Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець

В Україні та світі громади об’єднуються в енергетичні кооперативи. Як це допомагає заробляти та економити?

Світ:

Моя оцінка корисності цієї статті: 
4 - Дуже важливо

Найвідоміший енергокооператив в Україні створили в Славутичі. Історія «Сонячного міста» розпочалася у 2018 році з ідеї побудувати сонячну електростанцію «в складчину». 

20081601.jpg

Фото: монтаж однієї з СЕС енергокооперативу “Сонячне місто” у Славутичі. Фото: Facebook-сторінка кооперативу

 За українським законодавством, енергетичний кооператив – це юридична особа, заснована для виробництва, заготівлі або транспортування паливно-енергетичних ресурсів та надання інших послуг для задоволення потреб його членів або територіальної громади, а також для отримання прибутку. Загальна вартість проєкту в Славутичі склала 150 тисяч євро, а приєднатися до нього можна було придбавши пай вартістю в 15 тисяч гривень. Першочергово таку можливість пропонували саме жителям міста, пише Хмарочос.

Загалом кооператив залучив 97 інвесторів, в тому числі комунальне підприємство «Агенція регіонального розвитку». Для розміщення станції, потужністю близько 200 МВт, організація орендувала дахи трьох муніципальних будівель в центрі міста: будинку культури «Енергетик» й торговельних центрів «Мінськ» та «Люкс». 

«У червні 2020 року станція почала комерційну генерацію, й за перший місяць роботи заробила близько 107 тисяч гривень», – розповідає голова енергокооперативу Андрій Зінченко. За попередніми розрахунками проєкт повинен окупитися за сім років. Крім того, 5% чистого прибутку кооператив спрямовує на міські проєкти у Славутичі. 

Кооперативні мережі в США

Звісно, енергетичні кооперативи – не український винахід. Найбільшого поширення вони набули в США. Там кооперативи працюють в іншому форматі – переважно вони володіють електромережами та постачають енергію споживачам. У 1930-х роках електрикою вже активно користувалися в містах, але не в селах: компаніям було не вигідно прокладати мережі у малозаселених регіонах країни. 

Тому енергетичні кооперативи почали активно з’являтися після прийняття закону про електрифікацію сільських районів 1936 року. Він дозволив отримувати федеральні кредити для побудови електромереж і таке фінансування надходило саме в кооперативи, створені місцевими жителями. 

Більшість цих організації працює і сьогодні. Кооперативи володіють 42% електромереж в США та обслуговують 12% населення. Водночас, вони також виробляють 5% електроенергії в країні та поступово збільшують частку ВДЕ. Якщо у 2010 сонячні електростанції в кооперативах мали встановлену потужність лише 35 МВт, вже у 2018 – 916 МВт.

В Україні, до слова, за передачу, розподіл й обслуговування мереж відповідає НЕК «Укренерго» та регіональні оператори системи розподілу (компанії, сформовані на базі колишніх обленерго) і ця сфера вважається природною монополією. 

Спільники енергетичного переходу в Європі

В ЄС створення енергетичних кооперативів розглядають як позитивне явище. Зокрема, в проєкті Директиви з організації ринку електроенергії (входить до пакета реформ «Чиста енергія для всіх європейців») зазначено, що поширення технологій та активність споживачів перетворили енергетичні кооперативи на ефективний та економний спосіб задовольнити потреби й очікування громадян щодо енергетичних ресурсів, послуг у цій сфері та участі на місцевому рівні.

Крім того, Директива визначає права, які держави мають забезпечити місцевим енергетичним спільнотам. Серед них – право володіти мережами або орендувати їх, доступ до організованих ринків без дискримінації, а для акціонерів таких кооперативів – можливість зберігати права побутових споживачів.  

Найбільшого на сьогодні поширення енергокооперативи набули в Німеччині. Активний розвиток проєктів з ВДЕ стимулював «зелений тариф», запроваджений у 2000 році, а у наступні кілька років були також спрощені організаційні вимоги до кооперативів. Число нових об’єднань досягло свого піку у 2011 році. Після скасування фіксованого тарифу у 2012 ця тенденція пішла на спад. 

Разом з тим, саме громадський сектор енергетики вважають одним з рушіїв переходу країни на ВДЕ, особливо на ранніх стадіях. У 2012 році 46% «зелених» потужностей в країні належали громадянам та кооперативам. У 2016 році це число знизилося до 42%.

У Німеччині все ще діє близько тисячі енергетичних кооперативів. Близько 60% з них використовують сонячні станції, 30% – деревину, 20% – вітрові станції, а 9% – біогаз (один кооператив може мати кілька напрямків роботи).

Енергокооперативи розвивалися також в інших країнах Європи. Приміром, за даними REScoop.eu у 2014, у Данії налічувалося близько 650 кооперативів, в Австрії – 400, а в Нідерландах та Швеції близько ста. Кілька десятків кооперативів працювали також в Іспанії, Бельгії, Великобританії та Франції. 

Чому кооператив?

Варто зазначити, що енергетичні кооперативи створюють не лише для спільного будівництва СЕС, ВЕС чи електромереж. Вони можуть мати різні завдання. Наприклад, громада об’єднується для закупівлі палива за гуртовими цінами, встановлення обладнання для виробництва біогазу, вирощування енергетичних культур, утеплення будинків тощо.

Така організаційна система може перетворитися на один з важливих елементів децентралізації та пропонує кілька переваг. Зокрема, економічних. Перш за все, кооперативна структура дозволяє побудувати необхідну інфраструктуру без залучення інвесторів ззовні або дорогих кредитів. Для окремих жителів чи невеликих компаній це зазвичай неможливо. 

Крім того, така система зменшує залежність громад від великих енергетичних компаній та викопних джерел енергії, які можуть зростати в ціні. Використовуючи місцеві енергетичні ресурси можна економити, а продаючи надлишок електроенергії з ВДЕ – навіть заробляти на «зеленому» тарифі.

Громади отримують й інші економічні вигоди. Дослідження показують, що комунальні або кооперативні проєкти можуть принести в 12 разів більше цінності громаді, ніж приватні компанії. Це пов’язують зі створенням робочих місць та зростанням прибутків місцевих інвесторів, які, як правило, витрачають зароблені кошти в межах громади. 

Кооперативи орієнтовані не на отримання прибутку. Незалежно від кількості паїв, кожен учасник об’єднання отримує один голос у прийнятті рішень. Це гарантує, що вони працюють для задоволення інтересів громади. 

Крім того, енергокооперативи більш екологічні: громада переходить на відновлювані джерела енергії, використовує місцеві ресурси (наприклад, відходи сільського господарства) та зменшує потребу в транспортуванні енергії.

Енергокооперативи в Україні

Крім «Сонячного міста» у Славутичі, в Україні сформувалося ще кілька енергетичних кооперативів, хоча це досі поодинокі випадки. Наприклад, у селі Лосятин на Тернопільщині працює кооператив «Ягідний край», основна діяльність якого – вирощування полуниці та малини. Однак члени об’єднання відкрили для себе також енергетичний напрям: стебла малини, які раніше просто спалювали на полях, сьогодні перетворюють на брикети для опалення будинків. Для придбання необхідного обладнання громада отримала фінансування від Програми розвитку ООН.

Кілька невеликих кооперативів працює у Харківській області: як з сонячними панелями, так і з біопаливом з ріпаку. Про створення енергокооперативу заявляли також у Берездівській ОТГ Хмельницької області. Місцеве об’єднання планує випускати паливні брикети із соломи.

Одна з можливих причин повільного поширення енергокооперативів  в Україні – юридична. Діяльність кооперативів визначають закони «Про кооперацію» та «Про споживчу кооперацію». Поняття саме «енергетичного кооперативу» з’явилося у 2019 році в законі «Про альтернативні джерела енергії», який також визначає особливості нарахування «зеленого» тарифу для таких організацій.

За таких умов кооперативи можуть виникати та функціонувати, хоч і не всі аспекти їх діяльності, наприклад, встановлення тарифів для учасників, створення мікромереж або участь органів самоврядування, зараз достатньо врегульовані. У 2017 році презентували також окремий законопроєкт «Про споживчі енергетичні кооперативи», проте ця ініціатива не була успішною.

З іншого боку, профільні організації, наприклад, «Екоклуб», зазначають, що кооперативи не виникають через низький рівень соціальної активності та довіри між людьми, а також низьку обізнаність в цій сфері.

«З розумним підходом, кооперативи – це дуже хороша модель. Але в Україні майже немає успішних прикладів, люди не знайомі з подібними проєктами, – зазначає Андрій Зінченко. –  Звісно, складнощі в створенні кооперативу є: вам потрібна хороша команда, дисципліна, розрахунки. Але ж в Німеччині процес не простіший. До нас часто звертаються з питаннями, тому зараз ми готуємо підручник, який буде пояснювати, як власне створити енергетичний кооператив в Україні».  

Наші інтереси: 

Розуміти, що кооперативи – потужний механізм росту економіки маленьких міст і сіл, створення робочих місць і подолання бідності українців. Розуміти, що потрібний час для виховання соціально активних і підприємливих громадян, тому що низький рівень соціальної активності та довіри між людьми плекався десятиліттями при СРСР.  

Коментарі

Зображення користувача Микола Стригунов.

О, це дуже корисно для мене! Дуже дякую! То треба й собі створити енергетичний кооператив. До речі, демос - це кооператив із оптимізованою за допомогою соціоінформатики, структурою. Тут справа полягає в тому, що, зазвичай, при сумісній людській діяльності, на корисну діяльність витрачаються близько 5% людських зусиль (енергії), а решта 95% - на конфлікти. Тож, зменшення конфліктності - дуже збільшує ефективність (ККД) людської діяльності.

Якщо прагнеш дива - створюй його!