Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Як і чому Росії доведеться повернути Крим. Що буде після деокупації. Лонгрід

Категорія:

Дев'ять років тому після проведеного в окупованому Криму під контролем російських військових і майже ніким не визнаного «референдуму», Росія незаконно «приєднала» півострів до своєї території. Довгий час «кримське питання» належало до категорії заморожених конфліктів, і здавалося, що ще дуже довго ніщо не може завадити Росії де-факто контролювати цю територію. Але після повномасштабного вторгнення Росії в Україну ситуація змінилася.

Тепер і Україна, і світова спільнота не бачать можливості мирного врегулювання без повернення півострова. Історичний досвід нового часу також нагадує: епоха, коли територіальні придбання вдавалося здійснювати шляхом насильницьких завоювань, вже минула, йдеться у статті The Insider.

Окупація Криму дало старт російській агресії, яка згодом поширилася на Донецьку та Луганську області. В Росії «кримський консенсус» став новим джерелом легітимності Путіна як незмінного лідера, а для Заходу «Крим наш» став найбільшим викликом принципам світового правопорядку з часів закінчення холодної війни.

Відносно безкровне захоплення Криму та вкрай слабка реакція на це з боку Заходу (російські втрати від санкцій становили лише кілька відсотків ВВП), безумовно, відіграли роль у розрахунках Кремля перед вторгненням в Україну в лютому 2022 року. Крім того, сам півострів на той час набув стратегічно важливого військового значення. 

У лютому 2022 року російське командування саме з Криму розвивало найуспішніший наступ на Україну силами приблизно 25 батальйонних тактичних груп. Усього за два дні їм вдалося подолати понад 100 км та зайняти територію, що за площею перевищує Швейцарію. Захоплений тоді «сухопутний коридор» на півострів досі залишається найвагомішим військовим досягненням, хоча з плацдарму на правому березі Дніпра та Херсона російським військам врешті-решт довелося відступити.

Наразі Крим служить найважливішим транспортним вузлом та тиловою базою для військ, дислокованих на першій лінії Херсонського (вздовж гирла Дніпра) та Запорізького напрямків. Звідси ведеться ракетний обстріл України, тут налагоджено ремонт та обслуговування військової техніки й проходять шляхи постачання паливом та боєприпасами, а також розміщуються протиповітряна захисна парасолька та бойова авіація.

Володимир Зеленський йшов на вибори у 2019 році під гаслами мирної деокупації Криму та Севастополя та такого ж мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. Міжнародне співтовариство, у тому числі США та Євросоюз, декларуючи прихильність до принципів територіальної цілісності України, обмежувалося символічними жестами та не надто обтяжливими санкціями проти Росії. Більше того, на Заході у певних колах користувалася популярністю думка про «право» Москви на півострів, обґрунтовану різноманітним набором аргументів – від юридичних та економічних до історичних прецедентів та посилань на «геополітичні імперативи».

Навіть напад Росії на Україну не одразу змінив позиції сторін щодо кримського питання. Через місяць після вторгнення Росій в Україну Володимир Зеленський був готовий обговорювати з президентом Путіним Крим та «шукати компроміси». У грудні 2022 року держсекретар США Ентоні Блінкен говорив, що основні зусилля американської адміністрації зосереджені на тому, щоб повернути під український контроль території, зайняті після 24 лютого 2022 року, обминаючи долю Криму мовчанням. Зеленський показав відхід від готовності «шукати компроміси» у травні 2022 року, коли переговори з Росією зайшли в глухий кут, а у січні 2023 року у виступі на форумі у Давосі він уже недвозначно вимагав:

"Це наша земля. Наша мета – деокупувати всі наші території. Крим – це наша земля, це наша територія. Це наше море та наші гори. Дайте нам важке озброєння – ми повернемо наш Крим".

Треба сказати, що у США вкрай насторожено ставилися до українських планів силового повернення Криму. Будь-які наміри щодо півострова сприймалися у Вашингтоні як неприйнятні – справжні «червоні лінії» для Володимира Путіна, для якого Крим, мабуть, залишається символом найбільшого особистого успіху в житті та водночас наріжним каменем у відновленні російської імперської величі. Зовсім недавно в адміністрації президента Байдена почали обговорювати – чи не збільшить шанси на мирне врегулювання створення безпосередньої військової загрози півострову, навіть якщо за цим неминуче зросте ризик ескалації?

Суть обговорення в наступному: якщо українські військові покажуть, що здатні наступати на Крим, то це само собою покращить переговорну позицію Києва. Хоча справжній наступ майже напевно становитиме найбільший ризик щодо можливості застосування тактичної ядерної зброї, таке підвищення ставок у певному сенсі виправдане, оскільки у багаторічній війні на виснаження Україна та її західні союзники можуть і не витримати. Водночас навіть якщо ЗСУ вдасться відвоювати всі території, зайняті російськими військами, крім Криму, небезпечний прецедент насильницької зміни кордонів і, відповідно, потенційна нагода для нової агресії нікуди не зникнуть.

Судячи з риторики, офіційні особи на Заході дедалі більше схиляються до неминучості зміни статусу Криму за підсумками російсько-української війни. Той самий Блінкен тепер вважає, що змиритися з територіальними захопленнями означає «відкрити ящик Пандори». Його заступниця Вікторія Нуланд переконана, що «Україна ніколи не буде в безпеці» доти, доки Крим принаймні не зазнає «демілітаризації». Прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте закликає не вірити в ядерний шантаж Москви та кримські «червоні лінії». Британський прем'єр Ріші Сунак декларує передачу Києву ракет великої дальності для можливих ударів військовими цілями на півострові.

    На початку березня 2023 року секретар Ради національної безпеки та оборони України Олексій Данилов анонсував нову редакцію стратегії деокупації Криму в частині зміни пріоритетності заходів – політико-дипломатичних, військових та економічних. Тепер на першому місці – військові методи, а повноцінне завершення війни бачиться як відновлення України в міжнародно визнаних кордонах: і з частинами Херсонської та Запорізької областей, що залишаються зараз за Росією, і з «ЛДНР», і з Кримом та Севастополем.

Примітно, що соціологи фіксують повну одностайність щодо Криму українських політиків та звичайних громадян. Згідно з опитуванням Gallup, проведеним у вересні 2022 року, 91% респондентів вважають перемогою повернення всіх втрачених з 2014 року територій, включаючи Крим. Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) у лютому–березні 2023 року з'ясовував думку українців щодо двох варіантів – гарантовану допомогу Заходу у звільненні та подальшому захисті всіх територій, крім Криму, або спробу повернути півострів військовим шляхом, що призведе до затягування війни та зниження обсягів західної допомоги. Дані КМІС показують, що 68% згодні ризикнути та воювати за Крим і лише 24% готові відмовитись від нього.

Певний внесок у перспективи повернення Криму зробив і сам Володимир Путін. Якщо до «референдумів» про приєднання чотирьох областей України (Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської) до Росії, які відбулися у вересні 2022 року, півострів насправді міг вважатися унікальним випадком і винятком, то тепер він потрапив в один ряд з іншими окупованими регіонами, де ЗСУ вже проводили успішні контрнаступальні операції.

Свого часу серед російських націоналістів і державників усіх мастей, у тому числі опозиційних режиму Путіна, була популярна фраза: «Путін піде – Крим залишиться». Зараз, у розпал повномасштабної війни з Україною, її можна переінакшити: «Піде Путін чи залишиться – Крим доведеться віддавати». Консенсус, що склався, виходить з того, що доти, доки Крим залишається в складі Росії, встановлення міцного миру між Москвою і Києвом неможливе. І оскільки дипломатичних шляхів повернення півострова поки що не проглядається, на перший план виходить сценарій військової операції.

Зараз на півострові гарячково будують фортифікаційні лінії оборони, у тому числі вздовж берега, але головний захист Криму – не окопи та смуги бетонних загороджень, а географія. Фізичний зв'язок півострова з рештою території України представлений вузьким перешийком шириною всього 7–10 км, і надійно прикрити його – завдання, яке можна вирішити.

Для прориву в Крим стали б у пригоді повітряно-десантні та морські сили, але ні того, ні іншого у ЗСУ по суті немає. Навіть за підтримки західних союзників створення чи відтворення зазначених родів військ займе надто багато часу. Тому, до речі, діяльність зі зміцнення кримських пляжів видається українським спостерігачам розпилом бюджетних коштів. Таким чином, єдина альтернатива сухопутному штурму Перекопа – рухатися через Сиваш, що має глибину близько 1–3 метрів на півночі Криму. Але для такого маневру необхідні величезна кількість плавзасобів та захист від атак із повітря.

У листопаді 2022 року голова американського Об'єднаного комітету начальників штабів Марк Міллі визнав, що шанси повернути Крим військовим шляхом, на відміну від політичного, невеликі:

"Ймовірність воєнної перемоги України з витісненням росіян у тому числі з Криму... Імовірність того, що це може скоро статися, з військового погляду, є низьким. Політичне рішення з відходом росіян можливо. Це – можливо".

Втім, поки посаду президента Росії обіймає Володимир Путін, навряд чи він ухвалить політичне рішення піти з Криму. Як би там не було, навіть якщо уявити, що півострів тим чи іншим чином перейде під контроль України, найскладніше почнеться після.

Виникає багато питань без однозначних відповідей. Наприклад, як визначити критерії для притягнення до відповідальності осіб, які сьогодні працюють в органах влади та муніципальних установах Криму та Севастополя. Простіше кажучи, що робити з чиновниками та муніципальними службовцями? Визнати їх усіх колаборантами? Одних працівників держуправління, сфери військової безпеки та соцзабезпечення у Криму налічується 36 тисяч, у Севастополі – 48 тисяч. Якщо додати сюди бюджетників – лікарів та вчителів – вийде кілька сотень тисяч.

Як проводити нові вибори з огляду на те, що переважна більшість нинішніх чиновників працювала у владних структурах і до окупації Криму?

Що робити з «російським громадянством» мешканців Криму та Севастополя? Насамперед, як вчинити з тими, хто переїхав сюди після 2014 року? За українськими оцінками, це від 500 тисяч до 800 тисяч людей.

Як саме передбачається переглянути весь комплекс правовідносин, що виник після 2014 року? Сюди відносяться майнові правочини, судові рішення, реєстрація актів цивільного стану та інше. Скасовувати все гуртом? Або так само скопом визнавати?

Ці питання The Insider обговорив із Тамілою Ташевою, постійним представником Президента України в Автономній Республіці Крим.

У нинішніх умовах невійськові способи повернення Криму та Севастополя під юрисдикцію України, звісно, втрачають актуальність. Стратегію деокупації, реінтеграції було прийнято ще 2021 року та введено в дію указом Президента України, де пріоритетний напрямок для деокупації Криму було визначено політико-дипломатичним.

Саме Володимир Путін закрив шлях до дипломатичного врегулювання питання Криму, здійснивши повномасштабне вторгнення. І саме Росія неодноразово і постійно говорила про те, що тема Криму для Росії закрита, що Севастополь – місто російських моряків, Крим – територія Росії і жодних переговорів вони вести не збираються.

Тому перед нами постало нове завдання, і у 2021 році ми ініціювали створення такого комунікаційно-інформаційного та переговорного майданчика, як «Кримська платформа». Ми створили формат, до якого приєдналися наші партнери. 2022 року, незважаючи на війну, ми його продовжили, посилили і вже провели другий саміт і навіть Парламентський саміт КП. Цей інструмент на зовнішньополітичному рівні є одним із ключових для обговорення теми Криму. 2021 року Російську Федерацію запрошували приєднатися до «Кримської платформи», щоб обговорити питання деокупації Криму. Звісно, Російська Федерація відмовилася від участі.

Варіант перехідного періоду для Криму та Севастополя чи проведення референдуму щодо його статусу під міжнародним контролем не розглядається. Жодних референдумів, жодних додаткових виборів не проводитиметься. Буде перехідний період, під час якого працюватиме військова адміністрація під контролем України. Тому що звичайні органи не зможуть одразу розпочати свою діяльність, вони не працювали там протягом довгих років окупації.

У принципі, згідно з Конституцією України, регіональних референдумів ми не маємо. Та й статус території не міг взагалі визначатись на регіональному референдумі, як це сталося у 2014 році. Було порушено міжнародне право, порушено Конституцію України та наше законодавство. Тому вести переговори з Росією щодо статусу території, звичайно, ми не будемо ні під якими міжнародними гарантіями. Це ключова позиція Президента нашої держави, усіх гілок влади та українського народу.

Позиція щодо громадян РФ (що незаконно приїхали після 2014 року), які зараз проживають у Криму, у нас однозначна: всі, хто незаконно приїхав на територію Криму, мають покинути територію, бо це територія суверенної української держави. Після того, як вони залишать Крим, вони можуть подати документи в українські міграційні органи з тим, що вони бажають згідно з українським законодавством проживати легально, і мають вид на тимчасове проживання на території України. Ми не обіцяємо, що запит буде задоволено, але таке право громадяни Росії матимуть.

Різні бувають ситуації, і ми це беремо до уваги. Ми знаємо про такі сім'ї, де подружжя політв'язнів було на стадії отримання українського громадянства. На момент подій 2014 року вони не встигли завершити цю процедуру і, відповідно, залишилися проживати на території Криму фактично незаконно, просто не маючи інших можливостей отримати дозвіл на проживання офіційно. Або, наприклад, у Криму є низка російських адвокатів, які приїхали саме з метою захищати політв'язнів. Ми знаємо таких адвокатів, які мешкають у Криму, вони просто допомагають українським політв'язням, переслідуваним Кремлем. Все вирішуватиметься індивідуально.

Якщо особа не займалася підтримкою російського окупаційного режиму на території Криму, не будувало військових об'єктів на території Криму, у тому числі у заповідних зонах тощо, не складала присяги, не здійснювала воєнних злочинів та інших тяжких злочинів, не приймала управлінських рішень і не була топ-чиновником, не працювала в окупаційних правоохоронних органах, судових і т. д. – здебільшого таким особам не варто переживати. Тому, якщо узагальнювати, зараз ми працюємо над тим, щоб виробити більшість критеріїв з питання відповідальності.

Ми розуміємо, що в Криму під час окупації тривало життя. Люди там жили, там вони народжувалися, вони засновували бізнеси та певною мірою були змушені спілкуватися з окупаційною адміністрацією. Більшість вчителів, лікарів весь цей час просто робили свою роботу. Звісно, за все це не буде жодної кримінальної відповідальності. Її нестимуть ті, хто заслуговує на це, хто порушував права людини, скоїв військові злочини, крав українські багатства тощо.

Щодо тих осіб, які після окупації Криму отримали окупаційний російський паспорт, позиція така: згідно з українським законодавством, усі особи, які проживали на момент 2014 року в Криму та мали українське громадянство, для української держави українські громадяни. Існує спеціальна процедура виходу з українського громадянства або його позбавлення, і, наскільки нам відомо, переважна більшість українських громадян Криму не скористалася цим. За нашими законами, вони – українці. З боку Російської Федерації у Криму стався такий факт, як автоматичне нав'язане громадянство. Що є злочином згідно з міжнародним гуманітарним правом.

Відповідно, українські громадяни для нас залишаються українськими громадянами, навіть маючи незаконно виданий паспорт РФ. І, звичайно, ніхто за факт отримання такого паспорта не переслідуватиме, бо ми цього документа не визнаємо. Ми стимулюватимемо громадян, які після окупації залишили територію Криму, щоб вони повернулися для відновлення там економіки, соціальної, гуманітарної, інформаційної сфери тощо. Ми максимально нашим українським громадянам у всьому допомагатимемо.

На даний момент ми займаємось виробленням критеріїв для притягнення до відповідальності, амністії чи люстрації осіб, які працюють в органах публічної влади Криму та Севастополя зараз. Крім того, ми розробляємо стратегію для вирішення питань прав власності, питань, пов'язаних із визнанням чи невизнанням судових рішень. Тому що на території Криму, наприклад, за час окупації було винесено мільйон судових рішень. Все це переглядатиметься з урахуванням українського законодавства.

Є, наприклад, судові рішення абсолютно абсурдні, незаконні. Так, всі рішення, які приймаються на території Криму, незаконні, зрозуміло, тому що вони ухвалюються згідно з окупаційним законодавством. Але є рішення щодо політв'язнів — цих осіб ми одразу звільнятимемо після деокупації території. Або незаконні рішення щодо усиновлення українських дітей, «націоналізації» власності тощо. Відповідно ми зараз працюємо над тим, щоб у будь-якому випадку всі рішення були переглянуті, але це не відбудеться автоматично.

Наразі Україна посилено працює над створенням спеціального трибуналу щодо злочину агресії, і ми вже маємо досить велику підтримку з боку наших міжнародних партнерів. Звичайно, одним із найважливіших елементів, які ми обговорюємо, коли говоримо про бачення української перемоги, є і питання репарацій та відновлення збитків, завданих Російською Федерацією. І, на превеликий жаль, російському народу ще десятиліттями доведеться нести відповідальність за війну, розгорнуту ще дев'ять років тому, та повномасштабну війну, розпочату 2022 року.

Наші інтереси: 

Читаємо аналітичні матеріали. Дивимося на різні варіанти подій.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Сонячно-блакитний – прапор шляхетної нації у Просторі волі

Перехід-III – естафета від США, або Як удосконалити українську націю без опору українців

Кожен, хто став на шлях самовдосконалення, автоматично стає засновником невидимого «віртуального демосу». Для його «матеріалізації» є проста й комфортна стратегія з чотирьох кроків. Вона приносить...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Світ Зелений.
0
Ще не підтримано

Ті хто писав цю статю надзвичайно гуманні. А ті хто воює не хочуть це лайно "визволяти". Є такий заможний чоловік, у нього був серйозний бізнес в криму. Воює в ЗСУ. Особливого бажання звільняти проросійскі території в нього і в інших воїнів немає.

#ВсеБудеДобре!
Бойовик, з'їдаючи в кущах смажену яєшню, вгледів профіль ґрунтознавця.

Коментарі

Зображення користувача Світ Зелений.
0
Ще не підтримано

Ті хто писав цю статю надзвичайно гуманні. А ті хто воює не хочуть це лайно "визволяти". Є такий заможний чоловік, у нього був серйозний бізнес в криму. Воює в ЗСУ. Особливого бажання звільняти проросійскі території в нього і в інших воїнів немає.

#ВсеБудеДобре!
Бойовик, з'їдаючи в кущах смажену яєшню, вгледів профіль ґрунтознавця.

Зображення користувача Олена Каганець.
0
Ще не підтримано

Згодна, що там таке населення, яке не вартує життів наших воїнів. Але той півострів - ворожа військова база. По-друге, Україні треба вихід до Чорного моря, щоб не доводилося домовлятися з кацапами про різні "зернові коридори" і т.д. і т.п.