Україна стає таким союзником НАТО, якого хоче Трамп, – Newsweek (США)

Девід Аверре (David Averre) у своїй статті в Newsweek пише, що Дональд Трамп має дуже чіткий перелік очікувань від європейських союзників по НАТО. Внесіть свою справедливу частку в альянс, візьміть на себе відповідальність
за власну оборону і – з моменту лютневого втручання в черговий непопулярний конфлікт на Близькому Сході – допоможіть мені у війні проти Ірану.

Європейські лідери визнали, що протягом багатьох років економили на видатках на оборону, і пообіцяли їх збільшити, але, крім цього, вимоги Трампа викликали чимало невдоволення. Тим часом Україна, яку адміністрація Трампа тривалий час розглядала лише як отримувача допомоги та тягар для американського бюджету,  із задоволенням
береться за це завдання.

Удар по іранському судну, що стався цими вихідними, а також пропозиція Володимира Зеленського поділитися розвідданими про те, що Росія нібито надає Ірану доступ до даних спостереження за американськими військовими базами в Перській затоці, є черговим кроком Києва, покликаним чітко донести свою позицію.

Старі критерії, за якими раніше оцінювалася цінність України для Вашингтона, вже не є актуальними. «Україна успішно демонструє свою цінність. Зараз питання полягає в тому, наскільки Вашингтон відреагує на цей сигнал», – заявив Newsweek Джейкоб Паракілас, керівник досліджень з питань оборонної стратегії в RAND Europe. 

Ми обурені діями Ірану
Протягом останніх чотирьох з половиною років Збройні сили та розвідувальні служби України були досить зайняті, зважаючи на необхідність відбивати повномасштабне вторгнення РФ. Проте Київ все ж знайшов час, щоб допомогти США та їхнім партнерам у контексті війни, що триває в Ірані.

25 липня Україна завдала удару на велику відстань по суднах, які, за її твердженням, були причетні до перевезення військових вантажів, пов’язаних з Іраном, у Каспійському морі, в результаті чого було знищено одне судно та загинув один моряк. 

Потім Зеленський пішов ще далі, заявивши у своєму зверненні на вихідних: «Я доручу нашим спецслужбам поділитися з нашими партнерами інформацією, яку ми маємо щодо нової допомоги Росії іранському режиму», – і докладно розповів, як російські супутники нібито вели спостереження за військовими об’єктами США в арабських державах Перської затоки та надавали ці дані Тегерану для здійснення атак.

Тегеран був у люті. Міністр закордонних справ Аббас Арагчі висловився у X, заявивши, що «те, що зробив той дармоїд у Києві, НЕ МОЖЕ ЗАЛИШИТИСЯ БЕЗ ВІДПОВІДІ», тоді як саме його міністерство опублікувало заяву, в якій нарікало, що Ісламська Республіка «ніколи не втручалася у конфлікт між Росією та Україною». 

Очевидно, вони забули про незліченну кількість розроблених та виготовлених в Ірані ударних дронів, поставлених до Москви, чия армія з радістю спрямувала їх на захід і змусила їх сипатися бомбами на українські міста. 

Готовність Києва надавати США оперативну розвідінформацію під час нанесення ударів по іранських об’єктах відрізняється від позиції, яку займають європейські партнери США по НАТО. Незважаючи на неодноразові прохання адміністрації Трампа, європейські союзники неодноразово відмовлялися направляти військові сили на Близький Схід, завдавати ударів по іранських об’єктах або робити будь-які спроби розблокувати Ормузьку протоку, не виходячи за межі обмеженого планування з розмінування та управління цим стратегічно важливим водним шляхом у післяконфліктний період.

Зеленський вже усвідомив, що нічого не досягне, апелюючи до почуття справедливості чи моралі Трампа – фінансування військових дій України грошима та ракетами, очевидно, не є «правильним вчинком» на думку президента. Однак він дуже любить укладати угоди. 

Застосувавши більш прагматичний підхід, Київ, можливо, зможе переконати Білий дім у тому, що тісніше партнерство принесе більше переваг, ніж вважалося раніше.

У нас є те, що вам потрібно
Зіткнувшись із перспективою самостійно нести тягар забезпечення власної безпеки та тиском з боку Трампа щодо збільшення витрат на оборону, Європа вкладає значні кошти у відродження своєї застарілої оборонної промислової бази, щоб налагодити масове виробництво систем озброєння, об’єднати ресурси та поповнити свої запаси.

У найближчі роки європейські столиці будуть закуповувати більше власної продукції, але поки що їм доводиться й надалі витрачати мільярди євро на американське оборонне обладнання, щоб покрити цей дефіцит. 

У свою чергу, Україна знову ставить під сумнів застарілу точку зору, згідно з якою Київ розглядається як тягар для бюджету Вашингтона. Минулого тижня сторони підписали двосторонню декларацію про наміри, яка може стати основою для розвитку співпраці в оборонно-промисловій сфері, поєднуючи безпрецедентний досвід України у збиранні бойових даних з передової та інновації у сфері безпілотників із потужністю промислової бази США. 

Ця угода дозволить експортувати українські повітряні, наземні та морські дрони до Сполучених Штатів для випробувань та оцінки, що дасть американським збройним силам можливість випробувати українські дрони в різних сценаріях застосування. Ці дрони також можуть бути розглянуті в рамках програми закупівель Пентагону «Drone Dominance», що потенційно відкриє шлях до спільного виробництва дронів української розробки на території США.

У цьому питанні Вашингтон відстає: Україна вже уклала угоди з ЄС, кількома європейськими державами та Канадою щодо експорту своїх дронів та створення спільних підприємств для розширення виробничих потужностей. 

Тим часом Київ робить Білому дому ще одну послугу – проводить консультації з арабськими державами Перської затоки щодо вдосконалення їхніх систем протиповітряної оборони в умовах іранської агресії. У березні, через кілька тижнів після того, як іранські ракети та безпілотники завдали ударів по військових базах та енергетичній інфраструктурі в Саудівській Аравії, ОАЕ, Катарі та інших країнах, сотні українських фахівців з безпілотників та протиповітряної оборони були відправлені до країн Перської затоки, щоб поділитися своїми знаннями, набутими за чотири роки збивання російських ракет.

Київ, можливо, й досі потребує підтримки США у вигляді систем протиповітряної оборони «Патріот», але проблема Києва полягає в обсягах, а не в компетентності чи можливостях. Україна аж ніяк не просить американські ракети без нічого натомість: вона ділиться своїми передовими технологіями та ноу-хау, надає ліцензії на виробництво українських систем у країнах-союзниках і, судячи з усього, готова створити канали експорту дронів, які були адаптовані в умовах російського обстрілу. 

Іншими словами – саме таку взаємність Трамп очікує від своїх союзників. «Ціною величезних втрат Україна набуває унікального досвіду ведення високотехнологічного конвенційного конфлікту проти рівноцінного супротивника. Цей бойовий досвід дедалі більше поповнює військово-промислово-технічний досвід, який Україна прагне просувати на ринку та експортувати, – зазначив Паракілас. – Це не означає, що Україна більше не потребує американської підтримки – точніше буде сказати, що взаємовідносини стали більш збалансованими, ніж раніше».

Коли ми перемагаємо, ви теж перемагаєте
Звісно, є одна серйозна і потенційно руйнівна проблема, про яку всі мовчать, але яку необхідно вирішити. Удар України по судну, пов’язаному з Іраном, викликав значну негативну реакцію з боку Ірану – подальші військові дії Києва можуть призвести до ескалації напруженості та створити загрозу переплетення воєн у Європі та на Близькому Сході, ускладнити для США конфлікт у цьому регіоні, а також надати Росії та Ірану нові підстави для того, щоб зобразити Київ як агресора. 

Трамп, можливо, радо прийме корисних союзників, але йому не сподобається, якщо його будуть ще глибше втягувати в конфлікт, що розширюється. Він цілком здатний зробити це й сам, велике спасибі. Однак для України загроза розширення війни є химерною. Україна уже веде боротьбу за національне виживання проти Росії, вже стикається з іранськими дронами, що з’являються над його містами, і вже живе з наслідками військової співпраці між Москвою та Тегераном.

Словесна війна з Тегераном навряд чи є приводом для занепокоєння; насправді, якщо її правильно розіграти, вона може стати саме тим важелем впливу, який необхідний для того, щоб домогтися додаткової підтримки, якої Київ потребує з іншого боку Атлантики.

Україна не просить Вашингтон визнати Іран новим ворогом; вона просто стверджує, що Іран є однією з складових більшої мережі супротивників. Київ уже веде боротьбу з іншою частиною цієї мережі – Росією – і Сполучені Штати отримають більше вигоди, якщо підтримають країну, яка має найбезпосередніший досвід того, як ця мережа функціонує.

Якщо Трамп стверджує, що йому потрібні союзники, які самі ведуть свої війни, розробляють власну зброю, обмінюються розвідданими та спільно чинять тиск на супротивників Америки, то такий союзник у нього вже є.