Важливість: 
2

Спецтема:

ГІТЛЕР: Погляд з третього тисячоліття

30 січня 1933 року райхспрезидент Німеччини Пауль фон Гінденбург призначив Адольфа Гітлера райхсканцлером… Ця подія відбулася 84 роки тому, але її наслідки актуальні й сьогодні.


Адольф Гітлер (нім. Adolf Hitler) (20 квітня 1889, Браунау-на-Інні, Австро-Угорщина — 30 квітня 1945, Берлін, Німеччина) — політичний та державний діяч Німеччини, райхсканцлер від 1933 до 1945 року, провідник Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), один із ідеологів національного соціалізму.


Гітлер… Один із політичних діячів періоду 1920—1945 років...

Ні. Невірно. Позаяк ще й до сьогодні події й діячі цього короткого періоду вторгаються в наше життя: війна — Друга світова… четвертий поділ Польщі… об’єднання України, про яке не знали, радіти йому чи то горювати… окупації, схожі на звільнення, і звільнення, які обернулися на окупації... горе одних, яке приносило прибутки другим…  Нарешті, переможці і переможені: хрестоматійні, з підручників, — і реальні… Про них не кажуть, не згадуючи при цьому Гітлера. Історичний пасьянс!..

Гітлер… Політичний діяч XX століття, не співмірний з іншими політиками. Бо однозначне ставлення до нього як до політичного діяча своєї держави (одного з тих, хто визначав долю тодішнього світу) і свого часу (який проектується і на наш сьогоднішній день) не сформувалося й дотепер. Що й спричинює активні суперечки і полярно протилежні — украй негативну і беззастережно позитивну — оцінки...

Гітлер… Хрестоматійний душогуб — і разом із тим він зробив для свого народу чимало доброго і завдав йому менше зла, ніж хрестоматійні герої Другої світової війни… Розтрощив і принизив власну країну? Але ж хіба він був єдиним керманичем тієї епохи, які штовхнули своїх людей у провалля національної ганьби або нічим не зумовлених мордувань? Згадаймо лишень Польщу, зраджену союзницею Великобританією і власним урядом; Францію, зраджену своїми ж керівниками… Або «країну-переможця» — СРСР, яка планувала «визвольний похід» у Європу, вдаривши в спину воюючій Німеччині, з якою мала дружній договір.

Гітлер…То як же ми все-таки маємо ставитися до цієї особи, коли пробуємо осягнути глибинні причини світових суспільно-політичних катастроф XX віку?..

За час, що сплив від 1945 року, багато чого змінилося у свідомості людства. Одна з найважливіших змін — це звільнення від тиску ідеологій, які панували у світі півстоліття тому: у нас — комуністичної, у німців — націонал-соціалістичної, а також, звісно, й інших — більш «прихованих» — тогочасних міжнародних ідеологічних догм. Це звільнення відбувалося поступово, із доланням опору застарілих стереотипів і підходів, із судомно-болісними переоцінками, які зрештою змушували нас усвідомлювати — а когось навіть і брати на себе — відповідальність за ту частину нашої спільної долі, що її ми визначаємо самі...

Мабуть, уже наспіла година не просто оцінювати події й феномени Другої світової війни, ідучи при цьому за усталеними оцінками професійних істориків і політиків, а робити власні моральні висновки, котрі випинаються далеко за межі звичайних історіософських і соціологічних схем. Один з найголовніших таких висновків, на нашу думку, можна б було сформулювати так: і окремі особи, і цілі народи, і все планетарне співтовариство повинні ухвалювати доленосні для Землі рішення, не перекладаючи це завдання на плечі мізерного прошарку політиків-керманичів. Позаяк, позбавлені критики знизу і цілком вільні у своїх діях, ці керманичі часто-густо керуються якимись тільки їм зрозумілими цілями, що й веде до величезних лих. Не віддавайте свою долю в руки «професіоналів» — вирішувати її маємо ми всі. Ну і, звісно, нести відповідальність за свої рішення і свої дії. Тут уже не буде Гітлерів-Сталінів та іже з ними, на яких можна б було перекинути присуд історії...

Політика німецької націонал-соціалістичної робітничої партії (НСДАП) на чолі з Фюрером та рейхсканцлером Адольфом Гітлером призвела до загибелі близько 6 млн німців. А Російська соціал-демократична робітнича…/ Російська комуністична…/ Всесоюзна комуністична партія (більшовиків)… / Комуністична партія Радянського Союзу — «партія робітників і селян», яка змінювала свою вивіску, але не змінювала суті своєї мети і діяльності, — оця «рідна» партія, очолювана в різні часи Леніним, Троцьким, Сталіним, Ягодою, Берією, Молотовим, Маленковим, Кагановичем, Брежнєвим, Андроповим та багатьма іншими, причетними до цієї влади, організувала винищення не менш ніж 60 млн наших співвітчизників...

Так кого ж ми повинні проклинати і ненавидіти більше? Повторення чого ми не хочемо передусім?

Гітлер… Він жив, бо його довоєнна діяльність у загальних рисах влаштовувала усіх у Німеччині. І він помер, бо на час його смерті це було найкращим для всіх виходом — і не тільки для німців, а й для усього світу.

Ми багато чого дізналися про Гітлера лише завдяки його смерті. Багато чого, але далеко не все. Ще й досі в особливо секретних архівах Великобританії, Франції, США, Італії, Німеччини, а надто Росії зберігаються документи, про які знають лише одиниці, а доступу до них практично не має ніхто.

Гітлер… Він помер... Бо якби залишився жити, то міг би багато чого сказати про себе та інших. А цього нікому не хотілося.

Гітлер… Так, він мав відповідати за свої дії, і, розуміючи це, пішов від відповідальності до іншого світу.

Але чому відповідати мав тільки він один? Адже він існував не у вакуумі! Зрештою, з ним був його народ... І провину несуть усі учасники цивілізаційного дійства... Кримінальні суди визначають відповідальність кожного учасника тої чи іншої протиправної акції, і, гадається, політичний суд історії не повинен чимось принциповим відрізнятися від «звичайних» судів. Не повинен, але наражається на численні перешкоди. Приміром, багато хто у нас і за кордоном (у тому числі, до речі, й деякі антикомуністи) чинить усе, аби Міжнародний політичний антикомуністичний трибунал не виніс свого вироку в Ульяновську або, ще краще, в Москві, де російські/радянські та зарубіжні комуністи ставили свої всесвітні спектаклі. Це була б чудова аналогія з Міжнародним військовим трибуналом у Нюрнберзі, де свого часу проходили з’їзди НСДАП. Була б, якби не саботаж сучасних «гуманістів»... Та навряд чи їм випаде зупинити історичну ходу. Уже зараз міжнародні суди розглядають політичні справи комуністів з різних країн, і, поза всяким сумнівом, згодом Трибунал таки винесе свій офіційний вирок...

Гітлера вже нема… Але ж, зрештою, хіба справа тільки в ньому? Адольф Гітлер — не просто політичний діяч своєї Німеччини. Вочевидь, політик, який справив такий величезний вплив на історію, може, ба навіть повинен називатися діячем своєї епохи. Його діяльність, без усякого перебільшення, струснула весь тогочасний світ...

В оцінці діячів такого масштабу неможливо утриматися від емоцій. Гітлера називають «мерзотником», «людожером», «біснуватим фюрером», «головним воєнним злочинцем» (чого, до речі, не визнав жодний суд у світі) тощо, але усе це суто емоційні оцінки. А якщо подивитися з точки зору цивілізаційних закономірностей розвитку людства, то ми й справді мусимо визнати, що попри всі свої «злочини» Гітлер був передусім саме політичним діячем і саме своєї епохи. Бо разом з іншими діячами світового масштабу, такими як Сталін, Молотов, Муссоліні, Рузвельт, Гінденбург, Бенеш, Петен, Черчілль, Масарик, Антонеску, Франко, Пілсудський, Людендорф, Чемберлен, Папен, Шушниг, Деладьє, Галіфакс, де Голль, Ганді, Осима та інші, він пробував розв’язати загальнопланетарну кризу, яка спалахнула у першій половині XX століття і заблокувала перед земною цивілізацією усі шляхи для подальшого поступу. Зрозуміло, світова війна — не найкращий шлях для розв’язання суперечностей, але у кризові моменти цілі народи втрачають здоровий глузд і впадають в неадекватність... Отже, щоб спробувати збагнути логіку на перший погляд явно ненормальних дій Гітлера та усіх інших тогочасних світових діячів (чого вартий лише Голодомор в УРСР/СРСР, свідомо організований у 30-ті роки!), ми мусимо спробувати збагнути глибинну світову цивілізаційну логіку тієї епохи, суть «ненормальної» кризи тощо. Завдання — непомірної ваги...

Гітлер… Один із тих, хто творив Революцію в охопленій кризою світовій цивілізації... Націонал-соціалістичну Революцію...

Революція — і її діти... Не ті діти, що їх породжують революційні струси, а ті, що їх породжує революційна Ідея. Тобто це ті, хто щиро сподівається — саме їхня ідея, саме їхня революція подарує (і саме подарує!) загальне благо людству, яке століттями буде їм за це вдячне...

Гітлер помер… Але ж чи став світ добрішим, справедливішим, людянішим після його відходу? Ні! Не встигли ще висохнути чорнила на вироку Нюрнберзького трибуналу, як ті, хто судив його соратників, уже розпалювали нові війни. Нема їм ліку — Корейська, В’єтнамська, Ангольська, Афганська, Перша і Друга Чеченські... війна в Придністров’ї, війна в Абхазії, і тепер – в Україні! Не вистачить паперу, щоб згадати усі...

Отже, справа не в Гітлері? А в кому ж — чи чому — тоді?

Про Адольфа Гітлера і його епоху написано дуже багато. І справа тут і справді не в ньому самому. Вивчаючи історію його життя і діяльності, ми насправді вивчаємо і намагаємося зрозуміти й усвідомити самих себе, — і ті, хто пише, і ті, хто читає. 

Гітлер, Сталін, Муссоліні, Рузвельт, де Голль та інші політики світового масштабу — це ті імпульси історичної енергії, яка приводять нас у рух і, примушуючи брати участь в ініційованих ними подіях, врешті-решт підштовхують нас до необхідності — навіть якби ми цього і не хотіли — зрозуміти суть тих подій і спричинених ними наслідків...

Як хтось дотепно зауважив, якби геометричні аксіоми зачіпали інтереси людей, ці аксіоми обов’язково б спростовувалися, заперечувалися, відкидалися або замовчувалися. Гітлеризм, події в Німеччині, Європі і всьому світі 1920—1945 рр., либонь, ще й до сьогодні заторкують занадто багато інтересів різних політичних сил, щоб перед нами відкрилася аксіоматична істина про цей надзвичайно важливий етап у розвитку людства. Інформація попросту приховується. Але, попри ці намагання, загальновідомі факти усе ж таки дають змогу виявити на історичній канві більш-менш чіткий малюнок старанно замовчуваних потаємних ідей, інтересів і подій...

Історія не терпить умовних способів. Але марксисти-ленінці не втомлюються повторювати: «От якби соціал-демократи і комуністи об’єдналися, то Гітлер не прийшов би до влади...» тощо. Виступаючи 3 жовтня 1986 року на мітингу у Москві, присвяченому урочистому відкриттю пам’ятника Ернсту Тельману, Михайло Горбачов знову згадав цю тезу: «Історія, як відомо, не переграється. Але уроки з неї всі ми просто зобов’язані видобувати. Марш Гітлера до влади не відбувся б, якби комуністи, соціал-демократи, усі демократичні сили Веймарської республіки спільно дали відсіч фашизму. Друга світова війна могла б не вибухнути, окупації нацистами Європи можна було б уникнути, об’єднай уряди західних держав від самого початку свої зусилля із зусиллями Радянського Союзу у приборканні агресора».

А й справді, шановний читачу, що б воно було, якби в Німеччині комуністи об’єдналися із соціал-демократами і прийшли до влади? Питання риторичне. Бо ж було б те ж саме, що й у Радянській Росії: громадянська війна, масові репресії, концтабори ГУЛАГу, розстріли в підвалах без суду і слідства... І першими жертвами впали б якраз соціал-демократи...

А що б було, якби до влади прийшов Ернст Рьом і розпочав другу націонал-соціалістичну революцію? А яку революцію хотів зробити Отто Штрассер?.. Ці питання можна примножувати до нескінченності, але — історія не терпить умовних способів. Як то кажуть, маємо те, що маємо: безперечним лідером Німеччини став Гітлер, і ми досліджуємо зараз історію його піднесення і смерті. А також — історію його життя після смерті…



Давай поговоримо, читач мого блогу. Це для тебе, може, трохи незвично. Бо звично — це коли автор веде свій монолог без безпосереднього відгуку і тою чи іншою мірою (ну а хто ж тут, як то кажуть, без гріха!) накидає або намагається накинути читачеві свої думки, ідеї, погляди тощо. Але ж часи змінюються, і діалогу прагнуть тепер обидві сторони — і автори, і їхні читачі. Діалогу найрізноманітніших форм — чи то через листування, чи то через коментарі-відгуки — як критичні, так і схвальні, чи то через обмін полемічними публікаціями, чи то навіть через лайку і сварку, без чого не обходиться жодна гострополітична проблема... Тут є безліч варіантів, і з усього цього розмаїття я вибираю — і пропоную своєму читачеві — «найпотрібніший», якщо можна так висловитися, різновид діалогу, — обмін думками. Чому обмін думками — це «найпотрібніше»? Бо тільки через осмислення і обговорення сутнісних, «стратегічних» проблем ми можемо зрозуміти засади устрою світу, в якому ми живемо, а відповідно і обрати правильні, найдоцільніші шляхи для його зміни на краще. Змінити ж його украй необхідно, позаяк — і про це свідчить уся наша повсякденна практика — він ще дуже і дуже далекий від досконалості. Наш світ — один для нас всіх, отож його розвиток і поліпшення — це наша спільна справа, і байдужих тут бути не може. 

Наші інтереси: 

Прагнення до пізнання закладено до натури людини. Ця потреба сильніша від будь-яких страхів. Ми свідомі того, що це дуже тернистий шлях. Але ж, як сказано у Святому Писанні, «блаженні ті, хто прагне правди, бо вони наситяться».

Гравець: 
Володимир Федько
493

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка