Зображення користувача Ігор Каганець.
Ігор Каганець
3308

Ріхард Яри (Рико Ярий) – провідний діяч ОУН, агент НКВД (+аудіо)

Моя оцінка корисності цієї статті: 
3 - Схоже, що реально працює.

У 1933 році Ярий був лектором на курсах УВО в Данцігу з підготовки агентури. Регулярно виїжджав туди для проведення занять із розвідки і контррозвідки. На курсах у цей час проходив вишкіл Степан Бандера, якого Ярий зауважив, став його активно підтримувати і просувати. Бандера за підтримки Ярого став головою Крайової екзекутиви в Західній Україні і відстоював необхідність внесення в програму діяльності ОУН такої її форми як терор.

13121201e_yary_konovalec.jpg

Ріхард Яри (зліва) і Євген Коновалець
Ріхард Яри (зліва) і Євген Коновалець

Попередні статті:


Аудіоверсія: Ріхард Яри (Рико Ярий)

Ось що повідомляє Зиновій Книш – доктор права та політичних наук, від 1924 р. член Окружної команди УВО, від 1940 р. – член Проводу і секретаріату Проводу українських націона­лістів: «Ріхард Ярий походив з австрійської урядничої родини. Народився 1898 року в місті Ряшеві. Справжнє його прізвище писалося з-німецька "Ягри", Ярий — українізована його форма. Були чутки, що мав він у собі сліди жидівської крови, — батько Ярого мав бути вихрещеним мадярським жидом, а мати, з роду Полляк, теж жидівка-вихрестка — але того з цілою певністю ствердити не можна. Одначе щось мусіло бути на речі, бо партійні націонал-соціялістичні установи в Німеччині недолюблювали його й увесь час підозрівали, що його арійське походження не зовсім чисте, тримався він тільки завдяки своїм зв'язкам з військовими колами, що, як відомо, переважно стояли здалеку від партії»[1].

Служив в Українській Галицькій Армії. Був під слідством за спекуляції кіньми. У 1922 р. одружився з єврейкою на ім’я Рейзель Шпильфогель. Вступив до УВО, у 1923 р. переїхав у Берлін. Забезпечував зв’язок УВО-ОУН з німецькими військовими, через його руки йшло німецьке фінансування. Монополізував своє становище посередника і згодом став «незамінним». Підозрювався у присвоєнні значних сум.

«Фактично він був єдиним, хто отримав доступ до багатьох відділів Рейхсверу і мав там приятелів. Через нього надходила фінансова допомога для УВО від німецьких спецслужб, яка ніким крім Ярого не контролювалася. Навесні 1926 незадоволені цим особи з оточення Коновальця ініціювали фінансову перевірку Ярого. В.Кучабський і начальник розвідки УВО Осип Думін виявили безліч порушень і навіть зловживання коштами організації з боку Ярого. Справу про недостачу передали на розгляд суду УВО»[2]. Проте ці та інші звинувачення ніяк не закінчувалися оргвисновками, оскільки Яри монопольно утримував критично важливі для УВО-ОУН зв’язки з Вермахтом.

Близький до Коновальця Володимир Мартинець, який постійно спілкувався з Ярим, пізніше писав, що «він умів добре вести справи з іноземцями, особливо з німцями в інтересах УВО, знаючи коли потрібно застосувати демагогію і вигадку, а коли хитрість і нахабство. Яри купив собі віллу з садом в Фалькензее, передмісті Берліна. Спочатку він це приховував, пізніше видавав за спадок батька. Коли ж стало відомо, що у його батька не було нерухомості, став говорити що це спадок матері. Пізніше він говорив, що садиба – придане його дружини, що також не відповідало дійсності. Помітивши на дружині Ярого коштовності, багато хто замислювався про джерела його матеріального становища. З цього приводу серед націоналістів ходило багато чуток, висловлювалося навіть припущення про роботу Рейзель (після охрещення – Ельзи) на радянські спецслужби.

У квітні 1930 року Ярий встановлює зв'язок з англійською розвідкою, представника якої постачав інформацією з українських справ. Проте це тривало недовго і незабаром контакти припинилися через взаємну недовіру. Німецькі спецслужби підозрювали його також у співпраці з польською розвідкою. У картотеці польського посольства в Берліні він значився секретним інформатором. Однак поляки також не довіряли Ярому. Ясно, що Ярий обертався у своїй стихії і важко сказати з повною впевненістю, чиї завдання фактично він виконував. Швидше за все продаж інформації він зробив своїм бізнесом. Щоб створити собі певний імідж і авторитет, він ініціював у жовтні 1933 року дві публікації в берлінській газеті «Berliner Volkszeitung» під назвою «Українці у Вільмерсдорфі» і «Яри – вождь українців». В останній статті автор називав Ярого «українським Гітлером», що викликало жваве обговорення в українських емігрантських і німецьких колах»[3].

У цей час «у полковника Коновальця родяться перші сумніви і він зачинає відсувати Ярого від деяких справ. Ярий шукає опори в молодших членів ОУН, сіє в них недовір'я до ПУН і виступає в ролі протектора молодого нарибку та кандидатів на провідні становища»[4].

Можна сказати, що саме у 1933 році над Яри почали збиратися хмари. На початку року Гітлер став рейхсканцлером, тому німці стали ще прискіпливішими щодо «нечистого» походження Яри: «У 1933 році у зв'язку з постійними контактами Ярого з представниками спецслужб Німеччини, СД збирало про нього відомості, які виявилися обмеженими і суперечливими[5]. У картотеці IV відділу гестапо було внесено запис про те, що Ярий нав'язливо намагається вступити в контакт з генералом Еппом і підозрюється у шпигунстві. Для збору про нього даних до Польщі в 1934 році був відряджений таємний агент, який у своєму донесенні, ґрунтуючись на зібраних відомостях і записах у парафіяльній книзі міста Жешува, зазначив, що не виключена можливість прийняття ним прізвища від померлої сім'ї і фактично Ярий міг носити інше прізвище, так як запис у книзі не співпадає з записами в магістраті. Крім того у Жешуві була велика кількість жителів єврейської національності з прізвищем Яре»[6].

Отже, німці, англійці та поляки не довіряли Яри. З’явилася недовіра з боку Коновальця, ще раніше йому зовсім не довіряла стара гвардія УВО-ОУН. За співчуттям і підтримкою він звернувся до молодої генерації ОУН. Як ми вже знаємо з попереднього підрозділу,  «у 1933 році Ярий був лектором на курсах УВО в Данцігу з підготовки агентури. Регулярно виїжджав туди для проведення занять з розвідки і контррозвідки. На курсах в цей час проходив вишкіл Степан Бандера, якого Ярий зауважив, став його активно підтримувати і просувати. Радянський дослідник ОУН В.Уколов писав, що саме Ярий звів Бандеру з Ервіном Штольце, співробітником Абверу, як перспективного і здібного агента з задатками лідера. Бандера за підтримки Ярого став головою Крайової екзекутиви в Західній Україні і відстоював необхідність внесення в програму діяльності ОУН такої її форми як терор»[7].

Тут впадає в око суперечність: ОУН ставилась до терору як вкрай небезпечного засобу, а Німеччина не бажала терору проти Польщі, яка тоді була німецьким союзником. Якщо Яри вклав у голову Бандери ідею про необхідність і корисність для України терору проти Польщі, то в чиїх інтересах це було? Відповідь: в інтересах Москви.

24-річний Бандера і його такі ж молоді соратники були для Ріхарда Яри не союзниками, а інструментом, якого було зовсім не шкода. Ось що пише про нього Микола Сціборський у «Білій Книзі ОУН»: «Після І Конґресу Українських Націоналістів, механічно станув членом ОУН, хоч по істоті своїй нічого спільного з українським націоналізмом не мав, його не знав і не виявляв до нього жодного глибшого інтересу... Відчуваючи хиткість своїх позицій у Русі, Ярий з тим більшою настирливістю й систематичністю намагався їх скріпити — ввесь час витворюючи ситуації, розв'язка яких обов'язково вимагала б його безпосередньої співучасти, а одночасно враження, ніби він незаступний на своєму пості.

Для того він віддавна застосував методу відсепарування від акції, а то й цілковитої ліквідації тих членів ОУН, прикмети й дані яких давали йому підставу до побоювання, що вони можуть бути видвигнені організацією на його місце. Водночас з тим старався підбирати собі людей, матеріяльно узалежнюючи їх від себе і послуговуючися ними в своїх цілях не так у характері членів ОУН, як своїх особистих аґентів»[8].

На основі відомої інформації про Ріхарда Яри можна зробити однозначний висновок, що з самого початку його цікавила не українська справа, а власна вигода. Його особлива ефективність поясню­ється не стільки особистими талантами (в УВО-ОУН була ціла плеяда талановитих українців), а віртуозним застосуванням ХУЦПИ – супернахабної брехні, яка непідготовлену людину просто спантеличує та інтелектуально паралізує.

Як відомо, хуцпа є різновидом інформаційної зброї, яка більше двох тисячоліть плекалася серед євреїв і, за їхніми словами, є головним чинником їх конкурентоспроможності. Так, єврейський професор Алан Дершовіц у своїй книзі «Хуцпа» (1991) показав, що за своє панування і переважання у світі євреї повинні бути вдячні хуцпі – національній рисі єврейського народу – і не соромитися її. На його думку, особливо важливу роль хуцпа зіграла в підпорядкуванні євреями США[9].

Силу хуцпістам надає відповідна традиція виховання і моральна підтримка зі сторони своїх одноплемінників, які схвально сприймають супернахабні дії проти чужих як прояв особливої сміливості, відваги та винахідливості. На їхню думку, хуцпа – це властивість успішних людей.

Приблизно так і міркував Ріхард Яри. Він хотів гарно жити – і заради цього був готовий спокійно застосувати будь-які доступні засоби, без обмежень. «Ярий, без сумніву, був найяскра­вішою фіґурою розколу в сенсі обдарованости, політичного розуму і свідомої підлоти»[10].

Враховуючи, що інспірована ним диверсія з убивством Перацького була в інтересах Москви, можна припустити, що в 1934 р. Яри уже був московським агентом. Процес співпраці полегшувався тим, що протягом 1918–1938 років в Україні фактично була єврейська державність, чиновники у державних закладах нерідко спілкувалися між собою на ідиші[11], а найпоширенішим світоглядом серед світового єврейства був комунізм.    

ТРАНСФОРМАГЕНТИ

У кожній серйозній війні ведеться боротьба не стільки проти ворожої організації, скільки за перехоплення управління цією організацією. Якщо таке вдається, тоді організація діє в інтересах невидимого зовнішнього маніпулятора або знищує сама себе за допомогою власних ресурсів.

Перехоплення управління зазвичай відбувається за допомогою агентури, яка свідомо виконує накази зовнішнього керуючого центру. Проте ще ефективнішими є агенти, які це роблять несвідомо. Їх називають трансформагентами.    

«Трансформагент – будь-яка особа, що прийняла нав’язаний зразок думок і поведінки за сценарієм спецслужб у результаті відповідної трансформації системи її ціннісних критеріїв. Це будь-який випадок трансформування менталітету, способу життя, поводження або здоров’я людини на користь спецслужб за допомогою природно сформованих або спеціально створених обставин довкола неї»[12].

Трансформагент щиро переконаний, що діє правильно, і це робить його ще небезпечнішим руйнівником. Гарною ілюстрацією є художній фільм «Inception» (2010), що точно перекладається як «укорінення». Сенс фільму у тому, що людська підсвідомість не схильна сприймати чужі ідеї. Але якщо зародок деструкції непомітно вкорінити у підсвідомість, то він незабаром виросте в ідею і почне керувати людиною, причому вона вважатиме цю чужу ідею продуктом власної творчості. У фільмі розповідається про те, як сина власника надпотужної корпорації зробили трансформаген­том. Після цього він самостійно зруйнував справу всього життя свого батька, будучи твердо переконаним у тому, що виконує батьківський заповіт.   

Ярий, можливо, не віддавав прямі накази Бандері здійснювати політичні убивства. Бандера міг діяти самостійно, але ця його самостійність була спрямовувана і заохочувана Ярим. Сприятли­вим ґрунтом для укорінення деструкції були надмірні лідерські амбіції Бандери, обмежене уявлення про роботу організації, а також природне прагнення молодого чоловіка до подвигів. Тож достатньо було підкинути дрова у вогонь гордині і посіяти думку, що політичне керівництво ОУН занадто старе і пасивне, а ситуація вимагає дій швидких і радикальних. Гасло «Все і негайно!» добре відбиває стан революційної нетерплячки людей, які не розуміють складності проблеми.

ВНУТРІШНІЙ ВОРОГ

Ріхард Яри був корисний для ОУН, а ОУН була корисна для нього, адже на посередницьких послугах він серйозно збагатився: «Тоді, як для кожного члена ПУН революційна діяльність була зв'язана з матеріяльною скрутою, а іноді і зо злиднями, Ярий доробився двох маєтків, у Фалькензее коло Берліна і в Пріґніц коло Відня»[13]. Коли внутрішня перевірка виявила фінансові порушення у великих розмірах, Євген Коновалець вимагав у Яри повного фінансового звіту.

«Документи свідчать про схильність Р. Яри до інтриг та фінансових афер. Так, у листі від 13 травня 1930 р. до секретаря ПУН В. Мартинця Є. Коновалець писав, що в нього виник серйозний конфлікт з Яри "у фінансових справах" і що за його відсутності в Берліні "під проводом Яри творився був фронт проти мене"»[14].

Ще гостріший конфлікт вибухнув у 1938 році. «В переїзді до Роттердаму на фатальну зустріч з Валюхом-Яценком спиняється Голова ПУН у Берліні і жадає приготовити всі розрахунки на час свого повороту з Голляндії»[15]. Виявлення злочину вело до неминучого краху Яри. Вирішення проблеми він вбачав у ліквідації Коновальця і дестабілізації ОУН.

З Голландії вождь ОУН не повернувся. 23 травня 1938 року в Роттердамі московський агент Павло Судоплатов здійснив убивство Євгена Коновальця. Московська пропа­ганда звинуватила в убивстві німців, аж поки сам Судоплатов про все не розповів у своїх мемуарах[16].

Проте на зміну Коновальцю прийшов полковник Андрій Мельник, який зажадав від Яри негайного звіту. Єдине, що могло його врятувати – переворот в ОУН або створення нової організації. Таким клоном ОУН згодом стала ОУН (р) Степана Бандери.

Своє розслідування щодо особи Ріхарда Яри провів тодішній шеф розвідки ОУН – Федір Яцура. Він встановив, що «головним мотивом, чому Ярий вдруге піднявся організувати бунт проти Голови Проводу, було якраз намагання закрити свої грошеві зловживання і відхилитися від відповідальности за них, довівши до такого стану в ОУН, щоб не було нікого, хто міг би його до тієї відповідальности притягнути.

В мої руки дістав я різні документи до родоводу Ярого — метрики, легітимації і т. п. — і поробив з того репродукції та ствердив жидівське походження його і його жінки. Роздумуючи над тими особисто-родинними даними Ярого і його жінки, я бився з думками, чи не мав Ярий якогось відношення до большевиків, що таких людей ловили в цілому світі й запрягали їх до своєї роботи. Тоді звернув я увагу на дивний збіг обставин, що перша диверсія збігалася з побутом Павла Яценка-Валюха[17] в Берліні. Чи мав він до того якесь відношення? І чи не було яких контактів між ним і Ярим? Викрити цю справу — дуже тяжко, бо обидва вони надзвичайно спритні люди.

Аналізуючи ось так поведінку Ярого від найдавніших часів на підставі власної обсервації й оповідань інших осіб, що їх допитував я в тому часі немало, я щораз більше закріплювався в твердій своїй вірі, що ВСІ ІНШІ СПРАВИ ЯРОГО — ПОБІЧНЕ ДІЛО, І ЩО ГОЛОВНА ЗА НИМ ПРУЖИНА — ЦЕ НКВД. А через те головним майстром диверсії ані не самий Бандера, ані не його помічники з "Революційного Проводу", ані їхній опікун Ярий, ані безпосередні агенти з німецької контррозвідки — нитки її збігаються в далекій Москві за грубими мурами енкаведівської централі.

Німці звільнили Львів від большевиків. Щойно недавно зголосилися до нашого Проводу два українці, що були колись комуністами, а тепер досить мали уже большевизму й були щасливі, що вирвалися звідти з цілою шкурою. Розказували вони багато зо своєї давнішої діяльности — вони були кур'єрами Комінтерну — між іншим подали, що контактувалися і з Ярим і з жінкою Ярого, що жінка Ярого була агенткою Комінтерну ще від 1924 року, а через неї дібралися большевики і до Ярого, що став таким же агентом від 1926 року»[18].

Федір Яцура також встановив, що Ріхард Яри був інформатором польської контррозвідки під псевдо «Ярослав Барановський». На цій підставі з подачі Ріхарда Яри були висунуті фальшиві звинувачення у зраді проти реального Ярослава Барановського — секретаря Проводу ОУН з 1933 року, довіреної особи Євгена Коновальця. «Тут Ярий відвернув звичай, що вживався тоді в ОУН за границею, де в переписці й контактах між собою члени ПУН вживали назвищ різних українських галицьких діячів, як Куницький, Дмитро Левицький, Луцький, Целевич і т. п. Ярий узяв собі для тої цілі назвище Ярослава Барановського, та ще й з тією єхидною метою, що коли впаде колись ОУН на сліди тих інформацій — буде в неї підозріння на Ярослава Барановського і таким чином і від себе відверне він увагу, і зверне підозріння на Барановського, якого ненавидів з усієї душі» (там само). Оце і є хуцпа – супернахабна брехня, у саму можливість якої відмовляється вірити свідомість нормальної людини. Додамо, що Ярослава Барановського бандерівці вбили у Львові 11 травня 1943 року. 

Продовження: Проект «Бандера»

Додатково: 

Ріхард Яри – агент Сталіна, засновник бандерівської ОУН, багатий землевласник (відео)


[1] Зиновій Книш. Розбрат. – http://knysh.uaweb.org/rozbrat/r03.html

[4] Зиновій Книш. Розбрат. – http://knysh.uaweb.org/rozbrat/r03.html

[5] Служба безпеки (СД) — внутрішньопартійна служба безпеки НСДАП, пізніше — служба безпеки рейхсфюрера СС.

[7] Там же.

[8] Микола Сціборський. Біла книга ОУН про диверсію-бунт Яри-Бандера. – Кінець 1940 р.  – http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/1781/

[9] Докладніше про хуцпу йдеться у статтях: Хула проти Святого Духа – інформаційна зброя дітей диявола http://sd.org.ua/node/21363  і Остання хуцпа голого короля http://sd.org.ua/node/21394

[10] Полікарпенко Г. Організація Українських Націоналістів під час другої світової війни, IV доповнене видання, за редакцією Б. Михайлюка. На чужині 1951, ст. 44.

[11] Білокінь Сергій. Двадцять років „єврейської державности” в Україні, 1918-1938 // Сучасність. – 2004. – Лютий. – Ч. 2 (514). – С. 63-70.

[12] Ткаліч А.І. Національна академія СБУ в війні богів за Україну. – https://www.ar25.org/node/12197

[13] Полікарпенко Г. Організація Українських Націоналістів під час другої світової війни. – На чужині. – 1951, ст. 43-44.

[14] Анатолій Кентій. Збройний чин українських націоналістів.  1920-1956.  /  Том 1. Від УВО до ОУН. 1920-1942. – http://lib.oun-upa.org.ua/kentiy/r208.html

[15] Зиновій Книш. Розбрат. – http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/knysh/knysh_part03.htm

[16] Судоплатов П. А. Спецоперации. Лубянка и Кремль 1930–1950 годы. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 1997. – С. 18.

[17] «Яценко», «Валюх» – розвідницькі псевдоніми Павла Судоплатова.

[18] Зиновій Книш. Розбрат. Спогади й матеріали до розколу в ОУН у 1940-1941 роках. – Срібна Сурма. Торонто, 1960. – Розділ 11.  http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/knysh/knysh_part11.htm

Наші інтереси: 

Знати правдиву історію націоналізму. 

Підписуюсь на новини

Коментарі

Зображення користувача Зоріна Небокрай.

Корисно знати- що краще все перевіряти

Від Землі, сили народження, святою водою благословляю!

Зображення користувача Ігор Каганець.

Мене дивує, що досі ніхто не зібрав усю цю інформацію докупи. Народ донині не може повірити, що спеціальні операції можуть тривати сотні років, а укорінення агентів може плануватися на десятки років. Розтягнення в часі дозволяє розгортати операції непомітно і ґрунтовно.

Дивіться також: Люди довгої волі

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Зір Чіткий.

Так, справді, аґенти КДБ в 1991 році не щезли з України, вони все ще тут.

Хай буде Ща з Тя! І з Мя :)

 

Зображення користувача Творимир Здобудьволя.

Щиро дякую за працю з висвітлення "білих плям" в надзвичайно важливій сторінці історії України.

Немає релігії понад істину

Зображення користувача Ігор Каганець.

Додав важливе доповнення:
Федір Яцура також встановив, що Ріхард Яри був інформатором польської контррозвідки під псевдо «Ярослав Барановський». На цій підставі з подачі Ріхарда Яри були висунуті фальшиві звинувачення у зраді проти реального Ярослава Барановського — секретаря Проводу ОУН з 1933 року, довіреної особи Євгена Коновальця. «Тут Ярий відвернув звичай, що вживався тоді в ОУН за границею, де в переписці й контактах між собою члени ПУН вживали назвищ різних українських галицьких діячів, як Куницький, Дмитро Левицький, Луцький, Целевич і т. п. Ярий узяв собі для тої цілі назвище Ярослава Барановського, та ще й з тією єхидною метою, що коли впаде колись ОУН на сліди тих інформацій — буде в неї підозріння на Ярослава Барановського і таким чином і від себе відверне він увагу, і зверне підозріння на Барановського, якого ненавидів з усієї душі» (там само).
Оце і є хуцпа – супернахабна брехня, у саму можливість якої відмовляється вірити свідомість нормальної людини.

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Сірко Крутивус.

Дякую. Таємне стає явним.