Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець

Донорів залишають здихати. Позичають на соціальні видатки, а не на відродження бізнесу

Світ:

Моя оцінка корисності цієї статті: 
4 - Дуже важливо

Україна отримає кошти від МВФ, які підуть на фінансування дефіциту бюджету. Це є основою національної катастрофи. Ми не розуміємо природи та місця продуктивних верств, ми їх боїмося. Що значить просто позичити великі гроші і просто профінансувати дефіцит бюджету?

Приватний підприємець, ветеран АТО Олександр Сосницький пояснює у своєму Фейсбук:

1) Бюджет формувався податками продуктивного класу, з ним щось сталося, виникла дірка в бюджеті, ми беремо в борг ліки. Ліки ми беремо не для того, щоб лікувати хворих донорів, а для того, щоб закупити кров у банк крові. "На всі". Саме цим пишається Голова НБУ. Донорів ми залишаємо здихати. Саме так виглядає ситуація, коли позичають на соціальні видатки, а не на відродження бізнесу.

Це – світоуявлення ідіотів, врємєнщиків, яким або цілком байдуже (як колись донецьким – Україна, вони крали безумно, залишаючи після себе пустелю), або вони – досить тупі й сподіваються, що з "соціалки" з'являться нові підприємці-донори.

2) Кожному організму для енергійного, щасливого й продуктивного життя вкрай важливе відчуття справедливості. Хоч якоїсь. І, коли спиняють виробничу активність бізнесу рішенням уряду, коли садять по домівках бюджетників, то бюджетникам виплати не припиняються, але жодних виплат не здійснюється зупиненому бізнесу. Лише якісь відтермінування частини податків і мораторій на перевірки та штрафи.

Ви мене вибачте, але це – вульгарний лапотний феодалізм: типу, скажитє спасіба, што ми вам і так работать разрєшалі.

Ось саме це – національна катастрофа. Коли в країні немає відчуття спів громадянства, коли держава не є нашим спільним механізмом, який ми як джерело влади формуємо для комфортного співіснування, а є сама джерелом влади й експлуатує продуктивний клас. Як за совка, наприклад. Або – за вульгарного авторитаризму.

Держава сьогодні просто є формою змови влади (обмеженого кола олігархів та старої номенклатури) зі злодійкуватим люмпеном (що розтягав постсовкову економіку) та “ідейними бюджетниками” (верствами, які вперто не хочуть знати про те, як же формується спільний бюджет, але постійно вимагають виплат з нього).

Так, це – 75 відсотків. Але й решта 25, як ми бачимо зі ставлення до намірів проїсти кошти й почепити борги на продуктивний клас, не відстає…

3) Ми живемо в інформаційному світі. Ми бачимо і вміємо рахувати. Ми розуміємо, що вітчизняний підприємець, якого примусили проїсти обігові кошти, не зможе конкурувати з західним, якому дали трильйони доларів та євро у вигляді підтримки на подолання наслідків.

Нас знову чекає втеча мільйонів за кордон в пошуках корму. Надія олігархів замкнути тут рабів закінчиться бунтом. А продуктивний клас так і лишиться без коштів, без можливостей конкурувати (в тому числі й на ринку праці). Але тепер вже й під гнітом монополій олігархів, які, раптом, почали відроджуватися на фоні зміни влади, яка прийшла з гаслами деолігархізації.

Оце і є справжня національна катастрофа.

Неправильно було б пророкувати якісь катастрофи без рецептів запобігання, без якихось орієнтирів на те, як можна подолати цю ситуацію національного паралічу, що вже тридцять років протікає, практично, без змін. Тут не було винятком ані урядування Яценюка, ні Гройсмана, давайте чесно говорити. Але універсальних рецептів немає.

Як немає альтернативи новій якості політики, де треба просто йти самому, декларувати власні погляди й принципи, структуруватися і братися до урядування.

Так само немає альтернативи об'єднанням продуктивних сил суспільства, незалежно від того, що вони продукують, в якому секторі і в якій формі. Головне, щоб ці люди відстоювали інтерес один одного як фундаменту нації, мали чітке розуміння власної причетності до держави, яку утримують, витребували належне право впливати на рішення. Бо, ситуація, коли рішення приймають рейдери держави, псевдошляхта з комсомолу і "споживачі", які не платять, абсурдна й потребує зламу.

Наші інтереси: 

Середній клас нарешті зрозумів, що треба об'єднуватися і брати владу в свої руки (тому що будемо ходити по колу ще 30 років).