Важливість: 
2
Чи воював у «громадянську» творець Павки Корчагіна?

«Островський, нарешті, є носієм величезних моральних цінностей більшовизму. Я не знаю, чи багато творів в художній літературі, які були б дійсно носіями цієї скарбниці моральних цінностей більшовизму. Тому не випадково, що за кордоном його книга завдає колосальної шкоди у ворожому таборі, тому що наші вороги готові визнати за нами все: і силу, і все, що хочете, але вони хочуть нам відмовити в одному. Вони кажуть, що ми грубі матеріалісти, що у нас немає ніяких ідеалів, і Островський, своєю творчістю показуючи, які ідеали несе з собою робітничий клас і як на цих ідеалах ушляхетнюється робоче юнацтво, як зріє нова людська особистість, тим самим пропагує більшовизм як величезну моральну силу для перемоги людства».

Марк Колосов, перший редактор роману «Как закалялась сталь»: [1]

«Книга Островського написана з загострених позицій більшовиків. Вона стала ідеологічним патроном, зброєю ведення вогню по будь-якому їх противнику. Дух Павла Корчагіна, його фанатизм, що сконцентрував у собі ненависть до ворога, нехай навіть уявного, – його бойовим зарядом, вибухівкою. Як виявилося – цілком придатною і для сучасного «пояси шахідів». Фанатизм в усі часи залишається найнебезпечнішим знаряддям. Тільки фанатик здатний підірвати себе заради виконання навіяної йому мети, заради «визволення людства», не думаючи про життя окремих його представників, часто ні в чому не винних і не знаючих, що їх від чогось звільняють, крім самого життя...»

Станіслав Козлов, російський журналіст [2].



Почнемо з термінології і пояснимо, чому вираз «громадянська війна», коли йдеться про події в Україні 1918-1920 рр., береться нами в лапки. Вже стало звичкою механічно повторювати за більшовицькими підручниками нав’язувані протягом десятиліть стереотипи, котрі, якщо вдуматися, часто є брехливими.

Власне, для кондової Росії термін «громадянська війна» щодо подій 1918-1920 (навіть 1922 рр.) вживаємо без лапок. Адже головна суть подій полягала у дійсно громадянській війні за владу між «червоними»  та «білими», відповідно й населення поділилося на два табори. В Україні ж на першому плані була боротьба українського народу за самостійну Українську державу, а «добрі» сусіди з заходу (Польща) та сходу (РСФСР та «білі») прагнули задушити незалежні УНР та ЗУНР (потім об’єднані в єдину УНР (Українську Народну Республіку).

До честі польських істориків вони давно окреслюють цю війну з боку Польщі як польсько-українську, але російські історики (марксистські та буржуазні) поки що такої честі не заслужили. Вони не можуть визнати цю війну російсько-українською, бо не можуть щиро визнати українців окремим народом, який має таке ж право на незалежну державу, як і кожен інший великий народ світу. Звичайно, можна вказати на моменти, типові для громадянської війни і в Україні, але вони знаходяться на другому плані і не визначають дійсну суть подій 1918-1920 рр.

(Не називають же в Росії війну проти Німеччини 1941-1945 рр. громадянською на тій підставі, що точилася боротьба також між Червоною армією та «Русской освободительной армией» генерала Власова!).

Роман Миколи Островського «Как закалялась сталь», якраз присвячений цим буремним рокам, трактує війну в Україні як війну громадянську. Цей роман відомий практично кожному випускнику радянської школи, його знали й знають і далеко за межами СРСР, особливо в «братских странах социалистического лагеря».

Читачів вражала передусім особа автора, якого не зламала тяжка хвороба. Микола Островський писав роман сліпим, тяжко хворим і прикутим до ліжка калікою. Він вчинив громадянський подвиг, і за одне це можна схилити голову перед пам’яттю письменника. Але повага до мужності людини не означає поділяння його поглядів. Неупереджений читач не може співчувати Павці Корчагіну у його ворожості до держави власного народу і воюванні проти неї в лавах армії чужої держави; не може похваляти його блюзнірства (роман починається з того, що Павка ще хлопчиком насипав махорки у пасхальне тісто), не сприймає тих сторінок, у котрих зображення подій є фальсифікаторським (зображення бійців армії УНР як бандитів та антисемітів-погромщиків) тощо.

Більшовицька партія вже в 30-х роках поспішила перетворити роман у надійний засіб виховання молоді у своєму дусі. Роман перевидавали неодноразово, масовими тиражами, в перекладах різними мовами, за його мотивами було створено художні кінофільми (два в СРСР, причому цей намір стали реалізовувати ще в 30-і роки; один, зовсім недавно, було знято на китайські гроші в Україні), ім’я померлого Миколи Островського увічнювалось у назвах численних вулиць, площ, йому ставили пам’ятники, котрі й нині стоять (у Шепетівці, Острозі та ін.). В «братских странах» за зразком Павки Корчагіна ліпилися образи героїв революції й партії, як от у КНР (Китаї), де кожному було відоме ім’я гвинтика революції, відданого ідеям Мао Цзе-дуна – солдата Лей Фена.

Нерозривно злиті в єдине ціле образи Корчагіна та Островського створили додатковий захисний бар’єр для партайгеносе різних мастей. І коли критики режиму вказували на злочини Леніна, Троцького, Сталіна та інших вождів «Страны Советов», то компартійні ідеологи використовували як один з контраргументів роман «Как закалялась сталь» і підкреслювали, що роман є автобіографічним, що письменник Островський вивів себе в образі Павки Корчагіна і так само, як і його літературний герой, воював у лавах Першої Кінної, замерзав під Бояркою на «узкоколейке» і врешті віддав своє здоров’я і життя на олтар революції та будівництва комуністичного майбутнього.



За обронзовілим образом Миколи Островського важко розпізнавалися риси живої людини. Викликало подив, наприклад, те, що й донині не створено жодної наукової біографії письменника, чимало запитань залишилось у тих, хто хотів проникнути у творчу лабораторію письменника. Ті, хто пробував поритися в архівосховищах партії, наштовхувались на відмови, незрозумілу на перший погляд засекреченість багатьох даних, що стосувалися життя й творчості Островського. Лише в роки перебудови намітилися важливі зрушення. Розпочалося з дрібних фактів біографії письменника. Так, наприклад, невеличкою сенсацією стала історія родоводу Островського. Вкажемо тільки на те, що Микола Островський був наполовину чехом. Його мати, Ольга Заєць (1875-1947) була чешкою, походила з моравських переселенців на Волинь. Далі – більше.

Михайло Логвиненко у своїй ювілейній статті, присвяченій 85-річчю від дня народження письменника (Літературна Україна, від 12 жовтня 1989 р.) вказав на вагоміші «білі плями» біографії письменника: ряд його друзів, насамперед червоний командир Олександр Пузиревський [3], дехто з тих, хто давав йому рекомендацію у кандидати та члени ВКП(б) (Микола Миколайович Лисицин) були знищені в 1937-1938 рр., під час чергової хвилі сталінських репресій. Виявилось, що перші ознаки страшної хвороби, яка потім прикує Островського до ліжка, стали виявлятися ще у шкільному віці.

Але ще значніші «білі плями» були попереду. Тодішній директор Острозького краєзнавчого музею Анатолій Хведась і деякі його колеги витягли з архівів унікальні документи; про деякі з них він доповів на краєзнавчій конференції в Острозі у 1992 р. Після його виступу я тут же запропонував А. Хведасю надрукувати статтю про М. Островського у газеті «Вільна думка». Але газета припинила своє існування, а стаття з ряду причин не надходила.

При черговій зустрічі я дістав згоду на публікацію одного з документів, виявлених А. Хведасем, а саме: автобіографії письменника.

Дана «Автобіографія» надрукована на машинці і підписана М. Островським. Вона була створена, очевидно, у зв’язку з переводом з кандидатів у члени партії майбутнього письменника не раніше травня 1924 р.

Цей документ подаємо зі збереженням всіх особливостей оригіналу.

Додамо, що скорочення «п.з.з» розшифровується як «Південно-західна залізниця»:

«Автобіографія.

Родився я в 1904 р. в селі Віліі Волинської губернії. Батько мій працював на гуральні робітником в солодочному відділі. Там я вчивсь в сільській школі. 1914 р. коли кінчалася (так! - Ю.М.) війна гуральню закрили і батько зоставсь без роботи, тоді він переіхав з семею на ст. Оженін п.з.з., де працював в сіноприемочному пунктові. Мій старший брат поступив у 1914 р. На ст. Шепетівку на службу помічником слюсаря в депо і ми всею сімею преіхали в Шепетівку. Мій батько старий, 68 л„ не міг вже працювати, тоді нам з братом прийшлось працювати на сім’ю. Я поступив на роботу в буфет на станції, на кухню підносити обіди. Там я пробув до 19 року, в 1919 р. поступив на матеріяльний склад ст. Шепетівки різати дрова до паровика, де й проробив до 20 року. Потім поступив звіте учнем помішником кочегаря на злектростанціі, де проробив до року. Був кубовщиком на станціі в переміжну вчився в школі. В 21 році була перша конференція робітничої молоді, де я був вибраний на повітову конференцію молоді, після чого вступив в КСМУ Шепетівської організації. В серпні місяці КС командірувало мене в Киів до школи Залізнодорожноі (электро-техничный відділ), де я був до кінця 1922 р. Опісля був хворий кілька раз (більше 8 м.) тифом. Захворавши, приіхав в Шепетівку до батьків, де й болів.В час цеі хворісті в грудні м. проходила Всеукраїнська перепис КСМУ, котрій я не пройшов і механично вибув з КСМ. Після хворісті вступив в КСМУ в 1923 р., в травні місяці був посланим Окркомом КСМ секретарем Берездівськоі радонової організації, де працював увесь 23 рік. У вересні 23 року був прийнятий кан-дідатом КПБУ Берездівською парторганізаціею і затверджений Окркомом КПБУ 17 січня - 24 р.

Рекомендували в партію: Лисицин Миколай Миколаевич, член КПБУ з 18 року, п.к.ч. 289188, Предрайвиконкому. Трохимів, член КПБУ з 20 р.п.к.ч. 290391 секретар Райпарткому і Панасевич, член КПБУ з 20 р„ п.к.ч. 2777.

В травні місяці був посланний окркомом КСМУ райорганізатором на Заславля, де й працюю до цього часу.

Н. А.Островський.»



З цієї автобіографії чітко випливає те, що Микола Островський у роки «громадянської війни» працював офіціантом у буфеті, рубав дрова на складі, помагав кочегарити на електростанції, був кубовщиком, вчився в школі, потім на електрика, довго хворів на тиф, через що навіть з комсомолу вибув. Тим часом «громадянська війна» закінчилася і червона армія «свой закончила поход» і на Тихому океані.

Нічого ганебного у біографії Миколи Островського немає, бо комусь же треба було і офіціантом працювати, і дрова рубати, і на електрика вчитися. Таким шляхом йшли сотні тисяч, якщо не мільйони молодих людей тих років... Але нема тут і нічого героїчного і ніскільки не нагадує «боевую молодость» Павки з її «сабельным походом». Звичайно, можна простежити збігання деяких моментів автобіографії письменника та його роману (взяти хоча б той же буфет). Але, як бачимо, Микола Островський був не учасником подій, а сучасником, а це, погодьтесь, не одне й те ж саме. І про участь Павки в поході Першої Кінної юний Микола Островський писав з чужих слів, а не з власних вражень. Звичайно, письменник має право на художній домисел, і при бажанні він міг навіть записати Павку в ходоки до Леніна, але не мали морального права компартійні ідеологи ліпити й підтримувати міфи такого роду, крутячи свідомістю суспільства як циган сонцем. Це вони роблять і нині, поливаючи багном Центральну Раду, Українську Народну Республіку, УПА, Симона Петлюру та інших борців за волю України і обілюючи монстрів типу Сталіна.

P.S. Через деякий час ми вирішили повернутися до даної теми.

Перечитуючи тритомне зібрання творів М. Островського (це крім його основного роману «Как закалялась сталь» незавершений твір «Рожденные бурей» і листи), не можна було не звернути увагу на пієтет їх автора перед Леніним, Сталіним, ЧК-НКВД, ненависть до «недорезанных буржуїв», «буржуазную недогрызь», «петлюровских банд», самого Симона Петлюри, якого Островський називає Іудою і малює карикатурний портрет з нього (в «Рождённых бурей»). Ось, наприклад, влітку 1933 р. Островський завершує другу книгу роману «Как закалялась сталь» і з радістю пише про те, що ЦК ЛКСМУ хоче її видати до 15-ліття комсомолу українською мовою.

У голодоморний 1933 р. ЦК не знайшов видно кращого засобу як нагодувати мільйони українських селян! Островський вважав, що книга має вийти в рекодний термін – за півроку (це й по нинішніх часах дуже швидко).

За півроку книга не встигла вийти і письменник оцінює цей факт як «злісний саботаж». 19 січня 1934 р. він пише М. Фінкельштейну листа, де пояснює причину цього явища: «Оказывается, старое руководство состояло из петлюровцев, контрреволюционеров, – издавали националистические книги, а саботировали антипетлюровские, вроде моей. Они разоблачены и рассажены по соответствующим местам. Новое руководство пишет, что книга выйдет во II-м квартале» [4].

Якщо нагадати, що якраз тоді були арештовані і знищені НКВДистами Олекса Влизько, Григорій Косинка, Євген Плужник та ін., то радість Островського нагадує радість канібала.

Скільки ж українська література тоді втратила! Натомість збагатилася комуністичною агіткою, ще й перекладеною з російської. Щоправда, враховуючи рівень володіння Островським російською мовою (див. все ту ж автобіографію. – Ю.М.) можна уявити скільки чорнила й паперу перевела головний редактор журналу «Молодая гвардия» і формально редактор роману Анна Караваєва, щоб переперти це творіння із суржика на російську мову. Але роль Анни Караваєвої була куди більшою, ніж роль літературного редактора. Якоюсь мірою про це можна довідатися і з листів Островського, котрий писав про скорочення нею цілих сцен. Але судячи з неофіційної інформації Караваєва по суті заново написала цей роман, використовуючи напівграмотний опус Островського. «Вдячний» Островський відмовився навіть поділитися гонораром з письменницею, відбоярившися від неї «комсомольским приветом» ...

Пишучи «Как закалялась сталь», Караваєва трохи перестаралася!

Уродженка Пермі, вона погано знала українські реалії. Той, хто хоч трохи знає Київщину, той знає, що Боярка є трохи не передмістям Києва і ніякої тайги тут не було, а отже і якихось великих запасів дров. Залізнична колія між Києвом та Бояркою існувала ще з дореволюційних часів, а у 1920-1921 рр. справно функціонувала. Детальніше про це розповідається в деяких дослідженнях недавнього часу.

Врешті, як поінформував нас київський письменник Микола Шудря, Островський працював не просто у буфеті, а у власному буфеті свого батька, до того ж колишнього царського офіцера. Дистанція між міфічним Павкою Корчагіним та реальним Миколою Островським стала ще разючішою...

* * *

Джерело:

Чи воював у «громадянську» творець Павки Корчагіна // Протоієрей Юрій Мицик. За віру православну! Видання 2-е, доповнене і перероблене. - К.:Видавничий Дім «Слово», 2009. С. 35-42.

ISBN 978-966-194-014-6

Коментарі до статті В.Ф.:

[1] 15 листопада 1936 р. в Москві на квартирі Миколи Островського, абсолютно сліпого і майже повністю нерухомого через невиліковну хворобу, відбулося засідання Президії Спілки радянських письменників СРСР і працівників Центрального Комітету комсомолу по обговоренню роману Миколи Островського «Народжені бурею». На цьому засіданні одним з перших виступив Марк Колосов, перший редактор роману «Как закалялась сталь» і, до речі, одноліток Островського, теж письменник, який опублікував на той час велике число комсомольських оповідань.

Цит. по: Евгений Бузни. Феномен Николая Островского и его времени / Сайт «Островский Николай Алексеевич» (ostrovskiy-memory.info).

[2] Цит. по:   Евгений Бузни. «ЗА» и «ПРОТИВ» Николая Островского или Ветер дует, а караван идет / Форум «Агрия» (forum.agriya.info).

[3] О. Пузиревський з 1928 р. працював головою Центробкоопу у Кривому Розі, пізніше – в Маріуполі, а потім знову у Кривому Розі. Був інструктором Дніпропетровського обкому ВКП(б), першим секретарем Апостолівського райкому партії, зав. відділом того ж таки Дніпропетровського обкому. Саме Пузиревський відгукнувся на смерть М. Островського статтею у обласній газеті «Зоря».

[4] Островский Н. Собрание починений в трёх томах. М., 1956. – Т. 3. – С. 148.

* * *

Скріншоти з нарису Михайла Кольцова «Мужество» (опублікованого у газеті «Правда» 17 березня 1935 року) зроблені з pdf-версії книги: Михаил Кольцов. Избранные произведения в трех томах. Том первый. ФЕЛЬЕТОНЫ и ОЧЕРКИ. – М., Государственное издательство художественной литературы, 1957.



Наші інтереси: 

Знати правду про радянські фальсифікації історії Громадянської війни в СРСР і її учасників.

Гравець: 
Володимир Федько
134

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка