НЛО як прояв ельфізму: витоки міфообразу Сірих та нордичні «прибульці» як ілюстрація Homo triplex (4)

Якщо ми притримуємося концепції що НЛО – це прояв діяльності людей з вищим рівнем свідомості, які здійснили палінгенезію та стали Гомо триплекс, логічно виникає питання: як прекрасні ельфи можуть бути худими й непрезентабельними сірими карликами? Адже вічна молодість, світлосяйність, постійне перебування у гармонійному просторі подій – Царстві божому, ніяк не узгоджуються з образом безволосих, великоголових, голих істот сірого кольору із великими темними очима-окулярами, які викрадають корів та людей для експериментів, періодично попадають в аварії (згадки про рештки літальних апаратів в урядах), та нібито повідомляють про прибуття із далеких галактик (по суті, обманюють землян). Однак саме цей образ найчастіше малюють люди, яким здається, що вони контактували з прибульцями. При цьому, наукових підтверджень, що саме істоти такого типу керують НЛО – відсутні. Спробуємо з’ясувати, звідки взялися саме такі ілюстрації в уяві тих, хто описує «космічних гостей» та контакти із ними.

1. Звідки взялося уявлення про прибульців як сірих чоловічків? 

Образ «сірих», рідше, «зелених» чоловічків – це різнобарвне попуррі літературної творчості, реальних (або заявлених як реальні) історій, масової культури та кінематографа середини XX століття. Він настільки прижився в свідомості людей, що уявити прибульців іншими уже доволі важко.

Ось ключові етапи, які створили цей образ:

1.1. Літературні предтечі (кінець XIX — початок XX століття)

Хоча масова істерія почалася пізніше, перші описи схожих істот з'явилися в літературі. У 1893 році відомий письменник Герберт Веллс написав есе «Людина мільйонного року» (The Man of the Year Million), де припустив, що в процесі еволюції люди майбутнього перетворяться на істот із величезними головами, великими очима і крихітними тілами, оскільки весь акцент зміститься на інтелектуальний розвиток. Згодом у своєму романі «Перші люди на Місяці» (1901) він описав «селенітів» – мешканців Місяця, які мали схожі риси: сіру шкіру, великі голови та худі тіла.

1.2. Викрадення подружжя Бетті та Барні Гілл (1961 рік)

Це ключова точка, яка перетворила літературний образ на «реальний» феномен. У 1961 році американська пара Бетті та Барні Гілл заявили, що їх викрали прибульці. Під час сеансів регресивного гіпнозу Барні Гілл описав істот, які не були схожі на класичних «зелених чоловічків» із наукової фантастики 1950-х років. Він описав їх як гуманоїдів низького зросту, з лисими великими головами, грушоподібними обличчями, величезними розкосими очима без зіниць та сіруватою шкірою. Цей випадок набув шаленого розголосу в пресі та на телебаченні (особливо після виходу книги «Перервана подорож» у 1966 році) і заклав психологічний фундамент для сприйняття прибульців саме такими.

1.3. Серіал «За межами можливого» (The Outer Limits)

Існує цікава скептична теорія, яка пов'язує опис Барні Гілла з попкультурою. За кілька днів до того, як Барні під гіпнозом уперше детально описав обличчя прибульця, на екрани вийшов епізод «can bell» (або The Bellero Shield) популярного фантастичного серіалу «За межами можливого». Істота в цьому епізоді мала дуже схожі великі очі та специфічний вигляд, що могло несвідомо вплинути на пам'ять Гілла під час гіпнотичного трансу.

1.4. Розуелл і книга Чарльза Берліца (1980 рік)

Знаменитий Розуельський інцидент стався ще у 1947 році, але тоді мова йшла переважно про «літаючу тарілку» та дивні уламки. Проте наприкінці 1970-х та у 1980 році, після виходу книги Чарльза Берліца та Вільяма Мура «Розуельський інцидент», історія спалахнула з новою силою. У ній з'явилися покази свідків, які нібито бачили на місці катастрофи тіла мертвих пілотів-інопланетян – і їхні описи знову ж таки ідеально збігалися з «сірими чоловічками».

1.5. Закріплення в попкультурі (Стівен Спілберг та Вітні Стрібер)

Остаточну крапку в популяризації образу поставили два медійні феномени: Фільм «Близькі контакти третього ступеня» (1977) Стівена Спілберга. Режисер консультувався з відомим уфологом Джозефом Алленом Хайнеком і показав прибульців саме як мирних, худих, сірих істот із великими головами. Фільм став культовим і цей візуальний ряд побачили мільйони людей.

Книга «Причастя» (Communion, 1987) Вітні Стрібера. Автор бестселерів заявив про свій власний досвід контакту. На обкладинці книги було зображено обличчя класичного «сірого» з великими чорними очима. Книга стала суперхітом, а це зображення – справжнім іконографічним символом уфології.

Як підсумок, образ народився як теоретична еволюційна модель у фантастиці (Г. Веллс), трансформувався через реальні заяви свідків (Гілли, Розуелл) і був остаточно масштабований Голлівудом та літературою до статусу сучасного міфу.

2. Чому саме сіра шкіра?

Чіткої «офіційної» відповіді, чому саме сірий колір став домінантним, нема, але можна виділити кілька причин, якщо проаналізувати уфологічний контекст, масову культуру та психологію.

2.1. Еволюційна логіка: життя під землею або в космосі

Коли письменники-фантасти та ранні уфологи намагалися уявити істот, які подорожують між зірками, вони керувалися біологічною логікою. Відсутність ультрафіолету впливає на колі шкіри землян. Завдяки меланіну створюється захист від сонячного випромінювання. Істоти, які в уяві їх творців поколіннями живуть у закритих екосистемах космічних кораблів або глибоко під поверхнею своїх безповітряних планет, не потребують пігментації. Без сонячного світла шкіра стає блідою, безкровною і набуває попелясто-сірого або синюватого відтінку. У Герберта Веллса його «селеніти» з роману «Перші люди на Місяці» (1901) були сірими саме тому, що жили всередині місячних печер, куди не проникало сонце.

2.2. Психологічний ефект «клінічної стерильності»

У більшості розвідок про викрадення (починаючи з Бетті та Барні Гілл) люди описували не просто прибульців, а перебування у дивних, холодних, високотехнологічних приміщеннях, схожих на операційні. Сірий колір підсвідомо асоціюється зі сталлю, бетоном, стерильністю, чимось штучним та позбавленим емоцій. На відміну від «зелених чоловічків» (які асоціювалися з рептиліями, амфібіями чи болотяними потворами з коміксів), сірі істоти виглядали як раціональні, холодні дослідники. Це підкреслювало їхній образ як «вчених», які ставляться до людей як до піддослідних тварин.

2.3. Технічні обмеження кінематографа та друку

У середині XX століття, коли міф про прибульців лише зароджувався, масова культура залежала від технологій:

• Чорно-біле телебачення: Багато класичних науково-фантастичних фільмів і серіалів (як-от «За межами можливого» або «День, коли Земля зупинилась») знімалися на чорно-білу плівку. Будь-який блідий, монохромний або незвичайний грим на екрані виглядав саме як різні відтінки сірого. Глядачі звикали до цього візуального ряду.

• Дешевий газетний друк: Коли уфологічні історії (наприклад, про Розуелл чи Гілл) публікувалися в газетах, ілюстрації та фото були чорно-білими. Бліда шкіра на газетному папері автоматично ставала сірою.

2.4. Колір згасання життя (Некроморфні риси)

З погляду людської психології, сірий – це колір згасання життя. Смерть асоціюється із втратою крові та сірістю шкіри. Опис прибульців як істот із тонкими кінцівками, великими головами без вух і носа та сірою шкірою дуже сильно перегукується з виглядом людського черепа або мумії. Це викликає у людини глибинний, архетиповий страх перед смертю та невідомим.

2.5. Ефект «колективного консенсусу»

Коли образ «сірих» уже закріпився після кількох гучних публікацій, спрацював ефект масового самонавіювання. Люди, які пізніше стверджували, що бачили НЛО або пережили викрадення, свідомо чи несвідомо підлаштовували свої спогади під уже відомий шаблон. Якщо в попкультурі прибулець – сірий, то людський мозок під час стресу чи сонного паралічу найімовірніше згенерує саме сіру фігуру.