Зображення користувача Бор Крутивус.
Бор Крутивус
  • Відвідувань: 315
  • Переглядів: 342

Не пройдені життєві уроки обов’язково повторюються. Або що посієш, те й пожнеш

Моя оцінка корисності цієї статті: 
4 - Дуже важливо

Життя дає нам уроки, котрі ми можемо засвоїти або ні. Якщо ні, то воно даватиме їх повторно нам доти, поки ми пройдемо і засвоїмо їх. Ця війна є наслідком раніше не здійсненних і не пройдених сповна речей, які Україна могла реалізувати вже давно... Попередивши те, що пожинаємо ми тепер.

20022701.jpg

Photo by Kostyantyn Chernichkin, Kyiv Post

Коли Україна отримала свою незалежність у 1991 році, то в перші роки після цієї великої події відбувся сплеск і потужний імпульс культурного відродження. Але поки українці займались здебільшого справами культурними, всю економічно-ресурсну сферу прибрали до рук ті, хто були при керівництві УРСР і їхні наближені. Ясно, що старі агентурні структури ще довго зберігались.

Захопивши ресурсну базу "старі кадри" здійснювали систематичну протидію всім проявам відродження справжньої України та української культури. Основним завданням для них була боротьба проти зростання популярності української мови. Вони ще тоді знали, що поширення української мови серед людей убезпечує від імперських посягань Москви. Так, Україна тоді стала незалежною, але лиш формально.

До 2014 року українська національна культура ще не була достатньо сильною. Першим явним маячком недоброзичливості північного сусіда була спроба захопити острів Тузла, але московська пропаганда, маючи мовно-культурні форпости на більшій території України, змогла швидко відвернути увагу і замилити людям очі. Так, Україна тоді відстояла свій острів, але на тлі пропаганди в стилі "мишебратья" не зробила правильних висновків.

2013-2014 роки були переломом і стиранням найгірших проявів старої системи УРСР, але не її самої. На тлі війни, окупації частини території Донецької та Луганської областей і Криму стало зрозуміло, що Українські збройні сили спеціально послаблювались тодішнім керівництвом (часів Януковича і до них), яке працювало на ворожі інтереси.

Представники старої системи, обіцяючи безпеку для електорату і припинення війни, знову прийшли до влади. Поки українці були зайняті ворогом, вони займались стабілізацією і модифікацією старої системи, тої ж УРСР. Але проукраїнські настрої посилювались і їх вже мали враховувати, приймаючи політичні рішення.

Українська мова стала актуальнішою і бажанішою, українській культурі дали можливість спокійно дихати, вона почала розцвіти. Це й стало запорукою збереження нашої самосвідомості та підґрунтям для відстоювання свого та відсічі ворогу. Так, після 2013-14 років українській мові і культурі припинили заваджати розвиватись, збройні сили почали бути дійсно силами. Пробудження сталось, але не завершилось.

Аж ось прийшов цей день, коли російська армія відкрито пішла війною проти всього, що ми так любили, плекали, будували та розвивали. Вони дивились на кількість російськомовних українців, котрі чомусь ще з 2014 року не перейшли на українську, і думали, що обробили нас своєю пропагандою, а значить все буде легко. Але не так склалось, як гадалось.

Дух наших великих предків у нас був завжди, є і буде. На цей час він почав пробуджуватися в нас, а ворожий підступний напад пробудив його ще більше. Це – дух волі, свободи та честі. Воля до перемоги заради свободи для всієї нації, яка хоче жити та розвиватись чесно. Тільки люди з такою мотивацією можуть безстрашно, весело, ніби граючись, знищувати ворога.

Так, процес який веде до перемоги запущено, але мене дивує те, що не всі жителі міст і сіл зрозуміли, чому в їхні домівки прийшла війна. Або, якщо і зрозуміли, то чому досі не перейшли на українську мову, мову яка є поза досяжністю для "рускава міра". Я сподіваюсь цей урок, за який ми заплатили велику ціну, буде засвоєно. Сподіваюсь, що він остаточний.

Я хочу бачити, як Україна стала українською по своїй суті. Я хочу, щоб Конституція України виконувалась в повному обсязі всіма структурами в країні й стала для них основним законом, оскільки так має бути. Хочу бачити, як в Україні всі землі, надра і ресурси по-справжньому належать народу України, який ними й розпоряджається.
Хочу бачити тут безмежний простір для творчих людей – тих, хто працює над відродженням і розквітом нової України.

Державний апарат у найкритичніший момент почав нарешті довіряти своїм громадянам і роздав зброю. Я хочу, щоб це так і продовжувалось. Всі люди в Україні, які хочуть мати зброю, мають її мати. Зброї має бути достатньо для всіх охочих, і вона має бути доступною.

Українці мають безпосередній вплив на тих, кого вони обирають, і делегують їм владні повноваження. Так має бути. Українська культура і спосіб її соціальної самоорганізації показали свою ефективність і стали запотребуваними по всьому Світі. Ну і, звісно, хочу, щоб врешті решт українці перейшли на українську мову всі, адже кожен мовець є поширювачем цінностей тої культури, мовою якої він спілкується. Якщо цього всього не станеться, то уроки минулого можуть наздогнати тих, хто їх не засвоїв, і відбутись у ще більш разючій формі.

Наші інтереси: 

Донести до тих, хто ще не засвоїв життєві уроки, які надало життя, про те, що варто їх засвоїти.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Паперовий альманах «Гартленд»: як замовити і отримати поштою

У паперових випусках «Гартленду» зібрані найкращі статті «Народного Оглядача» з метафізики, релігії, магічної традиції, націоналізму, расології, біоритмології, оздоровлення, правильного харчування,...

Останні записи