Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag http: invalid in Entity, line: 5 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Підсумкам виборів 26 березня і перспективам суспільно-політичного розвитку України було присвячено чергове зібрання Київського читацького клубу «Перехід-IV», що відбулося 8 квітня 2006 року
Зібрання читацького клубу "Перехід-IV" 8 квітня 2006 року
З головною доповіддю виступив директор Інституту метафізичних досліджень «Перехід-IV» Ігор Каганець. Він почав з того, що Україна переживає завершення старого циклу і початок переходу до нового циклу. Як відомо, в кінці циклу мають тенденцію реалізовуватися найнижчі потенції з виплескуванням назовні всього накопиченого бруду, патологій та ідіотизму. Чи не найкраще про це писав Рене Генон у «Кризі сучасного світу». Березневі вибори стали яскравою ілюстрацією дієвості згаданої загальносистемної закономірності.
По-перше, вибори відбувалися на пропорційній основі, тому в ході передвиборної кампанії мали би конкурувати між собою партії з їхніми програмами та ідеологіями. Більше того, обговорення і порівняння партійних ідеологій та програм є обов’язковою умовою демократичних виборів за партійними списками. Натомість згідно з прийнятими перед виборами нормами закону будь-яке позитивне або нейтральне згадування певної політичної сили автоматично зараховувалось до політичної реклами на її користь, за яку треба було платити зазвичай удвоє більше, ніж за комерційну рекламу – і за цим прискіпливо стежили податкові органи. У результаті вся незалежна аналітика автоматично була зарахована до платної реклами і була заблокована, а замість неї виборцям підсунули проплачені партійні агітки. Блокування альтернативної інформації було остаточно закріплене масованим просуванням тези про розділення партій на «прохідні» і «непрохідні» з концентрацією всієї уваги ЗМІ на наперед визначених «прохідних» (і це при тому, що майже половина електорату до останнього дня перебувала в стані невизначеності). Додамо, що 90% ЗМІ в Україні знаходиться в приватних руках і працює на тих, хто спонсорує «прохідних».
По-друге, вибори за партійними списками передбачають можливість виборців безперешкодно ознайомитися з інформацією про фігурантів цих списків. Проте ЦВК, всупереч закону, категорично відмовилась надавати інформацію про біографії кандидатів в народні депутати, хоча в заяві до ЦВК про реєстрацію кандидати добровільно погодились на оприлюднення своїх біографій. Окрім того, у відповідності до ч. 2 ст.13 Закону України «Про вибори народних депутатів» виборчі комісії зобов’язані забезпечити можливість для ознайомлення виборців з відомостями про кандидатів у депутати. Це дозволяє висловити припущення про те, що ЦВК на чолі з Ярославом Давидовичем можливо є учасником антидемократичної змови.
По-третє, на переважній більшості дільниць була задіяна технологія масового підкупу членів комісій разом зі спостерігачами, причому масовані фальсифікації підрахунку голосів здійснювалися передусім на користь трьох політичних сил: БЮТ, Партії регіонів та НСНУ. Як повідомив президент Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв, головний вплив на підрахунок голосів було здійснено трьома центрами, а саме лідерами перегонів.
За словами керівника Центру досліджень політичних цінностей Олеся Донія, «у політиці запанував бізнесовий» підхід. Бізнес викуповував місця в списках у Верховну Раду й у місцеві ради, причому робилося це в списках всіх провідних партій, і провладних, і опозиційних, і лівих, і правих. Після того, як були викуплені місця в списках, почався масовий підкуп дільничних комісій, що призвело до численних фальсифікацій у процесі підрахунку голосів».
Цікаво, що голова ЦВК категорично заперечує очевидність масових фальсифікацій, хоча «непрохідні партії» представили відповідний фактаж і стверджують, що обсяг фальсифікацій може складати 20%. Це є додатковим аргументом на користь висновку про необ’єктивність ЦВК, точніше, її причетність до перетворення парламентських виборів на суцільну «політичну дурильню».
Таким чином, відсутність обговорення політичних програм, анонімність партійних списків і масові фальсифікації свідчать про те, що нинішня Верховна Рада не є легітимною.
Проте незаконність ВР випливає не лише з факту порушення демократично-правових процедур, але й з характеру її складу. Річ у тім, що до парламенту не увійшла жодна політична сила, яка представляє інтереси українського етносу і української культури, зате увійшли неофеодали разом зі свою челяддю — шоферами, охоронцями, найманими менеджерами тощо. Така нелегітимна, некомпетентна і цілком відірвана від українського народу ВР не здатна виконувати не лише функцію законотворчості, але й дорадчо-експертну функцію. Ця «гілка влади» є лише паразитичним розсадником корупції і механізмом лобіювання шкурних інтересів, тому вона потрібна Україні як собаці п’ята нога (див. Третій Гетьманат).
Проте всі наведені вище аргументи про непотрібність ВР як законодавчого органу — це, так би мовити, «лірика». А «фізика» полягає в тому, що приймати рішення має право лише той, хто несе за них відповідальність. Відповідальність може бути лише персональною, адже там, де відповідає більше одного, там уже не відповідає ніхто. Верховна Рада приймає рішення у формі законів, які ми зобов’язані виконувати, але при цьому вона не відповідає за ці рішення.
Отже, Верховна Рада не може бути законодавчим органом. Вона може виконувати лише дорадчу, експертну і контролюючу функцію. Але для цього вона має складатися з людей моральних і компетентних, які є експертами у своїй справі. Очевидно, що нинішній склад ВР абсолютно непридатний для виконання експертно-дорадчої і контролюючої функцій. Проте згідно з «політичною реформою» саме цей недолугий, некомпетентний, корумпований і нелегітимний парламент стає головним центром влади у теперішньому державному хаосі безвідповідальності.
Для подолання зазначеної проблеми необхідно докласти енергійних зусиль в таких напрямках:
А. Формування української Громади, перетворення нинішнього населення України на духовно консолідовану спільноту, об’єднану спільною метою.
Б. Прийняття нової Конституції з сильною президентською владою, з покладенням на Президента всієї відповідальної за стан справ у державі (подібно до П’ятої республіки Шарля де Голля). Фактично, йдеться про гетьманську модель, за якої неухильно виконуються три фундаментальні організаційні принципи:
1. Єдиноначальність, яка забезпечує цілісність держави та повну (неподільну) відповідальність Президента (Гетьмана);
2. Прозорість управління, що забезпечує тотальний контроль Громади над владою, збереження людських свобод та розмаїття думок.
3. Чіткий механізм переобрання Президента (в тому числі й дострокового) з його персональною відповідальністю за результати свого правління — своїм майном, своєю свободою і своїм життям.
На цьому Ігор Каганець завершив свій виступ. Після нього зі співдоповіддю «Радикальна зміна політичної картографії» виступив виконавчий директор Центру соціальних досліджень «Софія» політолог і культуролог Володимир Лупацій:
«З моменту проголошення незалежності, політичну картографію України визначав конфлікт між націонал-демократичним Заходом та індустріалізованим пострадянським Сходом. Центральні області України, в політичному плані, займали більш аморфну позицію. Натомість, ідеологічно-активний Захід та індустріально-промисловий Схід боролись за прихильність «Центру», який утримував «золоту акцію». Більше того, центральну Україну навіть називали «політичною прокладкою».
Для багатьох спостерігачів «політичною несподіванкою» стали президентські перегони 2004-2005 років. Підтримка з боку російськомовного Києва «націоналіста» В.Ющенка поставила багатьох адептів міфу про «дві України» в глухий кут. Пам’ятаю, як під час дискусій з російськими політологами у Москві, я чув звинувачення навіть на адресу Л.Кучми. «Політична безпринципність» останнього, мовляв, призвела до «капітуляції» російськомовного Києва перед гіперактивними галицькими націоналістами. Іншими словами, Київ, як осередок центральної України, все ще розглядався крізь призму конфлікту між політичним Сходом та Заходом.
Парламентські вибори 2004 року візуалізували нову модель політичної картографії України.
По-перше, карта електоральних уподобань втратила свою антиномічність Схід-Захід.
По-друге, замість 2-х Україн ми побачили три політичних макрорегіони:
1) Галичина, де перевагу отримав В.Ющенко,
2) Центральна Україна, що віддала свої голоси за Ю.Тимошенко та
3) Південно-Східна Україна, яка в різних пропорціях, але підтримала лідера ПРУ В.Януковича.
По-третє, процес політичної емансипації центральної, «континентальної України», або «матірної України» лише розпочався. Про це свідчить наявність областей та анклавів, в яких ПРУ не отримала однозначного домінування. Відтак, з огляду на запеклу політичну конкуренцію між трьома першими лідерами, можна очікувати, що нова хвиля політичного протесту, яку генерує материкова Україна буде розширюватись , як на південь (Херсонська, Одеська, Миколаївська), так і на південний схід (Дніпропетровська, Харківська)» (кінець цитати).
Друга частина зібрання відбулася у формі активного обговорення запропонованих доповідей з переходом до ширшого культурного та суспільного контексту.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Післявиборчий етап Сонячної Революції
Світ:
Зібрання читацького клубу "Перехід-IV" 8 квітня 2006 року
З головною доповіддю виступив директор Інституту метафізичних досліджень «Перехід-IV» Ігор Каганець. Він почав з того, що Україна переживає завершення старого циклу і початок переходу до нового циклу. Як відомо, в кінці циклу мають тенденцію реалізовуватися найнижчі потенції з виплескуванням назовні всього накопиченого бруду, патологій та ідіотизму. Чи не найкраще про це писав Рене Генон у «Кризі сучасного світу». Березневі вибори стали яскравою ілюстрацією дієвості згаданої загальносистемної закономірності.
відмовилась надавати інформацію про біографії кандидатів в народні депутати, хоча в заяві до ЦВК про реєстрацію кандидати добровільно погодились на оприлюднення своїх біографій. Окрім того, у відповідності до ч. 2 ст.13 Закону України «Про вибори народних депутатів» виборчі комісії зобов’язані забезпечити можливість для ознайомлення виборців з відомостями про кандидатів у депутати. Це дозволяє висловити припущення про те, що ЦВК на чолі з Ярославом Давидовичем можливо є учасником антидемократичної змови.
По-перше, вибори відбувалися на пропорційній основі, тому в ході передвиборної кампанії мали би конкурувати між собою партії з їхніми програмами та ідеологіями. Більше того, обговорення і порівняння партійних ідеологій та програм є обов’язковою умовою демократичних виборів за партійними списками. Натомість згідно з прийнятими перед виборами нормами закону будь-яке позитивне або нейтральне згадування певної політичної сили автоматично зараховувалось до політичної реклами на її користь, за яку треба було платити зазвичай удвоє більше, ніж за комерційну рекламу – і за цим прискіпливо стежили податкові органи. У результаті вся незалежна аналітика автоматично була зарахована до платної реклами і була заблокована, а замість неї виборцям підсунули проплачені партійні агітки. Блокування альтернативної інформації було остаточно закріплене масованим просуванням тези про розділення партій на «прохідні» і «непрохідні» з концентрацією всієї уваги ЗМІ на наперед визначених «прохідних» (і це при тому, що майже половина електорату до останнього дня перебувала в стані невизначеності). Додамо, що 90% ЗМІ в Україні знаходиться в приватних руках і працює на тих, хто спонсорує «прохідних».
По-друге, вибори за партійними списками передбачають можливість виборців безперешкодно ознайомитися з інформацією про фігурантів цих списків. Проте ЦВК, всупереч закону, категорично
По-третє, на переважній більшості дільниць була задіяна технологія масового підкупу членів комісій разом зі спостерігачами, причому масовані фальсифікації підрахунку голосів здійснювалися передусім на користь трьох політичних сил: БЮТ, Партії регіонів та НСНУ. Як повідомив президент Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв, головний вплив на підрахунок голосів було здійснено трьома центрами, а саме лідерами перегонів.
В той час, як блок Литвина сконцентрував свої зусилля на «банальній» агітації, ті що «прохідні» застосували «нові демократичні технології», коли вся дільниця купляється, як то кажуть, «з потрухами». Наприклад, в прямому ефірі Радіо Ера 5 квітня нардеп Олег Зарубінський розповів, що для підкупу членів комісії разом зі спостерігачами виділялось по 10-15 тисяч доларів на дільницю.
За словами керівника Центру досліджень політичних цінностей Олеся Донія, «у політиці запанував бізнесовий» підхід. Бізнес викуповував місця в списках у Верховну Раду й у місцеві ради, причому робилося це в списках всіх провідних партій, і провладних, і опозиційних, і лівих, і правих. Після того, як були викуплені місця в списках, почався масовий підкуп дільничних комісій, що призвело до численних фальсифікацій у процесі підрахунку голосів».
Цікаво, що голова ЦВК категорично заперечує очевидність масових фальсифікацій, хоча «непрохідні партії» представили відповідний фактаж і стверджують, що обсяг фальсифікацій може складати 20%. Це є додатковим аргументом на користь висновку про необ’єктивність ЦВК, точніше, її причетність до перетворення парламентських виборів на суцільну «політичну дурильню».
Таким чином, відсутність обговорення політичних програм, анонімність партійних списків і масові фальсифікації свідчать про те, що нинішня Верховна Рада не є легітимною.
Проте незаконність ВР випливає не лише з факту порушення демократично-правових процедур, але й з характеру її складу. Річ у тім, що до парламенту не увійшла жодна політична сила, яка представляє інтереси українського етносу і української культури, зате увійшли неофеодали разом зі свою челяддю — шоферами, охоронцями, найманими менеджерами тощо. Така нелегітимна, некомпетентна і цілком відірвана від українського народу ВР не здатна виконувати не лише функцію законотворчості, але й дорадчо-експертну функцію. Ця «гілка влади» є лише паразитичним розсадником корупції і механізмом лобіювання шкурних інтересів, тому вона потрібна Україні як собаці п’ята нога (див. Третій Гетьманат).
Проте всі наведені вище аргументи про непотрібність ВР як законодавчого органу — це, так би мовити, «лірика». А «фізика» полягає в тому, що приймати рішення має право лише той, хто несе за них відповідальність. Відповідальність може бути лише персональною, адже там, де відповідає більше одного, там уже не відповідає ніхто. Верховна Рада приймає рішення у формі законів, які ми зобов’язані виконувати, але при цьому вона не відповідає за ці рішення.
Отже, Верховна Рада не може бути законодавчим органом. Вона може виконувати лише дорадчу, експертну і контролюючу функцію. Але для цього вона має складатися з людей моральних і компетентних, які є експертами у своїй справі. Очевидно, що нинішній склад ВР абсолютно непридатний для виконання експертно-дорадчої і контролюючої функцій. Проте згідно з «політичною реформою» саме цей недолугий, некомпетентний, корумпований і нелегітимний парламент стає головним центром влади у теперішньому державному хаосі безвідповідальності.
Для подолання зазначеної проблеми необхідно докласти енергійних зусиль в таких напрямках:
А. Формування української Громади, перетворення нинішнього населення України на духовно консолідовану спільноту, об’єднану спільною метою.
Б. Прийняття нової Конституції з сильною президентською владою, з покладенням на Президента всієї відповідальної за стан справ у державі (подібно до П’ятої республіки Шарля де Голля). Фактично, йдеться про гетьманську модель, за якої неухильно виконуються три фундаментальні організаційні принципи:
1. Єдиноначальність, яка забезпечує цілісність держави та повну (неподільну) відповідальність Президента (Гетьмана);
2. Прозорість управління, що забезпечує тотальний контроль Громади над владою, збереження людських свобод та розмаїття думок.
3. Чіткий механізм переобрання Президента (в тому числі й дострокового) з його персональною відповідальністю за результати свого правління — своїм майном, своєю свободою і своїм життям.
На цьому Ігор Каганець завершив свій виступ. Після нього зі співдоповіддю «Радикальна зміна політичної картографії» виступив виконавчий директор Центру соціальних досліджень «Софія» політолог і культуролог Володимир Лупацій:
«З моменту проголошення незалежності, політичну картографію України визначав конфлікт між націонал-демократичним Заходом та індустріалізованим пострадянським Сходом. Центральні області України, в політичному плані, займали більш аморфну позицію. Натомість, ідеологічно-активний Захід та індустріально-промисловий Схід боролись за прихильність «Центру», який утримував «золоту акцію». Більше того, центральну Україну навіть називали «політичною прокладкою».
Для багатьох спостерігачів «політичною несподіванкою» стали президентські перегони 2004-2005 років. Підтримка з боку російськомовного Києва «націоналіста» В.Ющенка поставила багатьох адептів міфу про «дві України» в глухий кут. Пам’ятаю, як під час дискусій з російськими політологами у Москві, я чув звинувачення навіть на адресу Л.Кучми. «Політична безпринципність» останнього, мовляв, призвела до «капітуляції» російськомовного Києва перед гіперактивними галицькими націоналістами. Іншими словами, Київ, як осередок центральної України, все ще розглядався крізь призму конфлікту між політичним Сходом та Заходом.
Парламентські вибори 2004 року візуалізували нову модель політичної картографії України.
По-перше, карта електоральних уподобань втратила свою антиномічність Схід-Захід.
По-друге, замість 2-х Україн ми побачили три політичних макрорегіони:
1) Галичина, де перевагу отримав В.Ющенко,
2) Центральна Україна, що віддала свої голоси за Ю.Тимошенко та
3) Південно-Східна Україна, яка в різних пропорціях, але підтримала лідера ПРУ В.Януковича.
По-третє, процес політичної емансипації центральної, «континентальної України», або «матірної України» лише розпочався. Про це свідчить наявність областей та анклавів, в яких ПРУ не отримала однозначного домінування. Відтак, з огляду на запеклу політичну конкуренцію між трьома першими лідерами, можна очікувати, що нова хвиля політичного протесту, яку генерує материкова Україна буде розширюватись , як на південь (Херсонська, Одеська, Миколаївська), так і на південний схід (Дніпропетровська, Харківська)» (кінець цитати).
Друга частина зібрання відбулася у формі активного обговорення запропонованих доповідей з переходом до ширшого культурного та суспільного контексту.
---------------------------------------
В тему:
РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВИ
Третій Гетьманат
БЕЗПЕЧНО. ЧИСТО. ВЕСЕЛО
Третій Гетьманат: психоінформаційний аспект
Добра Новина для Четвертого Переходу
МИ, БРАХМАНИ І КШАТРІЇ, або практика Сонячної Революції
Сонячна Революція
Олег Бахтіяров: Патріотична ідея починається там, де люди знають, за що вони можуть вмерти
Результати виборів оскаржать у вищому адміністративному суді
20 відсотків голосів виборців сфальсифіковано?
Політичний атракціон «чесна дурильня», або «знов депутати навколо…»
Олег Зарубінський: Для підкупу членів комісії разом зі спостерігачами виділялось по 10-15 тисяч доларів на дільницю
Передвиборчий етап Сонячної революції
Потрібні реальні зміни. Чи можуть їх забезпечити чергові вибори?
Вибори без фальсифікацій. Чи значить, що чесні?
2006. Вибори без вибору
Більшість медіа просто дурять свою аудиторію
Як отримати задоволення на виборах
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)