Народний Оглядач

Майдан-2013 почався як форма спротиву існуючій кримінальній системі – як антикримінальне повстання. За станом на лютий 2014 маємо продовження і розгортання цього повстання. Мета – перевибори президента, заміна одіозних особистостей, покарання злочинців. Таку мету може ставити повстання, але не революція. Нинішні заклики до «перезавантаження системи» насправді є закликами до вдосконалення цієї системи.

Так, політична опозиція пропонує повернення до парламентсько-президентської республіки, тобто до колективної безвідповідальності. Це може тільки погіршити ситуацію, оскільки відповідальність «розмазується» на 450 нардепів. Зараз хоч зрозуміло, хто персонально винуватий («Доктор Зло»), і це активізує спротив. Проте невідомо, чи відбувся би Майдан, якби ті ж самі репресії відбувалися за відсутності такого «уособленого зла».

Справді революційним кроком було б не повернення до Конституції 2004 року, а введення до неї положення про те, що жодна з двох гілок влади не може вибирати третю. Йдеться про те, що керівники судових і контролюючих органів (зокрема, голова Верховного суду, голова Конституційного суду, Генеральний прокурор, голова Рахункової палати, Уповноважений з прав людини) мають обиратися разом з президентом і нардепами – тоді у нас з’явиться хоч якийсь контроль за діяльністю законодавчої і виконавчої гілок влади.

«Правий сектор – найреволюційніша структура Майдану» – заявив Дмитро Ярош. Проте їхні слова і дії – це рішуче повстання проти існуючої криміналізованої системи, але аж ніяк не творення якісно нової системи, що є головною ознакою революції. Можливо, далі щось буде, проте зараз нема жодних ознак творення нового – тільки боротьба зі старим.

Історія українських визвольних змагань XX  ст. підтвердила закономірність, що після фази демократичного хаосу настає фаза аристократичного державотворення. Так, продовженням УНР Михайла Грушевського 1917 р. став Гетьманат (офіційна назва – Українська держава) Павла Скоропадського.

Після двох десятиліть демократії («влади всіх»), яка швидко виродилася в охлократію («влада гірших»), у 2014 році Україна входить у фазу аристократії («влади кращих»). Це ті українці, які підтримали антикримінальне повстання. В основному це «творчий клас» – люди, для яких гідність і свобода важливіші за гроші і комфорт. Ці люди спроможні не тільки боротися зі старим, а й творити нове.  

Оскільки світ здійснює перехід до інформаційної епохи, то Українську державу одразу ж треба творити на фундаменті передових інформаційних технологій. Нам потрібен свій інформаційний простір, своя система управління, своя цифрова валюта, своя торгівля, своя освіта – своє все!

Починати треба з Національних зборів за «Ісландським варіантом» – максимально швидко, прозоро, ефективно. Хто долучиться до Національних зборів, той і буде громадянином нової держави. Чим швидше створимо нову систему, тим швидше скінчаться потворні конвульсії старої системи.

Нова держава має стати електронним сервісом самоорганізації. Вона переможе завдяки тому, що бути її членом – цікаво, зручно, надійно. Стара система засохне сама як нікому не потрібна. Це і буде Українська національна революція.

Ніхто за нас не виконає цієї роботи. «Якщо бажаєш, щоб щось було зроблено добре, – зроби його сам». Як би це пафосно не звучало, а революцію доведеться робити самим. Може, це й на краще.         

Продовження: Від повстання до революції