Порція свіжих санкцій від Трампа. Дегустація

Як відзначають спостерігачі в самих США, тепер в список увійшло все, що більш-менш було на плаву, крім нафтогазового бізнесу.

Практично, в цей список увійшли всі основні підприємства ВПК і тепер до технологічних проблем у росіян додалися проблеми з експортом озброєнь. Експорт дозволяв підприємствам триматися на плаву, бо бюджетні асигнування - річ ненадійна і скільки з виділеного бюджету дійде до самого підприємства - велике питання, а за поставку продукції доведеться звітувати. Тому зарубіжні замовники були кисневою подушкою, яка допомагала пацієнтові не впасти в кому.

Тепер ця вольниця закривається, бо під санкції потрапили не просто концерни «Сухий», «Вертольоти Росії» або «Іжмаш», а й підприємство, яке здійснює централізований експорт комплектуючих і запчастин для військової продукції «Оборонпром». Зрозуміло, що купувати зброю без можливості отримувати вузли і агрегати для ремонту техніки - ніхто не стане.

Загалом, російська оборонка різко і потужно приземляється. Навіть самі відірвані покупці десять разів подумають про те, чи варта гра свічок, якщо торгівля з такими підприємствами може відгукнутися найнесподіванішим способом. Штати вміють зробити так, щоб недотримання санкцій стало занадто дорогим і рішуче невигідним.

На цьому тлі таким собі нонсенсом виглядає виключення з цього списку, що стосується головних підприємств нафтової і газової промисловості РФ. Це при тому, що по відношенню до Ірану санкції були виставлені в першу чергу проти підприємств нафтогазового сектора.

Причина такого чудового виключення навіть не приховується - позиція Європи, читай - Німеччини. Справді, перед введенням чергового пакета санкцій з Брюсселя і Берліна миттєво звучать попередження про те, що інтереси Європи не повинні постраждати.

Ще три роки тому це можна було виправдати істотною часткою Росії в загальноєвропейському балансі газу і нафти, але тепер така позиція вже вимагає роз'яснень. За три роки сильно змінилася кон'юнктура енергетичного ринку, і якщо специфіка транспортування газу вимагає певної частки консерватизму, то нафти це абсолютно не стосується. Її виробництво вже давно стало надмірним, і виробники штучно підтримують ціну, обмежуючи обсяги видобутку. Власне кажучи, це не що інше, як глобальна картельна змова і ніщо інше. Проте саме з ринку нафти РФ можна і потрібно вичавлювати до звичної схеми «нафту в обмін на продовольство».

Насправді країни-видобувачі нафти класичними способами намагаються вивести баланс цін таким чином, щоб не спровокувати різке зростання видобутку сланцевої нафти. Оскільки у неї вища собівартість, то «класики» виводять ціну на рівень рентабельності сланцю, при цьому вони і зараз мають надприбутки, коли витрати на видобуток нафти перекриваються десятиразовим прибутком.

Все це до того, що урізання експортного пирога РФ вже не настільки катастрофічно як 5-7 років тому. Так, ціни можуть стати трохи вищими, але на ринок хлине море сланцю, який легко компенсує російський «Юралс».

Проте навіть з нафтою цей номер не проходить. Тим більше - з газом, який поки поставляється трубопровідним транспортом і тому вимагає великих технічних зусиль для блокування російських поставок. Але за майже вже 4 роки і тут можна було б зробити дуже багато і ситуація вже виглядала б значно сумніше для Москви.

Проте в Європі блокують санкції проти російської нафтової галузі і всерйоз ведуть розмови про Північний потік - 2. Загалом, розпливчасте поняття «інтереси Європи», яке звучить у зв'язку з блокуванням санкцій, вже пора деталізувати. Адже тут навряд чи йдеться про інтереси Литви або Польщі, які активно витискають російських постачальників зі своїх ринків.

Уже пройшов час вказувати на Німеччину, наприклад. Пора називати конкретні імена, щоб розуміти, хто ж дає Путіну можливість фінансування його воєн. Слід просто взяти список, на чолі якого буде Герхард Шредер, і оголосити, що ось саме ці люди відповідальні за три з половиною роки кровопролиття, які Путін веде в Україні та Сирії. Хай усі знають, кому сказати спасибі за «інтереси Європи», яких треба дотримуватися при виборі санкцій.

А після публічного перерахування цих прізвищ слід було б глибоко дослідити причини такої нестерпної лояльності цих панів до наповнення військового бюджету РФ. Підозрюю, що сюжети кіноепопеї про агента 007 Джеймса Бонда здадуться казкою про колобка і золоту рибку. Напевно, всьому - свій час, але щось підказує, що вже - пора.

Джерело