Важливість: 
5
Термін «соціалізм» первинно означав те ж саме, що й «солідаризм», поки його не спотворили комуністи

Солідаризм – це теорія і практика збалансованої взаємодії особистості, суспільства і держави. Цей баланс часто порушувався в новітній історії, і тоді суспільство зривалось від кривавої революційної каші до атомарного розпаду. Або навпаки: цементувалося, забувши про суспільну солідарність в крайнощах лібералізму. І тоді наступала потреба балансу.

170404vud.jpg

Солідаризм - ідеологія Вільної Української Держави
Солідаризм - ідеологія Вільної Української Держави

Засновником французького солідаризму став публіцист П’єр Леру (1797–1871). Парадоксально, але саме він ввів в широкий обіг термін ... соціалізм – для вчення, заснованого на ідеях загальнолюдської солідарності. Термін відразу ж увійшов в моду, він був тут же підхоплений Оуеном, Прудоном, Марксом.

Довгі роки під дахом «соціалізму» революційні вчення мирно уживалися з реформаторськими. Це тривало до «Комуністичного маніфесту» 1848-го. А в 1851 році між реформаторами і революціонерами вже була непрохідна прірва: Леру і його учнів, які опинилися в еміграції, "нові соціалісти" рішуче цькували.

Леру проповідував соціальний лад, заснований на науці, проведений в життя по можливості без політичних потрясінь, він вірив у силу ідеї справедливості. За це прихильники «великої церкви революції» обзивали його в емігрантських виданнях «ентузіастом» і попереджали всіх «чесних революціонерів» проти «поетів- ​​та інших пустоголових, які відстали від нашого часу».

Це вже були інші соціалісти. Разом з авторами «Комуністичного маніфесту» вони таврували філантропію і братство. «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» – ставка на класову боротьбу була зроблена остаточно. Почалося цькування Леру і його друзів. Але ні на які компроміси з революціонерами солідаристи не пішли – розповів математик, публіцист і педагог Валерій Сендеров у статті  «Солідаризм – третій шлях Європи?»

Для того, щоб відмежуватися від уже зіпсованого соціалізму, в кінці XIX століття було запроваджено термін «солідаризм». Перші солідаристи висунули нескладні і досить очевидні аргументи. Так, у світі є протиріччя: між різними народами, суспільними групами тощо. Але є й спільність інтересів та шляхів – і вона набагато важливіша. Спільність народів, що живуть разом або поруч; працівників і господарів одного підприємства. І треба постаратися зрозуміти: солідарність – основа будь-якого розвитку. І якщо ми зрозуміємо це, життя на землі стане гармонійнішим. Солідаризм забезпечить народам стабільне буття, неухильний прогрес, – казали солідаристи.

Гармонійніше життя... Тільки й усього? Помірні, «нудні» заклики не хвилюють масову свідомість. Революційні фантастичні проекти  – це значно цікавіше!

Але справа не в популярності і не в моді. Погляньмо на солідаризм по-суті. Він закликає до єднання заради рівноваги і процвітання, а не в ім'я чергових глобальних утопій.

Чи можуть подібні заклики як-небудь вплинути на хід історії? Так, можуть!

У Франції солідаристи прийшли до влади в кінці XIX століття: солідаризм вважався офіційною ідеологією Третьої республіки. Лише в тридцяті роки XX століття солідаризм пішов з французької політичної арени, віддалившись в тиші кабінетів професорів, учнів Еміля Дюркгейма, далеких від практичної політики. Наступала нова епоха, і в різко поляризованому світі примирителям-солідаристам місця вже не знайшлося. Але не в цю наступну епоху, а саме на початку століття були закладені основи нинішнього французького добробуту.

Значний вплив солідаризму на Англію також відноситься до кінця XIX століття, але тут він був не політичним, а юридичним. Кардинальна зміна юридичного мислення в Британії – прямий наслідок впливу правових ідей солідаризму.

Німецький солідаризм зумів реалізуватися як у теорії, так і практично. І тому на його прикладі найбільш виразно виглядають головні об’єднуючі, позанаціональні риси солідаризму, зокрема, його антиіндивідуалізм: мало помітний у століття народження солідаризму, він рішуче заявив про себе в середині XX століття.

«Обидві найвідоміші системи – індивідуалізм і колективізм – односторонньо виходять або з окремої особистості (індивідуалізм), або з суспільства (колективізм).

Для індивідуалізму окрема людина (індивід) – це все, в той час як суспільство – лише щось, чим цей індивід користується, причому в тій мірі, в якій він очікує від нього користі для себе. По-суті справи, індивідуалізм взагалі не визнає ніякої спільності, але лише взаємини, які, подібно до шнурів, проходять від одного індивіда до іншого і за які він може потягнути, коли йому знадобиться що-небудь від іншого індивіда.

Для колективізму, навпаки, суспільство – це все, а окремі люди – лише гвинтики в величезному механізмі, що не мають самі по собі ніякого значення і які можна замінювати, якщо вони погано працюють. За такого підходу справжня СПІЛЬНІСТЬ підмінена якимсь левіафаном, який називається «суспільством», «народом» або як-небудь інакше».

Так писав Освальд фон Неллі-Брейнінг, один з батьків німецького економічного дива. Еволюція солідаризму в сторону таких поглядів зрозуміла: на нелюдяність класового «колективізму» світ відповів індивідуалістичним запереченням колективізму в цілому. Хіба будь-які слова про співтовариство, про єднання, про загальне благо нині не сприймаються багатьма як пережитки тоталітарного мислення?

Однак розпад суспільства ще гірше, ніж його «цементування». Спочатку розпад апелює до необмеженої особистої свободи, і це виглядає спокусливо. Але свобода, яка відмовилася від спрямованості вгору, швидко втрачає ціну – в тому числі й у очах її носіїв. Свобода «робити що хочеш» – не джерело сили, тому при першій же загрозі знаходиться мало бажаючих її захищати: вибір між такою свободою і безпекою люди беззастережно роблять на користь останньої. Тож незабаром суспільства, що відкинули солідарність, виявляються в кроці від нового «цементування».

Про «два шляхи до одного обриву» – соціалізм (етатизм) та індивідуалізм (лібералізм, анархізм) – сказано чимало. Нас же цікавить  вузький шлях солідаризму, здатний повести від прірви.

Відкидаючи засилля індивідуалізму або колективізму, прихильники солідаризму – цього третього шляху – не відкидають жодне з цих понять: вони за їх гармонію, рівновагу. Що часто і служить підставою для докорів в еклектичності, відсутності в солідаризмі нічого принципово нового.

 «Термін “соціалізм” має надзвичайну притягальну силу, і не тільки серед робітників. Почувши ж слово “солідаризм”, люди лише похитують головою, воно не викликає у них ніяких емоцій», – констатував Неллі-Брейнінг в 1981 році. «Але нам важливо, щоб справа робилася; нам байдуже, яке ім’я їй дають», – додавав він.

Тепер ми можемо сформулювати, нарешті, що таке солідаризм: це – теорія і практика збалансованої взаємодії особистості, суспільства, держави і бізнесу.

Про це у наступній статті: Національний солідаризм, або Коли бик Дгарма стоїть на чотирьох ногах.

Наші інтереси: 

Вчитися у природи, діяти раціонально. 

Гравець: 
Ігор Каганець

Новини від RedTram - для популяризації НО

 
Форум Підтримати сайт Довідка