Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 3
  • Переглядів: 3

Чому Росії вже не допоможуть навіть «друзі». Про «піраміду зла», розчарування «цивілізованого світу» і занепокоєння Азії

Категорія:

На тотальне приниження Росії на самітах ASEAN, East Asia, G19 і APEC Путін у своєму стилі відповів цілком прохідним форумом муніципалітетів у форматі BRICS+ у Санкт-Петербурзі та самітом ОДКБ в Єревані, на якому головуюча Вірменія відмовилася підписати спільну заяву.

Беззмістовність зусиль Росії видати бажане за дійсне у форматі BRICS не завадила Лаврову оголосити саме це аморфне міждержавне об’єднання «моделлю справжньої багатосторонньої дипломатії, що відповідає реаліям ХХІ століття». Насправді, якщо враховувати досить очевидне зовнішньополітичне балансування Індії, Бразилії і Китаю, абревіатуру BRICS уже час перейменувати на BRIKS: Білорусь, Росія, Іран, Корея (Північна), Сирія, – так змінилося зовнішньополітичне коло найкращих друзів Росії за цей рік.

Про це у своїй статті на ZN.UA пише Сергій Корсунський, надзвичайний і повноважний посол України в Японії.

Росія відчайдушно намагається переконати саму себе в тому, що її ізоляція не є вже такою критичною. Ось і тепер заявку Алжиру на приєднання до BRICS в Москві подають як досягнення і продовжують мріяти про приєднання до цієї групи Саудівської Аравії, Туреччини, Єгипту, Ірану і ОАЕ. Дуже цікаво побачити, як співпрацюватимуть Іран та Саудівська Аравія, що перебувають на межі війни, і який конструктивний діалог може бути між Індією та Китаєм, якщо лідери цих країн навіть не провели двосторонньої зустрічі ні на саміті ШОС, ні на G19.

Ще гіршою видається ситуація в ОДКБ. Скільки б Путін не говорив про «очевидну віддачу від співпраці в рамках ОДКБ через проведення консультацій та зміцнення співпраці по лінії спецслужб», єдиним «позитивом» вважається придушення антиурядових протестів у Казахстані минулої зими. У Єревані Пашинян висловив крайнє невдоволення тим, що ОДКБ не надала підтримку Вірменії у війні з Азербайджаном, і відмовився підписувати підсумкову заяву. Хоча значна частина саміту проходила за зачиненими дверми, повідомляється, що на претензії лідера Вірменії відповів Лукашенко: «Азербайджан сьогодні очолює абсолютна наша людина – Ільхам Алієв», і тому вимоги Вірменії щодо втручання ОДКБ мають бути відкинуті.

Взагалі саме Лукашенко чомусь узяв на себе функцію рупора Кремля і наговорив багато зайвого, у тому числі й про Україну. Демарш Пашиняна був негайно публічно розкритикований у традиційній російській манері. Такий собі Євген Федоров, депутат Держдуми від «Єдиної Росії», привселюдно заявив, що «Вірменія – нелегальна держава», оскільки «нелегально вийшла з СРСР». Після погроз російських пропагандистів на адресу Казахстану, що він «наступний після України», які неодноразово звучали в ефірі Скабєєвої і Соловйова, абсурдність нових заяв російських політиків, тепер уже на адресу Вірменії, навіть не дивує. Схоже, що й до того напівмертвий ОДКБ закінчує своє безславне існування буквально на очах.

Тим часом цивілізований світ входить у передріздвяний режим, розчарований, що більшість міжнародних проблем не вдалося вирішити і максимум, на який варто очікувати наступного року, – це продовження попередніх спроб. Певні надії на те, що досягнуті на самітах в Азії цієї осені домовленості почнуть набирати реальних обрисів, окремі експерти пов’язують із проведенням у Камбоджі зустрічі міністрів оборони ASEAN+ з участю десяти країн Південно-Східної Азії та восьми країн – «партнерів по діалогу», зокрема, США, КНР, Росії.

І хоча зустріч проходила здебільшого за зачиненими дверми, певні деталі з дипломатичних джерел вдалося отримати. Насамперед, було прийнято спільну декларацію про свободу мореплавства, відбулась особиста зустріч міністрів оборони США і КНР, а присутній на заході заступник міністра оборони РФ Олександр Фомін поводився досить непомітно. У центрі уваги були питання Тайваню та Південно-Китайського моря, але не забували й про Україну.

Чотири азійських саміти, що пройшли один за одним у Камбоджі, Індонезії та в Таїланді впродовж першої половини листопада 2022 року, стали прелюдією до менш публічної, проте не менш важливої зустрічі, яка відбулася 19 листопада в Токіо. У рамках засідання Asia Pacific Group тут зібралися відомі і впливові політики, інтелектуали та корпоративні лідери Азії, які є членами Тристоронньої комісії, створеної в рамках діалогу з питань безпеки США, ЄС і Японії ще в розпал холодної війни.

У книжках із конспірології Тристоронню комісію згадують як одну зі складових «світового уряду», який начебто керує всіма геополітичними та глобальними економічними процесами. Першим директором Тристоронньої комісії у 1973 році був Збігнєв Бжезінський, а нині Asia Pacific Group очолює президент і CEO Suntory Holdings Такеші Ніінамі – це щоб було зрозуміло рівень представництва країн-учасниць. Згідно зі встановленими правилами, членами Комісії не можуть бути посадові й публічні особи, тому держсекретар Блінкен, радник з питань національної безпеки США Салліван та прем’єр-міністр Данії Фредріксен призупинили своє членство в Комісії після призначень на відповідні посади.

Колись, майже 50 років тому, члени Комісії обговорювали концепцію Гантінгтона. На засіданні минулого тижня в центрі уваги були відносини між США та КНР. Ключова теза – без урахування думки країн Азії США можуть увійти в небезпечну конфронтацію з Китаєм. Один із учасників обговорення висловив цю думку так: «Якщо країни Південно-Східної Азії будуть вимушені обирати між США і КНР, вони оберуть Китай». Такої ж думки дотримуються представники Філіппін, Південної Кореї, а також Масахісо Ікеда – майбутній директор Asia Pacific Group, один із партнерів Shearman&Stearling – глобальної консалтингової групи з колосальними зв’язками у США та Японії.

На думку учасників засідання, кожна з глобальних проблем, які турбують сьогодні світ, є наслідком двох факторів, що стають очевиднішими день у день: це – зниження спроможності США протистояти змінам світового порядку та усвідомлення того факту, що глобалізація і взаємозалежність більше не є джерелом глобальної стабільності.

Ліберальний світовий порядок, за який США агітують зараз, суперечить тим принципам, що були закладені в це поняття у період його формації. Міжнародні інституції, на які спиралася система безпеки і міжнародного співробітництва, більше не виконують свою функцію.

Досить дивно усвідомлювати, що нині саме Китай, бодай декларативно, продовжує відстоювати багатосторонні принципи міжнародного правопорядку. У щирість концепції «співтовариства спільного майбутнього» КНР не вірить ніхто, проте той факт, що «центр тяжіння» нинішніх міжнародних інституцій перебуває на Заході, робить їхній вплив на сучасні процеси обмеженим. Під час засідання про це голосно говорили, зокрема, представники Індії, і саме цій країні було приділено значну увагу.

«Всіх, кого турбує війна в Україні, я закликаю усвідомити той факт, що на кордоні Індії і Китаю сконцентровано 120 тисяч військових. Не тільки Північна Корея є проблемою в регіоні, а й Китай також», – зазначив під час засідання представник Індії. – «Ми не надамо КНР режиму вільної торгівлі з метою виходу на ринок Індії. Інвестиції КНР в Індію впали торік на 74%, і не тому, що Китай не хоче інвестувати, а тому, що були зіткнення на кордоні, які призвели до людських жертв».

На думку учасників засідання, Індія має потенціал для більш потужної геополітичної гри, ніж сьогодні, і цілком здатна змінити політичний і безпековий баланс у регіоні. Про Росію під час засідання майже не згадували, очевидно ні про що говорити.

Спроби створення Тристоронньої комісії належать до 1972 року, коли Девід Рокфеллер, глава Chase Manhattan Bank of New York, запропонував включити Японію у Більдерберзький клуб, створений з метою діалогу між США і Європою щодо уникнення майбутніх воєн. Тоді його пропозицію відхилили, і Рокфеллер доклав зусиль до заснування окремого форуму, метою якого стало залучення Японії, що переживала економічний бум, до західного альянсу демократій. Так народилася Тристороння комісія. Обговорення, яке відбулося в Токіо, показало, що часи змінилися, і тепер пора Заходу почути не тільки Японію, а й інші важливі країни Південно-Східної Азії. Добре, що такий діалог розпочався.

З самого початку війни Росії проти України було зрозуміло, що інтереси країн Заходу і Південно-Східної Азії в контексті припинення агресії та повернення глобальної стабільності враховують не тільки і не так фактор Росії, як насамперед Китаю. Вихід Сі Цзіньпіна «у світ» засвідчив певну готовність КНР до взаємодії із країнами як регіону, так і умовного «англо-саксонського світу».

Тим часом не минувся непоміченим той факт, що Сі Цзіньпін провів зустрічі з лідерами США і Австралії, проте скасував зустріч із новим прем’єром Великої Британії, зробив реприманд Джастіну Трюдо і не зустрівся з главою уряду Індії; що з боку як США, так і КНР були помітні зусилля привернути на свій бік Індонезію; не лунали заклики приєднуватися до «Глобальної ініціативи з безпеки», яку очільник КНР висунув у квітні, донедавна флагманського проєкту КНР «Один пояс – один шлях» та інших ідей, що їх китайська дипломатія просувала на міжнародній арені.

Не було помітно й різкої критики на адресу Заходу, яка ще рік тому була символом китайської «дипломатії воїнів-вовків». Вочевидь, на тлі російської агресії і трансформацій у світі, спричинених нею, навіть китайцям знадобилися друзі.

А ось кому «друзі» вже практично не допоможуть – це Росії. Цілком очевидно, що Росія втратила свої позиції у світі. Віднині вона очолює антирейтинг держав – спонсорів тероризму й перебуває на вершині «піраміди зла», яку утворюють (разом із нею) Білорусь, Іран, Північна Корея, Сирія, Еритрея, ЦАР, Нікарагуа, Судан, Венесуела, Малі та ще деякі острови.

При цьому Росія втратила, а Китай зміцнив свої позиції в Азії, США не погіршили їх у складний рік проміжних виборів. На міжнародній арені посилюються позиції Індії і Туреччини, що (як і КНР) знаходять можливість для геополітичного балансування.

Відбулося об’єднання демократичних сил у форматі «Рамштайн», вдалося трохи диверсифікувати підтримку України з європейського і трансатлантичного геополітичного виміру за рахунок залучення деяких країн Азії, Океанії, Африки та Латинської Америки.

Важливо, що Україні вдалося вчисту обіграти Росію на майданчиках міжнародних організацій, насамперед – системи ООН. Усе це створює певні передумови і для нашої перемоги, і для формування справедливого повоєнного світового порядку, де Україна має посісти важливу властиву їй роль.

І все ж геополітика робиться не тільки і не так на самітах. Вона є результатом успішних операцій збройних сил, економічних трнсформацій, добре продуманих геополітичних ініціатив, копіткої праці на дипломатичному фронті. Нині немає дефіциту розуміння, що легше допомагають тим, хто допомагає сам собі, а честь і гідність – не порожні слова.

Наступний рік має стати роком нашого успіху – на фронтах як війни, так і геополітичних баталій.

 

Наші інтереси: 

Наступний рік має стати роком успіху України. Україна переможе!

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Кукіль звичайний (Agrostemma githago)

Кукіль без пшениці: про що розповідають вставки в Євангеліє

Що краще: кілограм чистої пшениці чи кілограм пшениці, перемішаний з кілограмом куколю? Залежить від того, чи є у вас технологія відділення одного від другого. Якщо є, то зайвий кілограм куколю в...

Останні записи