Міжнародні кордони ніколи не досконалі. Але рівень несправедливості, який вони нав’язують тим, кого кордони примушують жити разом чи окремо, має велику розбіжність – часто це різниця між свободою та пригніченням, толерантністю та жорстокістю, законом і тероризмом, або навіть миром та війною.
Найбільш випадкові та викривлені кордони в Африці та на Близькому Сході. Намальовані європейцями, що переслідували власні цілі, (вони самі мали достатні проблеми з визначенням власних кордонів), кордони африканських країн продовжують провокувати смерті мільйонів місцевих мешканців. Але несправедливі кордони на Близькому Сході – започатковані Черчіллем – створюють проблем більше, чим їх можна вирішити на місці.
В той час, як Близький Схід має набагато більше проблем, чим дисфункціональні кордони – від культурної стагнації через кричущу нерівність до смертоносного релігійного екстремізму – величезне табу накладено на спробу зрозуміти, що всеохоплюючою проблемою регіону є не іслам, а натомість жахливі-але-недоторкані міжнародні кордони, культивовані власними дипломатами.
Звичайно, корегування кордонів, навіть драконівське, не в змозі зробити щасливою кожну меншість на Близькому Сході. В деяких випадках етнічні та релігійні групи живуть разом і змішуються у шлюбах. В інших місцях, єдність, основана на крові або вірі може виявитись не настільки привабливою, як декому зараз здається. Кордони, запропоновані на карті, що представлена у даній статті, виправляють несправедливість, від якої потерпають найбільш помітні “ошукані” популяційні групи, такі як курди, белуджі та араби-шиїти, але все ж також не враховують адекватно інтереси близькосхідних християн, багаїв, ісмаелісів, накшбандісів та багато інших більш дрібних меншин. Ще одна пам’ятна несправедливість не може бути виправлена без передачі території – це геноцид вірменів, здійснений помираючою Отаманською імперією.
Проте, хоча запропоновані тут кордони і не розв’язують всі несправедливості, без такого масштабного перегляду кордонів ми ніколи не побачимо більш мирного Близького Сходу.
Навіть ті, хто відкидає тему перегляду кордонів, можуть бути задіяні до спроби пошуку більш чесного (якщо все ще невдалого) вдосконалення національних кордонів від Боспору до Інду. Хоча міжнародна “державна мудрість” ніколи не мала розвиненого ефективного інструменту (окрім війни) для переробки помилкових кордонів, все ж такі намагання розібратись, які кордони є для Близького Сходу “природними”, допоможе нам зрозуміти рівень труднощів, що стоять перед нами і з якими ще доведеться зіткнутись. Ми працюємо з величезними, створеними людьми деформаціями, що не перестануть продукувати ненависть та насилля, поки не будуть скореговані.
Що стосується тих, хто відмовляється “думати про немислиме”, проголошуючи, що кордони не можна міняти – тим варто нагадати, що кордони ніколи не переставали змінюватись протягом століть. Кордони ніколи не були статичними, а багато кордонів – від Конго через Косово до Кавказу – змінюються просто зараз (посли та спеціальні представники косяться своїми очима, щоб побачити відблиски на кінчиках крил).
О, ще одна маленька брудна таємниця 5-тисячелітньої історії: етнічні чистки діють.
Почнемо з кордону, найбільш чутливого для американських читачів: щоб Ізраїль мав хоч якусь надію на життя у прийнятному мирі зі своїми сусідами, він має повернутись до кордонів 1967 року – з обов’язковими локальними угодами, що стосуються закріплення безпеки. Але питання територій навколо Єрусалиму – міста, заплямованого тисячами років крові – може виявитись нерозв’язаним протягом нашого життя. Коли всі партії перетворюють своїх богів в непорушних “шишок”, бійки за контроль над територією мають впертість, яку не порівняти з жадібністю до нафти або етнічними зіткненнями. Тож залишимо це питання, якому приділяється занадто багато уваги, і перейдемо до тих проблем, які як старанно ігноруються.
Найбільша впадаюча в око несправедливість, що є на сумнозвісних несправедливих землях між Балканами та Гімалаями – це відсутність незалежної курдської держави. Загалом нараховують від 27 до 36 мільйонів курдів, що живуть в суміжних районах Близького Сходу (цифри є неточними, оскільки жодна держава ніколи не допускала чесного перепису). Маючи чисельність більшу, чим населення сучасного Іраку (навіть при меншій цифрі), курди залишаються найбільшою етнічною групою, що не має власної держави. Ще гірше, курдів гноблять всі уряди, що контролюють верхів’я та гори, де вони живуть з часів Ксенофона.
США та їхні партнери по коаліції проґавили гарний шанс почати виправляти цю несправедливість після повалення багдадського режиму. Схожий на монстра Франкенштейна, зліплений з уламків, що не пасують один одному, Ірак мав бути негайно розділений на три менші держави. Ми втратили цю можливість через боягузтво та нестачу передбачуваності, примушуючи іракських курдів до підтримки нового іракського уряду – що вони й з сумом зробили, як компенсацію за наші добрі наміри. Але коли буде вільний плебісцит, можна не сумніватись: майже 100 відсотків курдів проголосують за незалежність.
Як і довготерплячі курди у Туреччині, які протягом десятиріч потерпають від жорстких військових утисків і принижень “гірських турок” у спробі ліквідувати їхню [національну] ідентичність. Хоча становище курдів у обіймах Анкари трохи покращилось за останні 10 років, нещодавно репресії знову посилились, і східну одну п’яту частину Туреччині слід розглядати, як окуповану територію. Що стосується курдів Сирії та Ірану, вони також будуть прагнути до об’єднання з незалежним Курдистаном, якщо буде можливість. Відмова світових демократій від підтримки незалежності Курдистану буде набагато більшим гріхом з недотримання прав людини, чим незграбні грішки з приниження меншин, які регулярно збуджують наші ЗМІ. До речі, Вільний Курдистан, що простягнеться від Даярбакіру до Тебрізу, буде найбільш прозахідною державою між Болгарією та Японією.
Урегулювання в регіоні потребує відокремлення трьох іракських провінцій з переважаючим сунітським населенням в якості перехідної держави, що матиме в подальшому можливість об’єднатись із Сирією, яка втратить свою прибережну зону на користь середземноморсько-орієнтованого Великого Лівану – відродження Фінікії. Шиїти півдня Іраку створять основу Арабської Шиїтської Держави, що опоясуватиме більшість Перської затоки. Йорданія збереже свою територію, з невеличким додатком з південної частини Саудівської Аравії. До речі, неприродна держава Саудівська Аравія постраждає від демонтажу так само потужно, як і Пакистан.
Коріння широкої стагнації мусульманського світу – це утримання Мекки та Медини саудівською королівською родиною в якості свого феодального маєтку. Коли найбільші мусульманські святині знаходяться під контролем поліцейської держави, одного з найбільш нетерпимих та репресивних режимів – режиму, якій має у своєму розпорядженні величезне незароблене нафтове багатство – саудіти мають можливість впроваджувати своє вахабітське бачення педантичної нетолерантної віри далеко за межами своїх кордонів. Зростання саудівського багатства, а через це й впливу – це найгірше, що трапляється у мусульманському світі з часів пророка [Магомета], і найгірше, що трапляється з арабами з часів оттоманського (якщо не взагалі монгольського) завоювання.
В той час, коли не-мусульмани не можуть вплинути на зміни в контролі за святими містами ісламу, то можете уявити, наскільки здоровіше стане мусульманський світ, якщо Мекка та Медина будуть управлятись почергово радою представників провідних мусульманських шкіл і рухів в Священній Ісламській Державі – мусульманському варіанті супер-Ватикану – коли майбутнє великої релігії буде обговорюватись, перш ніж проголошуватись. Справжня справедливість – хоча нам це і не подобається – вимагає віддати прибережні нафтові території, що належать Саудівській Аравії, арабам-шиїтам, які населяють цей суб-регіон, а південно-східний сектор повинен відійти до Ємену. Те, що залишиться – Саудівська Рідна Незалежна Територія навколо Ріярду, батьківщина саудітів – буде мати набагато менше можливостей шкодити ісламу та решті світу.
Іран – країна з необґрунтованими кордонами – втратить значну частину своєї території на користь Об’єднаного Азербайджану, Вільного Курдистану, Арабської Шиїтської Держави та Вільного Белуджистану, але при тому отримає провінції навколо Герату у сьогоднішньому Афганістані – регіон, що історично та лінгвістично споріднений з Персією. Як наслідок, Іран знову стане етнічною персидською державою, при тому найбільш складним питанням буде порт Бандар Аббас (Bandar Abbas) – чи збереже Іран цей порт за собою, чи віддасть його Арабській Шиїтській Державі.
Те, що Афганістан втратить на користь Персії на заходе, він компенсує здобутками на сході, де племена, що живуть на пакистанському північно-західному прикордонні, з’єднаються зі своїми афганськими братами (суть цієї вправи – не малювати кордони, як нам того хочеться, а так, як подобається місцевому населенню). Пакистан – інша неприродна держава – втратить також белуджські території на користь Вільного Белуджистану.
Міста-держави Об’єднаних Арабських Еміратів матимуть різну долю – як воно імовірно повинно бути в реальності. Деякі стануть частиною Арабської Шиїтської Держави, що охопить більшість Перської затоки (ця держава скоріш за все розвиватиметься як противага, а не як союзник персидському Іранові). Через те, що всі пуританські культури є насправді лицемірними, Дубаї, при необхідності, буде дозволено зберегти свій статус “ігрової площадки” для багатих дубайців. Кувейт збереже свої існуючи кордони, як також і Оман.
В будь-якому випадку, цей гіпотетичний перекрій кордонів відображає етнічну близькість та релігійний комунализм – в деяких випадках і те, і те. Звичайно якби ми могли махнути “чарівною паличкою” та виправити кордони, як ми тут обговорюємо, то ми напевно робили би це вибірково. Взагалі, розгляд “виправленої” карти, у порівняні з сьогоднішньою, демонструє великі помилки, до яких призвели намальовані французами та англійцями в ХХ столітті кордони, що було наслідком боротьби у регіоні за подолання принижень та поразок у ХІХ столітті.
Корегування кордонів відповідно до бажання людей може бути неможливим. Поки що. Але дайте час – і неминучу криваву боротьбу – і з’являться нові природні кордони. Вавилон був зруйнований не один раз.
Тим часом наші хлопці і дівчата у формі продовжуватимуть боротьбу проти загрози тероризму, за затвердження демократії та доступ до покладів нафти в регіоні, який приречений на війну. Поточні суперечності та військові союзи між Анкарою та Карачі разом з власними бідами регіону, формують поживний ґрунт для релігійного екстремізму – культури звинувачень та залучення людей до тероризму, як хто захоче. Коли люди із сумом дивляться на свої кордони, вони заповзято шукають ворогів.
Від надлишку терористів у світі до їх тихих прихильників – сучасні деформації на Близькому Сході не покращують, а погіршують ситуацію. В регіоні, де мають місце лише гірші аспекти націоналізму, і де є загроза домінування найбільш збочених релігійних аспектів – США, їхні союзники і врешті-решт, наші збройні сили будуть безкінечно стикатись з кризами. Якщо Ірак може бути антиприкладом надії – якщо ми поспішно не залишимо його землю – то решта цього великого регіону постачатиме все більш погіршуючиєся проблеми практично на кожному фронті.
Якщо кордони всього Близького Сходу не будуть виправлені відповідно до природних кровних та релігійних зв’язків, ми отримаємо те, що частина кривавих релігійних розборів вторгатиметься і в наше життя.
* * * * * * * *
ХТО ОТРИМУЄ, ХТО ВТРАТИТЬ
Отримують:
Афганістан
Арабська Шиїтська Держава
Вірменія
Азербайджан
Вільний Белуджистан
Вільний Курдистан
Іран
Священна Ісламська Держава
Йорданія
Ліван
Ємен
Втратять
Афганістан
Іран
Ірак
Ізраїль
Кувейт
Пакистан
Катар
Саудівська Аравія
Сирія
Туреччина
Об’єднані Арабські Емірати
Західний Берег
Blood borders Ralph Peters, “Armed Forces Journal”, червень 2006.
Цю статтю Ральфа Петерса, автора книги “Never Quit the Fight” (ніколи не зупиняй боротьбу) було надруковано в червневому номері американського “The Armed Forces Journal” (Журнал Збройних Сил). Видає журнал “Army Times Publishing Company”, яка є частиною компанії “Gannett Company, Inc” – найбільшого у світі видавця періодичних видань, присвячених темі безпеки та збройних сил. Карта вже викликала реакцію в мусульманському світі. Зокрема у катарському англомовному виданні “The Peninsula” (“Півострів”) за 27 серпня з’явилась стаття під промовистою назвою: “Мусульмани стривожені через перекроєну карту ісламського світу”.
Цікаво, що в Україні ще у 2000 році вийшла друком книга “Етнополітична карта світу ХХІ століття”, написана фахівцями аналітичного центру “Поступ”, де докладно розглянуто прогноз зі зміни кордонів країн всього світу, зокрема і на Близькому Сході. Представлений у статті Ральфа Петерса прогноз (точніше не прогноз, а пропозиція) не у всьому збігається з українським. Зокрема, він не передбачає змін кордонів Туркменістану, Узбекистану та Таджикистану. Від Туреччини відокремлює лише курдів. Також від Ірану - тільки азербайджанців. Вважає що від Афганістану та Пакистану відокремляться лише белуджі (Вільний Белуджистан) тощо. Взагалі, американський прогноз більш поміркований у порівнянні з українським.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
Кровні кордони
Світ:
Найбільш випадкові та викривлені кордони в Африці та на Близькому Сході. Намальовані європейцями, що переслідували власні цілі, (вони самі мали достатні проблеми з визначенням власних кордонів), кордони африканських країн продовжують провокувати смерті мільйонів місцевих мешканців. Але несправедливі кордони на Близькому Сході – започатковані Черчіллем – створюють проблем більше, чим їх можна вирішити на місці.
В той час, як Близький Схід має набагато більше проблем, чим дисфункціональні кордони – від культурної стагнації через кричущу нерівність до смертоносного релігійного екстремізму – величезне табу накладено на спробу зрозуміти, що всеохоплюючою проблемою регіону є не іслам, а натомість жахливі-але-недоторкані міжнародні кордони, культивовані власними дипломатами.
Звичайно, корегування кордонів, навіть драконівське, не в змозі зробити щасливою кожну меншість на Близькому Сході. В деяких випадках етнічні та релігійні групи живуть разом і змішуються у шлюбах. В інших місцях, єдність, основана на крові або вірі може виявитись не настільки привабливою, як декому зараз здається. Кордони, запропоновані на карті, що представлена у даній статті, виправляють несправедливість, від якої потерпають найбільш помітні “ошукані” популяційні групи, такі як курди, белуджі та араби-шиїти, але все ж також не враховують адекватно інтереси близькосхідних християн, багаїв, ісмаелісів, накшбандісів та багато інших більш дрібних меншин. Ще одна пам’ятна несправедливість не може бути виправлена без передачі території – це геноцид вірменів, здійснений помираючою Отаманською імперією.
Проте, хоча запропоновані тут кордони і не розв’язують всі несправедливості, без такого масштабного перегляду кордонів ми ніколи не побачимо більш мирного Близького Сходу.
Навіть ті, хто відкидає тему перегляду кордонів, можуть бути задіяні до спроби пошуку більш чесного (якщо все ще невдалого) вдосконалення національних кордонів від Боспору до Інду. Хоча міжнародна “державна мудрість” ніколи не мала розвиненого ефективного інструменту (окрім війни) для переробки помилкових кордонів, все ж такі намагання розібратись, які кордони є для Близького Сходу “природними”, допоможе нам зрозуміти рівень труднощів, що стоять перед нами і з якими ще доведеться зіткнутись. Ми працюємо з величезними, створеними людьми деформаціями, що не перестануть продукувати ненависть та насилля, поки не будуть скореговані.
Що стосується тих, хто відмовляється “думати про немислиме”, проголошуючи, що кордони не можна міняти – тим варто нагадати, що кордони ніколи не переставали змінюватись протягом століть. Кордони ніколи не були статичними, а багато кордонів – від Конго через Косово до Кавказу – змінюються просто зараз (посли та спеціальні представники косяться своїми очима, щоб побачити відблиски на кінчиках крил).
О, ще одна маленька брудна таємниця 5-тисячелітньої історії: етнічні чистки діють.
Почнемо з кордону, найбільш чутливого для американських читачів: щоб Ізраїль мав хоч якусь надію на життя у прийнятному мирі зі своїми сусідами, він має повернутись до кордонів 1967 року – з обов’язковими локальними угодами, що стосуються закріплення безпеки. Але питання територій навколо Єрусалиму – міста, заплямованого тисячами років крові – може виявитись нерозв’язаним протягом нашого життя. Коли всі партії перетворюють своїх богів в непорушних “шишок”, бійки за контроль над територією мають впертість, яку не порівняти з жадібністю до нафти або етнічними зіткненнями. Тож залишимо це питання, якому приділяється занадто багато уваги, і перейдемо до тих проблем, які як старанно ігноруються.
Найбільша впадаюча в око несправедливість, що є на сумнозвісних несправедливих землях між Балканами та Гімалаями – це відсутність незалежної курдської держави. Загалом нараховують від 27 до 36 мільйонів курдів, що живуть в суміжних районах Близького Сходу (цифри є неточними, оскільки жодна держава ніколи не допускала чесного перепису). Маючи чисельність більшу, чим населення сучасного Іраку (навіть при меншій цифрі), курди залишаються найбільшою етнічною групою, що не має власної держави. Ще гірше, курдів гноблять всі уряди, що контролюють верхів’я та гори, де вони живуть з часів Ксенофона.
США та їхні партнери по коаліції проґавили гарний шанс почати виправляти цю несправедливість після повалення багдадського режиму. Схожий на монстра Франкенштейна, зліплений з уламків, що не пасують один одному, Ірак мав бути негайно розділений на три менші держави. Ми втратили цю можливість через боягузтво та нестачу передбачуваності, примушуючи іракських курдів до підтримки нового іракського уряду – що вони й з сумом зробили, як компенсацію за наші добрі наміри. Але коли буде вільний плебісцит, можна не сумніватись: майже 100 відсотків курдів проголосують за незалежність.
Як і довготерплячі курди у Туреччині, які протягом десятиріч потерпають від жорстких військових утисків і принижень “гірських турок” у спробі ліквідувати їхню [національну] ідентичність. Хоча становище курдів у обіймах Анкари трохи покращилось за останні 10 років, нещодавно репресії знову посилились, і східну одну п’яту частину Туреччині слід розглядати, як окуповану територію. Що стосується курдів Сирії та Ірану, вони також будуть прагнути до об’єднання з незалежним Курдистаном, якщо буде можливість. Відмова світових демократій від підтримки незалежності Курдистану буде набагато більшим гріхом з недотримання прав людини, чим незграбні грішки з приниження меншин, які регулярно збуджують наші ЗМІ. До речі, Вільний Курдистан, що простягнеться від Даярбакіру до Тебрізу, буде найбільш прозахідною державою між Болгарією та Японією.
Урегулювання в регіоні потребує відокремлення трьох іракських провінцій з переважаючим сунітським населенням в якості перехідної держави, що матиме в подальшому можливість об’єднатись із Сирією, яка втратить свою прибережну зону на користь середземноморсько-орієнтованого Великого Лівану – відродження Фінікії. Шиїти півдня Іраку створять основу Арабської Шиїтської Держави, що опоясуватиме більшість Перської затоки. Йорданія збереже свою територію, з невеличким додатком з південної частини Саудівської Аравії. До речі, неприродна держава Саудівська Аравія постраждає від демонтажу так само потужно, як і Пакистан.
Коріння широкої стагнації мусульманського світу – це утримання Мекки та Медини саудівською королівською родиною в якості свого феодального маєтку. Коли найбільші мусульманські святині знаходяться під контролем поліцейської держави, одного з найбільш нетерпимих та репресивних режимів – режиму, якій має у своєму розпорядженні величезне незароблене нафтове багатство – саудіти мають можливість впроваджувати своє вахабітське бачення педантичної нетолерантної віри далеко за межами своїх кордонів. Зростання саудівського багатства, а через це й впливу – це найгірше, що трапляється у мусульманському світі з часів пророка [Магомета], і найгірше, що трапляється з арабами з часів оттоманського (якщо не взагалі монгольського) завоювання.
В той час, коли не-мусульмани не можуть вплинути на зміни в контролі за святими містами ісламу, то можете уявити, наскільки здоровіше стане мусульманський світ, якщо Мекка та Медина будуть управлятись почергово радою представників провідних мусульманських шкіл і рухів в Священній Ісламській Державі – мусульманському варіанті супер-Ватикану – коли майбутнє великої релігії буде обговорюватись, перш ніж проголошуватись. Справжня справедливість – хоча нам це і не подобається – вимагає віддати прибережні нафтові території, що належать Саудівській Аравії, арабам-шиїтам, які населяють цей суб-регіон, а південно-східний сектор повинен відійти до Ємену. Те, що залишиться – Саудівська Рідна Незалежна Територія навколо Ріярду, батьківщина саудітів – буде мати набагато менше можливостей шкодити ісламу та решті світу.
Іран – країна з необґрунтованими кордонами – втратить значну частину своєї території на користь Об’єднаного Азербайджану, Вільного Курдистану, Арабської Шиїтської Держави та Вільного Белуджистану, але при тому отримає провінції навколо Герату у сьогоднішньому Афганістані – регіон, що історично та лінгвістично споріднений з Персією. Як наслідок, Іран знову стане етнічною персидською державою, при тому найбільш складним питанням буде порт Бандар Аббас (Bandar Abbas) – чи збереже Іран цей порт за собою, чи віддасть його Арабській Шиїтській Державі.
Те, що Афганістан втратить на користь Персії на заходе, він компенсує здобутками на сході, де племена, що живуть на пакистанському північно-західному прикордонні, з’єднаються зі своїми афганськими братами (суть цієї вправи – не малювати кордони, як нам того хочеться, а так, як подобається місцевому населенню). Пакистан – інша неприродна держава – втратить також белуджські території на користь Вільного Белуджистану.
Міста-держави Об’єднаних Арабських Еміратів матимуть різну долю – як воно імовірно повинно бути в реальності. Деякі стануть частиною Арабської Шиїтської Держави, що охопить більшість Перської затоки (ця держава скоріш за все розвиватиметься як противага, а не як союзник персидському Іранові). Через те, що всі пуританські культури є насправді лицемірними, Дубаї, при необхідності, буде дозволено зберегти свій статус “ігрової площадки” для багатих дубайців. Кувейт збереже свої існуючи кордони, як також і Оман.
В будь-якому випадку, цей гіпотетичний перекрій кордонів відображає етнічну близькість та релігійний комунализм – в деяких випадках і те, і те. Звичайно якби ми могли махнути “чарівною паличкою” та виправити кордони, як ми тут обговорюємо, то ми напевно робили би це вибірково. Взагалі, розгляд “виправленої” карти, у порівняні з сьогоднішньою, демонструє великі помилки, до яких призвели намальовані французами та англійцями в ХХ столітті кордони, що було наслідком боротьби у регіоні за подолання принижень та поразок у ХІХ столітті.
Корегування кордонів відповідно до бажання людей може бути неможливим. Поки що. Але дайте час – і неминучу криваву боротьбу – і з’являться нові природні кордони. Вавилон був зруйнований не один раз.
Тим часом наші хлопці і дівчата у формі продовжуватимуть боротьбу проти загрози тероризму, за затвердження демократії та доступ до покладів нафти в регіоні, який приречений на війну. Поточні суперечності та військові союзи між Анкарою та Карачі разом з власними бідами регіону, формують поживний ґрунт для релігійного екстремізму – культури звинувачень та залучення людей до тероризму, як хто захоче. Коли люди із сумом дивляться на свої кордони, вони заповзято шукають ворогів.
Від надлишку терористів у світі до їх тихих прихильників – сучасні деформації на Близькому Сході не покращують, а погіршують ситуацію. В регіоні, де мають місце лише гірші аспекти націоналізму, і де є загроза домінування найбільш збочених релігійних аспектів – США, їхні союзники і врешті-решт, наші збройні сили будуть безкінечно стикатись з кризами. Якщо Ірак може бути антиприкладом надії – якщо ми поспішно не залишимо його землю – то решта цього великого регіону постачатиме все більш погіршуючиєся проблеми практично на кожному фронті.
Якщо кордони всього Близького Сходу не будуть виправлені відповідно до природних кровних та релігійних зв’язків, ми отримаємо те, що частина кривавих релігійних розборів вторгатиметься і в наше життя.
* * * * * * * *
ХТО ОТРИМУЄ, ХТО ВТРАТИТЬ
Отримують:
Афганістан
Арабська Шиїтська Держава
Вірменія
Азербайджан
Вільний Белуджистан
Вільний Курдистан
Іран
Священна Ісламська Держава
Йорданія
Ліван
Ємен
Втратять
Афганістан
Іран
Ірак
Ізраїль
Кувейт
Пакистан
Катар
Саудівська Аравія
Сирія
Туреччина
Об’єднані Арабські Емірати
Західний Берег
Blood borders
Ralph Peters, “Armed Forces Journal”, червень 2006.
Переклав Володимир Щербина
Сучасна і пропонована карти Близького Сходу:
Збільшити
Збільшити
Від Народного Оглядача:
Цю статтю Ральфа Петерса, автора книги “Never Quit the Fight” (ніколи не зупиняй боротьбу) було надруковано в червневому номері американського “The Armed Forces Journal” (Журнал Збройних Сил). Видає журнал “Army Times Publishing Company”, яка є частиною компанії “Gannett Company, Inc” – найбільшого у світі видавця періодичних видань, присвячених темі безпеки та збройних сил. Карта вже викликала реакцію в мусульманському світі. Зокрема у катарському англомовному виданні “The Peninsula” (“Півострів”) за 27 серпня з’явилась стаття під промовистою назвою: “Мусульмани стривожені через перекроєну карту ісламського світу”.
Цікаво, що в Україні ще у 2000 році вийшла друком книга “Етнополітична карта світу ХХІ століття”, написана фахівцями аналітичного центру “Поступ”, де докладно розглянуто прогноз зі зміни кордонів країн всього світу, зокрема і на Близькому Сході. Представлений у статті Ральфа Петерса прогноз (точніше не прогноз, а пропозиція) не у всьому збігається з українським. Зокрема, він не передбачає змін кордонів Туркменістану, Узбекистану та Таджикистану. Від Туреччини відокремлює лише курдів. Також від Ірану - тільки азербайджанців. Вважає що від Афганістану та Пакистану відокремляться лише белуджі (Вільний Белуджистан) тощо. Взагалі, американський прогноз більш поміркований у порівнянні з українським.
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд