Сучасний український філософ Сергій Дацюк, як і слід було очікувати, блискуче проаналізував ситуацію, що склалася після кривавих подій під стінами Верховної Ради 31 серпня.

Якщо влада не усуває причину, через яку почалася революція, рано чи пізно вона продовжиться, але вже в більш суворих і драматичних тонах. Для того, щоб зрозуміти, що сталося під Верховною Радою, потрібна хоча б мінімальна політична освіченість. На жаль, у більшості наших громадян її немає. Так склалося історично. Тому велика частина обивателів сприймають подію дуже фрагментарно – тільки як жахливий теракт і розгул насильства радикалів, абсолютно не розуміючи, що це наслідок, а не причина.

Війна – це не змагання армій. Війна – це змагання держав. У Росії, як-не-як, ця держава є, а у нас її немає.

Результати зустрічі у Берліні для мене є свідченням того, що Росія, не маючи ресурсів, проте відчайдушно блефуючи, таки добилася від інших співакціонерів цього клубу держав принципової поступки – поступово перетворювати Україну у федерацію чи, враховуючи можливий майбутній статус Криму, навіть у конфедерацію.

Колишній хауптштурмфюрер СС Еріх Прібке дав його наприкінці липня 2013 року. Воно було опубліковано його адвокатом Паоло Джакіні відразу після смерті Прібке 11 жовтня 2013 року.

Українский культуролог та політолог Тарас Возняк у програмі Еспресо.TV "Вечір із Миколою Княжицьким" розповів про "переміщення" України, фільтрацію проімперських "культурних" вкидань в нашу державу та українське інакомислення

Це відзначили відомі інтелектуали та громадські діячі. На їхню думку, одна з найбільших проблем полягає в тому, що вищі посадові особи не готові поступатися власними інтересами заради суспільних, а відтак не готові змінювати правила. Реформи і боротьбу з корупцією стримує закритість політичної системи та нещирість політиків.

Україна започаткувала процес одностороннього виконання мінських угод за рахунок власних інтересів. Президент України Петро Порошенко, канцлер Німеччини Ангела Меркель та президент Франції Франсуа Олланд зустрінуться в Берліні 24 серпня для обговорення ескалації бойових дій в Донбасі.

Замість аж надто провокативних заяв щодо того, як ліпше обійтися тепер з окупованими частинами Донбасу, панові Кравчукові мудріше було б узяти приклад, скажімо, з У. Черчіля й добре осмислити свою президентську каденцію, розібратися в досягненнях і прорахунках та й видати на гора звіт. Можливо, хоча б у чомусь почуємо й каяття...

2015 рік відзначився такою новацією в царині українських реформ, як залучення на високі управлінські посади "варягів". Процес поки що не набув великого розмаху, але від початку супроводжується голосінням ватників на тему "вбили державу, зарізали". Громадяни проукраїнської орієнтації частково мовчки чухають потилиці, частково тихо обурюються: мовляв, у нас що, своїх нема?.. Що ж до громадян проєвропейської, західної орієнтації, то вони головним чином не задоволені відсутністю швидких результатів діяльності "варягів". Але чи є поява і діяльність "варягів" аж такою несподіванкою?..

Ну ось і підходить до фіналу п'єса "збирання земель". Все стало ясно після того, як нафта впала нижче 50 доларів, а імпортні продукти в Росії показово почали давити тракторами. А що ж далі?

Нещодавно українська влада заявила, що планує передати «матеріали справ по агресивному вторгненню Російської Федерації в міжнародний трибунал». Тут до українського уряду виникає закономірне питання: чому він «прокинувся» тільки через півтора року після початку військових дій, причому в той момент, коли активних боїв на Донбасі нема?

Про нерозірвані дипломатичні стосунки, спільний бізнес p РФ та невикористані юридичні можливості України, про найпотужнішу зброю, яка нищить українське, пр о національно-соціальну складову Донбасу і Криму як головний чинник, що уможливив вплив російської пропаганди, про блокування та імітацію урядом реформ і державну зраду влади.

Українці втрачають довіру до владних інституцій і схильні більше довіряти недержавним організаціям. Такими є дані дослідження, проведеного фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та соціологічною службою Центру Разумкова. Соціологи вважають, що така ситуація склалася через те, що, на відміну від державного апарату, українське суспільство почало стрімко розвиватися.

Проблема перша - rримінально-політичні клани. Те, що сталося у Мукачево, – це, насамперед, прояв боротьби кримінальних кланів, які намагаються монополізувати контрабандні потоки в одному із ключових для цього «бізнесу» регіонів. А МВС, СБУ та бійці «Правого сектору» – просто найманці, обслуговуючий персонал конфлікту.