Важливість: 
2
3 вересня 1939-го – новопризначені дипломати СРСР вручають вірчі грамоти Гітлеру

1 вересня 1939 року перед від'їздом до Берліна О. О. Шкварцева разом з військовим аташе М. О. Пуркаєвим, радником повпредства А. З. Кобуловим і першим секретарем В. М. Павловим прийняв Сталін, який дав їм настанови щодо майбутнього радянсько-німецьких відносин… 3 вересня Шкварцев вручив вірчі грамоти Гітлеру.



3 вересня 1939 року в Берліні відбулося вручення вірчих грамот новопризначеним Надзвичайним і Повноважним Послом СРСР у Німеччині [1]. На церемонії О. О. Шкварцев і А. Гітлер запевнили один одного від імені своїх країн, що виконають свої зобов'язання за договором про ненапад [2].

На наступний день в газеті «Правда» було опубліковано наступне повідомлення ТАРС:

«Німецькі газети поміщають на видному місці офіційне повідомлення, в якому говориться, що вчора Гітлер у присутності Ріббентропа прийняв нового радянського повпреда СРСР в Берліні т. Шкварцева, а також військового аташе СРСР т. Пуркаєва. Після вручення вірчих грамот між Гітлером і радянським повпредом відбулася тривала бесіда».

***

ДОКУМЕНТ:

ПРОМОВА ПОВНОВАЖНОГО ПРЕДСТАВНИКА СРСР В НІМЕЧЧИНІ

О. О. ШКВАРЦЕВА ПРИ ВРУЧЕННІ ЇМ ВІРЧИХ ГРАМОТ

3 вересня 1939 року

Пан рейхсканцлер,

Вручаючи Вам вірчі грамоти, якими Президія Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік акредитує мене при Вас в якості Надзвичайного і Повноважного Посла, вважаю обов'язком заявити Вам, що народи Радянського Союзу з глибоким задоволенням зустріли то поліпшення відносин між Радянським Союзом і Німеччиною, яке знайшло свій урочистий вираз в ратифікації радянсько-німецького пакту про ненапад, підписаного в Москві 23 серпня і ратифікованого Верховною Радою Союзу Радянських Соціалістичних Республік на засіданні 31 серпня цього року.

Разом з торгово-кредитною угодою між Радянським Союзом і Німеччиною, підписаною в Берліні 19 серпня цього року, радянсько-німецький договір про ненапад кладе міцну основу для дружньої і плідної співпраці двох великих європейських держав в економічній і політичній сферах, звужує поле можливих військових зіткнень в Європі і, відповідаючи інтересам всіх народів, служить справі миру в усьому світі.

У цьому сенсі радянсько-німецький договір про ненапад знаменує історичний поворот в міжнародних відносинах і відкриває собою найширші позитивні перспективи.

Приступаючи до виконання своїх обов'язків Надзвичайного і Повноважного Посла Союзу Радянських Соціалістичних Республік в Німеччині в такий знаменний момент, я дозволяю собі висловити надію, що у Вашій особі, пан рейхсканцлер, а також з боку Вашого уряду, я зустріну належну довіру і активну підтримку, необхідні для успішного виконання відповідального завдання, покладеного на мене урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік [3].

***

ДОКУМЕНТ:

«Із щоденника повноважного представника СРСР в Німеччині О. О. Шкварцева.

3 вересня 1939 року

Об 11 годині 50 хвилин за нами заїхали дві німецькі машини з чиновником протокольного відділу Халем і військовим, прізвище якого нам невідоме. Вони запросили нас до Гітлера. У першій машині знаходився крім мене супроводжуючий Халем. У другій машині їхали тов. Пуркаев [Комкор М. О. Пуркаев в кінці серпня 1939 р. був призначений військовим аташе СРСР у Німеччині. – В. Ф.] і тов. Павлов в супроводі військового чиновника. По дорозі, як і вчора, на вулицях руху як автомобільного, так і пішохідного було мало.

У резиденції Гітлера нас зустрів невеликий натовп народу, який кричав «хайль!» і вітав нас по-фашистски піднятою рукою. Коли ми під'їхали, ворота розчинилися і ми побачили вистроєний почесний караул. Начальник варти віддав мені рапорт. Ми пройшли перед фронтом варти і увійшли в резиденцію. У резиденції нас зустрів шеф-протоколу Дернберг та інші видатні як військові, так і цивільні чиновники, включаючи Ріббентропа. Потім нас запросили в приймальню, де Гітлер зустрів мене в супроводі Герінга. Гітлер і я обмінялися рукостисканнями: після цього були представлені тт. Пуркаєв і Павлов. Я вручив відкличну на тов. Мерекалова і свою вірчу грамоти. Потім прочитав свою промову, складену в Москві і затверджену Вами [Мається на увазі В. М. Молотов. – В. Ф.]. На цю промову Гітлер відповів такою промовою: «Німецький народ щасливий, що укладений радянсько-німецький договір про ненапад. Цей договір послужить справі співдружності обох народів як в політичній, так і в економічній сферах».

Потім Гітлер запросив присісти. Сиділи ми у гостинній обстановці. При бесіді крім Гітлера, Ріббентропа, Герінга і перекладача були присутні невідомі нам вищі чини, в кількості всього до 8 осіб. Гітлер сказав, що він ще раз висловлює радість німецького народу з приводу укладення радянсько-німецького договору про ненапад. І запевняє, що взяті зобов'язання Німеччина виконає. У відповідь на це мною було заявлено, що наш уряд виконає також свої зобов'язання. Гітлер, продовжуючи бесіду, сказав, що Німеччина знаходиться у важкій боротьбі. Але з цієї боротьби, спровокованої великими державами, Німеччина вийде переможницею. Польща буде розгромлена. Якщо Англія і Франція оголосять нам війну, то ми спокійні, тому що наші західні кордони надійно укріплені. Наші озброєння перебувають на такому високому рівні, на якому вони ще ніколи не були. Мною на це було сказано, що дана заява буде передано главі уряду тов. Молотову В. М. Потім Гітлер сказав, що він не може розповісти нам багато про хід війни, так як військові дії почалися два дні тому. Але при цьому підкреслив, що німецькі війська наступають. На це мною було сказано, що про це ми знаємо з центральних газет, і [я] запитав, чи не має він повідомити що-небудь на додаток до [о] публікованого в газетах. Після легкого замішання і погляду на Герінга, який відповів негативно, Гітлер сказав, що всі повідомлення про військові дії друкуються в газетах повністю, відповідають дійсності, і додав, що в результаті війни буде ліквідовано положення, що існує з 1920 року за Версальським договором.

При цій ревізії Росія і Німеччина встановлять кордони, що існували до війни. Тоді мною було заявлено, що все сказане буде передано главі уряду тов. Молотову В. М. На цьому розмова, яка тривала 15 хвилин, закінчилася. У супроводі осіб, які зустрічали нас, ми поїхали в посольство. Після прибуття в повпредство тов. Іванов повідомив, що о 12 годині 20 хвилин подзвонили з Москви агенту ТАСС тов. Філіппову про те, що Англія оголосила війну Німеччині. У розмові Гітлер не згадав і не розповів про це. Як слова Гітлера, так і мої перекладав тов. Павлов, причому присутній німець-перекладач не зробив ніяких зауважень.

Військовому аташе Гітлер питань не ставив.

Повпред СРСР у Німеччині

Шкварцев» [4].

За лаштунками події:

Призначення О. О. Шкварцева

В середині квітня 1939 року повпред СРСР в Німеччині Олексій Мерекалов був викликаний до Москви на нараду і в Берлін не повернувся. Кілька місяців місію очолював повірений у справах Георгій Астахов. У серпні на радянсько-німецьких переговорах німецька сторона заявила, що відсутність радянського посла в Берліні не відповідає духу нових радянсько-німецьких відносин. В результаті в Москві була терміново підібрана кандидатура нового повпреда. Олексій Шкварцев був особистістю цікавою, представницькою, але для дипломатичної роботи не зовсім підходив [5].

За спогадами дипломата і перекладача Сталіна Валентина Бережкова, Шкварцев працював директором Текстильного інституту і прийшов в Наркоміндєл по путівці райкому партії [6].

Шалені репресії 1937-1939 років торкнулися і дипломатичного корпусу, тому розстріляні кадри терміново замінювалися висуванцями з рядів партії. Одним із таких висуванців і був О.О. Шкварцев, який у 1930 році захистив кандидатську дисертацію на тему виготовлення текстилю в англійській текстильній промисловості [7].

19 серпня 1939 року Шкварцев був викликаний на прийом до Сталіна [8].

По всій видимості, це пояснюється тим, що в ніч з 19 на 20 серпня в Берліні було підписано радянсько-німецьку кредитну угоду, намітився серйозний поворот у відносинах між двома країнами [9].


О. Шкварцев в центрі з паперами під час підписання Договору про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною 28 вересня 1939 року

[Bundesarchiv_Bild_183-S52480,_Dtsch.-Sowjet._Grenz-_u._Freundschaftsvertrag.jpg
Dtsch.-Sowjet. Grenz- u. Freundschaftsvertrag

Scherl: Die Unterzeichnung in Moskau. Als Ergebnis der Moskauer Besprechungen wurde vom Reichsminister des Auswärtigen v. Ribbentrop und vom Vorsitzenden des Rates der Volkskommissare und Außenkommissar Molotow im Kreml eine gemeinsame politische Erklärung und der Freundschaftsvertrag zwischen der Reichsregierung und der Regierung der UdSSR unterzeichnet. Unser Bild zeigt Reichsaußenminister v. Ribbentrop während der Unterzeichnung. Links neben ihm der sowjetrussische Botschafter in Berlin Schkarzew; dahinter (von rechts) Stalin, Außenkommissar Molotow und der Generalstabschef der sowjetrussischen Armee Stapostnikow. ADN-ZB/Archiv Sowjetunion, September 1939 In Moskau wird am 28.9.1939 zwischen dem Deutschen Reich und der UdSSR ein Grenz- und Freundschaftsvertrag sowie eine gemeinsame politische Erklärung unterzeichnet. Der deutsche Reichsaußenminister Joachim von Ribbentrop während der Unterzeichnung; stehend v.r. J. W. Stalin, der Vorsitzende des Rates der Volkskommissare W. M. Molotow, der sowjetische Botschafter in Berlin Schkwarzew und der sowjetische Generalstabschef B. M. Schaposchnikow. 11983-39

Abgebildete Personen:

  1. Ribbentrop, Joachim von: Außenminister, NSDAP, Deutschland
  2. Molotow, Wjatscheslaw Michailowitsch: Außenminister, Sowjetunion (GND 11873461X)
  3. Schkwarzew, Alexander: Botschafter in Deutschland, Sowjetunion
  4. Schaposchnikow, Boris: Marschall, Sowjetunion (GND 11882600X)
  5. Stalin, Josef W.: Marschall, Vorsitzender des Ministerrates, Generalsekretär der KP, Sowjetunion]

Дипломат Володимир Семенов в своїх спогадах писав:

«Мені розповідали, що після радянсько-німецького договору шукали фігуру посла в Берлін. Було два кандидата: Бородулін – директор Текстильного інституту і Шкварцев – секретар парткому там же. Сталін попросив В.М. [Мається на увазі В. М. Молотов. – В. Ф.] познайомити його з цими особами. Він поставив одне питання: «Який зараз самий невралгічний пункт в політиці?». Шкварцев відповів, не замислюючись: «Литва». – «Так що ж ми думаємо: от він і є посол, а Бородулін – торгпред. На жаль, це був випадок, коли дурні люди виголошують розумні речі. Шкварцев завалився дуже скоро, а Бородулін був до війни непоганим торгпредом» [10].

Ці призначення свідчили також і про те, що після партійно-чекістських чисток в рядах радянських дипломатів не залишилося скільки-небудь кваліфікованих фахівців [11].

1 вересня 1939 року перед від'їздом до Берліна О. О. Шкварцева разом з військовим аташе М. О. Пуркаєвим, радником повпредства А. З. Кобуловим і першим секретарем В. М. Павловим прийняв Сталін.

У своїх нотатках перекладач і дипломат Володимир Павлов дав наступну характеристику ділових якостей новопризначеного повпреда:

«Незабаром також виявилося, що Шкварцев не вміє формулювати свої думки на папері. У мене з'явився ще один обов'язок – вести його щоденник, тобто записувати його бесіди з іноземними дипломатами. Все це було б півбіди. Гірше було те, що він не мав ні найменшого уявлення про те, як слід вести розмову з іноземцями. Часом він говорив їм про такі дурниці» [12].

Через рік після призначення [13] Шкварцев був звільнений від обов'язків повпреда як такий, що не впорався з роботою [14] і повернений в Текстильний інститут [15].

Через багато років Молотов у розмові з Чуєвим так прокоментував цей кадровий прорахунок :

«Після того як я приїжджав в листопаді 1940 року в Берлін, я замінив посла в Німеччині. Він був не на місці. Це теж було моє призначення. Я ж призначив, але невдало. Я тільки ще освоювався зі справами, а всіх треба було міняти, старих, і, звичайно, були допущені деякі помилки. Він був непоганий товариш, але дуже слабкий, невдалий. Прізвище? Начебто шварк. Шкварцев. Він був викладачем, трошки знав німецьку мову. Кілька місяців попрацював» [16].

На посаді повпреда Шкварцева змінив Володимир Деканозов, посланий до Берліна насамперед як розвідник, а не дипломат.

Призначення М. О. Пуркаєва

Максим Олексійович Пуркаев (14 серпня 1894, с. Налітово (нині Пуркаєво), Мордовія – 1 січня 1953, Москва, СРСР) – радянський воєначальник, генерал армії.


Bundesarchiv_Bild_183-2004-1104-500,_General_Purkajew_und_General_Friedrich_Fromm


На відміну від Шкварцева, Пуркаєв був професійним військовим:

  • Восени 1915 був призваний в армію як вояк ополчення 2-го розряду.
  • Служив в запасному стрілецькому батальйоні в м. Казані.
  • Саратовська школа прапорщиків (1916). Закінчивши навчання, прапорщик Пуркаєв отримав призначення в місто Сарапул на посаду молодшого офіцера 164-го запасного стрілецького полку. Після Лютневої революції 1917 року вибраний в полковий солдатський комітет і делегований в Сарапульську Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. У вересні 1917 р. за революційну агітацію серед солдатів Пуркаєва висилають в 28-у артилерійську бригаду.
  • У липні 1918 року добровільно вступив в РСЧА.
  • В роки Громадянської війни Пуркаєв М. А., будучи командиром роти батальйону 3-го Симбірського полку, брав участь у боях за м. Симбірськ, Самару, Бугуруслан, Орськ.
  • З серпня 1919 року – командир полку Двадцять четвертої Самаро-Симбірської Залізної стрілецької дивізії на Південному і Західному фронтах. У лютому 1920-го придушив селянське повстання в районі м. Калач. На польському фронті отримав 3 поранення. У листопаді 1920 року був визнаний непридатним до військової служби, але звільнитися відмовився.
  • З травня 1922 р. командир 99 стрілецького полку.
  • Курси «Постріл» (1923); однокурсник: генерал-полковник Болдін Іван Васильович.
  • Начальник штабу 48-ї Тверської стрілецької дивізії (з жовтня 1928);
  • З січня 1930 р. – Начальник 2-го відділу штабу Московського Військового Округу (МВО)
  • КУВНАС при Військовій академії РСЧА ім. М. В. Фрунзе (1930).
  • Зам. начальника штабу МВО (з грудня 1931-1935);
  • Комісар і воєнком 1-ї моторизованої хімічної дивізії (з липня 1936);
  • Особливий факультет Військової академії РСЧА ім. М. В. Фрунзе (1936); однокурсники: Болдін Іван Васильович, Єременко Андрій Іванович, Конєв Іван Степанович.
  • З квітня 1938 р. – Начальник штабу Білоруського Військового Округу.
  • З серпня 1939 р. – Військовий аташе при повпредстві СРСР в Німеччині.
  • У 1939 році брав участь в Польському поході РСЧА.
  • З лютого 1940 р. – Начальник штабу Білоруського Особливого Військового Округу  (БОВО).
  • З липня 1940 р. – Начальник штабу Київського Особливого Військового Округу  (КОВО).
  • Червень-липень 1941 р. – Начальник штабу Південно-Західного фронту.
  • В інспекції К. Є. Ворошилова.

Із спогадів М. І. Петрова, генерала для особливих доручень при міністрі оборони СРСР:

«Підготовка резервів для діючої армії була справою державної ваги, всенародною справою. І природно, цими питаннями впритул займалися не тільки військові кадри, а й всі партійні і радянські органи. Формування та збивання резервних з'єднань і маршових частин повинно було здійснюватися в досить стислі терміни. Це диктувалося залізною необхідністю якомога швидше створити перевагу сил на нашу користь. У інспекційні групи, які перевіряли хід формування, входили офіцери з усіх родів військ і служб. Кожна група включала 12-15 чоловік. Їх очолювали такі досвідчені воєначальники, як генерал-лейтенанти М. А. Пуркаев, М. А. Антонюк, В. І. Рєпін, Ю. В. Новосельський, Т. І. Шевалдін, Н. Е. Чібісов, генерал-майори Б. А. Пігаревіч, Ф. Я. Семенов, комбриг П. Д. Коркодінов. Маючи великий досвід військової та штабної служби, генерал-лейтенант М. А. Пуркаев активно включився в підготовку нових формувань для РККА. Але незабаром був переведений на іншу роботу. 2 листопада 1941 року в моїй присутності у М. А. Пуркаева відбулася телефонна розмова з Верховним Головнокомандувачем І. В. Сталіним. Пам'ятаю, на закінчення цієї нетривалої розмови Максим Олексійович сказав в трубку: «Дякую вам за довіру, товариш Сталін. Дякуємо. Докладу всіх зусиль і знання для того, щоб виправдати надану мені високу довіру».

В цей же день відбувся наказ про призначення його командувачем 60-ї резервною армією».

  • З грудня 1941 р. – командувач 3-ї ударної армії.
  • 26 серпня 1942 – 25 квітень 1943 р. – командувач Калінінським фронтом.
  • 25 квітня 1943 – 4 серпня 1945 р. – командувач Далекосхідним фронтом.
  • 5 серпня 1945 – 1 жовтня 1945 р. – командувач 2-м Далекосхідним фронтом.

Під керівництвом Пуркаева підготовлені і проведені Ржевско-Сичевська операція, Великолукська операція, Ржевско-Вяземська операція (1943), Сунгарійська операція. Після закінчення війни – командувач військами Далекосхідного військового округу Збройних Сил СРСР.

Із спогадів М. І. Петрова, генерала для особливих доручень при міністрі оборони СРСР:

«Добре пам'ятаю Максима Олексійовича Пуркаєва, людини невгамовної енергії, завжди дуже уважного і дбайливого по відношенню до своїх товаришів .. З Максимом Олексійовичем було легко працювати навіть в найскладніших умовах. Його завжди відрізняли прагнення до глибоких і всебічних знань, високе почуття відповідальності за доручену справу».


Модоров Ф. А. Портрет генерал-полковника М. О. Пуркаєва, командуюго Калінінським фронтом. 1942.


Посилання:

[1]. Роговин В.З. Мировая революция и мировая война. М., 1998, с. 294.

[2]. http://doc20vek.ru/node/978

[3]. АВП СССР, ф. 06, оп. 1, п. 7, д. 68, л. 5-6. / Цит. по: Год кризиса. 1938–1939. Документы и материалы в двух томах. Составитель МИД СССР. 1990.

[4]. АВП СССР, ф. 06, оп. 1, п. 7, д. 68, л. 3-4. / Цит. по: Год кризиса. 1938–1939. Документы и материалы в двух томах. Составитель МИД СССР. 1990.

[5]. Очерки истории Министерства иностранных дел России. 1802–2002: В 3 т. Т. 2, c. 242.

[6]. Бережков В.М. Рядом со Сталиным. М.: Вагриус, 1998, с. 243.

[7]. Кутякова С.В. Разработка эффективного способа использования волокнистых отходов в прядении. М.: Московский государственный текстильный университет, 2007, с. 158.

[8]. Исторический архив, 1995, № 5–6, с. 48.

[9]. Отечественная история. М.: Наука, 2004, с. 135.

[10]. http://www1.ku-eichstaett.de/ZIMOS/forum/docs/8SemenovChavkin.pdf

[11]. Роговин В.З. Названа праця, с. 293.

[12]. Новая и новейшая история. – 2000. – № 4. – С. 103.

[13]. 26 листопада 1940 року.

[14]. Очерки истории Министерства иностранных дел России. 1802–2002: В 3 т. Т. 2, c. 242

[15]. Роговин В.З. Названа праця, с. 293.

[16]. Чуев Ф.И. Сто сорок бесед с Молотовым. М.: Терра, 1991, с. 15.


Джерела:

Володимир Федько. АДОЛЬФ ГІТЛЕР: Погляд з Третього Тисячоліття (Роман-мозаїка: Дати. Події. Думки. 1889 – 2019). – Київ: Військово-історичне товариство «СПАДЩИНА».


Наші інтереси: 

МИ повинні знати всю правду про історію ХХ століття.

І це не ідеологічна битва, а щире бажання знати правду!

Гравець: 
Володимир Федько

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка