У кожному з чотирьох просторів буття відбуваються події відповідної якості – від дуже поганих і руйнівних до позитивних і творчих. Особливість Простору волі, який у Добрій Новині позначається терміном «Царство боже», полягає в тому, що тут відбуваються виключно позитивні події. Відповідно, цей простір є зоною повної безпеки.

170802isus.jpg

Крізь Простір пригод - у Простір волі! (художник Стівен Сойєр)
Крізь Простір пригод - у Простір волі! (художник Стівен Сойєр)

Попередні статті:
Здоров’я людини і простори буття
Добра Новина: настанови для Дітей блискавки
Слово – найпотужніший засіб керування реальністю
Прискорення подій, левітація і телепортація у Просторі волі

Все починається з внутрішньої безпеки – досягнення «веселія духу» (як казав Григорій Сковорода), ясного мислення і міцного здоров’я. Позитивні думки притягують позитивні події (див.: Пошукова система Всесвіт), тому навколо людини формується дедалі об’ємніший «кокон безпеки». В результаті спрацьовує фундаментальний метафізичний принцип: «Що всередині, те й назовні». Царство боже, що розквітає в душі людини, починає поширюватися і гармонізувати навколишній простір.

Добра Новина починається з констатації того, що Ісус уже перебуває у просторі Царства божого: Він сповнений Святого духа, у стані повної безпеки (його не чіпають хижаки), йому служать ангели – носії істинної інформації. Протягом всього Євангелія з Ісусом відбуваються тільки позитивні події, Йому ніщо не загрожує. 


Після того, як іудейський Синедріон (різновид місцевого «парламенту») ухвалив рішення вбити Ісуса (Іван 11.45–54), Він перестав ходити по Іудеї – але тільки тому, що з ним були учні, які перебували у Просторі пригод. Схоже, Ісус вважав такі «іудейські пригоди» передчасними для навчання своїх учнів.

Справжні «навчальні пригоди» почалися пізніше – коли Ісус з учнями прийшов у Єрусалим. Головний навчальний момент полягав у демонстрації повної невразливості дітей Божих і їх спроможності за будь-яких обставин перемагати дітей диявола.

Перша демонстрація сили і невразливості при перебуванні в Царстві божому відбулася у вівторок зранку 20 березня 31 року: «Знову приходять вони в Єрусалим, і, ввійшовши у храм, Ісус знайшов там продавців волів, овець і голубів; сиділи там і міняйли. І, зробивши бич із мотуззя, вигнав із храму всіх, що продавали й купували в храмі, і овець, і волів; перекинув столи міняйлів і гроші їхні розсипав, і перекинув ослони тих, що продавали голубів, і не дозволив, щоб хто переносив що через храм. Навчав Він їх і казав їм: Хіба не написано: «Дім Мій домом молитви назветься для всіх народів»? А ви з нього зробили печеру розбійників!» (Матвій 21.12–17, Марко 11.15–19, Лука 19.45–48, Іван 2.14–18).

Цей епізод настільки важливий, що описаний у всіх чотирьох Євангеліях. Уявіть собі, що хтось заходить в Києво-Печерську Лавру і розганяє всю цю московську «братію», а вона тільки остовпіло дивиться і не знає, що робити. Подібне було в єрусалимському храмі. Вражені акціонери храму (фарисеї і садукеї) спромоглися тільки обережно запитати, на якій підставі їх так фундаментально принизили (Іван 2.18).

Наступного дня в тому ж храмі «деякі хотіли Його схопити, та ніхто не наклав рук на Нього. Вернулись слуги до первосвящеників та фарисеїв, і ті їх питають: Чому ви його не привели? Слуги відповіли: Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить» (Іван 7.45–46). Іншими словами: акціонери храму послали своїх вишибал-мордоворотів, але ті повернулися ні з чим. Скоріше всього, охоронці самі не розуміли, що відбулося. «Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить» – це недолуга і непереконлива спроба виправдання, адже силовики (місцевий іудейський «Беркут») йшли до храму не для спасіння душі через слухання проповідей, а для насильного захоплення Ісуса.

З Ісусових учнів найближче до стану Царства божого наблизились апостоли Яків та Іван Заведеї, яким Ісус дав ім’я Воанергес, що значить «Діти блискавки». Так, апостол Іван невимушено увійшов до садиби первосвященика, яка пильно охоронялася, бо там було ув’язнено Ісуса. В самій же садибі на Івана ніхто не звертав увагу, наче він був невидимим (Іван 18.15–16). Так само Іван спокійно знаходився біля тавра, на якому було розіп’ято Ісуса (Іван 19.26), хоча це було смертельно небезпечно для чоловіків-галілеян, тому вони спостерігали за подіями здалеку і непомітно.

Найвищим проявом демонстрації невразливості стали смерть і воскресіння Ісуса Хреста. Після цього учасники заснованого Ним Руху за Царство боже були абсолютно переконані в існуванні земного Простору волі (Царства божого) і його можливостях. Після воскресіння вони світоглядно змінилися, стали іншими людьми. Тому-то наступна зустріч у Галілеї відбулася в Царстві божому, адже всі її учасники внутрішньо перебували у Просторі волі.

Як ми вже говорили, всі події Доброї Новини є водночас і наукою, і настановами для практичного застосування, в тому числі пророцтвами.

Науковий сенс розглянутих епізодів полягає в тому, що повністю захищеною людина може перебувати тільки у повністю захищеному просторі.

Пророцтво ж полягає в тому, що для гарантованого досягнення індивідуальної, колективної чи національної безпеки треба піднятися у Простір волі, а це досягається освяченням себе і навколишнього простору.

Ця істина була добре відома запорозьким козакам. Вони діяли як військово-чернечий орден. Їхня небачена ефективність досягалась ретельним плеканням у собі стану Царства божого згідно з євангельськими настановами.

Важливу роль відігравав і характер харчування – це була їжа, властива для монахів: каші, овочі, фрукти, молокопродукти, яйця, риба. Вони розуміли, що для досягнення внутрішньої «легкості» потрібна «легка» їжа. Звідси прислів’я «Хліб та вода – то козацька їда».

Найбільш ризикованими були морські походи, тому тут приділялася найбільша увага духовному і психічному стану козаків. Свої кораблі козаки розглядали як плавучий храм, перебувати в якому могли тільки безгрішні люди. Якщо бойова команда перебувала у стані Царства божого, то походи здійснювалися надзвичайно успішно, адже в Просторі волі козакам сприяли всі земні і небесні сили. Тому жодна нечиста людина не мала права заходити на бойове судно.

Проте практика не завжди відповідала теорії. Бували випадки, коли вітер, хвилі, хмари та інші обставини починали діяти всупереч козацьким задумам. Це означало, що мореплавці «випали» з Простору волі й опустилися у Простір боротьби. Тоді відразу ж починали шукати винуватця, який, будучи обтяженим якимись гріхами, потягнув донизу все товариство. Відомі випадки, коли заради порятунку бойового товариства грішники самі признавалися і добровільно вистрибували в бурхливі хвилі, йдучи на вірну смерть. А бувало, що грішника виявляли під час внутрішнього розслідування і насильно викидали у хвилі як небезпечний баласт.

Подібна ситуація показана у фільмі «Володар морів» (2003). Коли корабель потрапив у небезпечний штиль, команда почала шукати причину невдач. Погляди звернулися на одного моряка, якого раніше супроводжували невдачі, він був невпевнений у собі, в нього не було внутрішньої радості й бадьорості. Він сам відчув і зрозумів, що є причиною невдач, тому вночі взяв у руки ядро, вистрибнув за борт і втопився.

Після цього капітан зранку зібрав команду і попросив усіх, хто погано думав про цього моряка або висловлював йому неповагу, пробачити його, адже він пожертвував собою заради загального порятунку. Як тільки всі це зробили, тобто відпустили з миром його душу, тут же з’явився вітер і корабель був врятований.

Сенс у тому, що цей моряк був обтяжений важкими думками та емоціями, тож тягнув команду у Простір страждань. Для того, щоб розірвати з ним обтяжуючий зв’язок, команді треба було полюбити його божественною любов’ю (агапе). У давнину така любов позначалася словом «милість», звідки слово «милосердя» (любляче серце, дух божественної любові) – див.: Пророцтво про Третій Гетьманат.

Задля плекання святості запорожці вважали себе дітьми Божими і прагнули до стану дитячої чистоти, щирості, невибагливості й безгрішності. Це відбилося у прислів’ях і художніх творах: «Козаки, як діти: хоч багато – поїдять, хоч трохи – наїдяться», «Тоді козаки, як діти, не гаразд починали: По дві штуки гармат набивали, Тую галеру із грізної гармати привітали» (Дума про Самійла Кішку), «Тоді козаки, як діти, добре дбали» (Дума про Івася Коновченка), «А козаки як діти: чують серцем справедливу людину» (Зінаїда Тулуб. Людолови), «Молились щиро козаки, Як діти, щиро; не журились» (Тарас Шевченко. Гайдамаки), «Тогді-то вони стали у раді, Як малії діти, Од своїх рук листи писали, По городах по полкових, по сотенних розсилали» (Дума про смерть Богдана Хмельницького).

Таке часте порівняння козаків з дітьми не було випадковістю чи красивим художнім образом, а мало глибокий метафізичний і практичний сенс.

Продовження: Діти у Просторі волі
 


В тему:
Галілея і хрестиянство: українські корені
Воанергес: Церква дітей блискавки
Три плани Доброї Новини: пригоди, наука, пророцтво
Добра Новина про Царство боже
Здоров’я людини і простори буття

У катастрофі літака в США вижила семирічна дівчинка

Наші інтереси: 

Нову цивілізацію можна створити лише в просторі позитивних подій. 

Гравець: 
Ігор Каганець
 
Форум Підтримати сайт Довідка