Геннадій Друзенко: Про злочинне перевищення владних повноважень Кабміном Шмигаля

Сьогодні під приводом піклування про життя та здоров’я громадян влада перейшла рубікон, пише у своєму дописі на Фейсбук відомий український правник Геннадій Друзенко.

Врятувати (тобто нагодувати, обігріти, вилікувати тощо) нас у неї просто немає ресурсів. Ані з позикою МВФ, ані без неї. Бо навіть збільшена допомога донора останньої інстанції не перекриє тих грошей, які в Україну щороку переказували тільки заробітчани (за минулий рік, за даними НБУ, бл. 12 млрд. доларів). І гроші МВФ не роздаси бізнесу та людям, що втратили роботу, як наразі роблять заможні країни. 

А заробляти і виживати самостійно влада вперше в історії незалежної України посполитим заборонила. Причому заборонила у такий спосіб, що тепер кожен поліцейський на власний розсуд тлумачитиме, що таке «громадські місця», «прибережна зона» чи «засоби індивідуального захисту» — поняття відсутні у законодавстві України чи законодавчі дефініції яких незастосовні в контексті карантинної постанови.

Повторюсь, проблема не у змісті карантинних заходів, хоча деякі з них виглядають щонайменше непродуманими, якщо спрогнозувати, чого від них трапиться більше: користі чи шкоди.

Проблема в тому, що наші права та свободи свавільно обмежують неуповноважені на те органи. Якщо Конституцію можна відверто порушувати Кабміну, то чому не можна окремому міністру чи «губернатору», меру чи сільському голові? Якщо далі так піде, то завтра «карантин» із специфічним набором вимог та обмежень у віддаленому селі запровадить місцевий дільничний, який почне забороняти селянам проводити посівну, поки вони його не закриють у якісь кошарі.

Кабін своєю постановою № 255 буквально штовхнув нас у прірву правового хаосу.

Оскільки Президент як гарант «додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина» (ст. 102 Основного закону) не зупинив в порядку, передбаченому пунктом 15 частини першої статті 106 Основного закону, дію зазначеної постанови КМУ і не оскаржив її в Конституційному суді, він може вважатись співучасником злочину.

Геннадій Друзенко нагадує, що, якщо Президент вчинив злочин, ВР має розпочати проти нього процедуру імпічменту. Отже, депутати — також співучасники. Очільники Державного бюро розслідувань та Служби безпеки України, які не порушили кримінальне провадження по факту перевищення повноважень Кабінетом міністрів України, також можуть вважатися співучасниками злочину.

Сподівань, що спрацюють механізми стримувань та противаг в середині державної машини і узурпацію владних (по суті конституційних) повноважень Кабінетом Міністрів України зупинить Президент, Верховна Рада чи правоохоронні органи, фактично немає.

В такий ситуації для тих, для кого права і свободи – не порожній звук, постає питання про стратегію опору узурпації. Початок застосування постанови КМУ від 2 квітня 2020 р. № 255, зокрема, застосування репресивних заходів проти її порушників, означає, що влада в односторонньому порядку розірвала з українською громадою суспільний договір, яким за означенням є будь-яка конституція. Ні для кого не секрет, що наш суспільний договір і так на ладан дихав. Але його засадниче положення дотримувалось: посполиті мінімально заважали владі, влада – мінімально заважала посполитим. Кожен виживав (чи наживався) як міг.

Як реагувати на цей виклик?

Геннадій Друзенко вважає, що маємо лише дві відповіді: змиритися і визнати, що обсяг реальних повноважень визначає лише кількість бійців та стволів. А Конституція не варта навіть того паперу, на якому вона написана. Або відповісти на узурпацію влади так, як записано в Декларації незалежності США: «коли довга низка правопорушень і зловживань владою [...] виявляє намір підпорядкувати народ абсолютному деспотизму, тоді народ має право та обов’язок повалити такий уряд і встановити нову форму убезпечення народу в майбутньому».

Вторить їй і Загальна Декларація прав людини: «потрібно захищати права людини силою закону, аби люди не були змушені вдаватися до повстання проти тиранії і гноблення як до останнього засобу захисту своїх прав».

Загалом, за підрахунком провідного фахівця у сфері конституційної статистики проф. Томаса Гінзбурга з Чикагського університету, у 2010 році конституції 38 країн (бл. 20% усіх світових конституцій) закріплювали право народу на повстання проти тиранії.

Українцям прийшов час обирати. Повернутись у беззаконня совка, коли записані в конституції права і свободи були не більш, ніж димовою завісою для таємних інструкцій ЦК КПРС, КҐБ та МВС, а подеколи — відвертого свавілля місцевих партійних босів, чи зробити вирішальний ривок у світ верховенства права, в якому правила гри не завжди досконалі та справедливі, але вони є і більш-менш однакові для всіх.

Відсьогодні кожен українець щодня робитиме свій вибір.

Виділення в тексті мої, О.К.