Ключ до нашого виживання та безпеки – в трансформації України у справжню Res Publica – спільну справу вільних та відповідальних громадян, які обʼєднуються в державу, аби захистити свою власність та свої права. Як від зовнішнього ворога, так і від внутрішніх узурпаторів. Громадяни мають шанс перемогти більшу та потужнішу тиранію. Піддані та раби – ні.
Про переосмислення війни, усвідомлення її як виклику та стимулу до радикальних перетворень всередині України пише у своєму Фейсбук Геннадій Друзенко. Він наголошує саме на змінах матриці українського життя, на необхідності розриву з тиранічним ДНК імперії та СРСР. І не за формою, а по суті.
"Республіка наче з цеглинок складається з громадян. Причому саме громадян, готових служити спільній справі, а не автономних егоїстичних індивідуумів, якими рухає "невидима рука ринку". Тому справжня Res Publica неможлива без культивування громадянських свобод (civic virtues) – етосу служіння та солідарності, – пише Друзенко. – Саме громадянські чесноти – це той вогонь, який перетворює шматки глини на тривку цеглу, з якої і зводиться республіка. І якщо ринок вчить нас "мистецтву брати", то громадянські чесноти – це про "мистецтво давати".
Будь-яка мрія лібертаріанців про "маленьку державу" (small government) можлива лише у суспільстві, де значну частину відповідальності держави перебирають на себе структури громадянського суспільства та саморегульовані організації. Культ лібертаріанства без достатньої кількості активних та відповідальних громадян, без сильних інституцій громадянського суспільства – шлях до феодалізму (коли центральна влада заслабка) чи тиранії (коли вона стає надто сильною).
Республіка – це насамперед опір будь-якому свавіллю, яке є сутністю будь-якої тиранії. Чужої чи своєї. Причому постійне пильнування та постійний опір. Бо саме тиранія, а не республіка є природним станом для людини. Нам природно жертвувати свободою та гідністю задля безпеки та забезпечення базових потреб. Шукати собі патрона, а не партнера. Делегувати відповідальність (яка невідокремна від свободи) комусь, а не брати її на себе.
В українському ДНК безумовно є ген республіканізму. Можливо саме він (а не мова та інші атрибути етнокультурної окремішності) є нашою найглибшою відмінністю від росіян. Але, як і у всіх інших людей, в нас є також "ген байдужості" та "ген егоїзму", які вбивають республіку.
Аби встояти та перемогти, Україні та українцям треба плекати в собі дух республіканізму. Дух небайдужості та солідарності. Вміння обʼєднуватися та жертвувати власним комфортом задля досягнення спільних цілей. Культивування "свободи задля", а не "свободи від". Неприйняття не тільки зовнішньої агресії, а й внутрішнього свавілля.
Бо є велика спокуса зректися наших "одвічних вольностей та свободам" аби вижити у цій страшній війні. Залишитись схожими на ворога сутнісно, зовнішньо відцуравшись від усього, що нас повʼязувало у минулому. Увірувати в дрони як у панацею, забувши, що вони – лише зброя, а війни виграє не зброя, а ефективніше організовані спільноти людей.
Тому, якщо ви запитаєте мене, коли закінчиться ця війна, я відповім несподівано. Коли Україна зробить свій екзистенційний вибір: бути республікою чи ні. Якщо оберемо бути, – вистоїмо. Якщо ні – вчергове будемо поглинути ордою. Бо виграти в орди може тільки більша орда чи вільна країна відповідальних громадян".
Наші інтереси:
Розмірковуємо над необхідністю змін в Україні, докорінної трансформації держави (бачимо, що держава в теперішньому вигляді абсолютно неспроможна не тільки на перемогу, а й на виживання українців як нації).
Радіймо, ельфи! У новому епізоді нашого подкасту ми обговоримо п’ять унікальних ознак потенційних ельфів: від розуміння двох нових стадій розвитку людини до фізичного та ментального омолодження. А ще...
Коли закінчиться війна? Екзистенційний виклик для нас – стати тим, ким ми покликані бути, але ким наразі не є
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Ключ до нашого виживання та безпеки – в трансформації України у справжню Res Publica – спільну справу вільних та відповідальних громадян, які обʼєднуються в державу, аби захистити свою власність та свої права. Як від зовнішнього ворога, так і від внутрішніх узурпаторів. Громадяни мають шанс перемогти більшу та потужнішу тиранію. Піддані та раби – ні.
25051503.jpg
Про переосмислення війни, усвідомлення її як виклику та стимулу до радикальних перетворень всередині України пише у своєму Фейсбук Геннадій Друзенко. Він наголошує саме на змінах матриці українського життя, на необхідності розриву з тиранічним ДНК імперії та СРСР. І не за формою, а по суті.
"Республіка наче з цеглинок складається з громадян. Причому саме громадян, готових служити спільній справі, а не автономних егоїстичних індивідуумів, якими рухає "невидима рука ринку". Тому справжня Res Publica неможлива без культивування громадянських свобод (civic virtues) – етосу служіння та солідарності, – пише Друзенко. – Саме громадянські чесноти – це той вогонь, який перетворює шматки глини на тривку цеглу, з якої і зводиться республіка. І якщо ринок вчить нас "мистецтву брати", то громадянські чесноти – це про "мистецтво давати".
Будь-яка мрія лібертаріанців про "маленьку державу" (small government) можлива лише у суспільстві, де значну частину відповідальності держави перебирають на себе структури громадянського суспільства та саморегульовані організації. Культ лібертаріанства без достатньої кількості активних та відповідальних громадян, без сильних інституцій громадянського суспільства – шлях до феодалізму (коли центральна влада заслабка) чи тиранії (коли вона стає надто сильною).
Республіка – це насамперед опір будь-якому свавіллю, яке є сутністю будь-якої тиранії. Чужої чи своєї. Причому постійне пильнування та постійний опір. Бо саме тиранія, а не республіка є природним станом для людини. Нам природно жертвувати свободою та гідністю задля безпеки та забезпечення базових потреб. Шукати собі патрона, а не партнера. Делегувати відповідальність (яка невідокремна від свободи) комусь, а не брати її на себе.
В українському ДНК безумовно є ген республіканізму. Можливо саме він (а не мова та інші атрибути етнокультурної окремішності) є нашою найглибшою відмінністю від росіян. Але, як і у всіх інших людей, в нас є також "ген байдужості" та "ген егоїзму", які вбивають республіку.
Аби встояти та перемогти, Україні та українцям треба плекати в собі дух республіканізму. Дух небайдужості та солідарності. Вміння обʼєднуватися та жертвувати власним комфортом задля досягнення спільних цілей. Культивування "свободи задля", а не "свободи від". Неприйняття не тільки зовнішньої агресії, а й внутрішнього свавілля.
Бо є велика спокуса зректися наших "одвічних вольностей та свободам" аби вижити у цій страшній війні. Залишитись схожими на ворога сутнісно, зовнішньо відцуравшись від усього, що нас повʼязувало у минулому. Увірувати в дрони як у панацею, забувши, що вони – лише зброя, а війни виграє не зброя, а ефективніше організовані спільноти людей.
Тому, якщо ви запитаєте мене, коли закінчиться ця війна, я відповім несподівано. Коли Україна зробить свій екзистенційний вибір: бути республікою чи ні. Якщо оберемо бути, – вистоїмо. Якщо ні – вчергове будемо поглинути ордою. Бо виграти в орди може тільки більша орда чи вільна країна відповідальних громадян".
Розмірковуємо над необхідністю змін в Україні, докорінної трансформації держави (бачимо, що держава в теперішньому вигляді абсолютно неспроможна не тільки на перемогу, а й на виживання українців як нації).
Зверніть увагу
Ельфійська свідомість та ельфійська ідентичність – стратегія перетворення на надлюдину (+аудіо)