ЧАРІВНИЙ ПІСОЧОК

Жив собі моторний хлопчик Богданко. Пішов він сам-один гуляти далеко від села та й попався татарам. Вкрали вони малого і відвезли до себе у Кафу, на базар продавати. Але Богданко з базару втік, не розгубився.

Йде оце собі малий по якомусь парку, аж бачить — прямо на нього двоє турків ведуть Козака полоненого. Хлопчик сховався в кущах, а коли вони порівнялися, то жбурнув одному камінцем  прямо в око, а другому — піском в обличчя. Поки турки чухалися — бравий Козак втік разом із Богданком.

Треба ж їм далі тікати. Знайшли вони залив на Морі, де було звалище старих кораблів, і побачили там покинутий козацький човен, Чайку. На таких ловких човнах, наші звитяжні козаки, як соколи, аж до Стамбула долітали! Відновили вони козацьку Чайку, напнули вітрило, зшите із клаптиків старих вітрил. Помолилися і помандрували Морем.

Надвечір пристали до берега. Розпалили багаття, наварили повен казан пшоняної каші, повечеряли трохи, та полягали, стомлені, спати.

І наснилося Богданкові, наче він спить не на піску, підмостивши під голову одежину, а спить він у хаті, у чистому гарному ліжку. Коло ніг відчинене віконечко і з нього віє приємна прохолода. Аж раптом у вікно лізе страшний татарчук і руки тягне до нього! Хлопчик із усієї сили як штурхоне того татарина ногами — аж прокинувся! Оце такої! А казан із кашою він перекинув був насправді, а не уві сні! Схопився Богданко голими руками ту кашу назад у казан закидати. Як зміг, бідолашний, так і позбирав. Але ж трохи піску в казан попало таки.

На ранок, коли хлопчик прокинувся, — дивиться, а Козак ту кашу так намина, так смакує - аж мукає від задоволення! От Козак і каже:

- Що це із кашою трапилося, що вона настільки смачна зробилася? Ніколи такої смакоти не куштував!

Богданко і розповів про свій сон та про перевернутий казан.

- Каша стала смачною через те, що цей чарівний пісочок у казан попав! Набираймо його побільше! - зрадів здогадкою Козак.

Набрали вони того піску повен човен, аж по вінця, аби тільки Чайка не потонула козацька.

Мандрували вони довго і припливли до Царя.

А Цар сидить, нудьгує та буряка гризе, наче яблуко. От вони йому й кажуть:

- Збирай своїх куховарів нам на допомогу, а ми тобі таку вечерю зробимо — повік не забудеш!

Цар навіть золото пообіцяв, коли вечеря вдасться, а коли ні — то голови повідрубує.

Козак подумав: "Не чіпатимеш ти, царю, козацької душі - побоїшся!" А Богданкові сказав: "Починаймо, Боже-поможи!"

Взяли вони мішок пшона, мішок м’яса, цибулі та з куховарами наварили кулеші гарної, і потайки всипали туди чарівного пісочку.

Накрили величезний стіл, Цар запросив своїх генералів. А коли подали куліш, то тут таке почалося — сором один. Генерали чавкають, захлинаються, бо ж смачне таке, що вони зроду не їли! Ложками по столу стукають, кричать: “Мені добавки!”, “І мені!”, “А мені побільше!!!”. Під кінець половина з них вдавилася кістками, у декого аж із горла стирчали! Та так і попадали замертво. А цар розчервонівся, задоволений, гикає та й каже:

- А що, козаки, я вам заплачу добре, але якщо в мене зостанетеся кухарями, то ще більше платитиму!

Не схотіли наші скитальці зоставатися, бо за домівкою засумували. Як там родичі? Переживають, плачуть, напевне.

Підняли Богданко із Козаком своє вітрило, дмухнув Стрибог, Вітрів Батько, у вітрило та понесло Чайку додому. І так швидко, що вже незабаром опинилися вони удома. А як же зраділи батьки Богданкові, коли побачили синка, живого-здорового, та ще й з добром — того словами не переказати!

Козак пішов у своє село, теж йому вдома зраділи всі — три дні гуляли, танцювали та співали!

А тепер загадка — що ж то за чарівний пісочок був?

Правильно, чарівний пісочок - це сіль!

Можливо, з того часу і почали чумаки сіль возити. Та так смачно люди стали готувати, що ніде у світі такими гарними стравами вас не почастують, як у нас на Україні!