Категорія:

Як провалити третій план Путіна

Війна України з Росією перейшла в нову фазу. Її сенс озвучив Едвард Лукас — редактор журналу "Економіст": "В Україні Путін намагався застосувати дві тактики, і вони обидві провалилися. Перша полягала в тому, щоб поширити настрої, які виникли в Криму, Донецьку та Луганську, на всю територію України. А друга — в тому, щоб завдати поразки українській армії. Оскільки плани "А" і "Б" провалилися, зараз глава Кремля приступив до плану "В". Він полягає в тому, щоб українська влада сама все зіпсувала".

В перекладі з дипломатичної мови це означає: відтепер головні зусилля Москви спрямовані на те, щоб розкласти Україну зсередини. Ставка робиться на розпад державного управління й дез­організацію суспільства. Головний засіб — корупція. Ця зброя вже виявляє свою дію.

По-перше, у світі нема жодної іншої демократичної країни, де корупція процвітає так, як в Україні — за словами віце-президента США Джо Байдена. Активізація Москвою корупційної зброї може прискорити процес розпаду державної системи.

По-друге, головним консолідуючим чинником будь-якого народу є його мова. Із застосуванням української в Україні — проблеми. Її використовують не більше 25% вітчизняних сайтів. Частка української мови на телеканалах зменшується зі швидкістю 1% на місяць. І це при тому, що в гібридній війні Росії проти України інформаційний компонент перевищує 90% і просувається саме російською мовою.

Мета плану "В" Путіна — довести Україну до хаотичного стану й перехопити управління нею.

Як протидіяти цьому? Якщо відповідати симетрично, то треба підтримувати й ремонтувати невиліковно хвору державну машину. Саме до цього нас закликає провладна верхівка: мовляв, хто не підтримує владу, той "агент Кремля".

Альтернативний шлях у тому, щоб не підтримувати вмираючу систему, а з усіх сил творити нову. Вибір простий, адже є лише дві базові форми державного правління: республіка і тиранія. Все інше — їхні різновиди. Ці дві протилежності відрізняються способом формування державних органів — "згори" чи ­"знизу".

Якщо органи управління формуються знизу — це республіка. Вона тримається на вільних виборах. Це самоврядування народу, його життя власним розумом.

Якщо ж органи влади формуються згори і не залежать від вибору суспільства — це диктатура. Вона може бути м'яка або жорстка, відверта або прихована, одноособова чи колективна: монархія, олігархія, теократія, державна бюрократія тощо. Важливо, що диктатура де-факто не залежить від волевиявлення громадян. У диктатурі вибори — це завжди фікція: хоч як обирай, а при владі залишаються ті ж самі.

У сучасній Україні діє прихована олігархічна диктатура, тому вибори нічого принципово не змінюють. Нова держава повинна бути республікою. Вибори в ній мають бути не формальністю, а механізмом висування найкращих.

Проблема в тому, що висування найкращих можливе тільки в групах персонально знайомих. Кожен із нас здатен тримати в голові від 100 до 230 людей. Соціологи й антропологи зазвичай використовують цифру 150, яку називають "Числом Данбара". Середні розміри традиційних поселень, як правило, коливаються в цих межах.

"Число Данбара" — це не тільки середньостатистична межа спроможностей людини розпізнавати членів групи й пам'ятати інформацію про них. Воно вказує на колективні можливості відстежувати дармоїдів та соціальних паразитів. Більші групи створюють сприятливіші умови для шахраїв і брехунів.

Групи, в яких "усі знають усіх", первинно називалися демосами. А демократія — це влада демосів. Вона працює лише у громадах до 150 осіб. Бо тільки в таких невеликих колективах люди точно знають, хто чого вартий і спроможні дати кожному адекватну оцінку.

Як обійти "обмеження Данбара"? Чи можливе компетентне самоврядування у спільнотах із мільйонів учасників?

Якщо система не масштабується в ширину, то її треба розвивати у висоту. У демократичній республіці це вирішується системою багаторівневого парламентаризму. Виборні керівники первинних демосів, будучи персонально знайомими, формують демоси другого рівня. Їхні виборні керівники, також персонально знайомі, зі свого середовища висувають найкращих і так далі.

Якщо використовувати традиційну термінологію, то первинні демоси — це сотні. Вони об'єднуються в полкові демоси, полки — в коші, а коші — в республіку. Такий лад існував в Україні з давніх-давен і називався "копним правом" або "скуфією" — зібранням, скупщиною. Внаслідок української національно-визвольної революції ХVII ст. цей республіканський лад було відновлено у формі сотенно-полкової організації козацької держави.

Нове — це добре забуте старе. Тому сучасний перехід від олігархічної диктатури до демократичної республіки буде відновленням традиційного устрою. Але на вищому рівні. Головна новація в тому, що сучасні технології дозволяють переобирати владу не раз на кілька років, а хоч щомісяця. Відтак новітня демократія буде не тільки компетентною, а й динамічною. Громадяни висуватимуть справді найкращих, а при зміні ситуації переобиратимуть їх негайно.

Гравець: 
Ігор Каганець

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка