Володіння державною мовою є обов’язковою умовою для прийняття до громадянства України

Експертний висновок Інституту української мови Національної академії наук України на подання 52 народних депутатів Верховної Ради України від 6 вересня 2005 року і подання Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2005 року щодо відповідності Конституції України статті 15 Кодексу адміністративного судочинства та статті 7 Цивільного процесуального кодексу України

Пильне вивчення текстів надісланих законів і обох подань не полишає сумніву в тому, що узгоджувалися між собою: а) тексти зазначених кодексів з Конституцією України, б) тексти обох подань. Мова, отже, може йти лише про те, наскільки тексти обох подань узгоджуються з Конституцією України і названими кодексами. Проблема, проте, виникає від різночитання або кривотлумачення самих законів і Конституції України, які через те потребують офіційного тлумачення і в такому вигляді – доведення до масової свідомості громадян.



У зв’язку з цим Інститут української мови НАН України нагадує, що Конституційний Суд України вже дав своє офіційне тлумачення 10-ї статті Конституції України рішенням № 10-рп99 від 14 грудня 1999 року (справа № 1-6/99), у якому визначив надзвичайно важливе для правого поля поняття державної мови України як мови українського громадянства. Слово в слово в цьому рішенні сказано наступне: „Володіння державною мовою є обов’язковою умовою для прийняття до громадянства України”. Як відомо й авторам названих подань (чи авторові, якщо зважити на схожий стиль в обох поданнях), Конституція України є законом прямої дії (отже, й імперативом для них самих, якщо вони обрали українське громадянство), а рішення Конституційного Суду України, про що в ньому самому й відзначено, є „обов’язковим до виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскарженим”.



Названі подання являють собою спробу оскаржити Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року і змінити самий статус українського громадянства.



Як випливає і з цього рішення Конституційного Суду України, пункт 1 статті 7 ЦПК України і пункт 1 статті 15 КАС України, як і решта пунктів 2 і 3 в обох кодексах, цілком узгоджені з першим положенням і всією статтею 10 Конституції України, де, за правовою логікою, кожне наступне положення може бути витлумачене лише так, щоб не суперечити попередньому.



Зокрема, формулювання „особи, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою”, вочевидь, не може бути поширене на повноцінних громадян України. Адже у випадку такого поширення названі особи автоматично втратили би українське громадянство.



З досвіду історії відомо, що мова забезпечує єдність спільноти, нації, країни. Тому стаття 11 Конституції України зобов’язує державу дбати про консолідацію нації. Таку практику, до речі, визнає і підтримує міжнародна спільнота. Перекладач у суді передбачений для іноземців та осіб без громадянства. Усі громадяни України рівні перед українською мовою, яка в державному вимірі виступає не як мова етнічних українців, а як ознака українського громадянства, як символ держави і громадянської гідності. Судове провадження в Україні недержавною мовою, тобто наділення будь-якої мови, крім української, функціями державної – протизаконне.



Логічно також, що сучасні законодавці відмовилися від старого формулювання у статті 9 ЦПК зразка 1963 року як такого, що суперечить Конституції України, особливо ж своїм анахронізмом „мова більшості населення”, де прозирає більшовицький лозунг „ми їх закидаємо шапками”. Чи не дивно, що ініціатори подань апелюють до списаних законів СРСР?



Апеляція до Європейської хартії загрожених мов у поданні 52 депутатів абсолютно некоректна, а назву самої Хартії перекладено хибно і дуже тенденційно: насправді за Хартією російська мова в Україні є загрозою мовному розмаїттю, яке Хартія покликана оберігати.



Нагадуємо також, що зусиллями української держави мова громадянства вивчається в усіх школах України, а повноцінне знання її кваліфікується закладами освіти і державницькою доктриною як неодмінна ознака громадянської та інтелектуальної зрілості особистості.



Це аж ніяк не посягає на право етносів України підтримувати свої рідні мови, адже Основний Закон і його офіційне тлумачення чітко визначають 1) громадські права та обов’язки, 2) права національних меншин і 3) права окремої особи. В Україні мова громадянства єдина для всіх, закон один для всіх і всі суди державні – немає судів ні особистих (приватних), ні етнічно-звичаєвих. У такому разі кривотлумачення Конституції України може виникнути лише у випадку незнання її, незгоди з нею, наміру чи спроби змінити конституційний устрій країни і посягти на її цілісність та незалежність.



Директор Інституту української мови НАН України член-кореспондент НАН України В.В.Німчук



Підготував експертизу науковий співробітник Інституту української мови НАН України кандидат філологічних наук В.Д.Радчук




----------------------------

В тему:



Мова — це спосіб мислення



Мова і війна



12 фактів про давність української мови



Україні потрібен свій "закон Тубона"



И не стыдно под люком? (Заметки украиноговорящего николаевца)



Українські корені російської мови



Позичена самобутність



Засіб від шпигунів



Оскал федералізму



Навіщо українським можновладцям українська мова?









Гравець: 
Народний Оглядач
 
Форум Підтримати сайт Довідка