Народний Оглядач

Хто має входити до Міжмор’я? Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Україна, Румунія, Грузія та Азербайджан. Вступ Білорусі та Болгарії не на часі. Тепер по полицях.

Фінляндія

В геополітичному та фінансовому значенні членство у Міжмор’ї Фінляндії вкрай важливе.

По-перше, Фінляндія не є членом НАТО, а значить потребує додаткових засобів та вживання певних заходів для забезпечення власної безпеки.

По-друге, історичний та військовий досвід у взаємовідносинах з Росією робить Фінляндію таким собі досвідченим медіатором усього Союзу.

У фінансово-економічному аспекті Фінляндія є найрозвиненішою та найзаможнішою країною з усіх потенційних країн-членів Міжмор’я, то ж і тут ця країна слугуватиме прикладом для наслідування.

Що ж до військово-стратегічних завдань Фінляндії, то це, 1) збільшення власного впливу в регіоні шляхом залучення інвестицій з країн Скандинавського півострова, 2) разом з Естонією встановлення наджорсткого контролю, як військового так і митного, над Фінською затокою.

Звичайно, Фінляндія може задатися питанням: «А навіщо мені це?», враховуючи високий рівень життя громадян, позаблоковість, і мирне життя протягом останніх 70-ти років. Країнам-членам варто нагадати Фінляндії Російсько-Фінську війну, створення маріонеткової ФДР, і, як наслідок, втрату Карелії. А також задуматись, навіщо Росія вторглася у Фінляндію. Одне з головних стратегічних завдань було якраз встановлення повного контролю над Фінською затокою. Росія навряд полишила ці плани, то ж Фінляндія має грати на випередження. Не на користь Фінляндії грає чисельність її власних збройних сил: на сьогоднішній день загальна кількість ЗС Фінляндії становить близько 7500 осіб, а протяжність сухопутного кордону 1300 км., що є другим показником протяжності з усіх потенційних країн-членів Міжмор’я (Україна має 1974).

Естонія

Відносини з Росією з 1940 року, я думаю, роз'яснювати особливої потреби нема. Зазначу лише, що на тлі війни на Донбасі, Естонія змушена переглянути свою безпекову політику не лише в рамках НАТО, адже не дивлячись на ст. 5 статуту цього військово-політичного блоку, що зобов'язує до формули: «Один за всіх і всі за одного», гарантії, що всі члени НАТО воюватимуть за територіальну цілісність Естонії, нема. А в Естонії є регіон (мааконд) Іда-Вірумаа, що переважно заселений російськомовним населенням та місто Нарва. Так, саме російськомовним, а не росіянами, та, як ми бачимо по подіях в Україні, виявляється достатньо просто говорити російською, аби в твою хату прийшли біль, смерть і голод під виглядом захисників.

Тож, на мій погляд, Естонія також доєднається до Міжмор’я, якщо питання його створення всерйоз постане на міждержавному дипломатичному рівні.

В економічному плані Естонія займає перше місце серед пострадянських країн за рівнем зростання ВВП на душу населення, що також може стати певним чинником впливу і стримування сепаратистських процесів. У політичному плані, Естонія довела, що є надійним і дружнім партнером України та підтримує її європейський шлях.

Латвія

Фактично, в цієї Балтійської країни проблеми аналогічні Естонським, як і досвід «дружніх» стосунків з Росією, щоправда, російський вплив тут відчувається сильніше ніж в Естонії. Багато років тут проводилися фестивалі КВН та всілякі «юрмали». Росія намагалася втягнути Латвію в свій культурний простір, послідовно нівелюючи Латвійський. Плюс серйозний спад народжуваності серед саме латвійського населення, поставив країну на межу гуманітарної кризи.

Звісно, політика ненадання громадянства певним особам, що проживають на території Латвії, дає певний захист, як і політика зміни прізвищ в 90-х, і членство країни в НАТО, проте, як і у випадку з Естонією, воно не надає відчуття цілковитої безпеки.

Тим більше, у випадку, якщо Росія піде у ва-банк і розв'яже широкомасштабну війну, то перший удар вона нанесе саме по Латвії – під будь-яким соусом. Це буде зроблено з метою розриву фіно-балтійської лінії, (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва) та підсилення присутності у Балтійському морі. То ж Латвія має серйозно задуматись.

Литва

На сьогоднішній день – це найбільший адвокат та друг України не тільки серед пострадянських країн, а й серед країн-членів ЄС. Послідовна політика Литви у протидії Російській агресії по відношенню до України, а свого часу і Грузії, а також дещо агресивна, але від того не менш правильна позиція всередині НАТО, де Литва виглядає наразі не інакше як Жанна д' Арк, дає надію на те, що Литва не забариться з відповіддю на пропозицію стати країною-членом Міжмор’я.

У внутрішній політиці Литви також все гаразд. Країна на шляху сталого економічного розвитку і нарощення військового потенціалу, що дозволяє їй надавати Україні не тільки фінансову, а й збройну допомогу. Має досить високий кредит довіри в ЄС, то ж це також може стати козирем, як для Литви так і для Міжмор’я загалом.

У стратегічному значенні Литва також вкрай важлива, адже спільно з Польщею зможуть блокувати агресивні плани Росії в Калінінградській області, а додаючи сюди Латвію контролювати більшу частину акваторії Балтійського моря. Найголовніше те, що Литва заявила, що здатна забезпечити енергетичну незалежність всього Балтійського регіону, адже в Литві давно назріла необхідність диверсифікації енергоносіїв, що спонукало владу країни до початку будівництва терміналу скрапленого газу, а це, безумовно, значно збільшить її впливовість як в регіоні, так і в БЧУ.

Польща

Польща також є одним з найвідданіших союзників України і адвокатом на міжнародній арені, не дивлячись на складне спільне минуле наших країн. Польща, як і Фінляндія, свого часу входила до складу Російської Імперії, потім була зґвалтована двома найкривавішими режимами 20 ст., ба навіть протягом 5 років не існувала на геополітичній мапі світу. То ж, з початку війни на Донбасі, Польща однією з перших відкрито засудила російську агресію, а згодом почала укріплювати свої кордони в рамках членства в НАТО.

В економічному плані Польща здійснила диво після повалення соціалістичного режиму, показавши світові приклад національної єдності і спільного бачення вектору розвитку держави всередині владної верхівки. В Міжмор’ї Польща відіграватиме одну з провідних ролей, десь на рівні з Фінляндією, а в перспективі разом з Литвою матиме право на рівноправний поділ Калінінградської області Росії.

Військова галузь Польщі динамічно розвивається, то ж як військово-політичний союзник Польща виглядає вкрай привабливо. Польща вже відкрито заявляє, що готова ним стати на прикладі України. У військовому співробітництві з Україною, Польща продемонструвала консолідовану позицію. Нещодавно Польська влада відкрито заявила, що готова постачати в Україну летальну зброю та інші види озброєння.

В гуманітарній співпраці з Україною, Польща також веде послідовну, а головне прозору політику. Польща надсилає Україні гуманітарну допомогу, згідно з цивілізованими нормами волонтери завозять з Польщі всі необхідні засоби індивідуального захисту, а поранені на війні Українські бійці отримують безкоштовну медичну допомогу. Якщо звести всі вищеперераховані факти до спільного знаменника, можна дійти висновку, що Польща не тільки друг і адвокат, а й надважливий геополітичний партнер.

Румунія

Напевно найсуперечливіший потенційний член майбутнього Союзу. Та в геополітичному плані, як і в стратегічному, багато хто недооцінює роль Румунії. Стосунки з Росією в Румунії складні і заплутані. Каменем спотикання тут є маленька держава Молдова. Молдова – це Бессарабія. Бессарабія – це Румунія. Румунам ця істина відома з 1940-го року. Проте ця істина бережеться і підтримується не лише в Румунії, а й в самій Молдові. В Молдові, до речі, заявили, що після вступу країни до ЄС, Молдова почне інтеграцію в лоно Румунії.

От і випливає фактична причина Придністровського конфлікту. Росія не мала спільного кордону з Молдовою після розпаду СРСР, а мати вплив хотіла. От і результат. То ж Румунія має бути в Міжмор’ї, аби під час початку інтегральних процесів у Молдові першою стати на захист цієї країни за спільної підтримки країн-членів Союзу, адже НАТО, (членом якої є Румунія), навряд чи втрутиться у внутрішньорумунські процеси, бо потенційна ескалація збройного конфлікту відбуватиметься на території ПМР та Молдови, а не Румунії.

До речі, питання ПМР потім можна буде вирішити спільно з Україною, адже Придністров'я ніколи не входило до складу Румунії, більше того у 1992 році т. зв. керівництво ПМР зверталося до офіційної влади України з проханням забрати ПМР до себе, адже до 1939 року Придністров'я входило в склад України на правах автономної республіки. То ж це питання можна буде спокійно врегулювати в кабінетах. Стратегічно ж Румунія є важливим гравцем в акваторії Чорного моря, а цим разом з Україною та Грузією Міжмор’я створить серйозні перепони на шляху до панування Росії в цьому регіоні.

Україна

Те, що роль України в Міжмор’ї має бути провідною – не викликає сумнівів. Найбільша за територією, населенням, економічним, військовим та науковим потенціалом країна не може бути десь обабіч дороги. Плюс географічне розташування дозволяє об'єднати західний, південний та східний регіони Союзу.

Фактично, Міжмор’я вже почало функціонувати, принаймні на рівні військової співпраці саме в Україні. На заході створено Українсько-Польсько-Литовську об'єднану бригаду, а на сході Українсько-Грузинсько-Азербайджанську. На півдні ж, маючи порти в Миколаєві, Херсоні та Одесі, можна розвивати морське військове співробітництво з Румунією, чим створювати проблеми та незручності Росії і посилювати тиск на Крим за підтримки Грузії.

Енергетичний, соціальний, продовольчий тиск на Крим з континентальної України – це, звичайно, правильно, але без серйозного морського тиску, як-то, наприклад, регулярні військово-морські навчання біля його узбережжя, пришвидшити повернення Криму до складу України не вдасться.

Не слід забувати також про те, що Україна – єдина з усіх потенційних країн-членів Міжмор’я має вихід у два моря, Чорне та Азовське. Саме тому Маріуполь має надважливе стратегічне значення для Росії, яка прагне позбавити нас Азовського моря.

Серйозні плани Україна має й у енергетичному секторі, враховуючи перспективи видобутку сланцевого газу у Олеському і Юзівському родовищах. Цей крок суттєво наблизить Україну до газової незалежності від Росії. Вдало скориставшись з усіх своїх об'єктивних переваг Україна матиме усі передумови для лідерства в Союзі.

Як уже говорилося вище, Україна має найвищий потенціал розвитку в усіх сферах, що забезпечують нормальне існування держави та підвищення добробуту її громадян. Незабаром будуть втілені необхідні реформи, що відповідають загальносвітовим тенденціям, та нова військова доктрина, що суттєво зміцнить обороноздатність України, а науковий потенціал, хоча б на рівні стартапів, впевнено заявляє про себе на увесь світ.

Усе це відбувається паралельно з колосальним загартуванням загальнонаціонального духу і становленням національної свідомості. Українське суспільство готове до обрання чіткого вектору розвитку, а зі скасуванням позаблокового статусу воно нарешті отримало чіткі перспективи для цього. Євро-Атлантичний вектор, це, звичайно правильно, проте створення Міжмор’я виглядає, наразі, більш реальним та короткостроковим. Тому ініціатива створення Союзу лежить передовсім на Україні.

Грузія

Грузія є найбільш постраждалою від російських дій країна. Мешканці цієї південно-кавказької країни найбільше цінують мир та територіальну цілісність своєї країни. Звичайно, самотужки Грузія не в змозі повернути контроль над Абхазією і Південною Осетією, а супердержави не хочуть відкритого конфлікту з Росією (теж саме з Україною, до речі), тому Грузія активно шукатиме військово-політичну альтернативу в Міжмор’ї.

В соціально-економічному плані, як і в плані реформ, не лише Україні, а й деяким іншим потенційним членам Союзу, є чого навчитися. Податкова реформа, реформа МВС, перехід армії до стандартів НАТО, відкритість до інвестицій, прозорість ведення бізнесу, розвиток туризму – все це сучасна Грузія.

До речі, тісна політична співпраця Грузії й України вже розпочалася із запрошенням до уряду грузинських фахівців у галузях охорони здоров'я та внутрішніх справ. Грузія, так само як і Україна, обрала вектор розвитку, орієнтований на євро-атлантичну інтеграцію. Але ці перспективи так само далекі, як і українські. Стратегічно Грузія, разом з Азербайджаном, відрізають російського сателіта Вірменію, а самотужки забезпечує підтримку в Чорному морі іншим країнам-членам, а також надає свої стратегічно важливі порти – Поті і Батумі під час навчань або операцій.

Азербайджан

Найзагадковіший член майбутнього Союзу. Передбачити подальші політичні та стратегічні кроки Азербайджану вкрай важко. З одного боку, Азербайджан не визнав анексію Криму, бо має фактично такі ж проблеми у зв'язку з анексією Вірменією за підтримки Росії Карабаху, намагається стати альтернативним та передбачуваним нафтогазовим гравцем на противагу Росії, а з іншого боку політика Азербайджану нагадує багатовекторність, яку зараз активно демонструє влада Білорусі.

Треба розуміти, що в Азербайджані не все так однозначно як, наприклад, у Грузії. Там інша модель управління державою, інші цінності, інші пріоритети. Тому Азербайджану треба щось запропонувати. Тут можна повернутися до Карабаху. Взявши на себе спільну відповідальність у вирішенні цього питання, потенційні держави-члени можуть залучити до Союзу й Азербайджан.

Плюс, звісно, питання енергетичної співпраці. Отримавши такий колосальний ринок збуту, Азербайджан погодиться на повноправне членство, тим більше в світі останніх заяв російського політикуму, що Азербайджан ніколи не був державою, а це лише «об'єднані каспійські племена».

Є ще один цікавий факт. Азербайджан має певні територіальні претензії до Росії. В Дагестані. Не дивлячись на те, що в період з 2010 по 2013 рр. Росія передала Азербайджану 50% стоку Самура, два села і три великих пасовиська – претензії не закінчилися. До того ж, перспектива виходу в Каспійський басейн має бути привабливою для всіх майбутніх членів Міжмор’я. Тому на Азербайджанському напрямку дипломатія має працювати вкрай потужно.

Підсумок

1. Міжмор’я вкрай потрібне всім перерахованим країнам. Хоча б тому, що кожна з них понесла територіальні втрати через агресивну політику Росії в будь-якому її геополітичному вигляді і за будь-якої в ній системі державного управління, чи то пак устрою.

2. Те, що створення Союзу стане гідною альтернативою ЄвразЕСу, ТСу та СНД, не викликає сумніву. Найголовніше, що він стане альтернативою НАТО для тих країн, які або не входять до НАТО, або не відчувають цілковитої безпеки, навіть будучи членом Альянсу.

3. Оскільки Міжмор’я виглядатиме як пасок навколо Росії (подивіться на мапу), то країни, що знаходяться за ним, будуть зацікавлені інвестувати в «перший рубіж оборони», що позитивно позначиться на економіці всіх країн-членів.

4. Союз значно прискорить інтеграцію в євро-атлантичну спільноту тих країн, котрі висловили своє прагнення в ній опинитися, за рахунок встановлення тісних міждержавних зв'язків з країнами, що перебувають там вже давно.

5. Я поки що відкидаю членство Білорусі і Болгарії в Міжмор’ї з таких причин: Білорусь це пряма диктатура, а це суперечить основним, ба навіть засадничим принципам потенційних країн-членів, до того ж, Білорусь досі має статус «союзної» держави з Росією.

А Болгарія ще за радянських часів мала такий собі неофіційний статус «16 союзної республіки» і досі проросійські настрої там досить потужні. Плюс до цього Болгарія - це найкорумпованіша країна ЄС, що також не може бути «зеленим світлом» на вступ.

Безумовно, і в Україні, і в Румунії, і в Азербайджані проблеми з корупцією величезні, та все ж таки всі ці країни стали на шлях подолання цієї, без перебільшення, біди. Безумовно, існують механізми, запустивши які можна вплинути на внутрішньобілоруські процеси, але про них іншим разом.

Щодо Болгарії, то їй варто прислухатися до своїх партнерів по ЄС в подоланні корупції та криміналу, і самій зайняти більш рішучу та прогнозовану позицію щодо дій Росії і тоді участь цієї країни в Міжмор’ї стане більш імовірною.

Загалом, Міжморський Союз вкрай потрібний усім потенційним країнам-членам для вирішення своїх геополітичних, стратегічних, безпекових, економічних та соціальних завдань.

Я поділився своїми думками, щодо створення нового військово-політично-стратегічного союзу на геополітичній мапі світу. Вважаю, що він має право на існування на тих принципах, що я озвучив. Прошу і Вас висловитися з цього приводу. Дякую за увагу!

Назар Приходько,
громадський діяч, викладач, поет-композитор, член УНСО, учасник Помаранчевої Революції та Революції Гідності