Кілька днів тому у столиці знову напали на українця – водія тролейбуса Віталія. За день до цього на зупинці маршрутки вдарили пляшкою по голові пана Михайла, вихідця з Білорусі. У даний момент він знаходиться в лікарні. На день пізніше в метро побили студента з Польщі.

Також минулого тижня в Києві побили хлопця з Німеччини. Подібних інцидентів останнім часом відбулося чимало - десятки.

Деякі зі злочинців, яких удалося затримати, визнали себе мігрантами. Причому далеко не всі потерпілі зверталися в міліцію, тому що не сподіваються на захист із боку влади. 2007 року я був присутній на похороні українського хлопця, якого убили через його расову приналежність.

Мені незрозуміло, чому «українська» влада, яка так палко прагне в Європу, не хоче визнати того, що в країні є така проблема, як українофобія. Так вона ще і процвітає! Таке визнання з боку влади викличе тільки повагу Європи. У багатьох державах діють закони, що захищають представників корінної раси і національності на їхній території. Такий закон, начебто, є і в Україні, але залучити за його порушення практично неможливо, а в очах Феміди українофобські прояви перетворюються в просте хуліганство.

Наприклад, у Франції за публічні некоректні висловлення антифранцузького змісту можуть оштрафувати на 5 тис. євро, за напад, який мав антибілий характер, - на 50 тис. євро і на два роки позбавити волі. При цьому судові досить свідчень двох очевидців, щоб засудити нападників.
А у Швейцарії вистарчить скарги самого потерпілого, щоб його кривдник був покараний у двічі суворіше, ніж у Франції.

В Україні дотепер мігрантів-українофобів не судять навіть за хуліганство. У мене питання до українофобів: як би ви відреагували, якби афро-азіатів били в Туреччині чи Єгипті, наприклад? Адже там багато місцевого населення. Чи в тій же Індії? Як щодо таких ситуацій у Німеччині, Франції, США?

"Українська" влада не судить українофобів-мігрантів навіть за хуліганство, і це абсурд. Футбольних уболівальників, що кидають сніжки на поле, можуть залучити за такою ж статтею. А тут ріжуть людям горло, як це роблять терористи в Іраку.

І тому я хочу звернутися до Раїси Богатирьової, глави РНБО України, людини, яку я поважаю, і знаю, що вона не може бути байдужою до насильства і страждання. Раїса Василівна, візьміть це питання під свій контроль, адже убивства і побиття українців в Україні мають пряме відношення до національної безпеки країни.

Звертаюся до Степана Гавриша, радника Президента з правових питань. Зверніть увагу Віктора Ющенка на цю проблему, адже багато держав світу давно прийняли закон про запобігання нелегальній міграції. І там він, на відміну від України, працює.

Звертаюся до першого леді країни Катерини Ющенко. Я глибоко поважаю Вас як дуже толерантну людину. Ви росли в Америці, де іноді мирно вживаються представники білої раси та мігранти. Невже Вам байдуже, у якій Україні ростуть ваші діти? Адже країна, закони якої прирівнюють українофобський екстремізм мігрантів до хуліганства, - це країна, що підтримує українофобію.
Хочу звернутися до українських парламентаріїв: від вас залежить доля прийняття справедливого закону про боротьбу проти українофобії, з налагодженим механізмом дії. Коли ж він з'явиться в Україні? Скільки українських людей має загинути на вулицях наших міст, щоб ви серйозно задумалися над цією проблемою? Якщо це вас не дуже турбує, то подумайте про імідж країни і те, якого удару йому завдають місцеві українофоби.

В Україні чимало мігрантів, які вважають, що українофобія - це свобода слова, свобода думки. І правда, кожна людина вільна у виборі своєї позиції стосовно представників корінної раси і національності. Але якщо ця свобода слова переростає в різкі висловлення стосовно людей слов'янської зовнішності та побиття українців на вулицях, то це вже не свобода. Це толєрастія.

Я вважаю, що сьогодні, крім прийняття закону, влада повинна в першу чергу здійснити наступні кроки:
- зупинити мігрантські напади на громадян України, слов’ян, громадян інших країн Європи, - усіх, кого можна назвати етнічними українцями та представниками білої раси;
- проводити справедливі і відкриті розслідування усіх випадків нападів на українофобському расовому ґрунті за участі міжнародної експертизи і спостерігачів, а також забезпечувати захист потерпілих;
- активізувати доцільну практику необхідної перевірки документів співробітниками міліції з метою посилення боротьби з нелегальною міграцією;
- ефективно протистояти зростаючій кількості українофобських об'єднань, особливо в ліберально-комуністичному середовищі;
- заохочувати проведення суспільних інформаційних кампаній проти українофобії і толєрастії в ЗМІ, школах, університетах, серед молоді.

Також я вважаю особливо важливим, щоб усе перераховане контролював відповідний державний орган, який був би підлеглий безпосередньо Президентові.

Під кожною з цих вимог готові підписатися мої друзі з різних громадських організацій. Ми переконані, що тільки такі комплексні міри створять умови для повної відповідності держави світовим стандартам. Усі ці вимоги ми маємо намір передати Президентові України, бо ситуація погіршується з кожним днем.

Я і багато інших друзів-українців живемо і народилися в Україні - країні, у якій ми хочемо жити, працювати, ростити своїх дітей, а може й онуків. Іншої Батьківщини, на відміну від мігрантів, у нас немає.

Текст є плагіатом статті представника політичної нації, мігранта-мільйонера В.Арфуша на ресурсі http://ua.korrespondent.net/opinions/347738
із деякими змінами.