Що далі, то більше ми стаємо незрозумілими для росіян, кримчан і всіх тих, хто тримається за минуле – пише у своєму блозі Руслан Бахтиєв.
«Ленінопад» став початком давно назрілої в Україні декомунізації. Крива, нагальна, непродумана, кострубата – можна говорити як завгодно, але вона йде. Йде так, наче в нас зовсім мало часу! Йде так, ніби нас підганяє страх упустити свій шанс відірватися від колоніального минулого.
Чим обумовлений цей страх? У нас нема поки свого Махатми Ганді, який не шкодував би свого часу на пояснення, примирення і визначення загальноукраїнських перспектив. Тому ми змушені бігти вперед і, хто як може, обривати всі якорі й пута минулого. І це бажання охоплює дедалі більше українців.
Для чого нам потрібен цей розрив? Ми хочемо вирватися з небажаних і осоружних обіймів. Нам не місце в задушливому імперському «раю». Розлучення неминуче, навіть якщо друга сторона цього не усвідомила і не готова нас відпустити.
Нас складно зрозуміти. Багатьом за межами України навіть страшно за нами спостерігати. Так, кожен день у нас – це виклик, кожна змарнована хвилина – це упущене майбутнє. Тому ми поспішаємо!
Що за всім цим стоїть? Американські, європейські, російські технології? Та що завгодно. За 25 років тут потопталися натовпи політтехнологів. Але вони допомогли нам виробити імунітет: ми втратили наївність і виробили стійку недовіру до всього, що нам намагаються нав’язати.
Сьогодні складно описати: хто такий українець. Українця сьогодні можна визначити за цінностями. Головна цінність – воля! Цим словом пояснюється все, що відбувається в нашій країні. Тотальне неприйняття всього, що може обмежити волю особистості.
Це кризовий стан народження нового. За декомунізацією прийде дебандеризація, за очманілою толерантністю прийдуть поняття, які будуть вписуватися в духовний і моральний світ українців.
Чому ми стали такими різними? Тому що наш народ зумів зірвати з влади покривало сакральності, богообраності й вічності. Ми точно знаємо, хто розриває нашу країну і вбиває наше бажання здобути волю, – це зло живе зовні і пожирає зсередини.
Ми вчимося впливати на владу без майданів. Ми посіяли страх у душах всіх правлячих на пострадянському просторі узурпаторів. Ми пройшли через багато що і стали більше розуміти.
Цей шлях доведеться пройти всім, хто сьогодні ще шукає опору в трухлявому минулому. Ми стали іншими, тому що подорослішали. І тому нас так важко сьогодні зрозуміти і прийняти.
Концепція дистиляції знань, що походить зі сфери штучного інтелекту, може стати ключем до особистої трансформації та національного відродження. Подібно до нейромережі, людина може дистилювати власне...
За декомунізацією прийде дебандеризація. Найвища цінність – воля!
Світ:
Спецтема:
Цей шлях доведеться пройти всім, хто сьогодні ще шукає опору в трухлявому минулому. Ми стали іншими, тому що ми подорослішали.
170610zlitayemo.jpg
Що далі, то більше ми стаємо незрозумілими для росіян, кримчан і всіх тих, хто тримається за минуле – пише у своєму блозі Руслан Бахтиєв.
«Ленінопад» став початком давно назрілої в Україні декомунізації. Крива, нагальна, непродумана, кострубата – можна говорити як завгодно, але вона йде. Йде так, наче в нас зовсім мало часу! Йде так, ніби нас підганяє страх упустити свій шанс відірватися від колоніального минулого.
Чим обумовлений цей страх? У нас нема поки свого Махатми Ганді, який не шкодував би свого часу на пояснення, примирення і визначення загальноукраїнських перспектив. Тому ми змушені бігти вперед і, хто як може, обривати всі якорі й пута минулого. І це бажання охоплює дедалі більше українців.
Для чого нам потрібен цей розрив? Ми хочемо вирватися з небажаних і осоружних обіймів. Нам не місце в задушливому імперському «раю». Розлучення неминуче, навіть якщо друга сторона цього не усвідомила і не готова нас відпустити.
Нас складно зрозуміти. Багатьом за межами України навіть страшно за нами спостерігати. Так, кожен день у нас – це виклик, кожна змарнована хвилина – це упущене майбутнє. Тому ми поспішаємо!
Що за всім цим стоїть? Американські, європейські, російські технології? Та що завгодно. За 25 років тут потопталися натовпи політтехнологів. Але вони допомогли нам виробити імунітет: ми втратили наївність і виробили стійку недовіру до всього, що нам намагаються нав’язати.
Сьогодні складно описати: хто такий українець. Українця сьогодні можна визначити за цінностями. Головна цінність – воля! Цим словом пояснюється все, що відбувається в нашій країні. Тотальне неприйняття всього, що може обмежити волю особистості.
Це кризовий стан народження нового. За декомунізацією прийде дебандеризація, за очманілою толерантністю прийдуть поняття, які будуть вписуватися в духовний і моральний світ українців.
Чому ми стали такими різними? Тому що наш народ зумів зірвати з влади покривало сакральності, богообраності й вічності. Ми точно знаємо, хто розриває нашу країну і вбиває наше бажання здобути волю, – це зло живе зовні і пожирає зсередини.
Ми вчимося впливати на владу без майданів. Ми посіяли страх у душах всіх правлячих на пострадянському просторі узурпаторів. Ми пройшли через багато що і стали більше розуміти.
Цей шлях доведеться пройти всім, хто сьогодні ще шукає опору в трухлявому минулому. Ми стали іншими, тому що подорослішали. І тому нас так важко сьогодні зрозуміти і прийняти.
Чому потрібна дебандеризація? Про це у статтях:
Музика під настрій: Rammstain. Ich will - Я хочу
Перетворюємо себе і Україну.
Зверніть увагу
Трипільський ультранаціоналізм: дистиляція минулого як соціальна технологія та трамплін до Золотої ери (+подкаст)