Спецтема:

Духовні основи фашизму – чинного націоналізму

Ми живемо в світі безпросвітної плутанини ідей і понять, у світі ярликів. Називаючи свої партії демократичними, ліберальними чи комуністичними і звинувачуючи своїх супротивників у «фашизмі», ніхто навіть не намагається подумати про те, які конкретні ідеї лежать в основі того чи іншого поняття.

При слові фашизм більшість чомусь починає істерично волати про «скривджених євреїв», концтабори, Гестапо і т.п. Але до чого тут фашизм? Фашизм – італійський рух. А всі гріхи, які намагаються на нього повісити – це гріхи (справжні або вигадані) німецького націонал-соціалізму.

Саме поняття фашизм походить від італійського слова «fascio». У древнім Римі цим терміном позначалася зв’язка прутів з топірцем посередині – так звана фасція, яку носили ліктори (тобто представники виконавчої влади) як символ Державної влади.

Цей римський символ (як і багато інших) став символом і емблемою фашизму, а словом «Fascio» Муссоліні назвав Італійські бойові дружини. «Я назвав цю організацію:  Італійські бойові дружини («fascio»). У цьому жорсткому, металевому слові міститься вся програма фашизму, як я його уявляв, як я його хотів, як я його створив» (з промови Беніто Муссоліні у Римі 23 березня 1926 р., в сьому річницю створення дружин).

Взагалі, говорячи про будь-які рухи (зокрема, фашизм), насамперед згадують конкретні події, тобто практичну діяльність. Однак, практика – це втілення в життя певних ідей, концепцій, філософії. Тому, щоб зрозуміти, що таке фашизм і кого можна називати фашистом, необхідно звернутися до основних ідей, до доктрини цього руху. Як зауважив у своїй книзі «Критика фашизму з точки зору правих» відомий письменник і філософ Юліус Евола, «реальна цінність доктрини залежить від ідей, що лежать в її основі, а не від їх конкретної практичної реалізації».

Хоча, в принципі, за словами самого Муссоліні: «Фашизм не був під владою заздалегідь виробленої за столом доктрини; він народився з потреби дії і був дією» (Муссоліні, «Доктрина фашизму»), проте він же заявив: «Тепер Італійський фашизм під страхом смертної кари або, гірше того, під страхом самогубства, повинен створити основу доктринальних положень ... вказати основні напрямки для повсякденної політичної і особистої діяльності» (промова в Національній Раді фашисткої партії, 8 серпня 1924).

Дуже важливо зрозуміти і, на наш погляд, це є одним з основоположних моментів, що фашизм був насамперед духовним, а не просто політичним чи економічним рухом. Тому сьогодні, коли ми так часто говоримо про «духовне відродження», досвід фашизму може бути нам корисний саме в цьому відношенні, тому що ні комуністи, ні демократи тут допомогти не здатні. Перші тому, що вони взагалі заперечують поняття «духу»; другі тому, що, незважаючи на всі красиві слова, вищою цінністю вважають «матеріальне благополуччя». Муссоліні говорив: «Зрозуміти фашистський рух можна лише розглядаючи його у всій повноті і глибині духовного явища ... Італійський фашизм був не тільки політичним бунтом проти слабкого і нездатного уряду ... він був духовним бунтом проти старих ідеологій, що розкладають священні початки релігії, вітчизни та сім'ї» (Послання англійському народу, 5 січня 1924 р.).

Звідси випливає нове поняття життя і людини, розглянутих насамперед з погляду духу. «Для фашизму людина – це індивід, що підкоряється моральному закону, щоб створити вище життя, вільне від кордонів часу і простору ... У цьому житті індивід шляхом самозаперечення, нехтування приватними інтересами, навіть подвигом смерті реалізує чисто духовне буття, і в цьому полягає його людська цінність» (Муссоліні, «Доктрина фашизму»).

На аналогічних принципах засноване розуміння життя як боротьби та вищого обов’язку; заперечення посереднього, зручного існування; войовничість (і навіть анти-пацифізм) фашизму. Відповідаючи фінляндському філософу на питання про сенс фашизму, Муссоліні написав «ми проти зручного життя». У цьому найбільш яскраво проявився антибуржуазний аспект фашизму.

Тому фашизм пропонує новий (для сучасного світу) вищий тип людини – воїна. Ми свідомо вживаємо саме це слово – воїн, а не солдат.

Солдат – породження сучасного світу, його служба і підпорядкування засновані не на вільному волевиявленні, а на насильстві і примусі або на матеріальному інтересі (професійні війська США та інших західних країн).

Натомість воїн робить свій вибір свідомо. Зберігати вірність вождю його примушує НЕ присяга, а почуття честі. Крім того, воїн це не просто людина, що бере участь у війні, але особливий стан духу. Можна бути воїном і в мирний час. Його поведінка диктується насамперед відчуттям реальності смерті, постійної готовністю померти в потрібний момент (стан абсолютно чужий для більшості сучасних людей). Завдяки цьому виникає і особливе сприйняття світу.

Такого роду тип людини безумовно не є гуманістом; людина не може залишатися найвищою цінністю, коли стоїш перед обличчям смерті. Над усе для нього стоять честь, дисципліна, вміння наказувати і підкорятися. Він здатний визнати авторитет, розпізнати в іншій істоті (під умовною назвою людина) вищий тип і вільно (розуміючи свободу як внутрішнє, а не зовнішнє поняття) й добровільно підкоритися йому.

Відомо, що в стародавньому світі каста воїнів займала друге положення в ієрархії після касти мудреців. Навіть у сучасному світі, де всі поняття спотворені, війна ще здатна дати особливому типу людини зі здоровими і чистими інстинктами, ще не остаточно зіпсованими «цивілізацією» (замість культури) і «прогресом» (замість духовного розвитку), можливість відчути той смак, ту атмосферу, в який діє вищий тип людини – воїн.

Нарешті, не випадково, що ряди фашистської партії в Італії (як і аналогічні рухи в інших країнах) поповнювали саме фронтовики, ветерани Першої Світової Війни.

Потім слід особливо відзначити, що фашизм протиставляв себе як демо-ліберальним, так і комуністичним рухам. Це був рух принципово нового типу. «Ми представляємо у світі новий початок; чисту, категоричну, остаточну антитезу всьому світу демократії, плутократії, масонства» (Муссоліні, «Доктрина фашизму»).

По суті своїй як західна демократія, так і східний комунізм є різними проявами одного і того ж зла, тієї ж хвороби, що вразила існуючі раніше традиційні суспільства. Зародження цих ідеологій сталося на основі ідей Революції Третього Стану (це точніше визначення «Великої» Французької Революції), на горезвісних принципах «свободи, рівності, братерства». Не будемо говорити тут про свободу, так як ця тема заслуговує окремого обговорення. Наведемо тільки одне з висловлювань Муссоліні: «Поняття свободи не абсолютне, бо в житті немає нічого абсолютного. Свобода – це не право, а обов’язок, не подарунок, а завоювання, не зрівняння,  а привілей» (Муссоліні, промова на 5-у річницю заснування дружин).

Також нагадаємо про відому відмінність між свободою від і свободою для (Ніцше); адже відомо, що як Гітлер, так і Муссоліні високо цінували його ідеї, а Гітлер навіть подарував Муссоліні повне зібрання творів Ніцше.

Докладніше поговоримо про рівність, так як цей принцип найбільш очевидний як для демократичної, так і комуністичної ідеологій, натомість категорично відкидається фашизмом.

Основу фашистської доктрини становить концепція Держави Беніто Муссоліні: «Все в державі, нічого поза державою, нічого проти держави» Б. Муссоліні.  Зауважимо, що саме цим фашизм принципово відрізнявся від німецького націонал-соціалізму, в основі якого, як усім відомо, лежало поняття «нації».

Взагалі відновлювальні рухи різних націй, об’єднані сьогодні під загальною назвою «фашизм», мали досить серйозні відмінності. Можна навести з цього приводу слова вождя румунської Залізної Гвардії Корнелія Кодро. Говорячи про відмінності, що існують між трьома рухами (італійським фашизмом, німецьким націонал-соціалізмом і румунським гвардизмом), він вдався до аналогії, порівнявши їх із трьома началами людського тіла: формою, життєвою силою і духом. На його думку фашизм ґрунтувався на елементі «форми» як римської доктрини Держави; націонал-соціалізм висував на перший план життєві сили, він же волів взяти за основу дух і надати своєму руху релігійне, майже містичне забарвлення.

Фашистська Держава заснована на принципі ієрархічності. Тобто вона відкрито визнає і стверджує принцип нерівності. Муссоліні говорив про Державу як про «систему ієрархій», вищим втіленням, вершиною яких є еліта. Він же писав: «Фашизм стверджує, що нерівність природна, благотворна і корисна для людей». В ідеалі у фашистській Державі кожен повинен займати своє власне місце, причому добровільно, завдяки схильності до виконання тієї чи іншої роботи, а не з міркувань престижу або в дурному марнославстві стрибнути вище власної голови.

(Це повністю відповідає вченню Григорія Сковороди про «природовідповідну діяльність» і «нерівну рівність» – НО).

При цьому не можна забувати, що для фашизму Держава – це не мертва, затверділа структура чи певний соціально-політичний устрій, але жива, одухотворена особистість, причому особистість у вищому сенсі.

Держава має пріоритет перед «нацією» чи «народом». Лише за умови існування Держави народ здатний знайти справжню свідомість, єдину форму і волю. «Без Держави немає нації ...  Не нація створює Державу, а навпаки –  Держава створює націю» (Б. Муссоліні). Тут безумовно йдеться про справжню Державу, а не ті псевдоутворення, що їх сьогодні прийнято так називати.

Фашистська Держава в ідейному плані протистоїть «суспільству», тобто цінностям, інтересам і прагненням, які належать до фізичної, чисто рослинної сторони життя суспільства та індивідів, що його складають. Держава намагається створити в суспільстві особливу атмосферу високого духовного напруження. Лише в подібній атмосфері може існувати вже описаний нами вищий тип людини-воїна.

Що ж до конкретного політичного устрою, то у фашизмі існувало два періоди: монархічний і республіканський. Безумовно, з погляду принципів перший є природнішим для фашизму. Сам Муссоліні говорив про монархію як про «вищий синтез національних цінностей» і «основоположний елемент національної єдності». У реальній практиці фашистського режиму існувала так звана диархия, тобто співіснування монархії і свого роду диктатури. Подібна система мала аналоги в стародавньому світі і, зокрема, в Стародавньому Римі, який був для фашистів ідеалом Держави. Муссоліні називали «дуче», латиною – dux (дукс). Це звання давалося людині, що володіє особливими якостями і якій у неспокійні для Держави часи для вирішення спеціальних завдань довірялися надзвичайні повноваження, оскільки самому монарху (rex – рекс), що символізує чистий сакральний принцип авторитету і панування, подібна роль була не властива за самим характером вищої інстанції. Взагалі, на нашу думку, фашизм можна назвати свого роду підготовчою стадією монархії. Він ставить завдання створення нових ієрархій та формування нової еліти, що є неодмінною умовою для існування монархії.

Отже, ми коротенько вказали основні, на наш погляд, принципи, що характеризують фашизм і фашистів. Не можна заперечувати, що у фашизмі не існувало недоліків або помилок; їх було навіть більше ніж достатньо. Однак вказані тут тенденції безумовно заслуговують найпильнішої уваги.

В принципі ми не сказали нічого нового, а просто спробували поглянути на фашизм з трохи іншої сторони. Ми підтверджуємо все сказане раніше противниками фашизму. Дійсно, фашизм заперечує гуманізм, пацифізм, індивідуалізм, «свободу, рівність, братерство» і стверджує трансцендентність, войовничість, авторитет, «порядок, владу, справедливість», а також пріоритет політичних і, якщо бажаєте, надлюдських цінностей над економічними і загальнолюдськими.

Тому, панове демократи і товариші комуністи, перестаньте обзивати один одного комуно-фашистами і демо-фашистами відповідно. Людина демо-комуністичних поглядів ніяк не може бути фашистом. Адже фашисти зазіхають на «священні» принципи демократії і відкидають багатопартійність, загальне рівне виборче право (тобто панування чистої «кількості»), а також самі основи комуністичної ідеології – класову боротьбу та історичний матеріалізм.

Фашист не прагне «щастя», як його розуміють демократи і комуністи, тобто матеріального благополуччя і ситого спокою. Таким чином, фашизм дійсно є «людиноненависницькою» ідеологією, особливо стосовно тієї людини, яка говорить: «Щастя знайдено нами», і підморгує; яка «залишила країни, де холодно жити, бо їй необхідне тепло»; яка стверджує: «Напочатку весь світ був божевільним», і підморгує.

Вікторія Володимирівна Ванюшкина (Щербакова) (14 жовтня 1966, Москва - 24 листопада 2013, Москва) - російський перекладач з італійської, англійської, французької мов, публіцист і відомий блогер. 


Про відмінності між фашизмом і національним соціалізмомФашизм і нацизм – порівняльний аналіз двох різновидів творчого націоналізму (опитування)

Якщо вам сподобалась ця публікація, ви можете підтримати перетворення нашого сайту на платформу для колективних пошуків, обговорень, знайомств, експериментів:
Модернізуймо Народний Оглядач!


В тему:
Інтелектуальні корені українського солідаризму
Фільм Деніса Ганзеля «Хвиля» (Die Welle, 2008) – рецензія
Озвучуємо українською фільм Хвиля - Die Welle 2008: долучайтесь до справи!
Кримський гурт «Тавро»: Фашист (mp3)
Три прозріння антифашизму: 100% позитиву!
Євген Онацький: Фашизм і ми [1929]
Чому влада рекламує фашизм
Як грамотно рекламувати фашизм
Раммштайн: Лівою два три чотири - Rammstein: Links 2 3 4 текст mp3
Чому ми любимо фашизм
Незалежність-22: друга фаза
Три поверхи Великого Переходу: соціальний, національний, магічний
Чому братва безумствує?
Жарке Українське літо. Хай Буде!
День і ніч Європи
Фашизм чи солідаризм?
Нацизм і більшовизм
Німецький експеримент
Надцивілізація Волі
Пробуджену націю не зупинити!
Сучасність і солідаризм
Економіка самодостатності. Світовий досвід опори на власні сили
Корпоративний Солідаризм: починаємо з простого
Національний Солідаризм: мета і завдання на сучасному етапі

Гравець: 
Миро Продум

Новини від RedTram - для популяризації НО

 
Форум Підтримати сайт Довідка