Поколінню барикад. Роздуми напередодні 2016-го

Надто багато змінилося за ці два роки. Чи не так? Мрії довелося відкоригувати. Зло виявилося зовсім не таким, як уявляли. Щоб перемогти його, мусили навчитися користуватися чимось серйознішим, ніж ліхтарики. Бо з’ясувалося, що за мрії треба платити кров’ю і що вони в кожного свої. 

Чи змінилася країна за період після Майдану? Ще й як! Хто її змінив? Усі разом. Хоча ні. Це не так просто, як здавалося на перший погляд. Сáме покоління, народжене за незалежності з усіма її болячками й недоперемогами, зуміло перевернути країну з голови на ноги 2014-го, і саме воно вчить її нині правильно ходити. І хоч би чого йому це коштувало, все-таки навчить. Чи здобула Україна те, про що мріяла, вірячи в чудо, тримаючи барикади? Ні. Обіцянки про безвізовий в’їзд у Шенгенську зону ні до чого. Вмирали ж не за це. Що заважає? Багато що. Тягар рабства, який плекався цілі століття, система, котра не бажає поступатися, люди, котрі їй служать… Варіантів доста, але суті це не змінює. Що із цим робити? Затиснути кулаки й іти далі. Той, хто по-справжньому відчув смак свободи, не повинен зупинятися.

Не буду оригінальний, коли стверджуватиму, що система не бажає ламатися, що ті, хто нині успадкував управління нею, нічим не кращі за попередників, яких нібито вдалося витурити навесні 2014-го. Вони з того самого тіста й такі самі гнилі та безперспективні. І без усунення їх, без переформатування світу, в якому живемо, без створення нової моделі співіснування нічого доброго не буде. Це ясно як білий день. Ми так багато говоримо про заміну еліт, про очищення влади, омолодження політики, про нові постаті й брак лідерів, що вже давно мусили б зайнятися всім цим на практиці. Зрештою, в нас просто не існує вибору: треба ризикнути, поки не дійшло до гіршого. Та чи є варіанти? Хто і як може все це змінити, запобігти сповзанню в те саме болото, з якого так важко виборсувались? Є! Це зробить покоління «коктейлю Грушевського», покоління шинних барикад, покоління добровольців і кіборгів. Ці зможуть усе! Так, будуть помилки, непорозуміння, труднощі й, не виключено, розчарування. Але йдеться про цілком нових людей, якісно нових, для котрих слово «Батьківщина» не пустий звук і не шелест зелених купюр.

І не може не тішити, що вони таки йдуть напролом. Усупереч обставинам, незважаючи на перепони, просочуються, пробиваються, влазять у систему й, хоч як це важко, ламають її. Дивовижна річ, але серед політиків також з’являється щораз більше тих, кому не гидко при зустрічі потиснути руку. Їх критично мало, але вони вже є, і це неабияк обнадіює. Їм, звісно, ще багато чого бракує. Досвіду, знань, мудрості, хитрості й часом наполегливості. Вони часто ще безсилі, щоб протистояти витонченому цинізмові системи й нерідко падають її жертвами. Але це вже початок.

Сипати порадами або напучувати — невдячна справа, але хто вже обрав саме такий спосіб боротьби, нехай спробує бути в ній кристально чистим, бо на нього рівнятимуться ті, хто йде позаду. Не брешіть. Ніколи. За жодних обставин. Країна вже надто сильно втомлена від неправди, отруєна нею. Не підставляйте себе, не розмінюйтесь на дрібниці, нехай навіть із багатьма нулями. Не варто. Хочете бути багатими й успішними — зробіть усе, щоб Україна стала нарешті багатою та щасливою, і тоді вам воздасться.

Не зупиняйтеся. Ніколи й ні в чому, хоч би як було важко. 2016 рік знову буде непростим для всіх нас. Дуже багато треба ще перекопати, прополоти й поламати. Треба таки з нуля побудувати військо, бо те, яке маємо, з весільними генералами у верхах, знову дуже схоже на потвору, залишену нам у спадок. Необхідно строщити хребет системі насилля, на пустому місці створити прокуратуру й суди, бо пацієнт, як виявилося, лікуванню не піддається. Злочинці мусять сидіти у в’язницях, особливо ті, хто довів країну до такого жаху. Треба конче змінити модель функціонування держави, і починати слід негайно, не чекаючи, доки знову навідається дядечко Байден, щоб дати наганяїв. Він може й не приїхати. Система влади мусить бути змінена, бо нинішня — нежиттєздатна, люстрацію має бути проведено, але не фейкову, а таки справжню, Україна повинна бути звільнена, а перемога не виторгувана, а здобута.

А коли хтось розповідатиме, що вам бракує досвіду й треба прислухатися до порад старших, не перечте, лише пригадайте собі, як запалювали свою першу пляшку напалму й кидали її в бік чорної лави. Чудовий був момент, правда? Ті, з досвідом, тоді кричали в спину: «Провокатор!», але вам усе вдалося. Поки ви тримали вогненну барикаду, лізли під кулі, ховали своїх друзів, а потім, беззбройні, зупиняли заразу, що розповзалася країною, ті, з досвідом, перебирали владу й ділили шкуру вбитого вами ведмедя. Нині не ви, а вони вирішують, хто правий, а хто помилявся. І помилялися, звичайно, ви, а не вони. Бо вони ж із досвідом. Але не впадайте у відчай. Це також тимчасова проблема. Їхній досвід і ваша впертість — несумірні речі, бо за вами майбутнє. Бо за нами майбутнє.