політологія

Учасники нинішніх місцевих виборів спекулюють загальнонаціональними проблемами. Хтось обіцяє професійну армію, а хтось – вигідніший контракт із МВФ. Чи варто дивуватися, чому обрані депутати так неохоче цікавляться поганими дорогами, іржавими трубами, холодними батареями і невивезеним сміттям. Як повернути кандидатів у мери столиці із всесвіту безмежного фентезі у світ суворого реаліті.

Вихідці зі Збройних Сил України можуть зайняти помітне місце в системі державного управління і в політичній системі країни. Українська армія може стати основою нової еліти.

В Україні нині мають місце процеси, так чи інакше притаманні двом попереднім авторитарним режимам - Кучми і Януковича. Це тривожні дзвінки, до яких суспільству варто поставитися дуже серйозно.

Лише кілька хвилин присвятив Україні президент Єврокомісії Жан Клод Юнкер у майже півторагодинній промові "Стан Євросоюзу". Щороку на початку вересня очільники виконавчого органу ЄС окреслюють нею найважливіші для організації поточні виклики та проблеми. Про "українське питання" Юнкер згадав після біженців, економічної ситуації в Греції та проблем з Британією.

Громадяни країн об’єднаної Європи – комфортної, розніженої добробутом і доброю організацією життя, навіть не помітили, що опинилися втягнутими у “чисту” війну, як досконалішу гібридну війну нового покоління.

Криза в Україні посилюється, незважаючи на певне затишшя на Сході України. Тотальна корупція та "кумівство" олігархів у верхніх ешелонах влади лише грає на руку Путіну. Захід має усі шанси допомогти українській державі із двома основними проблемами - корупцією та війною на Сході. Але чи захоче він це робити?

Українська Конституція жодного разу за часи незалежності країни не була спрямована на довгу перспективу – вона щоразу була результатом кон'юнктурного політичного компромісу на надзвичайно низькому інтелектуальному рівні його реалізації.

Досвід новітньої української історії свідчить про те, що чим більше «успіхів» у влади, тим болючіше вони відображаються на простих людях. Усміхнені міністри з екранів телевізорів розповідають українцям про небувалі реформаторські досягнення.

Насправді, в Україні сьогодні відсутні політичні партії. Хто зможе зрозуміти різницю між ними? Яка в них ідеологія? Громадяни країни голосують на виборах не за ідеології партій, а за їх лідерів і назву партії. А все дуже просто: артикулюйте нам, українцям, яке ваше бачення України в майбутньому стосовно конкретних питань на сьогодні:

Сучасний український філософ Сергій Дацюк, як і слід було очікувати, блискуче проаналізував ситуацію, що склалася після кривавих подій під стінами Верховної Ради 31 серпня.

Якщо влада не усуває причину, через яку почалася революція, рано чи пізно вона продовжиться, але вже в більш суворих і драматичних тонах. Для того, щоб зрозуміти, що сталося під Верховною Радою, потрібна хоча б мінімальна політична освіченість. На жаль, у більшості наших громадян її немає. Так склалося історично. Тому велика частина обивателів сприймають подію дуже фрагментарно – тільки як жахливий теракт і розгул насильства радикалів, абсолютно не розуміючи, що це наслідок, а не причина.

Війна – це не змагання армій. Війна – це змагання держав. У Росії, як-не-як, ця держава є, а у нас її немає.

Результати зустрічі у Берліні для мене є свідченням того, що Росія, не маючи ресурсів, проте відчайдушно блефуючи, таки добилася від інших співакціонерів цього клубу держав принципової поступки – поступово перетворювати Україну у федерацію чи, враховуючи можливий майбутній статус Криму, навіть у конфедерацію.

Колишній хауптштурмфюрер СС Еріх Прібке дав його наприкінці липня 2013 року. Воно було опубліковано його адвокатом Паоло Джакіні відразу після смерті Прібке 11 жовтня 2013 року.

Українский культуролог та політолог Тарас Возняк у програмі Еспресо.TV "Вечір із Миколою Княжицьким" розповів про "переміщення" України, фільтрацію проімперських "культурних" вкидань в нашу державу та українське інакомислення