Поступ нації. Що це?

Зазвичай він відбувається через засвоєння здобутків попередніх поколінь, через аналіз їхніх дій та помилок, а також внаслідок зіставлення результатів усього того аналізу з власним життєвим досвідом. Процес поступу відбувається в усіх ділянках суспільного життя. Де немає поступу — починається застій, який з часом переходить у деградацію. І всій цивілізації, і окремим спільнотам (націям, класам тощо), і кожній людині зокрема, поступ гарантує повновартісне існування не лише в нинішньому часі, а й в майбутньому.

Що конкретно означає для українського націоналіста таке поняття, як національний поступ? Трагічною правдою є той факт що нині, духовні, культурні й економічні надбання українців піддаються — коли прихованій, а коли й відвертій — агресії. Підстав для таких недоброзичливих дій - безліч. Одні, вбачаючи в Україні небезпечного конкурента, прагнуть не впустити її в коло наймогутніших держав світу (а Україна має до цього всі можливості) аби вона не стала учасником процесу розв’язання проблем планетарного масштабу, інші донині не позбулися мрій про часткове або й цілковите опанування її теренів, треті намагаються узалежнити якщо не всю економіку, то принаймні якусь окрему галузь.

Могутність нації визначається здатністю протистояти зовнішньому тиску, вмінням правильно визначити необхідні пріоритети та можливістю вчасно розпізнати й зупинити внутрішні руйнівні процеси. Логічно: що потужніша та могутніша нація, то вишуканіші методи агресії проти неї. Це зобов’язує еліту законодавчо захищати загал цілою низкою законів, які на внутрішньому ринку збуту надають перевагу національному виробникові й обмежують вплив чужинських чинників.

Отже, обов`язковою умовою поступу нації є суттєве зміцнення державних інституцій, громадських об’єднань та профспілок, які контролювали б ці інституції. Свідченням реально могутньої держави, головного гаранта існування нації, є не міцний поліційний апарат або до зубів озброєна армія, а цілковита довіра владній еліті. Ця довіра базується на прозорості її дій та спроможності у справі захисту загальних потреб та інтересів.

Матеріалісти нав`язали суспільству фальшиву тезу, згідно котрої єдиними (або принаймні першочерговими) шляхами людського поступу мають бути матеріально-технічні та наукові досягнення. Аргументують її тим, що лише в економічно високорозвиненій державі матеріально забезпечена людина зможе належним чином реалізувати всі наявні в неї таланти.

Проте статистика самогубств, розлучень та неповних родин в економічно могутніх державах Західної Європи, Сполучених Штатах, й Японії дає підстави стверджувати, що ця теза помилкова, оскільки, женучись за матеріальним добробутом, панівні класи цих держав не дбають належним чином про поступ культурний та духовний. Дозволю собі навести ще один приклад: швидкий (звичайно, на той час) науково-технічний розвиток (який сприяв виникненню та зміцненню капіталізму як соціального устрою) та низький рівень культури серед загалу в другій половині ХІХ ст., сприяв намаганню науково обгрунтувати таке бездуховне явище як атеїзм.
Звісно, з цілої низки об’єктивних причин, у різних ділянках суспільного буття плин поступу відбувається з різною швидкістю, і відставання одних та зумисне форсування інших одразу ж дає негативні наслідки. Аби убезпечити від цього Україну, необхідно, враховуючи помилки інших, приділяти належну увагу культурі та духовності нації. Україні потрібен такий поступ, за якого гармонійно поєднувалися б усі ділянки людського буття.

Попри те, що поступ невпинний, реалії іноді потребують чинника, який стимулював би до активнішого процесу. Незрідка в ролі такого «збудника» виступають патріотично налаштовані середовища або й окремі, свідомі власного призначення, одиниці.
Саме вони власною небайдужістю до минулого, сучасного та майбутнього нації першими помічають те, що є найактуальнішим, і незрідка, долаючи пасивність, інертність, нерозуміння, а часом і відверте несприйняття загалом, змушують його до певних дій. Тому до всіх вище згаданих думок з приводу поступу нації варто додати і таку: поступ нації — це не пасивний захист, а невпинний наступ, який відбувається попри будь-які перешкоди.

Якщо нація (тобто етнічна спільнота людей) прагне бути сильною та належним чином гарантувати кожному окремо взятому своєму членові гідне людини життя, вона повинна спершу поставити перед кожним з них вимоги, і стежити за їхнім неухильним дотриманням. Вимоги ці такі: гартувати себе фізично, підвищувати свій інтелектуальний рівень, бути принциповим і відповідальним, шанувати й примножувати духовну та культурну спадщину предків. Нація, яку точать, мов шашіль, різні ліберальні ідеї і яка не ставить перед кожним своїм членом цих вимог - приречена на вимирання.

Підсумовуючи всі викладені вище думки, спробую остаточно сформулювати визначення запропонованого для дослідження терміну. Поступ нації — це невпинний, всеохоплюючий, гармонійно поєднуючий в собі всі сфери людського буття рух до ідеалу. Згуртувавши націю та мобілізувавши всі її сили для захисту в сучасному, він гарантує їй тим самим життя в майбутньому.

Наприкінці вважаю за необхідне зауважити: найбільшими ворогами поступу є зневіра, песимізм та вивищування особистого над загальним (читай — над інтересами нації). Сподіваюся, друже, ці негативні риси не властиві тобі.