Кулуарні домовленості між США та Китаєм за спиною Росії не обіцяють Кремлю нічого доброго. Пекін готовий прагматично обговорювати з американцями архітектуру глобальної безпеки, виходячи з власних інтересів.
На Генасамблеї ООН має бути поставлена крапка в історії, яка почалася два роки тому (насправді більше 100 років тому), перетворившись «по ходу п'єси» на великий скандал. Слід зауважити, що скандальне сприйняття цієї історії – чергова «заслуга» преси, яка, як відомо, за рахунок скандалів (нерідко вигаданих) найчастіше й годується. Йдеться про Гренландію.
Александр Лукашенко опинився між двох вогнів. Попри економічну залежність від РФ та розміщені у Білорусі російські війська, він усіляко опирається вимогам Путіна вступити у війну. Щоб балансувати, Мінськ вимикає станції для дронів на вимогу Києва й терміново заручається дипломатичною підтримкою Китаю, для якого суверенна Білорусь залишається ключовим логістичним хабом до Європи.
Особливість цієї війни у тому, що справжня перемога в ній – це не капітуляція Росії. Це – революційні зміни в Україні. Це перетворення нашої держави з електоральної монархії на справжню Res Publica – вільну країну відповідальних громадян.
Базові принципи капіталістичної системи – конкурентність, свобода підприємництва, вільний рух капіталів і трудових ресурсів – сьогодні поступилися місцем монополіям та олігополіям у ключових, життєво важливих секторах.
Стаття аналізує приховані геополітичні цілі Другої світової війни та роль провідних держав у її підготовці. США посприяли мілітаризації СРСР з метою глобального послаблення Європи як свого основного економічного конкурента. У результаті війни саме Сполучені Штати стали єдиним реальним переможцем, закріпивши світову гегемонію долара. Для відродження європейського континенту Україна має перемогти Росію.
"Човникова дипломатія" Вашингтона стикається з суворою реальністю: неможливо ефективно чинити тиск на Москву, залишаючи недоторканими її життєво важливі канали постачання. Якою б не була остаточна форма "дипломатії" Віткоффа-Кушнера, її ймовірну структуру, як і її обмеження, неважко уявити.
Ще ніколи в кадровій поілтиці Зеленського не було такої кричущої невідповідності людей їхнім новим посадам. Причому сам спосіб призначень і переміщень так само небезпечний для держави, як і вибір прізвищ. Бо ґрунтується на відданості й заточений на виконання потрібних особисто Зеленському, а не державі завдань.
З високих трибун, з матеріалів ЗМІ та Інтернет-видань постійно чути вислови про те, що Україна, мовляв, «іде до Європи». Доводиться лише дивуватися географічній неписьменності горе-промовців, які нібито вважають, що наша країна – не європейська, й до Європи нам чомусь необхідно «йти».
Результат у міжнародній політиці – це не допуск українського президента до Овального кабінету, не відсутність чергової сварки з Трампом і не право опублікувати спільну фотографію. Контакт є лише інструментом.
Це був не день наступу, а день передачі. Урочистої, без опору, за протоколом: Путін – сюди, Україна – туди. А нам нав’язують формулу – «початок широкомасштабного вторгнення». Але це – спотворена формула, зручна для тих, хто хоче приховати правду. Насправді 24 лютого – це не початок. Це фінал. Це провал церемонії капітуляції. І як тільки ми вголос скажемо, що влада була готова до здачі, а не до бою – розвалиться вся фальшива вертикаль її героїзму.
Чому ж концепція «наукового» соціалізму, не зважаючи на цю обставину, залишається популярною і досі серед широкого загалу? Соціалізм слід сприймати не як вирок, який не можна скасувати, а як виклик, який потрібно прийняти з надією на перемогу.
Залужному довіряють 70% опитаних, Федорову – 65%, Буданову – 62%, Зеленському – 59%. Якби президентські вибори відбулися найближчим часом, у першому турі найбільшу підтримку отримав би Володимир Зеленський – 22,3%. За ним йде Валерій Залужний (14,9%) і Михайло Федоров (13,4%).
Виживання України у війні з набагато потужнішим ворогом завжди спиралося на непростий союз між корумпованою державою, зануреною в радянські рефлекси, і більш інноваційним населенням, більша частина якого занадто молода, щоб бути сформованою колишнім СРСР.
Цінність Федорова не в тому, що він є експертом з воєнних технологій, адже ці технології застарівають за лічені тижні. Його цінність полягає в тому, що він швидко запроваджує нові системи і надає партнерам доступ до результатів їх застосування в режимі онлайн. За це його й захищатимуть технологічні праві США.
