Категорія:

Французький геополітик про промахи Путіна в Україні і Сирії

На сайті Challenges від 08.01.2016 року французький експерт НАТО, професор, доктор наук з питань геополітики Жан-Сильвестр Монгренє пише, що рішення, прийняті президентом Росії, не дозволяють йому контролювати  сирійський конфлікт, як і ще  менше мати  будь-яке регіональне лідерство.

16011402r.jpg

Jean-Sylvestre Mongrenier, Chercheur associé à l’Institut Thomas More
Jean-Sylvestre Mongrenier, Chercheur associé à l’Institut Thomas More

У листопаді 2015 року, Форбс поставив Путіна  третій рік поспіль на вершину світового рейтингу найвпливовіших фігур. За даними американського журналу «Володимир Путін продовжує доводити, що він є одним з небагатьох людей у ​​світі, які можуть дозволити собі робити те, що він хоче». І Форбс обгрунтовував свій вибір на підставі Донбасу і Криму, військової участі в Сирії і рівня популярності президента РФ у своїй країні. Швидкі до плутанини судження факту і судження цінності підлабузники Путіна бачать у цьому рейтингу «Made in USA» форму посвяти. Вони використовують і зловживають формулами про російського президента як видатного дзюдоїста і шанованого гравця в шахи або навіть нового царя. Враховуючи українську ситуацію та сирійсько-іракський театр, оцінка Путіна і перспективи залишаються сумнівними.

Україна залишається вільною і суверенною

Захоплення Криму і його  насильне («Manu militari»)  приєднання до Росії 18 березня 2014 року та спалахи в перші дні після цього «гібридної війни» на Донбасі (східна Україна), були представлені засліпленими прибічниками Путіна як дії майстра. Безумовно, російський президент здивував своїх західних колег. Там, де вони думали брати участь у стратегічній конкуренції більш-менш регульованій нормами права і обмеженої інтенсивності, Путін використав зброю і порушив кордони суверенної держави повністю визнаної на міжнародному рівні. Після анексії Криму він перетворив його в південний стратегічний бастіон і платформу демонстрації військової сили і потуги в Понтіко-Середземноморському басейні і аж до Близького Сходу. Цей акт  геополітичного ревізіонізму несе величезну загрозу «єдиній і вільній Європі».

Зрештою, Крим мав стати відправною точкою для розпаду України. Розпочата російським військовим спецназом і міліцією, одягненою з голови до ніг і озброєною  Москвою, війна на Донбасі повинна була перекинути східну частину України до Росії. Але так не сталося. Незважаючи на пряме вторгнення російських військ у серпні 2014 року, лише третина Донбасу перейшла під контроль Москви і так званих воєнізованих «проросійських»  груп. Бої, які вели українські солдати, створення дипломатичного фронту західних країн, щоб підтримати Київ, та здійснення міжнародних санкцій, які посилили наслідок нафтовий шок  на  російську економіку, зашкодили проекту «Новоросія». Без України Росія є менш європейською і більш азіатською.

Київські угоди (вересень 2014 – лютий 2015) дозволяють Путіну виграти час і збільшити свої прибутки, розраховуючи на втому українців, але геополітична частина не виграна. З одного боку Крим коштує дорого Росії, тоді як манна нафтодоларів вичерпується (барель опустився до мінімуму); з другого боку українці, які довгий час були розділені щодо ставлення до Росії, об’єдналися і дивляться в бік Заходу. Від 1 січня 2016 року вступає в дію договір про вільну торгівлю і асоціація з Європейським Союзом і Київ зміцнює своє політико-військове співробітництво з НАТО. У відповідь Москва закриває ринок для українських товарів і припиняє енергетичні поставки, що ще більше пришвидшує геополітичний поворот Києва. В цілому, Путін втратив Україну, наріжний камінь проекту Євразійського союзу, який він хотів згрупувати з країн «близького зарубіжжя» (колишнього СРСР). Щоб змінити хід речей, це потребуватиме або великої війни, або раптового краху Української держави.

Невизначеності і загрози на Близькому Сході

Якщо вірити пропаганді, Путін ввів війська на східне побережжя Середземного моря (Levant), щоб компенсувати невизначеність і недостатність американо-західноєвропейської коаліції, підтриманої Арабськими сунітськими державами у боротьбі з Ісламською державою. Переможець джихадизму у Чечні, російський президент був би здатним покінчити з так званим халіфатом без докорів сумління і непотрібних відмінностей між групами повстанців. Насправді, кінцеві визначення рішення Путіна невідомі. Зупинений щодо своїх амбіцій в Україні, чи він хотів відкрити периферичний фронт в новій холодній війні, яка простягалась би тоді до Близького Сходу? Дехто пояснює, що Путін, якому погано порадили в Україні, ніби то шукає альянсу з Заходом, щоб вести спільну боротьбу проти джихадизму. Інші бачать в цьому намір роз’єднати Захід, одержати поступки щодо України і зняти санкції.

Відправка експедиційного корпусу на північний захід Сирії, захист, що надається Башару Аль-Асаду і зміцнення союзу з режимом Дамаска, виявляють більш обмежені цілі, ніж висунуті пропагандою. Зусилля Путіна влітку минулого року відповідно до саміту БРІКС і організації Шанхайського співробітництва (Уфа, 8-10 липня 2015 року) не привели  до створення регіональної коаліції навколо Росії (…).  Асад і режим Дамаска є єдиними політичними гарантами російських інтересів. (…)

Як офіцер запасу Французьких Морських сил та постійний дописувач часопису «Afrique Magazine» Монгренє підкреслює, що  Москва зайшла на східно-середземноморське побережжя в союзі з іранським режимом, в оточенні Хезболла, організації, яка в списку терористичних організацій в Європі та Сполучених Штатах. Якщо військове втручання Росії змогло стимулювати американську дипломатію – поїздки  Керрі туди і назад нагадують човникову дипломатію Кіссінджера - рішення, прийняті Путіним зовсім не дають йому контролю над конфліктом і ще менше бути якимось регіональним лідером. У цьому  регіональному військовому нашаруванні  на тлі геополітичного ірано-саудівського суперництва, зав'язаний  тісний союз між Росією і Іраном, з Дамаском в основі, має вигляд російсько-шиїтського фронту. У свою чергу, він сприяє об’єднанню різних сунітських повстанських рухів під керівництвом Саудівської Аравії, і формуванню сунітської дипломатичної коаліції. Розрив дипломатичних відносин між Ер-Ріядом і Тегераном це ще один  крок  до великого секторального конфлікту між шиїтами і сунітами, те, що Путіна повинно турбувати. (...)

Два фронти, які залишають сумнів

Розгляд двох фронтів, на яких задіяна Росія , викликає  скепсис спостерігача. Політична замкнутість Росії і примус "вертикалі влади" добре забезпечує  Путіну широку свободу дій. Крім того, цей неогебіст зомбує розум своїх співвітчизників, і його "політична формула" – жорстокість звичаїв, совєцька ностальгія і культ держави (потуга заради потуги) - пояснює опитування його популярності. Все це виправдовує рейтинг Форбс, що не має нічого спільного з громадянською чеснотою і великодушністю, або навіть ефективністю. У багатьох відношеннях зовнішня політика Путіна показує себе неефективною.

Бажання показати вищість брутальної сили над довготривалим впливом, і відновлення «новенького» («New-look») СРСР лякає навіть Казахстан і Білорусь. Сполучені Штати відмовилися від «перезавантаження», європейські країни найбільш лояльні по відношенню до Москви встановили санкції, і НАТО переналаштувалось, щоб протистояти російській загрозі. (…) Нарешті, в епоху високих цін на нафту, Путін уступив принципу задоволення і зміцнив державний контроль: це поєднання державного капіталізму і націонал-більшовизму перешкоджає відновленню моделі могутності (…), уважає асоційований науковий співробітник Інституту Томаса Мора, француз Жан-Сильвестр Монгренє.

Гравець: 
Валентина Мельник
 
Форум Підтримати сайт Довідка