Світ в кризі: Чому Україні доводиться боротися не лише з Росією | Глібовицький, Пристайко, Огризко
Сучасний світ стоїть на порозі глобальних змін: геополітичні турбулентності, криза безпеки та боротьба за суб’єктність держав стають ключовими викликами XXI століття. Україна, перебуваючи в епіцентрі війни з Росією, не лише бореться за своє виживання, а й намагається знайти місце в новому світовому порядку. Як зберегти суб’єктність у світі, що втрачає власну? Чи здатна Європа переосмислити свою роль? І що робити з імперськими амбіціями Росії? У цій дискусії експерти — Євген Глібовицький, Вадим Пристайко та Володимир Огризко — аналізують глобальні виклики, місце України в них і шляхи до її самореалізації.
Олег: Україна бореться не лише з Росією, а й із байдужістю світу, невизначеністю Заходу та власними слабкостями. Ми прагнемо перемоги, але чи розуміємо, що це означає? Чи здатна Україна бути суб’єктною в Європі, яка сама втрачає суб’єктність? Як вижити і розвиватися під постійною загрозою? І як переконати світ, що без знищення імперії миру не буде? Сьогодні в студії Євген Глібовицький, експерт із довготермінових стратегій та директор Інституту Фронтиру, Вадим Пристайко, екс-міністр закордонних справ та екс-посол у Великій Британії, і Володимир Огризко, екс-міністр закордонних справ. Починаємо!
Олег: Ми знімаємо цей випуск 17 липня, під час візиту представника Трампа Кіта Келлога. Чи вдалося вам виспатися останніми днями, враховуючи повітряні тривоги в Києві? Іронізуємо, що Келлогу треба квартиру в Києві, щоб ми всі могли спокійно спати. Пане Євгене, як вам спиться в таких умовах?
Євген Глібовицький: Я вирішив для себе бути спокійним. Навіть коли щось літає, я перевертаюся на інший бік і сплю далі. У старому будинку немає бомбосховища, а до метро 15 хвилин пішки, тож бігти немає сенсу. Спокій допомагає спати за будь-яких обставин.
Олег: Куди, на вашу думку, рухається світ? Який зараз глобальний ландшафт, і яке місце України в ньому? Пане Євгене, почнемо з вас.
Євген Глібовицький: Світ переживає переоцінку ефективності систем управління людством. Є країни, які вірять у жорстке централізоване управління з ідеологічним спрямуванням, і ті, що обрали мережеве управління, тобто демократію, яка дає свободу індивідам. Демократія передбачає, що свободи створюють поле для прогресу, але частина людства сумнівається в її ефективності. Це глобальний розкол, який визначає сучасний ландшафт.
Вадим Пристайко: Я бачу сучасний світ як спробу переосмислити останні 80 років після Другої світової війни. Післявоєнна логіка світобудови була красивою і правильною на папері, але в реальності не працює. Зараз світ шукає нову систему, яка, на жаль, може нагадувати минуле, але на іншому рівні небезпеки. Страх може стати гарантією стримування конфліктів.
Володимир Огризко: Україна потерпає від дефіциту безпеки, тоді як наші партнери мають її профіцит. Цей профіцит сформував в Європі етику слабкості, де безпека сприймається як щось дане, за що не треба платити. Європі складно вийти із зони комфорту, але турбулентність у світі виникає, коли нові групи отримують суб’єктність, як-от через соцмережі чи зростання середнього класу в Азії. Це створює нові виклики і конфлікти.
Олег: Дональд Трамп сигналізує Європі, що американська ядерна парасолька може зникнути. Чи здатен Євросоюз переосмислити себе з економічного альянсу на військовий? Пане Вадиме, що думаєте?
Вадим Пристайко: Ядерна зброя як основа стримування втрачає значення. Вона крихка і не вирішує всіх питань. Європа, яка ховалася під ядерною парасолькою США, має переосмислити свою безпеку. Нові технології, як дрони чи кіберзброя, змінюють підходи. Європейські компанії з виробництва зброї вже бачать нові можливості, і в них немає вибору — вони змушені вкладатися в оборону.
Олег: Пане Володимире, чи не запізно Європа реагує? Чи потрібне переформатування Євросоюзу на інституційному рівні?
Володимир Огризко: Європа спала, дозволяючи російським шпигунам і впливовим агентам підривати її зсередини. Трамп розбудив європейців, змусивши думати про безпеку. П’ята стаття НАТО викликає сумніви, бо її трактування розмите. Євросоюзу потрібні реформи, зокрема відмова від принципу консенсусу, який паралізує рішення. Без цього організація залишиться неефективною.
Олег: Пане Євгене, ви казали, що Україну і Захід розділяє питання майбутнього Росії. Україна хоче знищення імперського проєкту, а Захід прагне зберегти Росію як велику державу. Як змінити це бачення?
Євген Глібовицький: Падіння Росії створює виклики: нові державності, кордони, доступ Китаю до Арктики. Захід боїться цих питань, бо на них немає відповідей. Це простіше ігнорувати, ніж вирішувати, навіть коштом України. Після Другої світової війни Захід створив ідеалізовану бульбашку цінностей, але вона не масштабується. Україні треба боротися за свою суб’єктність як середньої сили, іноді навіть протистоячи Заходу.
Володимир Огризко: Захід не хотів розпаду СРСР, але він стався. Зараз Захід лінивий і реагує реактивно, не думаючи про перспективу. Російська економіка руйнується, і це об’єктивний процес. Захід має моделювати сценарії розпаду Росії, але цього не робить, бо не хоче визнавати реальність.
Вадим Пристайко: Ми, українці, перевантажені своїм баченням світу і не розуміємо, чому Захід нас не чує. Ми фокусуємося на собі, а не на партнерах. Захід хоче співіснування з Росією, а не її знищення. Ми замкнені в американо- та євроцентричному світі, але він змінюється. Нові техноеліті в США пропонують корпоративне управління, відкидаючи старі політичні моделі. Україні треба стрибати на новий потяг, щоб не відстати.
Олег: Як Україні зберегти суб’єктність у світі, який втрачає власну? Пане Вадиме, ваше бачення?
Вадим Пристайко: Світ скоро переформатується. Колонізація Америки змінила Європу, і нова колонізація, наприклад, космосу, може змінити світ. Україні треба знайти спосіб вижити з мінімальними втратами, інакше ми ризикуємо зупинитися в розвитку, як Боснія і Герцеговина.
Володимир Огризко: Україна вже суб’єктна. Суспільство здійснило злам, відійшовши від пострадянського стану. Люди не хочуть повертатися до совка. Виграємо війну — збережемо суб’єктність. Якщо ні, можемо скотитися до формального існування. Зникнення Росії як загрози дасть нам шанс для самореалізації.
Олег: Пане Євгене, ви говорили, що для суб’єктності потрібні економіка, людський капітал і здатність захищатися. Чи є стратегія, наприклад, план Маршала, шляхом до розвитку?
Євген Глібовицький: Наша історія — це низка катастроф: Розстріляне відродження, Голодомор, Друга світова, Чорнобиль. Вони сформували унікальну стійкість, але ми не до кінця розуміємо себе. Ми ризикуємо піти угорським шляхом, отруєні ресентиментом і комплексом жертви. Війна не закінчиться так, як нам хочеться, тому треба будувати інституції, які зроблять Росію нерелевантною для нас. Культура і людський капітал — ключові, але держава досі сприймає людей як ресурс, а не як цінність.
Олег: Як зробити українців за кордоном активом, а не загрозою для демографії? Пане Вадиме?
Вадим Пристайко: Діаспора — це сила, але ми не вміємо з нею працювати. Канада інвестує в людський ресурс, а ми досі не визнаємо подвійне громадянство. Українці за кордоном різні: від старої діаспори до нових мігрантів. Ми не розуміємо їхніх мотивів і втрачаємо зв’язок через недолугі підходи, як-от обмеження консульських послуг.
Володимир Огризко: Не думаю, що українців за кордоном більше, ніж в Україні. Близько 7 мільйонів виїхали через війну. Кожен сам вирішує, залишатися чи повертатися. Українці швидко адаптуються, але втрачають зв’язок із батьківщиною. Якщо в Україні будуть можливості для самореалізації, половина повернеться. Оптимізм — наша стратегія виживання.
Євген Глібовицький: Канада — приклад української адаптивності, бо ми співтворили її державність. Але на Кубані, попри українську мову, домінує імперська ментальність. Наша сила — в успішності вдома. Якщо ми станемо привабливими, то зможемо впливати через діаспору, яка стане нашим голосом у світі.
Висновок
Дискусія підкреслює складність сучасного геополітичного ландшафту, де Україна бореться за свою суб’єктність у світі, що сам втрачає орієнтири. Експерти погоджуються: перемога у війні та розвиток людського капіталу є ключовими для майбутнього України. Захід мусить переосмислити свою безпекову стратегію, а Україна — навчитися ефективно взаємодіяти з діаспорою та будувати інституції, які зроблять її стійкою до зовнішніх загроз. Зникнення імперської Росії відкриває можливості, але вимагає від України чіткої стратегії самореалізації, щоб не повторити помилок інших країн, як-от Угорщина чи Польща.
Наші інтереси:
Користь для читача
Цей діалог пропонує читачам глибоке розуміння глобальних викликів і місця України в них. Ви дізнаєтеся:
Як працює сучасний світ: Розуміння розколу між демократією та авторитаризмом допоможе вам краще оцінювати міжнародні події та їхній вплив на Україну.
Чому Захід вагається: Аналіз причин реактивної політики Заходу дозволить вам критично оцінювати дії партнерів і пропонувати власні ідеї для діалогу з ними.
Як Україні стати сильнішою: Поради щодо розвитку економіки, людського капіталу та інституцій надихнуть вас підтримувати ініціативи, спрямовані на зміцнення держави.
Роль діаспори: Ви побачите, як українці за кордоном можуть стати активом, і зможете долучитися до створення зв’язків із діаспорою у вашій громаді.
Оптимізм як стратегія: Українська адаптивність і оптимізм можуть стати вашим особистим інструментом для подолання викликів у житті.
Читаючи цей текст, ви отримаєте не лише знання, а й мотивацію діяти — чи то через підтримку реформ в Україні, чи через діалог із міжнародною спільнотою.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Війна з Мордором – це наш Великий Потоп. Порятунком буде новий світогляд, народна держава-мережа та передові технології. Штучний інтелект став небезпечним конем без кучера, який виходить з-під...
Світ в кризі: Чому Україні доводиться боротися не лише з Росією | Глібовицький, Пристайко, Огризко
Сучасний світ стоїть на порозі глобальних змін: геополітичні турбулентності, криза безпеки та боротьба за суб’єктність держав стають ключовими викликами XXI століття. Україна, перебуваючи в епіцентрі війни з Росією, не лише бореться за своє виживання, а й намагається знайти місце в новому світовому порядку. Як зберегти суб’єктність у світі, що втрачає власну? Чи здатна Європа переосмислити свою роль? І що робити з імперськими амбіціями Росії? У цій дискусії експерти — Євген Глібовицький, Вадим Пристайко та Володимир Огризко — аналізують глобальні виклики, місце України в них і шляхи до її самореалізації.
pog.jpg
Зміст
Олег: Україна бореться не лише з Росією, а й із байдужістю світу, невизначеністю Заходу та власними слабкостями. Ми прагнемо перемоги, але чи розуміємо, що це означає? Чи здатна Україна бути суб’єктною в Європі, яка сама втрачає суб’єктність? Як вижити і розвиватися під постійною загрозою? І як переконати світ, що без знищення імперії миру не буде? Сьогодні в студії Євген Глібовицький, експерт із довготермінових стратегій та директор Інституту Фронтиру, Вадим Пристайко, екс-міністр закордонних справ та екс-посол у Великій Британії, і Володимир Огризко, екс-міністр закордонних справ. Починаємо!
Олег: Ми знімаємо цей випуск 17 липня, під час візиту представника Трампа Кіта Келлога. Чи вдалося вам виспатися останніми днями, враховуючи повітряні тривоги в Києві? Іронізуємо, що Келлогу треба квартиру в Києві, щоб ми всі могли спокійно спати. Пане Євгене, як вам спиться в таких умовах?
Євген Глібовицький: Я вирішив для себе бути спокійним. Навіть коли щось літає, я перевертаюся на інший бік і сплю далі. У старому будинку немає бомбосховища, а до метро 15 хвилин пішки, тож бігти немає сенсу. Спокій допомагає спати за будь-яких обставин.
Олег: Куди, на вашу думку, рухається світ? Який зараз глобальний ландшафт, і яке місце України в ньому? Пане Євгене, почнемо з вас.
Євген Глібовицький: Світ переживає переоцінку ефективності систем управління людством. Є країни, які вірять у жорстке централізоване управління з ідеологічним спрямуванням, і ті, що обрали мережеве управління, тобто демократію, яка дає свободу індивідам. Демократія передбачає, що свободи створюють поле для прогресу, але частина людства сумнівається в її ефективності. Це глобальний розкол, який визначає сучасний ландшафт.
Вадим Пристайко: Я бачу сучасний світ як спробу переосмислити останні 80 років після Другої світової війни. Післявоєнна логіка світобудови була красивою і правильною на папері, але в реальності не працює. Зараз світ шукає нову систему, яка, на жаль, може нагадувати минуле, але на іншому рівні небезпеки. Страх може стати гарантією стримування конфліктів.
Володимир Огризко: Україна потерпає від дефіциту безпеки, тоді як наші партнери мають її профіцит. Цей профіцит сформував в Європі етику слабкості, де безпека сприймається як щось дане, за що не треба платити. Європі складно вийти із зони комфорту, але турбулентність у світі виникає, коли нові групи отримують суб’єктність, як-от через соцмережі чи зростання середнього класу в Азії. Це створює нові виклики і конфлікти.
Олег: Дональд Трамп сигналізує Європі, що американська ядерна парасолька може зникнути. Чи здатен Євросоюз переосмислити себе з економічного альянсу на військовий? Пане Вадиме, що думаєте?
Вадим Пристайко: Ядерна зброя як основа стримування втрачає значення. Вона крихка і не вирішує всіх питань. Європа, яка ховалася під ядерною парасолькою США, має переосмислити свою безпеку. Нові технології, як дрони чи кіберзброя, змінюють підходи. Європейські компанії з виробництва зброї вже бачать нові можливості, і в них немає вибору — вони змушені вкладатися в оборону.
Олег: Пане Володимире, чи не запізно Європа реагує? Чи потрібне переформатування Євросоюзу на інституційному рівні?
Володимир Огризко: Європа спала, дозволяючи російським шпигунам і впливовим агентам підривати її зсередини. Трамп розбудив європейців, змусивши думати про безпеку. П’ята стаття НАТО викликає сумніви, бо її трактування розмите. Євросоюзу потрібні реформи, зокрема відмова від принципу консенсусу, який паралізує рішення. Без цього організація залишиться неефективною.
Олег: Пане Євгене, ви казали, що Україну і Захід розділяє питання майбутнього Росії. Україна хоче знищення імперського проєкту, а Захід прагне зберегти Росію як велику державу. Як змінити це бачення?
Євген Глібовицький: Падіння Росії створює виклики: нові державності, кордони, доступ Китаю до Арктики. Захід боїться цих питань, бо на них немає відповідей. Це простіше ігнорувати, ніж вирішувати, навіть коштом України. Після Другої світової війни Захід створив ідеалізовану бульбашку цінностей, але вона не масштабується. Україні треба боротися за свою суб’єктність як середньої сили, іноді навіть протистоячи Заходу.
Володимир Огризко: Захід не хотів розпаду СРСР, але він стався. Зараз Захід лінивий і реагує реактивно, не думаючи про перспективу. Російська економіка руйнується, і це об’єктивний процес. Захід має моделювати сценарії розпаду Росії, але цього не робить, бо не хоче визнавати реальність.
Вадим Пристайко: Ми, українці, перевантажені своїм баченням світу і не розуміємо, чому Захід нас не чує. Ми фокусуємося на собі, а не на партнерах. Захід хоче співіснування з Росією, а не її знищення. Ми замкнені в американо- та євроцентричному світі, але він змінюється. Нові техноеліті в США пропонують корпоративне управління, відкидаючи старі політичні моделі. Україні треба стрибати на новий потяг, щоб не відстати.
Олег: Як Україні зберегти суб’єктність у світі, який втрачає власну? Пане Вадиме, ваше бачення?
Вадим Пристайко: Світ скоро переформатується. Колонізація Америки змінила Європу, і нова колонізація, наприклад, космосу, може змінити світ. Україні треба знайти спосіб вижити з мінімальними втратами, інакше ми ризикуємо зупинитися в розвитку, як Боснія і Герцеговина.
Володимир Огризко: Україна вже суб’єктна. Суспільство здійснило злам, відійшовши від пострадянського стану. Люди не хочуть повертатися до совка. Виграємо війну — збережемо суб’єктність. Якщо ні, можемо скотитися до формального існування. Зникнення Росії як загрози дасть нам шанс для самореалізації.
Олег: Пане Євгене, ви говорили, що для суб’єктності потрібні економіка, людський капітал і здатність захищатися. Чи є стратегія, наприклад, план Маршала, шляхом до розвитку?
Євген Глібовицький: Наша історія — це низка катастроф: Розстріляне відродження, Голодомор, Друга світова, Чорнобиль. Вони сформували унікальну стійкість, але ми не до кінця розуміємо себе. Ми ризикуємо піти угорським шляхом, отруєні ресентиментом і комплексом жертви. Війна не закінчиться так, як нам хочеться, тому треба будувати інституції, які зроблять Росію нерелевантною для нас. Культура і людський капітал — ключові, але держава досі сприймає людей як ресурс, а не як цінність.
Олег: Як зробити українців за кордоном активом, а не загрозою для демографії? Пане Вадиме?
Вадим Пристайко: Діаспора — це сила, але ми не вміємо з нею працювати. Канада інвестує в людський ресурс, а ми досі не визнаємо подвійне громадянство. Українці за кордоном різні: від старої діаспори до нових мігрантів. Ми не розуміємо їхніх мотивів і втрачаємо зв’язок через недолугі підходи, як-от обмеження консульських послуг.
Володимир Огризко: Не думаю, що українців за кордоном більше, ніж в Україні. Близько 7 мільйонів виїхали через війну. Кожен сам вирішує, залишатися чи повертатися. Українці швидко адаптуються, але втрачають зв’язок із батьківщиною. Якщо в Україні будуть можливості для самореалізації, половина повернеться. Оптимізм — наша стратегія виживання.
Євген Глібовицький: Канада — приклад української адаптивності, бо ми співтворили її державність. Але на Кубані, попри українську мову, домінує імперська ментальність. Наша сила — в успішності вдома. Якщо ми станемо привабливими, то зможемо впливати через діаспору, яка стане нашим голосом у світі.
Висновок
Дискусія підкреслює складність сучасного геополітичного ландшафту, де Україна бореться за свою суб’єктність у світі, що сам втрачає орієнтири. Експерти погоджуються: перемога у війні та розвиток людського капіталу є ключовими для майбутнього України. Захід мусить переосмислити свою безпекову стратегію, а Україна — навчитися ефективно взаємодіяти з діаспорою та будувати інституції, які зроблять її стійкою до зовнішніх загроз. Зникнення імперської Росії відкриває можливості, але вимагає від України чіткої стратегії самореалізації, щоб не повторити помилок інших країн, як-от Угорщина чи Польща.
Користь для читача
Цей діалог пропонує читачам глибоке розуміння глобальних викликів і місця України в них. Ви дізнаєтеся:
Читаючи цей текст, ви отримаєте не лише знання, а й мотивацію діяти — чи то через підтримку реформ в Україні, чи через діалог із міжнародною спільнотою.
Зверніть увагу
Ельфійське пробудження – єдиний шанс врятуватися від бунту психопатів та штучного інтелекту (подкаст)