Зображення користувача Оксана Колосовська.
Оксана Колосовська
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

«Культурна ідентифікація»: про імідж України у світі

Чи відбуваються позитивні зрушення у ставленні людей до мистецтва загалом і до української культури, зокрема? Чи проводить Україна осмислену «культурну політику»? Як зробити, щоб «культурний набір» для ідентифікації укоренився у масовій свідомості? На ці запитання Радіо Свобода відповіла мистецтвознавець Діана Клочко

– Чи зафіксували Ви позитивні зрушення у ставленні людей до мистецтва?

– Я бачу, як збільшилась цікавість до імен, яких раніше не знали, як люди готові сприймати передовсім нову інформацію, а не переосмислювати відоме. На моїх лекціях стало більше запитань про музеї, про митців кінця ХХ століття, про нові явища у contemporary art. Взагалі зауважую, зокрема і у соцмережах, більше відкритості щодо мистецької інформації.

 

 

– Через вирішення яких проблем Україна могла б зробити «культурний стрибок»? Що для цього потрібно?

– Як на мене, це має бути зміна ставлення до української культури – вона повинна усвідомлюватися як частина європейської.

Тобто має відбутися і вивчення, і виставлення інших акцентів у порівнянні, не стільки пост-колоніальні «плачі» про те, як українських митців століттями упосліджували, а як вони працювали у тих же мисленнєвих і стилістичних формах, як й інші європейські колеги. Включно із феноменом 60-х, коли художники знайшли можливість бути модерними, і коли модернізм, здавалось б, в Україні назавжди знищили.

Це має увійти до усіх програм, розпочинаючи з програм для дитячих садочків. І я не жартую.

Це має стати основою текстів усіх туристичних агенцій, стати основою музейних експозицій.

Це має підтримуватися через конкурси з відзначення досліджень.

Це має бути розказане через цілі серії теле-радіо-інтернет передач, не кажучи вже про курси у профільних вишах.

Тільки тоді прийде переусвідомлення значення культурних надбань. Тільки тоді із жалюгідного «інформдоданку» – це перетвориться на мережу реставраційних і ревіталізаційних майданчиків.

Кам’яні баби на околиці міста Ізюм Харківської області. Баби кам'яні, боввани – монументальні кам'яні скульптури, які з'явилися на території сучасної України понад 6 тисяч років тому

– Як культура і мистецтво формують зараз імідж України у світі?

– На жаль, поки вони його формують дуже мало. Україна не проводить притомної культурної політики за кордоном, а мала б проводити культурну експансію.

Усе, що відбувається позитивного у просуванні наших культурних цінностей, то або через політизовані події, або мікро-впливами і ентузіазмом приватних осіб і фондів.

 

 

– Що для Вас складає п'ятірку культурних цінностей (людей, явищ, об'єктів, мистецьких творів), за якими мали б ідентифікувати Україну у світі?

– Давайте підемо «від грецьких календ», тобто почнемо з давнього світу.

Звісно, найперше – це історія знахідки скіфської пекторалі Борисом Мозолевським. Вона має бути поставлена поруч із археологічною відвагою Генріха Шлімана і Артура Еванса. Вона поставила питання про органічність скіфсько-античної спадщини для української культури (згадайте хоча б принцип викладати разки коралів у строях наших жінок), адже більшість артефактів цього періоду були «присвоєні» музеями Російської імперії.

Золота скіфська пектораль – нагрудна прикраса IV століття до нашої ери. Знайдена в кургані «Товста Могила»

Друге – це київська сакральна культура, наприклад, Кирилівська церква, яка є пам`яткою трьох важливих стилів: давньоукраїнської доби, коли місцева школа вже виробила власний стиль, реновація давньої спадщини архітектором Іваном Григоровичем-Барським і творчість символіста Михайла Врубеля.

Кирилівська церква, Церква Святих Кирила та Афанасія Александрійських – пам’ятка архітектури та монументального малярства ХІІ, XVII, XIX століть. Дата заснування –1139 рік, перша письмова згадка – 1171 рік

Третє – це народна культура, а саме український рушник, не орнамент як такий, але сам феномен багатого декорування шматка полотна.

Тут я ніби вступаю в протиріччя, бо після 2014-го українська вишиванка стала вже й фешн-брендом української культури, однак модні тенденції змінюються щороку, а український рушник продовжує жити поза часовими трендами.

Четверте – табірна поезія Василя Стуса як найяскравіший вияв інтелектуального спротиву в умовах максимального тоталітарного тиску на особистість.

Його переклади я також вважаю частиною поетичного доробку, вони поєднують його образність із європейським контекстом ХХ століття.

І наостанок трохи гастрономії. За борщ ми вже поборолися, а до вареників з вишнями, яких немає в жодній національній кухні, чомусь ще не взялись. А дарма.

Хоч гоголівський Пацюк, ймовірно, змушував літати вареники з сиром, а не з вишнями, однак можна спробувати це яскраве візуальне фентезі й осучаснити.

 

 

– Як зробити, щоб цей «культурний набір» для ідентифікації укоренився у масовій свідомості?

– Потрібна консолідована програма, в якій би ці артефакти, об’єкти, особистості, явища постійно, кілька років підряд «вигулькували» у різних жанрах, про них нагадувалось в інформативних передачах, особливо регіональних, подавались у сучасних форматах, ставали частиною візуалізацій, зокрема і для різних вікових груп.

Має бути варіативне повторення і використання. У слові «скарбниця» поки підтекстом є те, що вона «замкнена» скриня», і її треба розкрити у сучасний спосіб – пустити ці всі образи у сучасний вжиток.

 

Наші інтереси: 

Потрібно розповідати про себе світові. Тим більше, що нам є що розказати!

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи