Як і передбачали реально незалежні й так само реально незаангажовані аналітики, зміна політичної верхівки в Україні внаслідок перемоги Майдану жодним чином не змінила лишені у спадок ще від сатанинського Совєтського Союзу політичний устрій та форму стосунків владної верхівки з народом.
Олесь Вахній - український журналіст, письменник, публіцист та громадський діяч
Нинішня діяльність осіб, котрі опинились в кріслах президента, прем`єр-міністра, голови Верховної Ради та їхнє найближче оточення продовжують ганебну практику узурпації влади. Ігноруючи здоровий глузд й реальні потреби українського народу, «вчорашні другі» в уряді Януковича та викинуті на смітник історії невдахи режиму Ющенка, нині оголосили себе «батьками нації». Насправді їхня діяльність є суцільним деструктивом і дискредитацією національної ідеї. Проте гріховне прагнення засвідчити загалові власну вагомість й будь-що утримати владу в руках змушує їх вдаватись до дій і вчинків, за які з часом обов`язково доведеться дати звіт.
Про практиковану постколоніальною адміністрацією Кравчука-Кучми-Ющенка-Януковича, а нині й Порошенка форму стосунків високопосадовців та їх оточення з народом не писали хіба-що ледачі або вузькофахові видання. Безугавні заклики «потерпіти-почекати» (бо «не на часі») та звинувачення в приналежності до міфічних «провокаторів» були й залишаються головними відповідями на всі звернення, прохання і вимоги. Найбезневинніші прояви незгоди, як і в часи комуністичного тоталітаризму, цинічно трактують «замахом на державний устрій» й жорстоко переслідують.
Починаючи з другої половини 90-их років вже минулого століття, українські націоналістичні середовища щороку на свято Покрови (себто 14-го жовтня) зорганізовували масові заходи. Окрім традиційних молитов до Божої Матері, відбувались і вшанування запорізьких козаків, котрі вважали Богородицю своєю покровителькою, та вояків Української Повстанської Армії.
Зорганізовані націоналістами заходи в той день завжди наражались на спротив репрезантантів системи. Посадовці через суд добивались заборони маршів та пішої ходи, а силовики кийками карали кожного, хто спромігся піднятись з колін й ігнорувати вказівки антинародної системи.
Лишений Порошенку у спадок Януковичем ненормальний стан речей, рівно як й небажання вирішувати не одну сотню реальних перепон та проблем, обурював кожного незгідного з існуванням несправедливості. Зайве дивуватись, що саме в день святкування Покрови про них вкотре вирішили нагадати владі.
Про заплановані заходи, пішу ходу й мітинг біля стін Верховної ради владу було поінформовано у передбачений спосіб. Окрім вимоги нарешті визнати Українську Повстанську Армію воюючою саме за постання української держави потугою в часі Другої Світової війни, від парламентарів вимагалось засудити злочинну комуністичну ідеологію та прийняти рішення про амністію стосовно осіб, супроти яких порушувались кримінальні справи насправді з політичних міркувань. На жаль, прийняття вкрай важливих рішень було зірване особами, котрі в часи свавілля Януковича гуртувались у фракціях Комуністичої Партії, Партії Регіонів та багатьма членами фракцій «Батьківщина» і «Удар». Зареєструвавшись в сесійній залі, значний відсоток депутатів відразу її залишив. Зрозуміло, що відсутність кворуму позбавив Верховну Раду можливості належним чином виконувати свої функції. Саме поведінка депутатів і спровокувала учасників мітингу до активного наступу. Щойно сформовані спецпідрозділи МВС виявились гідними продовжувачами дій і справ своїх попередників з «Беркуту». Ніким не планований конфлікт таки відбувся.
Того ж дня, навіть не позичивши в Сірка очей, Петро Порошенко на всю країну оголосив про зрив «запланованого російськими спецслужбами другого фронту в столиці».
Посоромтесь, пане Петре, ось так брехати. Впевнений, що насправді Ви чудово розумієте мотивації людей, котрі, довідавшись про ігнорацію їхніх вимог, вдались до спроби підійти до одного з входів Верховної Ради. Спецпризначенці з МВС, яких кинули стримувати народний гнів, насправді були лише штучно створеною перешкодою. Аморально нарікати на отримані ними тілесні ушкодження. Позбавляючи громаду можливості бути почутою, вони, але в першу чергу Ви, поставили себе поза межами українського народу.
Я не маю сумніву в тім, що зумисне не прийняті закони про визнання Української Повстанської Армії воюючою за постання української держави потугою, рівно як і звільнення з в`язниць осіб, супроти яких свого часу з політичних міркувань були порушені кримінальні справи, наступним складом парламенту таки будуть прийняті. До речі, дозволю собі одне передбачення. Цей список поповниться іменами і прізвищами й тих, кого за участь в протестах біля стін Верховної Ради 14.10.14. вже нарекли «провокаторами» й «екстремістами».
Шлях до правди є дійсно тяжким. Торуючим його доводиться стикатися з легіоном воїнів лукавого, до числа яких належить практикована і нинішнім режимом самовпевненість у власній непомильності. Дарма стараєтесь, панове. Ми приречені на перемогу. Прикро, що ви цього донині так і не зрозуміли.
Олесь Вахній
Уривок з першого випуску програми "Утеодин з Майклом Щуром". Відіо починається зі стріму, який вели з кабінету президента НТКУ Зураба Аласанії, коли змушували його надати ефір програмі.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Підлість і цинізм народовбивчої системи
Світ:
Спецтема:
Як і передбачали реально незалежні й так само реально незаангажовані аналітики, зміна політичної верхівки в Україні внаслідок перемоги Майдану жодним чином не змінила лишені у спадок ще від сатанинського Совєтського Союзу політичний устрій та форму стосунків владної верхівки з народом.
141018-vahniy.jpg
Нинішня діяльність осіб, котрі опинились в кріслах президента, прем`єр-міністра, голови Верховної Ради та їхнє найближче оточення продовжують ганебну практику узурпації влади. Ігноруючи здоровий глузд й реальні потреби українського народу, «вчорашні другі» в уряді Януковича та викинуті на смітник історії невдахи режиму Ющенка, нині оголосили себе «батьками нації». Насправді їхня діяльність є суцільним деструктивом і дискредитацією національної ідеї. Проте гріховне прагнення засвідчити загалові власну вагомість й будь-що утримати владу в руках змушує їх вдаватись до дій і вчинків, за які з часом обов`язково доведеться дати звіт.
Про практиковану постколоніальною адміністрацією Кравчука-Кучми-Ющенка-Януковича, а нині й Порошенка форму стосунків високопосадовців та їх оточення з народом не писали хіба-що ледачі або вузькофахові видання. Безугавні заклики «потерпіти-почекати» (бо «не на часі») та звинувачення в приналежності до міфічних «провокаторів» були й залишаються головними відповідями на всі звернення, прохання і вимоги. Найбезневинніші прояви незгоди, як і в часи комуністичного тоталітаризму, цинічно трактують «замахом на державний устрій» й жорстоко переслідують.
Починаючи з другої половини 90-их років вже минулого століття, українські націоналістичні середовища щороку на свято Покрови (себто 14-го жовтня) зорганізовували масові заходи. Окрім традиційних молитов до Божої Матері, відбувались і вшанування запорізьких козаків, котрі вважали Богородицю своєю покровителькою, та вояків Української Повстанської Армії.
Зорганізовані націоналістами заходи в той день завжди наражались на спротив репрезантантів системи. Посадовці через суд добивались заборони маршів та пішої ходи, а силовики кийками карали кожного, хто спромігся піднятись з колін й ігнорувати вказівки антинародної системи.
Лишений Порошенку у спадок Януковичем ненормальний стан речей, рівно як й небажання вирішувати не одну сотню реальних перепон та проблем, обурював кожного незгідного з існуванням несправедливості. Зайве дивуватись, що саме в день святкування Покрови про них вкотре вирішили нагадати владі.
Про заплановані заходи, пішу ходу й мітинг біля стін Верховної ради владу було поінформовано у передбачений спосіб. Окрім вимоги нарешті визнати Українську Повстанську Армію воюючою саме за постання української держави потугою в часі Другої Світової війни, від парламентарів вимагалось засудити злочинну комуністичну ідеологію та прийняти рішення про амністію стосовно осіб, супроти яких порушувались кримінальні справи насправді з політичних міркувань. На жаль, прийняття вкрай важливих рішень було зірване особами, котрі в часи свавілля Януковича гуртувались у фракціях Комуністичої Партії, Партії Регіонів та багатьма членами фракцій «Батьківщина» і «Удар». Зареєструвавшись в сесійній залі, значний відсоток депутатів відразу її залишив. Зрозуміло, що відсутність кворуму позбавив Верховну Раду можливості належним чином виконувати свої функції. Саме поведінка депутатів і спровокувала учасників мітингу до активного наступу. Щойно сформовані спецпідрозділи МВС виявились гідними продовжувачами дій і справ своїх попередників з «Беркуту». Ніким не планований конфлікт таки відбувся.
Того ж дня, навіть не позичивши в Сірка очей, Петро Порошенко на всю країну оголосив про зрив «запланованого російськими спецслужбами другого фронту в столиці».
Посоромтесь, пане Петре, ось так брехати. Впевнений, що насправді Ви чудово розумієте мотивації людей, котрі, довідавшись про ігнорацію їхніх вимог, вдались до спроби підійти до одного з входів Верховної Ради. Спецпризначенці з МВС, яких кинули стримувати народний гнів, насправді були лише штучно створеною перешкодою. Аморально нарікати на отримані ними тілесні ушкодження. Позбавляючи громаду можливості бути почутою, вони, але в першу чергу Ви, поставили себе поза межами українського народу.
Я не маю сумніву в тім, що зумисне не прийняті закони про визнання Української Повстанської Армії воюючою за постання української держави потугою, рівно як і звільнення з в`язниць осіб, супроти яких свого часу з політичних міркувань були порушені кримінальні справи, наступним складом парламенту таки будуть прийняті. До речі, дозволю собі одне передбачення. Цей список поповниться іменами і прізвищами й тих, кого за участь в протестах біля стін Верховної Ради 14.10.14. вже нарекли «провокаторами» й «екстремістами».
Шлях до правди є дійсно тяжким. Торуючим його доводиться стикатися з легіоном воїнів лукавого, до числа яких належить практикована і нинішнім режимом самовпевненість у власній непомильності. Дарма стараєтесь, панове. Ми приречені на перемогу. Прикро, що ви цього донині так і не зрозуміли.
Олесь Вахній
Уривок з першого випуску програми "Утеодин з Майклом Щуром". Відіо починається зі стріму, який вели з кабінету президента НТКУ Зураба Аласанії, коли змушували його надати ефір програмі.
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)