Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач
29

Діалектика влади

Першим візитом новообраного Президента має бути не поїздка в Москву, Вашингтон чи Брюссель, а екскурсія до клітки, в якій сидить його попередник. На клітці напис: «Він погіршив життя свого народу».

Нехтування законами природи завжди веде до неприємностей. Це аксіома. І вона стосується не лише фізичних, але й суспільних законів. Нинішня політична криза спровокована «політреформою» 2004 року. Це нарешті відверто визнали політологи. Залишилося вияснити, який природний закон порушило «перетягування ковдри» з Президента на Парламент.



Організація починається тоді, коли виникає організаційний центр. Наприклад, якась спільнота визнає єдиновладного лідера. Він забезпечує цілісність системи, і це найголовніша умова її існування. Немає цілісності — немає системи.



Чому так важлива єдиноначальність влади? Тому що влада («воля до ладу») — це передусім відповідальність. А вона існує лише як персональна відповідальність, бо не ділиться: де відповідає більше одного, там не відповідає ніхто. Такий закон природи, і його знає будь-який керівник.



Нехтування цим законом призводить до хаосу. Прикладом є нинішній гармидер у державі. Хто за нього відповідальний? Президент показує на Парламент, Парламент на президента, обидва — на призначених ними «стрілочників» з Конституційного суду. Винних немає.



Якщо центром влади є Президент, то принаймні є з кого запитати. А якщо таким «центром» буде 450 нардепів — хто персонально відповідатиме за помилкові рішення?



Отже, повновладний президент відповідає за розвиток держави. В Конституції прописується мета держави: підвищення якості життя народу та його кількісне зростання. Якість життя визначається Індексом людського розвитку ООН. Він враховує реальні доходи на душу населення, рівень досягнутої освіти та тривалість життя, тобто добробут, культуру та здоров’я. Чим краще досягається мета, тим більша винагорода Президента.



І тоді все буде як у нормальній діловій структурі: гарно покерував — отримай премію! А якщо погано? Вибач, але тоді компенсуй товариству заподіяні збитки. Що, не вистачає для компенсації особистого майна? Підключай родичів, на яких це майно оформлене, мобілізуй ресурси «сім’ї», всіляких там «любих друзів» тощо. Інакше тебе позбавлять волі.



Це буде гарним виховним уроком для наступного Президента. Першим його візитом має бути не поїздка в Москву, Вашингтон чи Брюссель, а екскурсія до «клітки», в який сидить попередній Президент. На ній напис: «Він погіршив життя свого народу».



Хтось скаже, що шкода президента. А не шкода 5 мільйонів українців, які передчасно вмерли або не народилися в незалежній Україні? Чи 5 мільйонів трудових мігрантів, що вимушені кинути дітей, аби заробити їм на хліб? А 200 тисяч безпритульних на вулицях наших міст?



Врешті-решт, кандидати в Президенти будуть знати, що за свої обіцянки їм доведеться відповідати. А щоб не сумнівалися, то персональна відповідальність Президента своїм майном і своєю свободою має бути чітко прописана в Конституції. І конкретизована в юридичному договорі Президента з народом. Свій варіант такого договору публічно підписує перед виборами кожний кандидат у Президенти. Договір набуває чинності з моменту, коли його підписант стає Президентом. Все зрозуміло, логічно і прозоро — бо відповідає законам природи.



А якщо раптом президент не захоче виконувати свій договір з народом? Натомість забажає узурпувати владу і стати диктатором?



По-перше, всяка диктатура тримається на брехні, а як тут збрешеш, якщо в договорі все ясно написано і всі про це знають з газет, телебачення та Інтернету. Такого «диктатора-брехунця» ніхто не поважатиме і не підтримуватиме.



По-друге, ідея народовладдя передбачає здатність народу захистити свої права, в тому числі й силою. Це добре знають у найдемократичнішій країні світу Швейцарії. Тому громадяни цієї країни майже поголовно озброєні. Всі чоловіки (окрім калік) та жінки-добровольці йдуть в народну армію з власною бойовою зброєю й амуніцією. Так само повертаються додому з власною бойовою зброєю й амуніцією. Рівень злочинності мінімальний. Громадяни поважають себе і вирішують важливі справи на місцевих референдумах. Втручання держави обмежене. Диктатура неможлива, бо суспільство добре поінформоване й організоване за природними законами.



Отже, з президентом розібралися: єдиновладдя, оцінка за результатами, персональна відповідальність, цілісність держави та національна єдність. Чудово, а як щодо різноманітності? З представленням інтересів територіальних і професійних громад? Адже різноманітність системи — це обов’язкова умова її життєздатності, це закон природи.



Для забезпечення різноманітності в організаціях є представницький орган — чи це Наглядова рада, чи Парламент, чи щось подібне. Його функція полягає не в «дерибані бюджету», а в виробленні стратегії досягнення конституційної мети. З максимальним врахуванням інтересів усього суспільства, бо успішність стратегії залежить від її підтримки народом. Без масової підтримки стратегія перетворюється на утопію.



А як же тоді принцип цілісності? Адже з’являється другий центр влади, а де відповідає двоє — там не відповідає ніхто. Окрім того, між двома владними центрами неминучі конфлікти. Як їх уникнути?



Для початку усвідомимо, що принцип єдиноначальності — це теза, а принцип різноманітності — це діалектична антитеза. Антитеза призначена для повнішого розкриття тези. Антитеза можлива лише завдяки тезі — подібно як тінь існує лише завдяки світлу. Тому президентська цілісність — первинна, а парламентська різноманітність — вторинна. Гармонія ж досягається правильним розподілом повноважень між Президентом і Парламентом. Проте останнє слово за Президентом, адже за допущені помилки в «клітці» сидітиме він, а не 450 нардепів.



Розподіл повноважень між Президентом і Парламентом прописується в Конституції — подібно як у статуті будь-якого ділового товариства фіксуються повноваження його голови та наглядової ради. Проте життя складне і його прояви не передбачиш жодними найдетальнішими угодами. Тому для правильної взаємодії «президентської тези» й «парламентської антитези» потрібен «конституційний синтез».



Назвемо цю гармонізуючу структуру Конституційно-Ревізійною палатою. Її головне завдання — слідкувати, щоб Президент і Парламент дотримувалися конституційного розподілу повноважень і гуртом працювали на спільну мету. А щоб ця контролююча структура була незалежною, авторитетною і впливовою, її треба всенародно обирати. Так само як Президента і Парламент. Тоді нація матиме правильну владну «тезу—антитезу—синтез». І тоді буде лад, адже Бог любить трійцю. Такий закон природи.



-------------------------

В тему:




За чисто конкретну прозорість виборів!




Конституційний міраж




Всесвіт за нас!




Реформація: 25 пунктів



Час змінювати Систему



Раціоналізація держави



Продай одежу й купи меч!



Політичний атракціон «чесна дурильня», або «знов депутати навколо…»



Арійська стрілецька асоціація

В тему: 
Поширити цю сторінку: