Багатьох, активних пань ОУБ віддійшло у засвіти. Багатьох я не застала живими, й жаль стискає моє серце. Але думаю, що ми всі зберігаємо якнайкращі спогади про тих жінок, і їх постатті живими постають в цей Ювілейний Рік в нашій уяві. Їх усмішки, їх повні турбот про долю України погляди.
ОБ’ЄДНАННЮ УКРАЇНОК БЕЛЬГІЇ - 55 РОКІВ В кожному суспільстві, в майже всіх державах світу, жінки відіграють не малу ролю. Так і українська жінка, де би вона не знаходилася, завжди була й є провідною зіркою свого суспільства. Ясно, що не всім дано талант бути провідницею свого суспільства, але багато українок, не лише тих, які згинули по тюрмах чи концтаборах, заслужили собі на назву “героїні”, зокрема коли мова про тих українок, які далеко за межами батьківщини зуміли збудувати і підсилити діяльність оточуючого навкруги себе суспільства, виховати дітей в українському дусі, затримати українські традиції.
Жінки в діяспорі давно, а від проголошення Самостійности України і в Україні, з’організувалася в рядах Союзу Українок, хоч часами назва жіночої організації в певній країні різниться.
Як довголітна членка Об’єднання Українок Бельгії (ОУБ ), хочу з приводу Ювілею, 55 ліття його існування, подати відомості про працю союзянок Бельгії. Свої дані черпаю в першу чергу від власного досвіду, з архівних матеріялів й звіту виданого в 1998 році ОУБ, в якій є багато не дописано, а який може служити підставою для написання детальної історії ОУБ, що радо допоможу зробити, як на це буде потреба.
Я не збираюся подавати прізвищ всіх пань, які були провідними членками ОУБ – це не можливо. З самого початку зазначую, що присвячую цей нарис пам’яті пані інженер Зинаїді Витязь, яка, хоч між нами була велика різниця віку, – постійно дуже прихильно відносилася до мене, зокрема, коли я почала ставити перші свої кроки на сцені, діставала мені від Євгенії Зарицької й інших співаків - ноти пісень. І взагалі підтримувала мене де і коли це треба було. Рекомендувала мої концерти Союзові Українок в Австралії листом до пані Ліді Гаєвської – її давньої знайомої і в інших країнах світу й цього я НІКОЛИ не забуду, як і досі зберігаю червоні коралі мені подаровані пані Зоєю в 1968 році.
Вже раніше подавала я, що в 1945 році в Бельгії створився був Український Допомоговий Комітет (УДК), членами якого були і жінки. Після Другої Світової війни в Бельгії опинилося багато українців. Ніхто не знає точного числа тих еміґрантів, одні твердять 15 тисяч, інші кажуть 20 тисяч. Як би там не було, тому, що в цій країні жінкам не так легко було знайти працю, вони були першими, які творили Громади, українські школи, садочки, ініціювали імпрези, виставки, самодіяльні гуртки.
Пані Зою Витязь було обрано до Головної Управи УДК, в рамках якого досі жінки працювали. Вона мені розповідала, що носилася з думкою створення Жіночої Організації. Зв’язалася з такими в інших країнах Европи, з СФУЖО, з СУ в Австралії й Великобританії.В цій цілі об’їхала всі українські скупчення в Бельгії.
Отримавши згоду жінок, пані Витязь в часі Першого Конгресу Українців Бельгії, який відбувся в днях 30 і 31 – го жовтня 1948 року, в часі нарад Жіночої Комісії, разом з 18 жінками створили Об’єднання Українок Бельгії. Обрано там було Краєву Управу – Централю в складі 5 пань: Зоя Витязь – голова, І. Петрів – заступниця голови, - А. Худа – скарбник, Наталя Пришляк – допомоговий референт і В. Михайлів – культ-освітня референтка.
В Бельгії постало 15 відділів Союзу Українок. Уявляєте собі, яка це сила й праця? Більшість жінок крім того й належала до СУМ-у й брала активну участь на всіх фронтах суспільно-культурно-церковного життя української спільноти. СФУЖО призначило п. Витязь головою на Европу. ОУБ увійшло до Міжнародної Спілки Матерів ( Mouvement Mondial des Meres). Пані Витязь не одноразово бере участь в конґресах організації в Парижі.
Мені важко описати детально про працю в 1950 роках, бо я тоді тільки прийшла на світ, однак, як секретарка Централі або Краєвої Управи ОУБ, як також відділу в Лімбурщині, в Ґенку, знаю багато зі звітів, протоколів. Велику увагу присвячувалося на зовнішні зв’язки з бельгійцями і міжнародними жіночими організаціями. Пані Витязь часто брала участь у жіночих конференціях в Бельгії, Франції, Голяндії, Німеччині. Праця жінок була й є важною у Громадському житті українців Бельгії. В перших роках, коли населення Бельгії не дуже прихильно ставилося до українців і чужинців взагалі, треба було їх інформувати хто ми.
Наша Централя була увесь час у контакті з СФУЖО й іншими жіночими організаціями в Европі. Ми все були заступлені на українських конференціях делеґацією. Централя видавала жіночу сторінку в ґазеті “Вісті” - “ Жіночий Шлях”. Кожний відділ має свій прапор і ОУБ, видала своїм членкам виказки зі знимкою.( це за мого секретарства )
ОУБ пережило великий занепад в роках 1952 – 1960 роках, коли велика частина українців виїхала з країни копалень вугілля в світи. З кілька тисячної еміграції в Бельгії залишилося біля 3 тисяч українців. Деякі відділи перестали існувати і тільки в 1960 роках відродилося Об’єдняння Українок в містах Льєж, Серен, Вам, Шарлервуа і в Ґенку в 1963 році. Організацію знов очолила п. Витязь й праця жінок купіла.
В 1966 році заходами трьох організацій на терені Бельгії куплено в горах Арденях десять гектарів землі з будинком. Це Виховно-відпочинковий центр ФРАНКОПОЛЕ. ОУБ, як співвласник центру багато часу присвятило в його розбудові. Франкополе було Европейським Центром українства. Там відбувалися з’їзди, здвиги, концерти, літні й зимові табори СУМ-у.
20-ий літний Ювілей ОУБ відбувся врочисто в Бруселі 27.10.1968 року при участі 500 осіб з делеґаціями Союзу Українок з Англії, Франції, Німеччини. В часі Ювілею відбулася конференція европейських українок, на якій була присутньою заступниця Голову СФУЖО пані Валентина Воропай.
Підчас концерту я виступила в складі хору “Боян” й сама та дуетом з подругою бельгійкою з консерваторії - Христін Белен з українськими піснями. Наш виступ був дуже прихильно сприйнятий присутніми, про що є згадки в кількох европейських українських газетах, які зберігаються в мене в архіві.
Жінки рішили усамостійнитися від УДК і в 19.6.1969 році офіційне бельгійське державне видання “Монітор” надрукувало статут Об’єднання Українок Бельгії. Під документом підписалися основоположниці Організації: Зинаїда Витязь, Софія Сидор, Іванка Коваль, Наталка Красюк та Параня Галабурда.
Між знаменними подіями організованими Центральною Управою ОУБ згадую: - Поїздка до Парижа з нагоди 900 ліття коронації Анни Ярославни в 1962 році. Поїздка до Парижа з приводу 40 ліття вбивства головного Отамана Симона Петлюри в 1966 році. Пригадую нашу велику дефіляду СУМ-у й виступ хору “БОЯН”. 1966 року – закуп Франкополя. В 1966 році й перший табір СУМ –у й величавий Здвиг Українців Бельгії там же, й мій перший виступ, як промовця. Читала я, тоді 16 –ти літня, на Здвизі Українців святочний наказ й звернення до учасників Здвигу. Участь в урочистостях 30 ліття з дня смерти полковника Коновальця в Ротердамі. В вересні 1975 року відбулася велика вистава українського мистецтва в Касіно в місті СПА, яка тривала 3 тижні. Комітет в складі пань Параня Галабурда, Ліда Демчук і Клавдія Васюта зробив велику пропаганду для України й українців. 5.11.1976 Зустріч Блаженнішого Патріярха Йосипа Сліпого в Голяндії. Святкування 120 річниці з дня народження Івана Франка і 10-ти ліття Франкополя. З цієї нагоди 28.8.1976 року відбулося відкриття барильєфу Івана Франка при в’їзді на Франкополе. Було присутніх 700 осіб. ДЕ ВИ? - запитую я сьогодні, будучи у відвідинах в Бельгії? 1,2,3, жовтня 1983 року Конференція СФУЖО на Франкополі з участю голови пі Марії Квітковської. 19 і 20 травня 1984 в Парижі – зустріч СФУЖО. Моя сестра Надя, як секретарка З’їзду подала обширний звіт й склала квіти на могили С. Петлюри. 8.12.1984 ОУБ відзначило 100 ліття Жіночого Руху в місті Шарлервуа. - 1988 року Святкування 1000 ліття Хрещення України в Бельгії, участь у відзначеннях в Римі, участь в переповоханні тлінних останків Патріярха Сліпого в Львові. Участь у багатьох конференціях членок централі ОУБ в европейських країнах – а останньо в 2000 році в Празі й багато, багато інших більших і менших подій, забагато, щоби всіх перечислити. І найголовніше - постійна допомога сиротинцям України, школам, лікарням, бібліотекам.
Господи! Скільки тисяч годин праці вкладено за всі ці роки кропіткими жіночими руками?!
Пан Володимир Сидор у збірнику про діяльність ОУБ на стр. 16 пише такі слова, цитую:
“ Невтомна голова З. Витязь була душею ОУБ. У нелегкій і кропіткій праці організувати український жіночий Рух у Бельгії її супроводжали такі пані: Бачинська Єфрозина, Бойко Катерина, Васюта Клавдія, Галабурда Параня, Демчук Ліда, Івасюк Текля, Коваль Іванка, Красюк Наталка, Раб Катерина, Сидор Софія, Фединяк Катерина, Фірман Іванка, Чепак Ярослава, Чинило Анна….. Завдяки їм пощастило втримати ОУБ…”
Головами ОУБ були: З. Витязь, Софія Сидор, Осипа Хохоляк. Сьогодні ОУБ очолює Галина Шаповал-Билина, з молодшої генерації.
Склад сьогоднішньої Управи ОУБ: Галина Шаповал-Билина – голова, заступниці голови: Карпа Марійка, Одарка Галабурда, Хома Терезка – новоприбула з України - секретарка, Михайлюк Оля - скрабник, Уляна Демчук – новоприбула з України – культ-освітня, КК: Зубрицька Надя – новоприбула з України, Карпа Галя й Феник Анна – член Управи Параня Галабурда. Крім моєї мами і пані Феник, всі молоді жінки.
Багатьох, активних пань ОУБ віддійшло у засвіти. Багатьох я не застала живими, й жаль стискає моє серце. Але думаю, що ми всі зберігаємо якнайкращі спогади про тих жінок, і їх постатті живими постають в цей Ювілейний Рік в нашій уяві. Їх усмішки, їх повні турбот про долю України погляди.
Хай ці рядки про багатогранну діляьність українок з ОУБ будуть подякою і признанням тим паням, які старалися затримати українські традиції й хотіли виховати молоде покоління на свідомих українців. А таких є ще дещо в цій країні…
Так, не всім родинам вдалося зберегти своїх дітей при тому суспільстві, яке організували наші батьки й мами, але в Управі ОУБ, все були молоді жінки і вони будуть продовжувати ту працю як довго зможуть, а яку 55 років тому розпочали жінки, які завжди і все будуть остоєю суспільства.
ВСІ НАШІ Про те, що новоприбулі з України не дуже охоче пристають до існуючих Громад чи організацій діяспори, писалося не раз. Як пояснити таке явище?
Два роки тому, ми з панством Любою і Славком Соловій, були у гостях в одної, до недавна відомої в Україні особистості, а яка живе в Сіднеї, і дивувалися з твердження що: ”ми, новоприбулі не знаходимо спільної мови з діяспорою. Ви нас, а ми вас, не розуміємо – тобто наших поглядів на дійсність в Україні. Сходимося на Бондай ( дільниця в Сіднеї). Там всі наші, українці, росіяни, євреї. Ми себе розуміємо й ніхто не звертає нам уваги, що говоримо російською мовою. Ходимо на концерти відомих колись в СССР артистів… ”
Так і в Бельгії, і Нідерландах чи Голяндії, і в Люксембурзі. Найкращим доказом цього є російсько-флямандськомовний журнал “RUS- РУС”, який виходить щомісячно в Голяндії накладом 30 тисяч примірників. Це офіційне видання російськомовних людей, які живуть в межах Бенелюксу. З журналом співпрацює українка, журналістка Олена Яхненко, яка недавно тут поселилася, а жила в Луцьку.
Може ви здивуєтеся чому я згадую про цей журнал? А згадую тому, що багатьох українців, новоприбулих його читає.
В журналі no. 6/9 з 2002 року на стр. 10,11,12,13 Олена Яхненко подала статтю про діяльність Об’єднання Українок Бельгії. Стаття-інтерв’ю з моєю мамою, з моєю тіткою Любою Лиско і Марійкою Карпою обширна, детальна і цікава. Здавалося би, що новоприбулі, а зокрема жінки, прочитавши статтю, зацікавляться Жіночою Організацією. На жаль так не сталося. Видно, що їм цікавіше в російському оточенні, бо “там всі наші”!
В цьому журналі є оголошення про концерт Софії Ротару, який 20.10.2002 року відбувся в Німеччині, в місті Вуперталі. ( Wuppertal) Перелистковуючи журнали, я побачила, що згадане Товариство оголошує багато концертів російських, українських й єврейських артистів бувшого СССР. Є рекляма різниц фірм, крамниць, ресторанів Москва, Калінка, адвокатів, перекладачів, які обслуговують клієнтів на трьох згаданих мовах.
НЕСПОДІВАНКА В “Вільній Думці” ч. 3-4 на стр. 14, Юрій Атаманюк з України згадує в статті під заголовком “Зачарований Гуцульщиною” про професора Михайла Ломацького.
Для нашої родини це була приємна несподіванка. Чому?
Як правильно згадує Ю. Атаманюк, проф. Ломацький жив у злиднях з Західній Німеччині, недалеко Мюнхена в старечому домі. Мої батьки плекали гарну традицію запрошувати до нас в гості визначних діячів, які бідували. І письменник М. Ломацький перебував в нас в Бельгії кілька разів по 5 і більше тижнів. Мої батьки переписували на машинці рукописи кілька згаданих у статті Його книжок. Рукопис професора було важко читати, тому ніхто не хотів безплатно переписувати ці твори. Батьки і зібрали дещо грошей на їх видання, за що проф. Ломацький був їм дуже вдячний. Більшість книжок я знайшла в нашій родинні бібліотеці.
Професор М. Ломацький був близьким з Степаном Бандерою. Саме так тато запізнався з професором.
В неділю 16.2. моя сестра Надя, в телефонічній розмові, коли я запиталася її чи вона знає де похований професор сказала: Ми, молодші жінки Організації Українок Німеччини, перед Зеленими Святами чистимо на цвинтарі занедбані могили визначних діячів, які не мають родини й я вже роками опікуюся могилою проф. Ломацького, саме тому, що він був родинним другом й я його пригадую”. Після тої заяви я “сіла” й сказала батькам про те. Вони були зворушені, бо це була і для їх несподіванка. Так що несподіванка була подвійною.
Ми, Галабурди, радіємо вісткою поверненням творів проф. М. Ломацького в Україну, чим професор би дуже радів, бо все життя своє Він мріяв про те, що таке станеться як Україна стане самостійною.
1.3 я їду до Мюнхена. Підемо на цвинтар і зфотографуємо могилу сл.п. вірного сина Гуцульщини проф. Михайла Ломацького й перешлемо знимки Юркові Атаманюкові і до ВД. Так, сьогодні світ малий….
ЕВРОПА БЕЗ ГРАНИЦЪ
Їздила я з своєю сестрою ДАРКОЮ 12.2.ц.р. почерез Голяндію до Німеччини до міста АХЕН на залізничну станцію купляти квиток поїздовий до Мюнхена....
Від нашої батьківської хати, недалеко є в'їзд на автобан - або як кажуть австралійці на “експрес дорогу”, і ми за 25 хвилин були вже у Німеччині при в’їзді до міста. А пів години там їхали в місті поки доїхали до станції.
Що цікаво, що границь між державами вже взагалі не має. Ми переїжджали 2 границі - бельгійсько-голяндсьу, і голяндсько-німецьку. - Ще, здавалося, так недавно це було, були пограничні будови - зупиняли пограничники авта і перевіряли папери авт та паспорти подорожуючих. Зараз – гуляй душа, зокрема нелеґалів - роздайся вулиця бо я, пан.....такий то такий нелегал, - сунеться!
Верталися ми почерез Голяндію містом МААСТРІХТ їхали в містечко, де працює Дарка, а де колись жило багато українців - лишилося там три родини...а як розбудувалося місто Маасмехелен і Ейзден.
На території, де колись стояла копальня вугілля лишилися самі її вежі як сувенір!- Побудували у стилі американського Діснейленд комплекс крамниць - бутіки, з одежою, черевиками, парфумами ДЖІЯНІ ВЕРСАЧІ, НІНА РІЧІ, і всяке інше "….ІЧІ".А ціни!!! 1000 евро Версачі спідниця...”Да святиться ім'я!” І то написи вказували на те, що це 60% знижка на ориґінальну ціну...
В слідуючому репортажі вже буду писати про Мюнхен . де буду до 20.3.ц.р.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Чому нову цивілізацію зможуть побудувати ТІЛЬКИ ті, хто прагне вічної молодості? Як керувати ШІ, не ставши його рабом? І чому тральфамадорський оптимізм важливіший за політичні програми?
Об'єднанню українок Бельгії - 55 років. Бельгія - сьогодні. част.4
Світ:
03022109w.jpg
В кожному суспільстві, в майже всіх державах світу, жінки відіграють не малу ролю. Так і українська жінка, де би вона не знаходилася, завжди була й є провідною зіркою свого суспільства. Ясно, що не всім дано талант бути провідницею свого суспільства, але багато українок, не лише тих, які згинули по тюрмах чи концтаборах, заслужили собі на назву “героїні”, зокрема коли мова про тих українок, які далеко за межами батьківщини зуміли збудувати і підсилити діяльність оточуючого навкруги себе суспільства, виховати дітей в українському дусі, затримати українські традиції.
Жінки в діяспорі давно, а від проголошення Самостійности України і в Україні, з’організувалася в рядах Союзу Українок, хоч часами назва жіночої організації в певній країні різниться.
Як довголітна членка Об’єднання Українок Бельгії (ОУБ ), хочу з приводу Ювілею, 55 ліття його існування, подати відомості про працю союзянок Бельгії. Свої дані черпаю в першу чергу від власного досвіду, з архівних матеріялів й звіту виданого в 1998 році ОУБ, в якій є багато не дописано, а який може служити підставою для написання детальної історії ОУБ, що радо допоможу зробити, як на це буде потреба.
Я не збираюся подавати прізвищ всіх пань, які були провідними членками ОУБ – це не можливо. З самого початку зазначую, що присвячую цей нарис пам’яті пані інженер Зинаїді Витязь, яка, хоч між нами була велика різниця віку, – постійно дуже прихильно відносилася до мене, зокрема, коли я почала ставити перші свої кроки на сцені, діставала мені від Євгенії Зарицької й інших співаків - ноти пісень. І взагалі підтримувала мене де і коли це треба було. Рекомендувала мої концерти Союзові Українок в Австралії листом до пані Ліді Гаєвської – її давньої знайомої і в інших країнах світу й цього я НІКОЛИ не забуду, як і досі зберігаю червоні коралі мені подаровані пані Зоєю в 1968 році.
Вже раніше подавала я, що в 1945 році в Бельгії створився був Український Допомоговий Комітет (УДК), членами якого були і жінки. Після Другої Світової війни в Бельгії опинилося багато українців. Ніхто не знає точного числа тих еміґрантів, одні твердять 15 тисяч, інші кажуть 20 тисяч. Як би там не було, тому, що в цій країні жінкам не так легко було знайти працю, вони були першими, які творили Громади, українські школи, садочки, ініціювали імпрези, виставки, самодіяльні гуртки.
Пані Зою Витязь було обрано до Головної Управи УДК, в рамках якого досі жінки працювали. Вона мені розповідала, що носилася з думкою створення Жіночої Організації. Зв’язалася з такими в інших країнах Европи, з СФУЖО, з СУ в Австралії й Великобританії.В цій цілі об’їхала всі українські скупчення в Бельгії.
Отримавши згоду жінок, пані Витязь в часі Першого Конгресу Українців Бельгії, який відбувся в днях 30 і 31 – го жовтня 1948 року, в часі нарад Жіночої Комісії, разом з 18 жінками створили Об’єднання Українок Бельгії. Обрано там було Краєву Управу – Централю в складі 5 пань: Зоя Витязь – голова, І. Петрів – заступниця голови, - А. Худа – скарбник, Наталя Пришляк – допомоговий референт і В. Михайлів – культ-освітня референтка.
В Бельгії постало 15 відділів Союзу Українок. Уявляєте собі, яка це сила й праця? Більшість жінок крім того й належала до СУМ-у й брала активну участь на всіх фронтах суспільно-культурно-церковного життя української спільноти. СФУЖО призначило п. Витязь головою на Европу. ОУБ увійшло до Міжнародної Спілки Матерів ( Mouvement Mondial des Meres). Пані Витязь не одноразово бере участь в конґресах організації в Парижі.
Мені важко описати детально про працю в 1950 роках, бо я тоді тільки прийшла на світ, однак, як секретарка Централі або Краєвої Управи ОУБ, як також відділу в Лімбурщині, в Ґенку, знаю багато зі звітів, протоколів. Велику увагу присвячувалося на зовнішні зв’язки з бельгійцями і міжнародними жіночими організаціями. Пані Витязь часто брала участь у жіночих конференціях в Бельгії, Франції, Голяндії, Німеччині. Праця жінок була й є важною у Громадському житті українців Бельгії. В перших роках, коли населення Бельгії не дуже прихильно ставилося до українців і чужинців взагалі, треба було їх інформувати хто ми.
Наша Централя була увесь час у контакті з СФУЖО й іншими жіночими організаціями в Европі. Ми все були заступлені на українських конференціях делеґацією. Централя видавала жіночу сторінку в ґазеті “Вісті” - “ Жіночий Шлях”. Кожний відділ має свій прапор і ОУБ, видала своїм членкам виказки зі знимкою.( це за мого секретарства )
ОУБ пережило великий занепад в роках 1952 – 1960 роках, коли велика частина українців виїхала з країни копалень вугілля в світи. З кілька тисячної еміграції в Бельгії залишилося біля 3 тисяч українців. Деякі відділи перестали існувати і тільки в 1960 роках відродилося Об’єдняння Українок в містах Льєж, Серен, Вам, Шарлервуа і в Ґенку в 1963 році. Організацію знов очолила п. Витязь й праця жінок купіла.
В 1966 році заходами трьох організацій на терені Бельгії куплено в горах Арденях десять гектарів землі з будинком. Це Виховно-відпочинковий центр ФРАНКОПОЛЕ. ОУБ, як співвласник центру багато часу присвятило в його розбудові. Франкополе було Европейським Центром українства. Там відбувалися з’їзди, здвиги, концерти, літні й зимові табори СУМ-у.
20-ий літний Ювілей ОУБ відбувся врочисто в Бруселі 27.10.1968 року при участі 500 осіб з делеґаціями Союзу Українок з Англії, Франції, Німеччини. В часі Ювілею відбулася конференція европейських українок, на якій була присутньою заступниця Голову СФУЖО пані Валентина Воропай.
Підчас концерту я виступила в складі хору “Боян” й сама та дуетом з подругою бельгійкою з консерваторії - Христін Белен з українськими піснями. Наш виступ був дуже прихильно сприйнятий присутніми, про що є згадки в кількох европейських українських газетах, які зберігаються в мене в архіві.
Жінки рішили усамостійнитися від УДК і в 19.6.1969 році офіційне бельгійське державне видання “Монітор” надрукувало статут Об’єднання Українок Бельгії. Під документом підписалися основоположниці Організації: Зинаїда Витязь, Софія Сидор, Іванка Коваль, Наталка Красюк та Параня Галабурда.
Між знаменними подіями організованими Центральною Управою ОУБ згадую: - Поїздка до Парижа з нагоди 900 ліття коронації Анни Ярославни в 1962 році. Поїздка до Парижа з приводу 40 ліття вбивства головного Отамана Симона Петлюри в 1966 році. Пригадую нашу велику дефіляду СУМ-у й виступ хору “БОЯН”. 1966 року – закуп Франкополя. В 1966 році й перший табір СУМ –у й величавий Здвиг Українців Бельгії там же, й мій перший виступ, як промовця. Читала я, тоді 16 –ти літня, на Здвизі Українців святочний наказ й звернення до учасників Здвигу. Участь в урочистостях 30 ліття з дня смерти полковника Коновальця в Ротердамі. В вересні 1975 року відбулася велика вистава українського мистецтва в Касіно в місті СПА, яка тривала 3 тижні. Комітет в складі пань Параня Галабурда, Ліда Демчук і Клавдія Васюта зробив велику пропаганду для України й українців. 5.11.1976 Зустріч Блаженнішого Патріярха Йосипа Сліпого в Голяндії. Святкування 120 річниці з дня народження Івана Франка і 10-ти ліття Франкополя. З цієї нагоди 28.8.1976 року відбулося відкриття барильєфу Івана Франка при в’їзді на Франкополе. Було присутніх 700 осіб. ДЕ ВИ? - запитую я сьогодні, будучи у відвідинах в Бельгії? 1,2,3, жовтня 1983 року Конференція СФУЖО на Франкополі з участю голови пі Марії Квітковської. 19 і 20 травня 1984 в Парижі – зустріч СФУЖО. Моя сестра Надя, як секретарка З’їзду подала обширний звіт й склала квіти на могили С. Петлюри. 8.12.1984 ОУБ відзначило 100 ліття Жіночого Руху в місті Шарлервуа. - 1988 року Святкування 1000 ліття Хрещення України в Бельгії, участь у відзначеннях в Римі, участь в переповоханні тлінних останків Патріярха Сліпого в Львові. Участь у багатьох конференціях членок централі ОУБ в европейських країнах – а останньо в 2000 році в Празі й багато, багато інших більших і менших подій, забагато, щоби всіх перечислити. І найголовніше - постійна допомога сиротинцям України, школам, лікарням, бібліотекам.
Господи! Скільки тисяч годин праці вкладено за всі ці роки кропіткими жіночими руками?!
Пан Володимир Сидор у збірнику про діяльність ОУБ на стр. 16 пише такі слова, цитую:
“ Невтомна голова З. Витязь була душею ОУБ. У нелегкій і кропіткій праці організувати український жіночий Рух у Бельгії її супроводжали такі пані: Бачинська Єфрозина, Бойко Катерина, Васюта Клавдія, Галабурда Параня, Демчук Ліда, Івасюк Текля, Коваль Іванка, Красюк Наталка, Раб Катерина, Сидор Софія, Фединяк Катерина, Фірман Іванка, Чепак Ярослава, Чинило Анна….. Завдяки їм пощастило втримати ОУБ…”
Головами ОУБ були: З. Витязь, Софія Сидор, Осипа Хохоляк. Сьогодні ОУБ очолює Галина Шаповал-Билина, з молодшої генерації.
Склад сьогоднішньої Управи ОУБ: Галина Шаповал-Билина – голова, заступниці голови: Карпа Марійка, Одарка Галабурда, Хома Терезка – новоприбула з України - секретарка, Михайлюк Оля - скрабник, Уляна Демчук – новоприбула з України – культ-освітня, КК: Зубрицька Надя – новоприбула з України, Карпа Галя й Феник Анна – член Управи Параня Галабурда. Крім моєї мами і пані Феник, всі молоді жінки.
Багатьох, активних пань ОУБ віддійшло у засвіти. Багатьох я не застала живими, й жаль стискає моє серце. Але думаю, що ми всі зберігаємо якнайкращі спогади про тих жінок, і їх постатті живими постають в цей Ювілейний Рік в нашій уяві. Їх усмішки, їх повні турбот про долю України погляди.
Хай ці рядки про багатогранну діляьність українок з ОУБ будуть подякою і признанням тим паням, які старалися затримати українські традиції й хотіли виховати молоде покоління на свідомих українців. А таких є ще дещо в цій країні…
Так, не всім родинам вдалося зберегти своїх дітей при тому суспільстві, яке організували наші батьки й мами, але в Управі ОУБ, все були молоді жінки і вони будуть продовжувати ту працю як довго зможуть, а яку 55 років тому розпочали жінки, які завжди і все будуть остоєю суспільства.
ВСІ НАШІ
Про те, що новоприбулі з України не дуже охоче пристають до існуючих Громад чи організацій діяспори, писалося не раз. Як пояснити таке явище?
Два роки тому, ми з панством Любою і Славком Соловій, були у гостях в одної, до недавна відомої в Україні особистості, а яка живе в Сіднеї, і дивувалися з твердження що: ”ми, новоприбулі не знаходимо спільної мови з діяспорою. Ви нас, а ми вас, не розуміємо – тобто наших поглядів на дійсність в Україні. Сходимося на Бондай ( дільниця в Сіднеї). Там всі наші, українці, росіяни, євреї. Ми себе розуміємо й ніхто не звертає нам уваги, що говоримо російською мовою. Ходимо на концерти відомих колись в СССР артистів… ”
Так і в Бельгії, і Нідерландах чи Голяндії, і в Люксембурзі. Найкращим доказом цього є російсько-флямандськомовний журнал “RUS- РУС”, який виходить щомісячно в Голяндії накладом 30 тисяч примірників. Це офіційне видання російськомовних людей, які живуть в межах Бенелюксу. З журналом співпрацює українка, журналістка Олена Яхненко, яка недавно тут поселилася, а жила в Луцьку.
Може ви здивуєтеся чому я згадую про цей журнал? А згадую тому, що багатьох українців, новоприбулих його читає.
В журналі no. 6/9 з 2002 року на стр. 10,11,12,13 Олена Яхненко подала статтю про діяльність Об’єднання Українок Бельгії. Стаття-інтерв’ю з моєю мамою, з моєю тіткою Любою Лиско і Марійкою Карпою обширна, детальна і цікава. Здавалося би, що новоприбулі, а зокрема жінки, прочитавши статтю, зацікавляться Жіночою Організацією. На жаль так не сталося. Видно, що їм цікавіше в російському оточенні, бо “там всі наші”!
В цьому журналі є оголошення про концерт Софії Ротару, який 20.10.2002 року відбувся в Німеччині, в місті Вуперталі. ( Wuppertal) Перелистковуючи журнали, я побачила, що згадане Товариство оголошує багато концертів російських, українських й єврейських артистів бувшого СССР. Є рекляма різниц фірм, крамниць, ресторанів Москва, Калінка, адвокатів, перекладачів, які обслуговують клієнтів на трьох згаданих мовах.
НЕСПОДІВАНКА
В “Вільній Думці” ч. 3-4 на стр. 14, Юрій Атаманюк з України згадує в статті під заголовком “Зачарований Гуцульщиною” про професора Михайла Ломацького.
Для нашої родини це була приємна несподіванка. Чому?
Як правильно згадує Ю. Атаманюк, проф. Ломацький жив у злиднях з Західній Німеччині, недалеко Мюнхена в старечому домі. Мої батьки плекали гарну традицію запрошувати до нас в гості визначних діячів, які бідували. І письменник М. Ломацький перебував в нас в Бельгії кілька разів по 5 і більше тижнів. Мої батьки переписували на машинці рукописи кілька згаданих у статті Його книжок. Рукопис професора було важко читати, тому ніхто не хотів безплатно переписувати ці твори. Батьки і зібрали дещо грошей на їх видання, за що проф. Ломацький був їм дуже вдячний. Більшість книжок я знайшла в нашій родинні бібліотеці.
Професор М. Ломацький був близьким з Степаном Бандерою. Саме так тато запізнався з професором.
В неділю 16.2. моя сестра Надя, в телефонічній розмові, коли я запиталася її чи вона знає де похований професор сказала: Ми, молодші жінки Організації Українок Німеччини, перед Зеленими Святами чистимо на цвинтарі занедбані могили визначних діячів, які не мають родини й я вже роками опікуюся могилою проф. Ломацького, саме тому, що він був родинним другом й я його пригадую”. Після тої заяви я “сіла” й сказала батькам про те. Вони були зворушені, бо це була і для їх несподіванка. Так що несподіванка була подвійною.
Ми, Галабурди, радіємо вісткою поверненням творів проф. М. Ломацького в Україну, чим професор би дуже радів, бо все життя своє Він мріяв про те, що таке станеться як Україна стане самостійною.
1.3 я їду до Мюнхена. Підемо на цвинтар і зфотографуємо могилу сл.п. вірного сина Гуцульщини проф. Михайла Ломацького й перешлемо знимки Юркові Атаманюкові і до ВД. Так, сьогодні світ малий….
ЕВРОПА БЕЗ ГРАНИЦЪ
Їздила я з своєю сестрою ДАРКОЮ 12.2.ц.р. почерез Голяндію до Німеччини до міста АХЕН на залізничну станцію купляти квиток поїздовий до Мюнхена....
Від нашої батьківської хати, недалеко є в'їзд на автобан - або як кажуть австралійці на “експрес дорогу”, і ми за 25 хвилин були вже у Німеччині при в’їзді до міста. А пів години там їхали в місті поки доїхали до станції.
Що цікаво, що границь між державами вже взагалі не має. Ми переїжджали 2 границі - бельгійсько-голяндсьу, і голяндсько-німецьку. - Ще, здавалося, так недавно це було, були пограничні будови - зупиняли пограничники авта і перевіряли папери авт та паспорти подорожуючих. Зараз – гуляй душа, зокрема нелеґалів - роздайся вулиця бо я, пан.....такий то такий нелегал, - сунеться!
Верталися ми почерез Голяндію містом МААСТРІХТ їхали в містечко, де працює Дарка, а де колись жило багато українців - лишилося там три родини...а як розбудувалося місто Маасмехелен і Ейзден.
На території, де колись стояла копальня вугілля лишилися самі її вежі як сувенір!- Побудували у стилі американського Діснейленд комплекс крамниць - бутіки, з одежою, черевиками, парфумами ДЖІЯНІ ВЕРСАЧІ, НІНА РІЧІ, і всяке інше "….ІЧІ".А ціни!!! 1000 евро Версачі спідниця...”Да святиться ім'я!” І то написи вказували на те, що це 60% знижка на ориґінальну ціну...
В слідуючому репортажі вже буду писати про Мюнхен . де буду до 20.3.ц.р.
Зверніть увагу
Ельфи або смерть: Хто будуватиме новий світ після апокаліпсису? (подкаст)