Намагання еліти зберегти себе, проплачуючи провокації провокаторам, провокують ненависть до еліти. Таким чином провокації прискорюють падіння еліти. Можна дудіти, а можна не дудіти. Звинувачувати ж провокаторів в провокаторстві – провокація.

Самоліквідація проекту «незалежна республіка СНГ» відбувається поза бажанням/небажанням еліти. Будь-яка демонстрація цієї самоліквідації є тому доказом. Підставою образ політиканствуючих лібералів є розуміння, що другого помаранчевого Майдану не буде. Не співатимуть зі сцени Грінджоли, не читатиме реп Сандей Аделаджа, не розповідатимуть казки банкири з фінансистами, безкоштовних бройлерних трупів також не передбачається. Все буде інакше. Ставлення трудящих до еліти відповідатиме ставленню еліти до трудящих.

Результат помаранчевого Майдану – смерть ліберального проекту. Саме тому Майдан і був потрібен, щоб трудящі відчули щастя лібералізму і толерантності безпосередньо на собі. Наївність прибито. Відсутність наївності – це добре. Холоднокровне розуміння природи речей дозволяє виставити правильний діагноз та оперативно здійснити процес ефективного лікування. Дезінфекція неминуча.