Будучи на передньому краї, маємо багато переваг порівняно з Європою, яка Росії боїться. А ми не боїмося. Саме тому, що це великою мірою нашими предками і створена імперія, і ними до певної міри колонізовані території. Ми знаємо, чим вона дихає і чого вона варта без нас. Енергії і внутрішнього спротиву у нас достатньо, щоб Європа могла сьогодні в нас повчитися і дивитися на нас як на реальну силу.
День сьогоднішній є результатом згорнутих попередніх десятиліть і століть. На жаль, у нас переємство з УРСРом лишилося і збереглося. І тільки тепер починає відмирати, чи, вірніше, ставати некомільфо. Після розпаду СРСРу в Україні так і не відбулася зміни еліт – а це перший показник революції.
Про це в інтерв'ю Миколі Княжицькому на Еспресо.tv. розповіла відома українська письменниця Оксана Забужко.
Вона вважає, що після Революції Гідності ми незалежність ще не здобули. У нас іде війна за незалежність. І не тільки на сході, не тільки пряма фізична, за території. А незалежність – це не акт. Незалежність – це процес.
Кожен з трьох Майданів розхитував, ішов на крок далі в нашому виході з пострадянського дискурсу і впливу Росії. Матеріали ЧК–ГПУ–НКВД–КГБ за 1918–1991 рік досі лишаються спеціальним указом Російської Федерації (прийнятим, до речі, другого дня після анексії Криму) засекреченими. Тобто там зі спадкоємністю все нормально. Там це все та сама держава. Я її скромно називаю Чекістан.
Тобто все це поле цього Чекістану, який розраховував, що він 1991 року зробив тактичний відступ. У російського дисидента Леоніда Бородіна є прекрасний пасаж. На початку 90-х він розмовляв з КГБістом, який його допитував і запроторював свого часу до тюрми. Бородін його питає: ну чого ви досягли отими мордуваннями нас і своїми мордовіями та таборами – от і ваш Радянський Союз вже розпустили. На що той йому сказав: нічьо-нічьо, Леонід Івановіч, как распустілі – так і собєрьом.
Тобто на початку 90-х вони вже на це розраховували і мали план подальшого «собіранія зємєль». Ніби тактично відступили – а далі будуть «скрєпи». Вони досить хитро мімікрували ці 25 років.
Усі ці 25 років – це дозрівання українського суспільства до стану громадянського суспільства. І це все є незалежність як процес – її стає більше, і суспільство станом на сьогодні вже готове за неї воювати. Цього не було в 1991 році, так? Росія – це наш 300-літній проект. Який вичерпав свої ресурси.
Він вичерпав свої продуктивні ресурси, заряд на майбутнє. Але він продовжує грати далі на все тому самому засекреченому (я ж недарма про це згадала) інституті, який зараз там де-факто і править Російською Федерацією. Тобто ми маємо діло з, можливо, єдиною в історії імперією спецслужб. Імперією, яка управляється спецслужбами і веде війну методами спецслужб – диверсії, спецоперації тощо. Гібридна – негібридна, але в принципі це та сама спецслужбівська війна. Яку вони, до речі, репетирували в 40-50 роки на Західно-українському підпіллі. Там також була війна спецслужб.
До 1991-го в СРСР правила така собі «тройка»: головною в ній була КПРС, а пристяжними –«органи» і армія.
У 1991-му вони позбулися керівництва компартії, а за минулі 25 років замінили її «православієм» – тим самим московським патріархатом, який прошиває мізки значно ефективніше, аніж це робили політруки і парторги.
З цим треба буде працювати. Тому що ось воно у нас і це реально відділ ворожої пропаганди на наших територіях, причому на найінтимніших рівнях. Людина коли приходить до церкви? Коли у неї екзистенційна криза і коли їй вже справді потрібен пошук якоїсь трансцендентної інстанції, яка б її укріпила на цьому світі, дала б їй духовну підтримку і поживу. І тут з’являється, ізвінітє, чєкіст у рясі.
Я думаю, що за результатами останнього Майдану і, особливо, «руской вєсни» 2014 року, прокуратура повинна була б мати вже цілу купу початих справ. Бо настільки вже ця московська церква засвітилася по всій цій планованій проективній «Новоросії».
Я ж їжджу країною і зустрічаюся з читачами. І саме в тих областях, які нібито були призначені на відкол під Росію, – від Харкова до Одеси, – і де люди боролися, мені нарозповідали стільки історій… Це, звісно, не докази, які ти можеш пред’явити, але про якісь речі всерйоз, скажімо, я як професіонал, як письменник можу говорити на рівні тексту.
От текст письменник може діагностувати так, як усі розвідки світу не продіагностують, хоч у розвідках цьому вчать спеціально, а ми все життя вчимося, ще й на те вроджені що називається.
То крізь текст я можу побачити – де там 60 на 40 чи 90 на 10, де вкинуті маячки чужої мови тощо. По тому, як воно написано, я текст продіагностувати можу, і можу сказати – де текст щирий, а де нещирий, де виготовлений як методичка з завданням кинути ті чи інші пропагандивні гачечки, які мають людині застряти в свідомості, які вона проковтне і не помітить.
Але на цьому мої компетенції закінчуються. А історії про те, як засвітилися, чи зашкварилися, як сьогодні вже говорять тим міліцейським сленгом. Ну що робити? Росія – велика зона, країна ГУЛАГія. І ця зонна термінологія, зонний сленг, який проникає в мову, від нього нікуди не дітися.
І там дуже багато сюжетів, де вже видно, що цих батюшок вже пора в'язати, що це реально жодні не батюшки, а просто диверсанти, замасковані під нібито служителів.
Що таке маніпуляція? Це обернення людей на колаборантів без їхнього відома. Вербовка втьомную. Кажучи тим гебістським лексиконом. І люди, які самі того не розуміючи працюють на ворога, повторюючи і тиражуючи якісь речі – от просто нерефлексивно. Ну це найпростіший приклад. А скільки одурених, які просто втягнені в якісь речі.
Гібридна війна у Польщі
З Польщею теж працювали політтехнологи, і розкол польського суспільства здійснювався після 2010 року по лінії ставлення до Смоленської катастрофи. Розкол здійснювався за тими самими технологіями, за якими у нас в Україні намагалися розколоти на Схід і Захід.
Польща, польська культура мені не чужа, я – полонофілка і ніколи цього не приховувала. Я там достатньо добре знаний автор, там перекладено і видано півдесятка моїх книжок. Я там часто буваю, зустрічаюся з читачами. Тобто, я присутня в тому колі, знаю, чим воно живе і дихає. Я знаю мову, вільно розмовляю з польськими читачами, так само, як розмовляла б у Харкові, чи Одесі, чи Дніпрі. Скажімо так.
Ми, українці, виявилися міцнішим горішком, аніж поляки. Їх виявилося психологічно завербувати легше, ніж нас. Натисли на кнопки отих старих ран.
Я чула від польських поліціянтів: провокації, побиття, скандали під час листопадового «Маршу єдності» польського – так «то рускіє», казали вони. І коли напад на польську амбасаду був, то це інсценізація була. І це мені казав польський поліціянт, з яким я їхала в поїзді з Варшави до Лодзі і чудово спілкувалася всю дорогу.
Це дуже важливо – мати оте відчуття пульсу і спілкуватися не тільки з тими елітами, котрі виявилися в цій ситуації дуже короткозорими. Між іншим, вже у 2013 році, коли розкачали оцю волинську істерію, польські еліти були просто паралізовані. Двоє людей тільки взяло голос з польських політиків, яких слухали, – Адам Міхнік і Сіраковський, молодий лівак.
Ми зараз на передньому краї. Оцієї самої глобальної війни, я б сказала, за здоровий глузд і проти індукованого технологічно нав’язаного і нав’язуваного людству божевілля. Це є технологія масового божевілля, яка реалізовується якраз оцією самою гібридною війною. Кінцева мета – не Крим, не Донбас, навіть не Україна, навіть не Європа. Кінцева мета – отримати ідеально маніпульоване суспільство. Це ніби нео-оруелівщина, амбіція реалізувати те, що не вдалося тоталітарним режимам ХХ століття.
Елемент здорового буржуазного консерватизму – це те, що нас у цьому столітті врятує. І будучи на передньому краї, оскільки так вийшло, що ми першими зустріли цю атаку, і ми витримали, і маємо ще багато переваг порівняно з Європою, яка Росії боїться. А ми не боїмося. Саме тому, що це великою мірою нашими предками і створена імперія, і ними до певної міри колонізовані території. Ми знаємо, чим вона дихає і чого вона варта без нас. І без нашої участі російська армія не виграла жодної війни, яка не була б в інтересах українців, і де б українці не становили отой кістяк російської армії. Тому це все дуже непросто, і у нас є зараз, скажемо так, більше внутрішньої енергії і внутрішнього спротиву. Його нам розхитують, звичайно, цими всіма інформаційними маніпуляціями, але енергії і внутрішнього спротиву у нас достатньо, щоб Європа могла сьогодні в нас повчитися і дивитися на нас, як на реальну силу. І там є люди, котрі цього свідомі, повірте.
Насправді, ми живемо в страшенно цікаву добу. Звичайно, тут можна згадати китайське прокляття: щоб ти жив у цікаві часи. Але це історія, і нам її творити.
З інтерв'ю вибрано найважливіше, на мою думку, що розказала Оксана Забужко.
Наші інтереси:
Усвідомлювати, що таке маніпуляції і гібридна війна.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Ми, українці, виявилися міцнішим горішком, аніж поляки, – Оксана Забужко
Світ:
Спецтема:
Будучи на передньому краї, маємо багато переваг порівняно з Європою, яка Росії боїться. А ми не боїмося. Саме тому, що це великою мірою нашими предками і створена імперія, і ними до певної міри колонізовані території. Ми знаємо, чим вона дихає і чого вона варта без нас. Енергії і внутрішнього спротиву у нас достатньо, щоб Європа могла сьогодні в нас повчитися і дивитися на нас як на реальну силу.
zabuzhko.jpg
День сьогоднішній є результатом згорнутих попередніх десятиліть і століть. На жаль, у нас переємство з УРСРом лишилося і збереглося. І тільки тепер починає відмирати, чи, вірніше, ставати некомільфо. Після розпаду СРСРу в Україні так і не відбулася зміни еліт – а це перший показник революції.
Про це в інтерв'ю Миколі Княжицькому на Еспресо.tv. розповіла відома українська письменниця Оксана Забужко.
Вона вважає, що після Революції Гідності ми незалежність ще не здобули. У нас іде війна за незалежність. І не тільки на сході, не тільки пряма фізична, за території. А незалежність – це не акт. Незалежність – це процес.
Кожен з трьох Майданів розхитував, ішов на крок далі в нашому виході з пострадянського дискурсу і впливу Росії. Матеріали ЧК–ГПУ–НКВД–КГБ за 1918–1991 рік досі лишаються спеціальним указом Російської Федерації (прийнятим, до речі, другого дня після анексії Криму) засекреченими. Тобто там зі спадкоємністю все нормально. Там це все та сама держава. Я її скромно називаю Чекістан.
Тобто все це поле цього Чекістану, який розраховував, що він 1991 року зробив тактичний відступ. У російського дисидента Леоніда Бородіна є прекрасний пасаж. На початку 90-х він розмовляв з КГБістом, який його допитував і запроторював свого часу до тюрми. Бородін його питає: ну чого ви досягли отими мордуваннями нас і своїми мордовіями та таборами – от і ваш Радянський Союз вже розпустили. На що той йому сказав: нічьо-нічьо, Леонід Івановіч, как распустілі – так і собєрьом.
Тобто на початку 90-х вони вже на це розраховували і мали план подальшого «собіранія зємєль». Ніби тактично відступили – а далі будуть «скрєпи». Вони досить хитро мімікрували ці 25 років.
Усі ці 25 років – це дозрівання українського суспільства до стану громадянського суспільства. І це все є незалежність як процес – її стає більше, і суспільство станом на сьогодні вже готове за неї воювати. Цього не було в 1991 році, так? Росія – це наш 300-літній проект. Який вичерпав свої ресурси.
Він вичерпав свої продуктивні ресурси, заряд на майбутнє. Але він продовжує грати далі на все тому самому засекреченому (я ж недарма про це згадала) інституті, який зараз там де-факто і править Російською Федерацією. Тобто ми маємо діло з, можливо, єдиною в історії імперією спецслужб. Імперією, яка управляється спецслужбами і веде війну методами спецслужб – диверсії, спецоперації тощо. Гібридна – негібридна, але в принципі це та сама спецслужбівська війна. Яку вони, до речі, репетирували в 40-50 роки на Західно-українському підпіллі. Там також була війна спецслужб.
До 1991-го в СРСР правила така собі «тройка»: головною в ній була КПРС, а пристяжними –«органи» і армія.
У 1991-му вони позбулися керівництва компартії, а за минулі 25 років замінили її «православієм» – тим самим московським патріархатом, який прошиває мізки значно ефективніше, аніж це робили політруки і парторги.
З цим треба буде працювати. Тому що ось воно у нас і це реально відділ ворожої пропаганди на наших територіях, причому на найінтимніших рівнях. Людина коли приходить до церкви? Коли у неї екзистенційна криза і коли їй вже справді потрібен пошук якоїсь трансцендентної інстанції, яка б її укріпила на цьому світі, дала б їй духовну підтримку і поживу. І тут з’являється, ізвінітє, чєкіст у рясі.
Я думаю, що за результатами останнього Майдану і, особливо, «руской вєсни» 2014 року, прокуратура повинна була б мати вже цілу купу початих справ. Бо настільки вже ця московська церква засвітилася по всій цій планованій проективній «Новоросії».
Я ж їжджу країною і зустрічаюся з читачами. І саме в тих областях, які нібито були призначені на відкол під Росію, – від Харкова до Одеси, – і де люди боролися, мені нарозповідали стільки історій… Це, звісно, не докази, які ти можеш пред’явити, але про якісь речі всерйоз, скажімо, я як професіонал, як письменник можу говорити на рівні тексту.
От текст письменник може діагностувати так, як усі розвідки світу не продіагностують, хоч у розвідках цьому вчать спеціально, а ми все життя вчимося, ще й на те вроджені що називається.
То крізь текст я можу побачити – де там 60 на 40 чи 90 на 10, де вкинуті маячки чужої мови тощо. По тому, як воно написано, я текст продіагностувати можу, і можу сказати – де текст щирий, а де нещирий, де виготовлений як методичка з завданням кинути ті чи інші пропагандивні гачечки, які мають людині застряти в свідомості, які вона проковтне і не помітить.
Але на цьому мої компетенції закінчуються. А історії про те, як засвітилися, чи зашкварилися, як сьогодні вже говорять тим міліцейським сленгом. Ну що робити? Росія – велика зона, країна ГУЛАГія. І ця зонна термінологія, зонний сленг, який проникає в мову, від нього нікуди не дітися.
І там дуже багато сюжетів, де вже видно, що цих батюшок вже пора в'язати, що це реально жодні не батюшки, а просто диверсанти, замасковані під нібито служителів.
Що таке маніпуляція? Це обернення людей на колаборантів без їхнього відома. Вербовка втьомную. Кажучи тим гебістським лексиконом. І люди, які самі того не розуміючи працюють на ворога, повторюючи і тиражуючи якісь речі – от просто нерефлексивно. Ну це найпростіший приклад. А скільки одурених, які просто втягнені в якісь речі.
Гібридна війна у Польщі
З Польщею теж працювали політтехнологи, і розкол польського суспільства здійснювався після 2010 року по лінії ставлення до Смоленської катастрофи. Розкол здійснювався за тими самими технологіями, за якими у нас в Україні намагалися розколоти на Схід і Захід.
Польща, польська культура мені не чужа, я – полонофілка і ніколи цього не приховувала. Я там достатньо добре знаний автор, там перекладено і видано півдесятка моїх книжок. Я там часто буваю, зустрічаюся з читачами. Тобто, я присутня в тому колі, знаю, чим воно живе і дихає. Я знаю мову, вільно розмовляю з польськими читачами, так само, як розмовляла б у Харкові, чи Одесі, чи Дніпрі. Скажімо так.
Ми, українці, виявилися міцнішим горішком, аніж поляки. Їх виявилося психологічно завербувати легше, ніж нас. Натисли на кнопки отих старих ран.
Я чула від польських поліціянтів: провокації, побиття, скандали під час листопадового «Маршу єдності» польського – так «то рускіє», казали вони. І коли напад на польську амбасаду був, то це інсценізація була. І це мені казав польський поліціянт, з яким я їхала в поїзді з Варшави до Лодзі і чудово спілкувалася всю дорогу.
Це дуже важливо – мати оте відчуття пульсу і спілкуватися не тільки з тими елітами, котрі виявилися в цій ситуації дуже короткозорими. Між іншим, вже у 2013 році, коли розкачали оцю волинську істерію, польські еліти були просто паралізовані. Двоє людей тільки взяло голос з польських політиків, яких слухали, – Адам Міхнік і Сіраковський, молодий лівак.
Ми зараз на передньому краї. Оцієї самої глобальної війни, я б сказала, за здоровий глузд і проти індукованого технологічно нав’язаного і нав’язуваного людству божевілля. Це є технологія масового божевілля, яка реалізовується якраз оцією самою гібридною війною. Кінцева мета – не Крим, не Донбас, навіть не Україна, навіть не Європа. Кінцева мета – отримати ідеально маніпульоване суспільство. Це ніби нео-оруелівщина, амбіція реалізувати те, що не вдалося тоталітарним режимам ХХ століття.
Елемент здорового буржуазного консерватизму – це те, що нас у цьому столітті врятує. І будучи на передньому краї, оскільки так вийшло, що ми першими зустріли цю атаку, і ми витримали, і маємо ще багато переваг порівняно з Європою, яка Росії боїться. А ми не боїмося. Саме тому, що це великою мірою нашими предками і створена імперія, і ними до певної міри колонізовані території. Ми знаємо, чим вона дихає і чого вона варта без нас. І без нашої участі російська армія не виграла жодної війни, яка не була б в інтересах українців, і де б українці не становили отой кістяк російської армії. Тому це все дуже непросто, і у нас є зараз, скажемо так, більше внутрішньої енергії і внутрішнього спротиву. Його нам розхитують, звичайно, цими всіма інформаційними маніпуляціями, але енергії і внутрішнього спротиву у нас достатньо, щоб Європа могла сьогодні в нас повчитися і дивитися на нас, як на реальну силу. І там є люди, котрі цього свідомі, повірте.
Насправді, ми живемо в страшенно цікаву добу. Звичайно, тут можна згадати китайське прокляття: щоб ти жив у цікаві часи. Але це історія, і нам її творити.
З інтерв'ю вибрано найважливіше, на мою думку, що розказала Оксана Забужко.
Усвідомлювати, що таке маніпуляції і гібридна війна.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта