Парадокси Другої світової війни. На Нюрнбергзькому процесі роль головного обвинувача Німеччини була відведена Московії

Велика Британія і Франція були гарантами польської незалежності і територіальної цілісності. Крім них такими ж гарантами була Німеччина і Радянський союз.

Чи не нагадує це читачу Бухарестський меморандум від 1994 року, який гарантував Україні в обмін на ядерне і звичайне роззброєння незалежність і територіальну цілісність?

Перед початком Другої світової війни Польща уклала кілька важливих угод про безпеку. Ось ключові з них:

• Польсько-французький військовий союз від 19 лютого 1921 року, спрямований на взаємну допомогу у разі нападу Німеччини або Радянського союзу (Франція не надала Польщі допомоги у 1939 році після нападу Німеччини, а згодом і Радянського союзу).
• Польсько-британська декларація про взаємну допомогу від 25 серпня 1939 року. Велика Британія обіцяла надати Польщі військову допомогу у разі нападу третьої держави (Велика Британія так само не надала Польщі допомоги у 1939 році).

3 вересня 1939 року Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині, але жодних військових дій не чинили. Ця «війна» отримала в історії назву Дивної. Це був перший парадокс цієї війни – оголосити війну, але не воювати, даючи змогу німцям зосередити всі війська проти Польщі.

8 місяців тривала ця Дивна війна, поки Німеччина не вдарила першою, захопивши Францію трохи більше як за місяць. Такий вислід Дивної війни був неочікуваним для штабу світової революції.

Вінстон Черчіль звик до розкішного способу життя – утримував великий маєток (Chartwell), витрачав багато на вино, сигари, мистецтво, мандрівки. Його доходи від державної служби припинилися після втрати урядової посади у 1929 році, але витрати не зменшилися. Він мав великі борги і був на межі банкрутства. Але він також мав впливових фінансових покровителів. Один з них – єврейський банкір Брендан Бреггман, який у 1938 році викупив його борги, чим і врятував його від банкрутства.

Черчіль відрізнявся від інших англійських політиків непримиренністю щодо Німеччини. Ця риса не сприяла його популярності у Великій Британії, проте вкрай позитивно вплинула на його політичну кар`єру. Про нього в потрібний момент і згадав штаб світової революції. З вересня 1939 року його було призначено Першим лордом Адміралтейства і у той же день Велика Британія оголосила війну Німеччині. На мій погляд, це не випадковий збіг обставин.

Офіційною причиною німецької агресії проти Польщі були наступні вимоги:

1. Включення Данціга до Райху (до Першої світової війни це місто було частиною Східної Прусії, за умовами Версальського мирного договору воно стало «Вільним містом»).
2. Надання екстериторіального коридору до Східної Пруссії, яка за умовами того ж таки договору була відрізана від решти території Німеччини територією новоутвореної польської держави. Німеччина хотіла прокласти автостраду і залізницю між Німеччиною і Східною русією, на які поширювались би юрисдикція Німеччини. Ці вимоги не були катастрофічними для Польщі. Реальної військової потуги для протистояння Німеччині поляки не мали. Вся їх непоступливість у перемовинах з Німеччиною базувалась на впевненості у дієвості військових гарантій з боку Великої Британії і Франції. За цю помилку поляки заплатили військовою поразкою і втратою державності (як це нагадує сподівання України на дієвість Будапештського меморандуму від 1994 року).
3. Ще одним гарантом польської незалежності був польсько-радянський пакт про ненапад від 25 липня 1932 року, але Московія віроломно порушила його 17 вересня 1939 року, коли її війська вторглися на територію Польщі. Це – зайве нагадування тим українським і світовим політикам, які вважать, що з Московією можна про щось домовитись, і вона не порушить своїх обіцянок.

Другий парадокс Другої світової війни полягає у тому, що Московії Велика Британія і Франція війни не оголосили, хоча згідно з вище наведеними документами, мали б це зробити. Напрошується припущення, що у своїй довготривалій стратегії вони розглядали Московію як свого потенційного союзника у майбутній війні з Німеччиною і жодним чином не хотіли поставити під удар свої плани. Навіть радянсько-фінська війна (з 30 листопада 1939 року по 13 березня 1940 року) не примусили Велику Британію і Францію оголосити війну Московії, так само як і територіальні загарбання нею частин території Польщі, Фінляндії, Румунії, Угорщини.

Московії було можна все те, що заборонялось Німеччині. Німеччина – агресор і палій війни, а Московія ні. Німеччину слід було покарати за намагання виправити результати переділу Європи у висліді Першої світової війни за її рахунок.

 4. Існувала також і польсько-німецька декларація про ненапад від 26 січня 1934 року. Польща й  Німеччина домовилися про взаємне невтручання та розв'язання суперечок мирним шляхом. Німеччина розірвала цей пакт 28 квітня 1939 року, намагаючись зробити поляків поступливішими щодо своїх вимог.

Третій парадокс Другої світової війни полягає у тому, що не дозволивши поляками піти на порівняно незначні поступки Німеччині, її західні союзники за результатами цієї війни віддали всю Польщу Радянському союзу. На довгі роки Польща стала васалом Московії. Від перетворення у чергову республіку Радянського союзу її врятував лише частковий розпад цієї імперії у 1991 році.

Можливо таке несиметричне ставлення до дій Німеччини і Радянського союзу з боку Великої Британії, Франції і Сполучених штатів Америки було зумовлене терором націонал-соціалістичної влади в Німеччині проти власного народу? Звернемось до чисел. Візьмемо часи Веймарської республіки у Німеччині, наприклад 1930 рік.

Бачимо, що кількість в'язнів у Німеччині дещо менша, ніж у Сполучених штатах, а у Московії приблизно втричі більша, ніж у перших двох країн. Це при тому, що щодо Московії надійних даних і досі немає. Справжні дані засекречені, а те, що оприлюднено, не викликає довіри. Подивимось тепер на динаміку покарань у цих країнах у часі.

З таблиці видно, що у тридцяті і сорокові роки минулого сторіччя судові системи обох країн відрізнялись мало. Немає підстав вважати, що рівень репресивності проти власного населення у Німеччині перевищував аналогічний рівень у Сполучених штатах, які традиційно прийнято вважати вітриною західної демократії і свободи.

Різке зростання кількості в'язнів у Німеччині у порівнянні з часами націонал-соціалізму ми бачимо у післявоєнний період. І відбулось це переважно за рахунок її території, окупованої Радянським союзом. На піку цей показник вдвічі перевищив найвищий показник часів націонал-соціалізму.

Цікаво зазначити, що у 2010 році кількість в'язнів на 100 тисяч мешканців у Сполучених штатах перевищила майже у 4 рази найвищий показник у націонал-соціалістичній Німеччині за 1933 рік. То де рівень репресивності судової системи був вищим – у демократичних Сполучених штатах, чи у «тоталітарній» Німеччині?

Важливо зазначити, що в’язні концтаборів не входили в офіційну статистику, наведену вище. Це була паралельна, позаправова система репресій, підконтрольна СС. В концтаборах утримувались: політичні опоненти режиму, комуністи, соціал-демократи, євреї, цигани, гомосексуалісти, жебраки, повії, алкоголіки, свідки Єгови, не дружні щодо німців націоналісти, зокрема частина українських тощо.

В останній передвоєнний рік (1938) кількість в'язнів концтаборів становила 24 тис. осіб. Це приблизно у 30 разів менше, ніж у той же рік за «офіційними» даними у Московії. Відомий російський письменник-фронтовик В. П. Астаф'єв  називав число у 12 млн. в'язнів концтаборів у довоєнній Московії. За цієї умови репресивна система Московії буде вже приблизно у 300 разів потужніша за німецьку.  З початком світової війни кількість в'язнів німецьких концтаборів почала зростати і досягла максимуму  –700 тис. у 1944 році.

Чому так мало в'язнів перед початком війни і так багато перед її завершенням? Перед війною в'язнями були лише громадяни Німеччини. Надалі Німеччина захопила майже всю Європу і зустрілась там із політичним і військовим опором місцевого населення. На початку війни Німеччина справляла враження непереборної військової потуги і опір був незначним. До того ж він не мав належної підтримки від країн, з якими Німеччина вела військові дії, оскільки ці країни самі перебували у вкрай важкому становищі через численні військові поразки.

Важливо, що у цій реальності кількість в'язнів у німецьких концтаборах слід зіставляти не чисельністю населення Німеччини, а з чисельністю населення всіх окупованих нею країн. У цей час кількість в`язнів концтаборів у окупованої Європи (50 – 100 тис.) була меншою або приблизно такою як і у Сполучених штатах (135 тис.). Вже у 1943 році цей показник досяг 200 тис. Головною причиною тут були зростання військового спротиву місцевого населення окупованих країн, підтриманого належним чином матеріально і військово супротивниками Німеччини і відчуття у окупованих народів неминучого військового краху Німеччини.

У 1944 році кількість в'язнів концтаборів досягла 700 тис. осіб. Всі архіви довоєнної Німеччини потрапили у руки країн-переможниць у війні, тому ці данні цілком можуть бути перебільшеними, але ми вважаємо їх вартими довіри. Зауважу, що у Німеччині концентраційні табори створювались з метою ізоляції від суспільства певних категорій людей, а не з метою їх знищення.

Четвертий парадокс вже післявоєнної Європи полягає у тому, що не у Сибіру, а в центрі Європи вже після завершення Другої світової війни, окупувавши лише четверту частину території Німеччини, Московія створила щонайменше 10 великих спеціальних концтаборів. Вони офіційно називалися "спеціальні табори НКВС" (Special Camps) — від табору №1 до №10. Умови утримання були значно важчими, ніж у колишніх німецьких: відсутність судового процесу, голод, хвороби, тортури, масова смертність. Людей часто затримували без звинувачень – як "підозрілих елементів", "контрреволюціонерів", "колишніх нацистів", а іноді й просто з політичних мотивів. І на це західні країни закрили очі. Ніщо не могло відволікти їх уваги від задачі максимального приниження Німеччини.

Московія була особливою країною. Всі дані, що могли висвітлити реальну картину життя у цій країні були засекречені, а якщо оприлюднювались то у сфальшованому вигляді. Монополію на оприлюднення інформації щодо репресій мало КГБ (комітет державної безпеки). Оскільки ця інформація його ж і компроментувала, то зрозуміло у чому полягав його інтерес.

Отже, можна говорити про умовно «офіційні» дані. Так ці дані не містили жодної інформації про найбільший злочин всіх часів і народів – геноцид українців у 1933 році, що коштував українцям 10.5 млн. жертв. Розмови на цю тему почались відразу після проголошення Україною незалежності у 1991 році. І лише останніми роками у висліді багаторічних розслідувань Служби безпеки України справжнє число жертв (10.5 млн) стало відоме широкій громадськості. Я вважаю це число правильним, оскільки ще багато років до того у висліді власних розрахунків на основі певних математичних моделей отримав той же порядок величини для числа жертв. Близькими до цього числа були і німецькі оцінки тридцятих років у 7-10 млн. осіб.

Про цей геноцид знали владні верхівки всіх західних країн, але робили вигляд, ніби його не було. Лише у Німеччини вистачило сміливості говорити про це у весь голос і на весь світ. В останній передвоєнний рік (1938) у Московії за «офіційними» даними було приблизно 1.3 млн. в'язнів концтаборів (за неофіційними вдесятеро більше). Нагадаю, що у Німеччині лише 24 тис.

Весь світ знає про трагічну для євреїв Німеччини «Кришталеву ніч», коли загинув 91 єврей, а 30 тис. було відправлено до концтаборів, але до останнього часу світ нічого не знав про трагедію українського народу, який за один рік (1933) внаслідок геноциду втратив 10.5 млн. осіб. Про масове виселення українців до Сибіру, наповнення ними концтаборів і знищення української інтелігенції потрібна окрема і довга розмова.

Отже говорити, що західні країни між Німеччиною і абсолютним злом планети – Московією – вибрали Німеччину в якості ворога через репресивний, антидемократичний характер її політичної влади не випадає. Це і є п'ятий парадокс Другої світової війни.

Офіційно так Радянський союз ніхто не називав. Але найкращий, з моєї точки зору, президент США Рональд Рейган назвав Радянський Союз "імперією зла" у своїй знаменитій промові, виголошеній 8 березня 1983 року у місті Орландо, штат Флорида, на з'їзді Національної асоціації євангельських християн. У 1983 році Радянський союз був, порівняно з роками більшовизму-сталінізму, білим і пухнастим. Проте навіть такий варіант Радянського союзу американський президент визнав імперією зла. Так що назва – абсолютне зло планети для Радянського союзу часів більшовизму-сталінізму мені видається цілком доречною.

 Як оцінити загальну кількість жертв націонал-соціалістичної Німеччини за 12 років її існування? Дуже просто. Вважати, що кожного року всі в'язні в'язниць і концтаборів знищувались і попередня їх кількість знову відновлювалась. Додати ці кількості за 12 років і помножити на 3 або 4. Чому на 3 або 4? Тому що саме так ми отримаємо ту кількість жертв, яка гуляє інтернетом. Через надмірну політизацію цю тему об'єктивно обговорювати важко.

Можливо позицію західних держав можна зрозуміти через ущемлення у Німеччині інтересів євреїв? Так у програмі націонал-соціалістичної партії Німеччини від 1920 року з 25 пунктів 3 стосувались безпосередньо євреїв:

4. Громадянином держави може бути лише той, хто є членом нації. Членом нації може бути лише той, хто має німецьку кров, незалежно від віросповідання. Тому жоден єврей не може бути громадянином німецької держави.

5. Той, хто не є громадянином, може мешкати в Німеччині лише як гість і підлягає закону про іноземців.

6. Право голосу і право займати державні посади може мати лише громадянин. Ми виступаємо проти того, щоб державними чиновниками були негромадяни, особливо євреї.

Що ж, тоді можна зрозуміти чому Сполучені штати, Велика Британія і Франція стали на захист прав ущемленого в них народу, але чому вони зробили все можливе, щоб світ вчасно не дізнався правду про безпрецедентну трагедію українського народу?

Тепер щодо долі євреїв у Московії. Якщо німці проголосили антисемітизм основою своєї внутрішньої політики, то у Новітній російській імперії антисемітизм був основою негласної державної політики. Для зовнішнього користування ця імперія вживала інтернаціональні гасла, оскільки потребувала фінансової, економічної, наукової, політичної підтримки міжнародного єврейства. Для цього, наприклад, десятки років на поважних посадах в державі був приручений єврей Каганович. Євреї були і на багатьох другорядних щаблях влади. Вони в дозволених межах писали книжки, ставили фільми, виступали на сцені, але від реальної влади були усунені. Процес усунення відбувався поступово.

Реальним організатором більшовицького перевороту в Російській імперії був Троцький. Переважно він забезпечив його фінансування з-за кордону, а також становлення і фінансування збройних сил, які у 1920 році досягли чисельності у 5.5 млн. осіб. Він мав очолити Новітню російську імперію після смерті Леніна у 1922 році. Проте Сталін переграв Троцького у боротьбі за владу і несподівано для багатьох став генеральним секретарем комуністичної партії імперії. З цього моменту Троцький був приречений. Фізично знищити його тоді Сталін не міг – надто великий авторитет був у Троцького у впливових єврейських колах за межами країни, а Сталін щодо них мав великі плани. Він вислав Троцького з країни у 1929 році. Одночасно він почав методично знищувати всіх  його соратників. При цьому він не казав, що знищує євреїв, він говорив, що знищує троцькістів.

Інших видатних комуністичних лідерів єврейської національності разом з їхніми поплічниками також переважно єврейської національності він вже знищував, не вагаючись, після резонансних політичних судових процесів. У цьому разі він також не говорив, що знищує євреїв у владі. Він знищував всіляких лівих і правих ухилянтів, що відійшли від генеральної лінії партії. Всі двадцяті і тридцяті роки йшло систематичне винищення євреїв у владі. Вирішальний удар був нанесений їм у 1937 році, коли за один рік було розстріляно 750 тисяч представників переважно середньої ланки управлінського апарату країни і 750 тисяч було відправлено до концтаборів. Загальна кількість державних службовців тоді становила 1.5–2 млн. осіб. Так були  знищені найздібніші представники цього народу, що пішли у владу. Єврейський простолюд не чіпали, сподіваючись на його швидку асиміляцію серед населення імперії.

Більшовицький заколот 1917 року став трагедією не лише українського народу, але і єврейського, який йому щиро сприяв. Євреї допомогли дикому звіру – російській черні – зірватись з ланцюга. Проте згодом цей звір їх і покусав. До цього євреї переважно жили за рахунок торгівлі і ремісництва. За радянської влади не стало ні першого, ні другого. У висліді була підірвана економічна основа існування єврейського етносу. В рамках нищення релігій всіх гатунків був знищений і іудаїзм, що завжди був духовною основою відособленого існування єврейського етносу. Правда, тисячі років євреї в місцях свого компактного проживання були відсторонені від державної влади, а тут, саме завдяки більшовицькому перевороту, вперше в історії вони отримали можливість прилучитись до цієї влади на найвищих її щаблях.

Але тривало це буквально кілька років і коштувало більшості з них життя. Моє дитинство пройшло в м. Балті – колишньому єврейському торговому містечку. П'ятидесяті роки вже добре відклались у моїй дитячій пам’яті. Тоді на жодній вагомій посаді в місті не було жодного єврея. Центр міста, як і раніше, був цілком заселений євреями. Тоді всі жили у злиднях, але навіть на цьому тлі злидні переважної більшості єврейських родин привертали увагу. Євреї імперії були швидше розмінною монетою у глобальній грі Штабу світової революції за створення світового концтабору. Для цього штабу Радянський союз був криголамом світової революції аж до того моменту, коли ставка була зроблена на значно перспективнішу країну – комуністичний Китай.

Московія від початку була унікальною репресивною державною. Починала вона з гасла Леніна: «Перетворимо війну імперіалістичну у війну громадянську». І перетворили. Якщо у війні імперіалістичній загинуло 900 тис. жовнірів Російської імперії, то у громадянській вже 1–2 млн. жовнірів, а загалом, через бойові дії, голод, хвороби 7–12 млн. осіб і 2.5 млн осіб змушені були тікати з країни. Ще не закінчилась громадянська війна, а вже почався перший штучний голод на території імперії, викликаний революційними нововведеннями більшовиків у рільництві. 3.5 млн. осіб втратила лише Україна за 1921-23 роки.

Браво західним демократіям. Гарного союзника вони обрали у війні за світове панування. Військові втрати Сполучених штатів Америки, Великої Британії і Франції становили у Другій світовій війні приблизно 1 млн. осіб. Це стільки, скільки було розстріляно з різних причин жовнірів радянської армії за цей же час. Розмова маршала Жукова з Верховним головнокомандувачем Об'єднаних експедиційних сил союзників у Європі Ейзенхауером, що гуляє інтернетом.

Ейзенхауер: – Ми перед наступом обов’язково розміновуємо мінні поля. 

Жуков (з усмішкою): – А ми – ні. Ми наступаємо так, ніби їх там немає.

Не наполягатиму на достовірності цієї розмови, але звернемось у висліді війни до чисел: загальна кількість інвалідів за «офіційними» даними – 2.5 млн. осіб, з них близько 1 млн. тих, що втратили одну або всі кінцівки, за неофіційними в разі більша. Такі числа калік можна пояснити саме правдивістю по суті наведеної вище розмови. Якою була їх подальша доля? Тих, у кого не було близьких родичів, або вони відмовлялись доглядати калік, було переважно знищено.

До приходу до влади більшовиків визитівкою Російської імперії були матрьошка, самовар і гармошка. Але навіть ці речі Московія запозичила у інших народів. До суто радянського винаходу можна віднести пересувні газові камери – це будка на автівці, у яку виведена вихлопна труба. Поки в'язнів довозили до місця їх поховання, вони вже були мертві.

Свою любов до винищення інтелігенції московитські кати реалізовували не лише щодо власних громадян. У квітні–травні 1940 року НКВС СРСР за наказом вищого радянського керівництва розстріляв близько 22 тисяч польських громадян, здебільшого офіцерів, інтелігенцію, чиновників і поліціянтів, які потрапили в радянський полон після окупації Східної Польщі в 1939 році. Хронологія цих подій така: 17 вересня 1939 – Червона армія входить у східні області Польщі (згідно з пактом Молотова–Ріббентропа). Жовтень 1939– квітень 1940 – польських військовополонених утримують у трьох основних таборах: Старобільськ, Козельськ, Осташків. 5 березня 1940 – Політбюро ЦК ВКП(б) (за підписом Сталіна, Молотова, Берії) приймає рішення про «розвантаження таборів» (тобто масове знищення). Квітень–травень 1940 – розстріл польських офіцерів.

Улюбленим знаряддям розміновування мінних полів були українці-чорносвитники. Це – мобілізовані у 1943 році українців, яких навіть не перевдягали у військову форму, оскільки їх прогнозоване життя було дуже коротким. Московія за етнічною ознакою нищила не лише українців, кримських татар, донських і кубанських козаків але і німців. Плакат «Убий німця» зустрічав радянських солдат при перетині кордону з Німеччиною, яка ще воювала з останніх сил. І вбивали, гвалтували, мародерили. За останніми даними було згвалтовано 1.5–2 млн. німецьких жінок.

Перелік злочинів радянського режиму нескінчений. Але і на основі наведених фактів можна зробити висновок: Не буває влади жорстокішої, ніж влада черні, особливо, якщо ця чернь російська, а саме чернь прийшла до влади у 1917 році в Російській імперії.

Коли відгриміли баталії на європейському театрі бойових дій у травні 1945 року, настав час поглянути в очі важкій реальності. Одним з тих, хто не міг мовчати, був командувач Третьої армії американський генерал Джордж Сміт Паттон (1885–1945). Наступний фрагмент цілком взятий з статті: Генерал Джордж Паттон про Третій Райх: Ми знищили єдину нормальну країну в Європі: 

«Берлін розкрив мені очі. Ми зруйнували все те, що було створено великою расою, яку ми тепер збираємося замінити монгольськими дикунами. І вся Європа буде комуністичною. Кажуть, що протягом першого тижня, після того, як вони (Красная армія) взяли його (Берлін), всі найкращі жінки були зґвалтовані і потім пристрелені. Я ніколи б не дозволив їм зробити це, маючи можливість» (21 липня 1945 року).

«Фактично, німці – це єдині гідні люди з усіх, хто зараз є в Європі. Це вибір між ними та росіянами. Я віддаю перевагу німцям» (31 серпня 1945 року).

«Те, що ми зараз робимо, є знищенням єдиної сучасної держави в Європі, в ім'я того, щоб Росія змогла проковтнути її повністю» (2 вересня 1945 року).

«Це дійсно сумно, що англійці й американці знищили в Європі єдину нормальну країну. Саме тому дорога для більшовизму тепер відкрита» (18 серпня 1945 року).

А це його цитата за книгою: Хіршсон Стенлі. «Генерал Паттон. Життя солдата»:

«Труднощі з розумінням росіян полягають у тому, що ми не усвідомлюємо факту їх приналежності не до Європи, а до Азії, тому вони мислять по-іншому. Ми не здатні розуміти росіян, як не можемо зрозуміти китайців чи японців, та маючи багатий досвід спілкування з ними, повинен сказати, що у мене нема особливого бажання розуміти їх, якщо не брати до уваги розуміння того, яка кількість свинцю і заліза потрібна для їх повного знищення. На додаток до інших їх азіатських властивостей характеру, росіяни не поважають людське життя – вони сучі діти, варвари і хронічні алкоголіки».

Наостанок його висловлювання щодо «найбільш постраждалого» народу в Другій світовій війні та нового порядку в Європі: «У пресі існує очевидний семітський вплив. Вони намагаються зробити дві речі: по-перше, допомогти просуванню комунізму. По-друге, домогтися того, щоб усі підприємці з німецьким родоводом або просто неєврейського походження були викинуті зі своєї роботи» (вересень-жовтень 1945 року).

«Вони надмірно нехтують англо-саксонською концепцією правосуддя і вважають, що кожна людина повинна бути звільнена тільки тому, що хтось сказав про неї, що вона є нацистом. Очевидно, вони були глибоко вражені, коли я сказав їм, що нікого не буду звільняти без доказів провини перед судом, який діє за законами загального права» (вересень-жовтень 1945 року).

«Сьогодні ми отримали розпорядження... в якому було наказано, що ми повинні надати для іудеїв спеціальні умови розміщення. Якщо для іудеїв, то чому не для католиків, не для мормонів і т. д.? Також ми передаємо французам кілька сотень тисяч військовополонених, щоб ті використовували їх як безправну робочу силу у Франції. Дивно спостерігати за тим, як ми боролися в революцію за права людини і в громадянську війну за скасування рабства для того, щоб з успіхом зараз розтоптати обидва ці принципи» (14 вересня 1945 року).

Найбільший парадокс Другої світової війни полягає у тому, що на Нюрнбергзькому процесі, де судили провідних державних діячі Німеччини, роль головного обвинувача Німеччини була відведена саме Московії.

Відразу після його закінчення почався черговий геноцид українців (1946–47 роки), який обійшовся українцям у 1.5 млн. осіб. Теперішня війна з Московією – це геноцид українського народу відверто військовими засобами, це – результат того, що комуністичну Московію західні держави спасли від знищення у роки Другої світової війни.

100 років Московія чекала сприятливих умов для остаточного вирішення українського питання. Тепер вона вважає, що ці умови склались і почала нинішню криваву війну.

Цього всього не було б, якби клята Московія програла Другу світову війну.

Ворог йде туди, де програє вчитель і священник (Отто фон Бісмарк)