У біографії Лозінського є цікавий факт: 1988 року його звільнили з посади оперуповноваженого Смолінського селищного відділення міліції (Маловисківський район Кіровоградської області) “за дискредитацію органів внутрішніх справ”. Його обвинувачували у фальсифікації документів та погрозах. Зрозуміло: щоб у радянські часи з міліції вигнали за дискредитацію - треба було дуже “постаратися”.

За іронією долі нині Лозінський - член комітету Верховної Ради по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, голова підкомітету з питань контролю за дотриманням законодавства у сфері боротьби з організованою злочинністю і корупцією органами державної влади та місцевого самоврядування. 2004 року він отримав подяку від Віктора Януковича “за самовіддану працю під час виборчої кампанії 2004 року та активну життєву позицію і відданість ідеалам Партії регіонів”.

Після Майдану пан Лозінський хутко опинився у лавах БЮТу. Ну це зовсім не дивина для нашої дійсності. Перебігати з одного політичного табору в інший - це особливості національної політики. Тепер же він - фактично “хазяїн” цілого регіону, де може кого завгодно карати і милувати, призначати і звільняти. Нині в мас-медіа чимало матеріалів, що розповідають про майже середньовічне панування нардепа у Голованівському районі із тортурами, цькуванням невгодних, оргіями і полюванням на людей.

І скільки таких “лозінських” по всій нашій бідній і затурканій Україні? Як-то кажуть, приїхали. Далі вже нікуди. Хто ж їх посадить, якщо вони - пам’ятники своєї епохи?

Свого часу радянський фільм “Суто англійське вбивство” за новелами Керолайн Грем став ідеологічною ілюстрацією “капіталістичного способу життя”. Англійці ж зробили телесеріал з сарказмом, гумором та самоіронією, викриваючи пороки свого суспільства.

Чи не час нашим режисерам узятися за постановку фільму “Суто українське вбивство”? Багатий можна накрапати матеріал!