Напівіроничний-напівсерйозний коментар до двох матеріалів “нелегальної” газети “Час України”, яка видається у Москві.
“Нас пытаются уничтожить”, “Против “Часа Украины” (так у виданні – Ю.К.) розгорнута справжня війна” – це заголовок і перша фраза статті Наталі Потьомкіної, опублікованої у третьому числі газети. Прямо справжні терористи в Об’єднанні українців Росії (!). Поспішаємо заспокоїти пані Потьомкіну: наші підступні задуми так далеко не йдуть. Ми лише хочемо припинити незаконне, на нашу думку, поширення цього видання на території Російської Федерації. Зараз співробітниками Управління внутрішніх справ Центрального адміністративного округу Москви у справі здійснюється перевірка.
А якщо редакція нарешті зареєструє своє видання за законодавством Російської Федерації, то як можна заборонити розповсюджувати будь-які думки: свобода слова.
Задовольняючи запізнілу цікавість автора, повідомляємо: ні я, ні також згаданий у газеті перший заступник голови ОУР Валерій Семененко, ні інші “деякі” керівники федеральних і реґіональних українських організацій не отримують гроші у штабі кандидата в Президенти України Віктора Ющенка і ні в якому іншому штабі теж не отримують (узагалі ж за такі фантазії прийнято відповідати в суді; якщо є докази, що отримують – готуйтеся представити).
Заради справедливості варто зазначити, що Н.Потьомкіна вірно передала зміст сказаних мною слів про те, що штатних співробітників в українських організаціях Росії немає (на відміну від розмови з В.Семененком, до чого повернемося нижче). От тільки лихо яке: ну не доходить до автора, як таке може бути – працювати (створювати в Росії українські бібліотеки, школи, проводити фестивалі української пісні, концерти, вечори, організовувати вивчення української мови) і ніяких грошей за це не одержувати. Загалом же, пані Потьомкіна, Росія намагається будувати громадянське суспільство, а громадські неурядові організації – це його найважливіший елемент (і у всьому нелюбому газетою іншому світі й особливо нелюбому Європейському Союзі теж).
Що стосується питання хто кого представляє – тішимося тим, що редакція бере на себе сміливість виступати від імені мільйонів українців Російської Федерації. Ми скажемо набагато скромніше: точка зору Об’єднання українців Росії відображає позицію його членів, реґіональних українських організацій і відділень, яких понад 80 по всій Росії. З невеликого шістнадцятирічного досвіду роботи українських організацій можемо дати молодим колегам-початківцям одну практичну пораду: непогано було б кому-небудь з редакції для більш продуктивного спілкування з мільйонами українців вивчити українську мову. Точно не зашкодить. Заодно і назву рідної газети з двох слів правильно на російську можна буде перекласти.
Тепер спробуємо пояснити редакції, чому Об’єднання українців Росії вважає, що газета “формує у читачів негативний образ України” (це намагався зробити В.Семененко, але його не зрозуміли. Буває). На прикладі “Слова главного редактора” Максима Шевченка, опублікованого в цьому ж числі (багато інших матеріалів трьох чисел аналогічні тому, що коментується). Назва матеріалу характерна: “Бред и торжество национализма”. (Слово “націоналізм” отут дається в радянській і російській науковій і публіцистичній традиції – як щось украй негативне і жахливе).
(Коротко суть – словами автора. Відбувся в Москві Міжнародний книжковий ярмарок. Привезли з України книги. Націоналістичні. В основному зі Львова й Івано-Франківська і винятково україномовні (! – Ю.К.). Немов немає в Україні російського, польського, угорського, гуцульського (! – Ю.К.), румунського, єврейського і татарського населення, що має право на власну мову і літературу. Переважна більшість співробітників видавництв, що приїхали – ющенковцы (так і написано – Ю.К.) И далі тема розвивається в звичайному для редакції фентезі-стилі).
Невже випуск книг українською мовою це прояв жахливого націоналізму і взагалі злочин?
Однак розумієте, яке справа. Оскільки на Московському книжковому ярмарку, одному з найбільших у світі, за шість днів його роботи побували десятки тисяч людей, а не один М.Шевченко, то вони вже точно не дадуть мені збрехати, як було насправді. Уперше за останні роки українська книжкова справа була представлена в Росії не просто гідно, а вельми гідно. В одному павільйоні була розгорнута велика експозиція “Українська книга нової доби”, підготовлена Державним комітетом телебачення і радіомовлення України разом з державними та приватними видавничими організаціями і зі смаком оформлена співробітниками одного з провідних київських видавництв “Мистецтво”.
В іншому – стараннями редакцій київського журналу “Книжник-Review” та низки інших періодичних видань, дирекції Львівського Форуму видавців, найбільшого в Україні подібного ярмарку, видавництв “Критика” (Київ) і “Кальварія” (Львів), були представлені книги-лауреати проекту “Книжка року” у різних номінаціях, а також наукові і художні видання. До речі, “Час України” значився в рекламних матеріалах інформаційним спонсором цієї експозиції – виходить спонсоруємо “націоналістичні” видання, а потім їх викриваємо (!).
Окремі стенди були у науково-виробничого об’єднання “Картографія”, прекрасного дитячого видавництва з Києва “А-ба-ба-га-ла-ма-га”, Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, київських видавництв “Знання”, “Балтія-друк”. Були видання, надруковані (даємо у тому ж порядку, що й автор матеріалу) і в Одесі, і в Харкові, і в Донецьку, і в Миколаєві, і в Херсоні, і в Криму. Як це М.Шевченко примудрився не помітити останніх (напевно, не хотілося помічати): солідні книги сімферопольського видавництва “Сонат”, що розповідають про історію та культуру Криму, його природу, в основному російською мовою, були розташовані майже по центру основної експозиції.
На ярмарку був проведений День української книги, а в і поза її рамками – у престижних московських залах – Фестиваль української книги за участю відомих українських письменників і популярних музичних груп. У Бібліотеці української літератури відбулася зустріч української громади Москви з видавцями, на якій були представлені унікальні книги: “Я так її, я так люблю...” (вибрані поеми і вірші Тараса Шевченка українською і, у перекладі видатних російських поетів, російською мовою, видавництво “Либідь”, Київ) і “Дві Русі”, “Україна Incognita” (з бібліотеки київської газети “День” – збірки статей про історію і культуру України. Книги видані окремими комплектами також українською і російською мовами).
І видання польською, угорською, румунською, кримськотатарською, їдиш, про носіїв яких так печеться головний редактор “Часу України”, у складі української експозиції теж були (російською мовою було багато, що відповідає структурі книговидання в Україні). Польською і румунською, до речі, випущені в украй ворожому автору Львові – видавництвом “Каменяр”. (Татарською, чесно скажу, у цей раз не бачив. Хоча в Україні є окрема Головна спеціалізована редакція випуску літератури мовами національних меншин, яка видає книги російською й іншими мовами, у тому числі, звичайно, і татарською. А гуцульською мовою книги не видаються, тому що, для тих, хто не знає і спеціально для кваліфікованого редактора М.Шевченка – такої мови немає (!).
І останнє. Сумніваюся, що кандидат у Президенти України, нинішній прем’єр-міністр Віктор Янукович у захваті від того, що газета, яка дуже кострубатими методами намагається підтримувати на території Росії його кандидатуру, опускається до таких публікацій, як “Марення і торжество націоналізму” і їм подібним.
А ви взагалі щось розумієте?
Юрій Кононенко, керівник Об'єднаної прес-служби Федеральної національно-культурної автономії “Українці Росії” і Об'єднання українців Росії
P.S. Оскільки читачі в Україні та поза її межами не мають щасливої нагоди отримувати газету “Час України”, додаємо повні тексти матеріалів, що коментуються (мовою оригіналу).
---------------------------------------
Об’єднана прес-служба Федеральної національно-культурної автономії “Українці Росії”, Об’єднання українців Росії та Бібліотеки української літератури в Москві
Ми вже писали про те, що відомий російський піар-провокатор Гліб Павловській на українському телебаченні дуже схвально висловлювався про газету «Час України». Мовляв, це гарний приклад донесення до росіян інформації про Україну. Виявляється, засновником газети є так званий “Русский інститут”, одним із засновників якого і є отой сумнозвісний Гліб Павловський. І про що ще тут говорити...
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
“Їх намагаються знищити”
Світ:
А якщо редакція нарешті зареєструє своє видання за законодавством Російської Федерації, то як можна заборонити розповсюджувати будь-які думки: свобода слова.
Задовольняючи запізнілу цікавість автора, повідомляємо: ні я, ні також згаданий у газеті перший заступник голови ОУР Валерій Семененко, ні інші “деякі” керівники федеральних і реґіональних українських організацій не отримують гроші у штабі кандидата в Президенти України Віктора Ющенка і ні в якому іншому штабі теж не отримують (узагалі ж за такі фантазії прийнято відповідати в суді; якщо є докази, що отримують – готуйтеся представити).
Заради справедливості варто зазначити, що Н.Потьомкіна вірно передала зміст сказаних мною слів про те, що штатних співробітників в українських організаціях Росії немає (на відміну від розмови з В.Семененком, до чого повернемося нижче). От тільки лихо яке: ну не доходить до автора, як таке може бути – працювати (створювати в Росії українські бібліотеки, школи, проводити фестивалі української пісні, концерти, вечори, організовувати вивчення української мови) і ніяких грошей за це не одержувати. Загалом же, пані Потьомкіна, Росія намагається будувати громадянське суспільство, а громадські неурядові організації – це його найважливіший елемент (і у всьому нелюбому газетою іншому світі й особливо нелюбому Європейському Союзі теж).
Що стосується питання хто кого представляє – тішимося тим, що редакція бере на себе сміливість виступати від імені мільйонів українців Російської Федерації. Ми скажемо набагато скромніше: точка зору Об’єднання українців Росії відображає позицію його членів, реґіональних українських організацій і відділень, яких понад 80 по всій Росії. З невеликого шістнадцятирічного досвіду роботи українських організацій можемо дати молодим колегам-початківцям одну практичну пораду: непогано було б кому-небудь з редакції для більш продуктивного спілкування з мільйонами українців вивчити українську мову. Точно не зашкодить. Заодно і назву рідної газети з двох слів правильно на російську можна буде перекласти.
Тепер спробуємо пояснити редакції, чому Об’єднання українців Росії вважає, що газета “формує у читачів негативний образ України” (це намагався зробити В.Семененко, але його не зрозуміли. Буває). На прикладі “Слова главного редактора” Максима Шевченка, опублікованого в цьому ж числі (багато інших матеріалів трьох чисел аналогічні тому, що коментується). Назва матеріалу характерна: “Бред и торжество национализма”. (Слово “націоналізм” отут дається в радянській і російській науковій і публіцистичній традиції – як щось украй негативне і жахливе).
(Коротко суть – словами автора. Відбувся в Москві Міжнародний книжковий ярмарок. Привезли з України книги. Націоналістичні. В основному зі Львова й Івано-Франківська і винятково україномовні (! – Ю.К.). Немов немає в Україні російського, польського, угорського, гуцульського (! – Ю.К.), румунського, єврейського і татарського населення, що має право на власну мову і літературу. Переважна більшість співробітників видавництв, що приїхали – ющенковцы (так і написано – Ю.К.) И далі тема розвивається в звичайному для редакції фентезі-стилі).
Невже випуск книг українською мовою це прояв жахливого націоналізму і взагалі злочин?
Однак розумієте, яке справа. Оскільки на Московському книжковому ярмарку, одному з найбільших у світі, за шість днів його роботи побували десятки тисяч людей, а не один М.Шевченко, то вони вже точно не дадуть мені збрехати, як було насправді. Уперше за останні роки українська книжкова справа була представлена в Росії не просто гідно, а вельми гідно. В одному павільйоні була розгорнута велика експозиція “Українська книга нової доби”, підготовлена Державним комітетом телебачення і радіомовлення України разом з державними та приватними видавничими організаціями і зі смаком оформлена співробітниками одного з провідних київських видавництв “Мистецтво”.
В іншому – стараннями редакцій київського журналу “Книжник-Review” та низки інших періодичних видань, дирекції Львівського Форуму видавців, найбільшого в Україні подібного ярмарку, видавництв “Критика” (Київ) і “Кальварія” (Львів), були представлені книги-лауреати проекту “Книжка року” у різних номінаціях, а також наукові і художні видання. До речі, “Час України” значився в рекламних матеріалах інформаційним спонсором цієї експозиції – виходить спонсоруємо “націоналістичні” видання, а потім їх викриваємо (!).
Окремі стенди були у науково-виробничого об’єднання “Картографія”, прекрасного дитячого видавництва з Києва “А-ба-ба-га-ла-ма-га”, Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, київських видавництв “Знання”, “Балтія-друк”. Були видання, надруковані (даємо у тому ж порядку, що й автор матеріалу) і в Одесі, і в Харкові, і в Донецьку, і в Миколаєві, і в Херсоні, і в Криму. Як це М.Шевченко примудрився не помітити останніх (напевно, не хотілося помічати): солідні книги сімферопольського видавництва “Сонат”, що розповідають про історію та культуру Криму, його природу, в основному російською мовою, були розташовані майже по центру основної експозиції.
На ярмарку був проведений День української книги, а в і поза її рамками – у престижних московських залах – Фестиваль української книги за участю відомих українських письменників і популярних музичних груп. У Бібліотеці української літератури відбулася зустріч української громади Москви з видавцями, на якій були представлені унікальні книги: “Я так її, я так люблю...” (вибрані поеми і вірші Тараса Шевченка українською і, у перекладі видатних російських поетів, російською мовою, видавництво “Либідь”, Київ) і “Дві Русі”, “Україна Incognita” (з бібліотеки київської газети “День” – збірки статей про історію і культуру України. Книги видані окремими комплектами також українською і російською мовами).
І видання польською, угорською, румунською, кримськотатарською, їдиш, про носіїв яких так печеться головний редактор “Часу України”, у складі української експозиції теж були (російською мовою було багато, що відповідає структурі книговидання в Україні). Польською і румунською, до речі, випущені в украй ворожому автору Львові – видавництвом “Каменяр”. (Татарською, чесно скажу, у цей раз не бачив. Хоча в Україні є окрема Головна спеціалізована редакція випуску літератури мовами національних меншин, яка видає книги російською й іншими мовами, у тому числі, звичайно, і татарською. А гуцульською мовою книги не видаються, тому що, для тих, хто не знає і спеціально для кваліфікованого редактора М.Шевченка – такої мови немає (!).
І останнє. Сумніваюся, що кандидат у Президенти України, нинішній прем’єр-міністр Віктор Янукович у захваті від того, що газета, яка дуже кострубатими методами намагається підтримувати на території Росії його кандидатуру, опускається до таких публікацій, як “Марення і торжество націоналізму” і їм подібним.
А ви взагалі щось розумієте?
Юрій Кононенко, керівник Об'єднаної прес-служби Федеральної національно-культурної автономії “Українці Росії” і Об'єднання українців Росії
P.S. Оскільки читачі в Україні та поза її межами не мають щасливої нагоди отримувати газету “Час України”, додаємо повні тексти матеріалів, що коментуються (мовою оригіналу).
---------------------------------------
Об’єднана прес-служба Федеральної національно-культурної автономії “Українці Росії”, Об’єднання українців Росії та Бібліотеки української літератури в Москві
Контакти:
Тел./факс +7 095 118-9192
Тел. +7 095 737-8834
E-mail: [email protected]
Web: www.webcenter.ru/~libukr
www.ukrrus.org
----------------------------------------------------
Від “Народного Оглядача”
Ми вже писали про те, що відомий російський піар-провокатор Гліб Павловській на українському телебаченні дуже схвально висловлювався про газету «Час України». Мовляв, це гарний приклад донесення до росіян інформації про Україну. Виявляється, засновником газети є так званий “Русский інститут”, одним із засновників якого і є отой сумнозвісний Гліб Павловський. І про що ще тут говорити...
----------------------------------------------------
В тему:
“Час України”. Дурість чи провокація?
Передчасна радість
Створено ще одну організацію “вихідців” з України
Храни, Господи, від такої єдності. “Слов’янської”...
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд