Спроба зазирнути вглиб живопису Катерини Ткаченко, на предмет відчутної опоетизованості .
Замість епіграфу – « В кожній музиці
БАХ
В кожному з нас
БОГ».
(з Й. Бродського ).
Окремі шматки думок, які взаємопов’язані, ніби сполучні посудини…
Шматок перший. Суфійський поет і містик Румі писав: « Ми і дзеркало, і обличчя в цьому дзеркалі. Ми – живильна холодна вода і глечик, з якого
( ця вода ) ллється”. Глечик у якому відсутня рідина, вважаємо порожнім.
Це не так, бо він наповнений повітрям…
Шматок другий. Змінити світ можна, змінюючи самих себе. Маємо нагадування Ісуса, - врятуємо себе, роздаючи те, що перебуває всередині нас. Коли ми змінюємо свої переконання, що стосуються власного тіла і світу, оточуючому нас, Божественна матриця втілює ці зміни в реальності нашого життя. Солідаризуюся з концепцією Грега Брейдена, котра заперечує засаду, - наче внутрішній досвід чуттєвого сприйняття і переконань людини не впливає на світ, який знаходиться поза ним. Результати наукових експериментів дозволяють зрозуміти, що нас оточує поле розумної енергії, вона заповнює те, що уявляється нам порожнім простором. Більше того – це поле реагує на нас , перебудовується під впливом наших почуттів і переконань.
Шматок третій. Поезія, як і поети, має великий невидимий вплив на світ не лише поетичний. Опоетизований живопис силу світлого впливу на світ і людей подвоює. Малярство, у якому живе поетичне слово, дарує нам…, про це писав поет і філософ Каліл Джебран в 1923 році : « Ніхто не може дати вам те, що вже в напівсонному стані приховано в зародку вашого знання».
Пробуджуймо оте прекрасне, що приспане в нашому єстві. А допоможе нам у цьому малярство пронизане поезією. Творчість з – під пензля Каті Ткаченко якраз така, і не тільки…
Шматок четвертий. Звісно, важко бути національним митцем у «безнаціональній» державі. Аж надто багато зусиль було покладено для того, щоб знищити у нашій свідомості національну диференціацію, вміння відділити себе від інших народів, треба вміти гідно і гордо заявляти про приналежність до українства. Подиву гідна заглибленість її творчості в
« підземні пласти» української духовності.
Є напрям у мистецтві, який проростає з органічно українських грунтів ( чорноземів ). Бо ж є мовна коренізація, є і мистецька… Панна Катя могла б в унісон з авторкою цих чарівних рядків промовити :
« Закутаюсь в осінні туманці,
Немов в хутро голубих лисиць,
Із кетягом калини у руці,
Звернувши із доріг на манівці,
Шукатиму я сім живих криниць…».
Надія Степула.
Картина « Не піду в город багатий»… На нас дихає ніч, пагорб освітлений місячним сяйвом, копиця сіна, одна хатина вдалині, інша – близько, високі трави, квітують квіти, … і тиша. Квіти пахощами притягують до себе, розповсюджуючи неповторний аромат. А ця картина ( інші також ) передає нам аромат життя і ночі. Вона дуже суголосна з… :
« Зітхала зрідка літня ніч
Порипували східці
На старенькім ганку
Зійшлись роки з усіх сторіч
Погомоніти про колись
До ранку…».
Юрій Завгородній.
Мудрець Конфуцій зауважував : « Якщо мова є неправильна, то вона не означає того, що має означати. Коли ж вона не означає того, що має означати, то не буде зроблене те, що має бути зроблене. А тоді моральність і всяке мистецтво почнуть занепадати, справедливість зійде на манівці – і всі впадуть у стан безладного хаосу». Чиста, співоча, наближена до літературної, така мова має вплив на красу і змістовність живопису. Саме такою розмовною і послуговується мисткиня Катя Ткаченко. Погодьтеся, не дуже приємно чути з уст, нехай здібного художника, калічний суржик. Слово мовлене вголос, малярська мова на полотні, та внутрішня наповненість світлом, перебувають у взаємній потрійній спів – гармонії. Ця спів – гармонія додає могутніх духовних сил митцеві. Гадаю, нашій героїні до душі буде таке віршоване означення :
« Тож як би я жила, коли б ніколи
Не мала змоги йти за видноколо,
У глиб віків – як у глибінь садка».
Тетяна Майданович.
Багатогранність малярських творінь Катерини включає у себе і сповідальність, себто, стиль мистецької сповіді, а вона характерна людям християнського способу життя. Багацько картин авторки нагадують нам про високе призначення людини. Вона своєрідно, мистецьким штибом, протестує супроти нікчемної заземленості. Вміє почути голос предків…
Дуже цікава робота « Автопортрет». На ній, на тлі квіткового розпису,художниця з квіткою в руках. Ця квітка радше не подарована, червону троянду Панна хоче віддати не у будь – які руки ( припущення ). Доторк руки до руки, спільний трояндовий доторк… :
« Легенький дотик рук – і дивний спалах
Так, наче кожен дихать розучивсь.
Ми летимо удвох, ми ще не впали
В ромашково – кульбабну глибочінь».
Борис Чіп.
Час, є така складова у картинах Каті Ткаченко. Хіба тільки пісок міряє Час ? Лірична полтавська поетка Олена Гаран впевнена :
« Я хочу малювати час…
А день стікає в ніч крізь пальці.
Дерева – чорно – білі- старці –
Корінням відчувають нас».
Ці віршовані рядки відлунюють у квітневих лісах і « Квітах серця» ( цикл картин ). Живопис такої багатошарової наповненості ( у розумінні – змісту ), це творчість, яка взорує у день прийдешній, але без відриву від нашого минулого. Першоджерела наші – у добі Кам’яної Могили, Трипілля, Русі Киівської. Іспанський поет М. де Унамуно про подібне писав так : « … струменить час витікаючи з першоджерела. Яке іменують вічним завтра». Є цінності, що не підвладні Часу :
« Вхопити вічності деталь
Впіймати на льоту
Неперевершену печаль,
Іскрину золоту».
Тетяна Крижанівська.
Відгомін цих рядків побачив у картині « Ліс. Птахи».Ця творча робота просто – таки фонтанує знаками – символами. Небо у візерунках ( як синонім вишивання ), вдалині хатки, птахи білі, може чайки річкові, ліс, він нагадує водоспад…
Є в доробку художниці і серія творів присвячених великому любомудрові – Григорію Сковороді. Ось полтавський віршотворець Ганна Дениско міркує що…
« Незатишно Сковороді
Без постолів на постаменті,
Узяти б відпускну у смерті,
Спустить на землю ноги стерплі…».
Дійсно, цікаво, якими думками озвався б Сковорода про початок віку 21 го ?
Картина « Очікування». Чорним чорна ніч, посеред розквітлих дерев – оголена жінка.. Коли гарне, навіть величне, таке, що трапляється тільки раз у житті, але вже відбулося, тоді приходить відчуття втраченого… А от, стан очікування, передчуття, то стан щасливого блаженства. В українській поезії ліричній, другої половини двадцятого століття, ніхто не перевершить Миколу Вінграновського :
« Ходить ніч твоя, ходить ніч моя,
Їм не велено ночувать
Коло кола ти, коло кола я –
Велим – велено начувать
Що то ніч твоя, що то ніч моя…».
Панна Катя дуже любить теплу пору року, коли спекотно. Вересень до останку буде лагідним, вересень вирішив потішити мисткиню погідними, ясними днями :
« Не сподівалась, що осінь прийде
Душу зігріти.
Не покидай якнайдовше мене,
Бабине літо…».
Світлана Макаревська.
Шкода, але це всього лише одна з мандрівок у пишний сад малярських творінь Катерини Ткаченко. Щоб ретельно висвітлити тематику поетичного живопису авторки, то щонайменше потрібно – створити концептуальну монографію… Тут і зараз, спинимось хоч на дрібку часу коло циклу «Українські ангели». Янголи з цих картин звертаються до Тієї, що їх створила :
« Я знаю дивний дім.
Там вази і картини.
У дивний сад ходім,
Моя свята дитино…»
Тетяна Крижанівська.
От якби у період цвітіння саду розставити картини Катерини на стежках, що розходяться… Не забуваймо генія Х. Л. Боргеса. Окремі шматки його думок і ідей оживають на полотнах…
Андрій Будкевич.
Публікація з сайту « ПРО» Інформаційна агенція культурних індустрій.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
«Заповнити шмат полотна, мов зупинити час…».
( з вірша Тетяни Крижанівської ).
Спроба зазирнути вглиб живопису Катерини Ткаченко, на предмет відчутної опоетизованості .
Замість епіграфу – « В кожній музиці
БАХ
В кожному з нас
БОГ».
(з Й. Бродського ).
Окремі шматки думок, які взаємопов’язані, ніби сполучні посудини…
Шматок перший. Суфійський поет і містик Румі писав: « Ми і дзеркало, і обличчя в цьому дзеркалі. Ми – живильна холодна вода і глечик, з якого
( ця вода ) ллється”. Глечик у якому відсутня рідина, вважаємо порожнім.
Це не так, бо він наповнений повітрям…
Шматок другий. Змінити світ можна, змінюючи самих себе. Маємо нагадування Ісуса, - врятуємо себе, роздаючи те, що перебуває всередині нас. Коли ми змінюємо свої переконання, що стосуються власного тіла і світу, оточуючому нас, Божественна матриця втілює ці зміни в реальності нашого життя. Солідаризуюся з концепцією Грега Брейдена, котра заперечує засаду, - наче внутрішній досвід чуттєвого сприйняття і переконань людини не впливає на світ, який знаходиться поза ним. Результати наукових експериментів дозволяють зрозуміти, що нас оточує поле розумної енергії, вона заповнює те, що уявляється нам порожнім простором. Більше того – це поле реагує на нас , перебудовується під впливом наших почуттів і переконань.
Шматок третій. Поезія, як і поети, має великий невидимий вплив на світ не лише поетичний. Опоетизований живопис силу світлого впливу на світ і людей подвоює. Малярство, у якому живе поетичне слово, дарує нам…, про це писав поет і філософ Каліл Джебран в 1923 році : « Ніхто не може дати вам те, що вже в напівсонному стані приховано в зародку вашого знання».
Пробуджуймо оте прекрасне, що приспане в нашому єстві. А допоможе нам у цьому малярство пронизане поезією. Творчість з – під пензля Каті Ткаченко якраз така, і не тільки…
Шматок четвертий. Звісно, важко бути національним митцем у «безнаціональній» державі. Аж надто багато зусиль було покладено для того, щоб знищити у нашій свідомості національну диференціацію, вміння відділити себе від інших народів, треба вміти гідно і гордо заявляти про приналежність до українства. Подиву гідна заглибленість її творчості в
« підземні пласти» української духовності.
Є напрям у мистецтві, який проростає з органічно українських грунтів ( чорноземів ). Бо ж є мовна коренізація, є і мистецька… Панна Катя могла б в унісон з авторкою цих чарівних рядків промовити :
« Закутаюсь в осінні туманці,
Немов в хутро голубих лисиць,
Із кетягом калини у руці,
Звернувши із доріг на манівці,
Шукатиму я сім живих криниць…».
Надія Степула.
Картина « Не піду в город багатий»… На нас дихає ніч, пагорб освітлений місячним сяйвом, копиця сіна, одна хатина вдалині, інша – близько, високі трави, квітують квіти, … і тиша. Квіти пахощами притягують до себе, розповсюджуючи неповторний аромат. А ця картина ( інші також ) передає нам аромат життя і ночі. Вона дуже суголосна з… :
« Зітхала зрідка літня ніч
Порипували східці
На старенькім ганку
Зійшлись роки з усіх сторіч
Погомоніти про колись
До ранку…».
Юрій Завгородній.
Мудрець Конфуцій зауважував : « Якщо мова є неправильна, то вона не означає того, що має означати. Коли ж вона не означає того, що має означати, то не буде зроблене те, що має бути зроблене. А тоді моральність і всяке мистецтво почнуть занепадати, справедливість зійде на манівці – і всі впадуть у стан безладного хаосу». Чиста, співоча, наближена до літературної, така мова має вплив на красу і змістовність живопису. Саме такою розмовною і послуговується мисткиня Катя Ткаченко. Погодьтеся, не дуже приємно чути з уст, нехай здібного художника, калічний суржик. Слово мовлене вголос, малярська мова на полотні, та внутрішня наповненість світлом, перебувають у взаємній потрійній спів – гармонії. Ця спів – гармонія додає могутніх духовних сил митцеві. Гадаю, нашій героїні до душі буде таке віршоване означення :
« Тож як би я жила, коли б ніколи
Не мала змоги йти за видноколо,
У глиб віків – як у глибінь садка».
Тетяна Майданович.
Багатогранність малярських творінь Катерини включає у себе і сповідальність, себто, стиль мистецької сповіді, а вона характерна людям християнського способу життя. Багацько картин авторки нагадують нам про високе призначення людини. Вона своєрідно, мистецьким штибом, протестує супроти нікчемної заземленості. Вміє почути голос предків…
Дуже цікава робота « Автопортрет». На ній, на тлі квіткового розпису,художниця з квіткою в руках. Ця квітка радше не подарована, червону троянду Панна хоче віддати не у будь – які руки ( припущення ). Доторк руки до руки, спільний трояндовий доторк… :
« Легенький дотик рук – і дивний спалах
Так, наче кожен дихать розучивсь.
Ми летимо удвох, ми ще не впали
В ромашково – кульбабну глибочінь».
Борис Чіп.
Час, є така складова у картинах Каті Ткаченко. Хіба тільки пісок міряє Час ? Лірична полтавська поетка Олена Гаран впевнена :
« Я хочу малювати час…
А день стікає в ніч крізь пальці.
Дерева – чорно – білі- старці –
Корінням відчувають нас».
Ці віршовані рядки відлунюють у квітневих лісах і « Квітах серця» ( цикл картин ). Живопис такої багатошарової наповненості ( у розумінні – змісту ), це творчість, яка взорує у день прийдешній, але без відриву від нашого минулого. Першоджерела наші – у добі Кам’яної Могили, Трипілля, Русі Киівської. Іспанський поет М. де Унамуно про подібне писав так : « … струменить час витікаючи з першоджерела. Яке іменують вічним завтра». Є цінності, що не підвладні Часу :
« Вхопити вічності деталь
Впіймати на льоту
Неперевершену печаль,
Іскрину золоту».
Тетяна Крижанівська.
Відгомін цих рядків побачив у картині « Ліс. Птахи».Ця творча робота просто – таки фонтанує знаками – символами. Небо у візерунках ( як синонім вишивання ), вдалині хатки, птахи білі, може чайки річкові, ліс, він нагадує водоспад…
Є в доробку художниці і серія творів присвячених великому любомудрові – Григорію Сковороді. Ось полтавський віршотворець Ганна Дениско міркує що…
« Незатишно Сковороді
Без постолів на постаменті,
Узяти б відпускну у смерті,
Спустить на землю ноги стерплі…».
Дійсно, цікаво, якими думками озвався б Сковорода про початок віку 21 го ?
Картина « Очікування». Чорним чорна ніч, посеред розквітлих дерев – оголена жінка.. Коли гарне, навіть величне, таке, що трапляється тільки раз у житті, але вже відбулося, тоді приходить відчуття втраченого… А от, стан очікування, передчуття, то стан щасливого блаженства. В українській поезії ліричній, другої половини двадцятого століття, ніхто не перевершить Миколу Вінграновського :
« Ходить ніч твоя, ходить ніч моя,
Їм не велено ночувать
Коло кола ти, коло кола я –
Велим – велено начувать
Що то ніч твоя, що то ніч моя…».
Панна Катя дуже любить теплу пору року, коли спекотно. Вересень до останку буде лагідним, вересень вирішив потішити мисткиню погідними, ясними днями :
« Не сподівалась, що осінь прийде
Душу зігріти.
Не покидай якнайдовше мене,
Бабине літо…».
Світлана Макаревська.
Шкода, але це всього лише одна з мандрівок у пишний сад малярських творінь Катерини Ткаченко. Щоб ретельно висвітлити тематику поетичного живопису авторки, то щонайменше потрібно – створити концептуальну монографію… Тут і зараз, спинимось хоч на дрібку часу коло циклу «Українські ангели». Янголи з цих картин звертаються до Тієї, що їх створила :
« Я знаю дивний дім.
Там вази і картини.
У дивний сад ходім,
Моя свята дитино…»
Тетяна Крижанівська.
От якби у період цвітіння саду розставити картини Катерини на стежках, що розходяться… Не забуваймо генія Х. Л. Боргеса. Окремі шматки його думок і ідей оживають на полотнах…
Андрій Будкевич.
Публікація з сайту « ПРО» Інформаційна агенція культурних індустрій.
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд