Система влади в Україні не змінилася, СВОБОДА не має альтернативи

Усі без винятку олігархічні клани намагаються розчавити ВО «СВОБОДА» – єдину організовану політичну структуру, яка системно протидіє олігархічній політичній системі влади в Україні.

Термідор: 1) Одинадцятий місяць (із 19 липня по 18 серпня) французького республіканського календаря, встановленого Конвентом у 1793 р. 2) Переворот 27 липня 1794 р. (9 термідора 2-го року за республіканським календарем) у Франції, внаслідок якого було повалено якобінську диктатуру.

Тобто «термідор» – це не довгий процес, а певна подія. Очевидно, що у цьому сенсі в Україні жодного термідору не відбувається, та й не може відбутися, тому що не було революції – зміни системи влади.

Події у лютому – травні 2014 року в Україні не є революція, навіть не державний переворот, а лише усунення із елементами силового впливу частини осіб від влади й заміна їх іншими особами.

Нажаль жодної «революції гідності» не відбулося. Чинна Верховна Рада України своїми ухвалами відсторонила від влади Президента України, який від тієї влади самоусунувся, та його найближче оточення. При бажанні Янукович (із своїм оточенням) – чинний Головнокомандувач – міг перейти у комплекс будівель Міністерства оборони України (комплекс будівель колишнього штабу Київського військового округу часів СРСР – тобто комплекс, який має систему життєзабезпечення, що дозволяє багато місяців автономно існувати, із усіма системами зв’язку) й керувати звідти державою, увівши своїм Указом Надзвичайний стан. Україна зараз має принаймні ще два таких комплекси управління: у Львові – штаб колишнього Прикарпатського військового округа та в Одесі – штаб колишнього Одеського військового округу.

Майдан як такий мав виключно пропагандистське значення. Опозиціонерами було захоплено невеличкий квартал у центрі Києва. Достатньо було запровадити блокаду цього кварталу, оголосити, що жодних силових акцій проти протестуючих влада не застосовуватиме, навіть організувати офіційне державне їх забезпечення їжею, водою та теплом. Оголосити повну амністію учасникам протестів.

Ресурсів на силовий державний переворот у  опозиції не було й не могло бути. Захоплення адміністративних будівель у правобережних областях почалися після показового кровопролиття на майдані. Тобто те кровопролиття було відвертою провокацією, що не мало жодної раціональної мети.

Та й активізація  Майдану відбулася після подій із встановленням так званої «йолкі», що також було відвертою провокацією, яка не мала жодної раціональної мети, якщо не вважати такою радикалізацію та активізацію Майдану. Перед нічним побиттям людей під приводом встановлення так званої «йолкі» Майдан фактично тихо вмирав… .

Замість кровопролиття треба було перевести події на майдані із трагічної вистави для телевізора та інтернету у рутинну операцію локалізації групи бешкетників. Ресурсів у Януковича для цього було більш ніж достатньо.

Одночасно із тим треба було терміново порушити кримінальні справи проти опозиційних олігархів, таких як Коломойський та Порошенко, звинувативши їх у суто економічних злочинах.

Замість цього чинний Президент довів локальну сутичку на майдані до кровопролиття під телекамерами цілого світу (якщо відверто цинічно казати вельми обмеженого кровопролиття) замість того щоб інтернувати своїм Указом на певний час керівництво опозиції – не більше сотні осіб по усій державі – й після цього самоусунувся від влади.

Це ніяка не революція, це заміна кількох керівників за згодою більшості олігархів України. Із домовленості випали, чи не забажали її виконувати, кілька впливових осіб Донецької та Луганської областей. Відомо, що приміщення луганської СБУ було захоплено на другий день після початку процесуальних дій проти структур Єфремова у Луганську.

Тобто заколот у Луганську, а потім у Донецьку, де довгий час жодних активних дій заколотники не чинили, поки туди із Слов’янську не перебралося озброєна банда Гіркіна-Стрелкова, відбувся через нетерплячість олігархічних кланів, які здобули контроль над центральною владою у Києві, у своєму бажанні знищити конкурентів Донецького регіону.

Стосовно Криму. Після втечі Януковича у Криму вже фактично було домовлено про поділ влади між трьома групами місцевого «олігархату» (у Криму ніколи не було потужних місцевих олігархів) – групою Андрія Сенченка, групою Аксьонова та групою «меджліс». На користь цього свідчать події кінця лютого у Сімферополі. Двадцять шостого лютого 2014 року група Аксьонова, до якої приєдналася група тодішнього голови Верховної Ради АР Крим В. Константінова, якого звинуватили у крадіжці мільярда гривень, спробувала відправити уряд Могильова у відставку. В цей час біля приміщення ВР АРК меджліс проводив масову акцію на підтримку Майдану у Києві та за збереження Криму складі України. Достатньої кількості голосів для відправки Могильова, який крім того був головою кримської організації Партії Регіонів, у відставку не знайшлося, про що урочисто заявили, вийшовши до учасників мітингу Андрій Сенченко, Мустафа Джемільов та Ріфат Чубаров. Народні депутати України Андрій Сенченко та Мустафа Джемільов брали участь у сесії Верховної Ради АР Крим.

Зауважимо, що Мустафа Джимільов заявив про перемогу й закликав учасників мітингу до спокою, закликав їх повертатися до дому й забезпечити охорону цвинтарів (дивно, але він сказав саме про цвинтарі). Тобто меджліс фактично оголосив демобілізацію.

В цей самий час біля ВР АРК проводився альтернативний мітинг групи Аксьонова «Русскій блок», який мав у ВР АРК усього трьох депутатів (меджліс мав п’ятьох депутатів). Із сотні депутатів ВР АР Крим принаймні вісімдесят належали фракції Партії Регіонів. Більша частина учасників мітингу Аксьонова залишилася біля будинку ВР АРК. На ніч із будинку ВР АРК було виведено беркутівців. Там лишилася звичайна чергова зміна міліціонерів, яка завжди охороняла цей будинок.

Жодних заходів щодо посилення охорони будинку уряду АРК також вжито не було – там перебувала звичайна зміна міліціонерів.

Саме за таких умов вранці (біля четвертої ранку) 27 лютого 2014 року  дві групи спецпризначенців захопили будинки Верховної Ради та уряду АРК.

Жодних спроб звільнити ці будинки не проводилося. Міліція закрила доступ до кварталів, де були розташовані ті будинки.

Того ж дня у приміщення ВР АРК стали збирати депутатів ВР АРК. Пропускали тільки їх та певних осіб за незрозумілим для сторонніх спостерігачів принципом. Скільки реально зібрали депутатів й що там відбувалося достеменно ніхто не знає, бо у депутатів ВР АРК, яких вдалося туди привести, при вході навіть забирали мобільні телефони. Але було оголошено, що уряд Могильова відправлено у відставку, а головою уряду АРК призначено Аксьонова. Було також оголошено, що на 25 травня (день позачергових президентських виборів в Україні) призначено «референдум» щодо збільшення прав АРК. Про вихід із складу України не йшлося. Потім дата «референдуму» переносилася двічі, спочатку на 30 березня, а потім на 16 березня 2014 року. Так само змінювалися питання, що виносяться на «референдум».

Таким чином маємо не «революцію», а сутичку кланів українського олігархату, які не змогли домовитися.

При цьому одна група олігархату (київсько-дніпропетровська)  використала народний протест на свою користь. Було використано й фактично обдурено лідерів партії ВО «СВОБОДА» – найактивнішої й самої організованої частини опозиції. Їх майстерно обіграли добившись їхньої згоди на перевибори ВР України. Перевиборів ВР України можна було не проводити. Достатньо було позбавити недоторканості та притягнути до кримінальної відповідальності кілька (не більше десятка) народних депутатів від ПР та КПУ, які де-факто підтримали збройний заколот на Донбасі. Саме руками депутатів Верховної Ради сьомого скликання треба було провести люстрацію. Вони це зробили б значно швидше ніж новообрана Верховна Рада.

Ще одна цікава обставина. При зберіганні складу ВР України сьомого скликання там залишалася б частина депутатів із Криму, принаймні половина з них (від Криму було десять мажоритарників) зберігала б мандати, бо не були кримчанами. Їх можна було й треба було б використовувати у активній політичній боротьбі проти РФ за Крим, створивши їхні приймальні у Херсонській області.

Але було поставлено мету усунути із ВР фракцію ВО «СВОБОДА» – це була основна, якщо не єдина, мета перевиборів. Хлопців із ВО «СВОБОДА» брутально одурили, пообіцявши їм підтримку Президента в тих округах, де буде висунуто представників ВО «СВОБОДА» вже навіть були написані тексти відповідних листівок. Аж раптом у всіх округах, де було висунуто представників ВО «СВОБОДА», й де вони могли реально перемогти, висунули кандидатів від Блоку «Петра Порошенка».

Коли з’ясувалося, що ВО «СВОБОДА» впевнено долає п’ятивідсотковий бар’єр – усі екзитполи показали, що за ВО «СВОБОДА» набирає більше шести відсотків голосів (це при тому що принаймні два відсотки виборців ВО «СВОБОДА» проголосувало за новостворений політичний проект «Правий сектор») – були масово вкинуті бюлетені в округах Донецької та Луганської областей, де контроль за процесом голосування та підрахунку голосів вкрай утруднений. В результаті було оголошено, що ВО «СВОБОДА» набрала 4,7 відсотків голосів. Мету було досягнуто. Хоча попри все шестеро хлопців із ВО «СВОБОДА» перемогли у своїх округах, в тому числі двоє у Києві, серед них Левченко, який до того двічі «програвав» такому собі Пилипишину.

То ж жодної революції в Україні не відбулося. Тому не можна казати про жодний «термідор». Те, що київсько-дніпропетровський клан олігархів намагається домовитися із донецькими після захоплення центральної влади у Києві й неспроможності через активне силове втручання РФ остаточно їх знищити не є несподіванкою, бо не змінилася система влади в Україні. Не дивно, що усі без винятку олігархічні клани намагаються розчавити ВО «СВОБОДА» – єдину організовану політичну структуру, яка системно протидіє олігархічній політичній системі влади в Україні.

То ж альтернативи СВОБОДІ нема: або СВОБОДА, або не народження Самостійної Соборної Держави Україна.

Гравець: 
Максиміліан де ...
1080

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка