Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 143
  • Переглядів: 152

Чи зможе новий президент Аргентини Хав'єр Мілей підняти свою країну і чого в нього може навчитися Україна

Категорія:

На Всесвітньому економічному форумі у Давосі серед розмов про соціальний захист, екологію та посилення держрегулювання всіх ринків на тлі кризи, виділився Хав’єр Мілей – новий президент Аргентини. Він розкритикував занадто "ліву" політику Заходу, яка може призвести до нової кризи, та, фактично, запропонував "зламати" тренд, який був домінуючим останні десятиріччя.

24012204.jpg

Хав'єр Мілей. Колаж УНІАН

Аргентина на початку двадцятого століття була у переліку найбільш успішних держав світу, але потім "скотилася" до чи не найбідніших. У грудні 2023 року інфляція там сягнула 210%, а за межею бідності опинилося 40% населення.

Що ж там сталося, і чи є це уроком для України, адже в нас дуже схожі проблеми, пише у своїй статті на УНІАН Андрій Попов, звертаючи увагу на те, що і наша країна, і Аргентина потерпають від боргів та зарегульованості економіки.

На думку фахівців, перемога Хав’єра Мілея на президентських виборах в Аргентині є, скоріше, закономірною, ніж випадковою. До цього логічно підводить історія цієї країни, яка останні 200 років потерпає від боротьби лібералів з прихильниками "сильної руки".

"У ретроспективі останніх 100 років ця країна розвивалася найбільш повільно серед великих держав. Аргентинці у своїх реформах наступили на всі "граблі", на які тільки можна наступити у економіці та фінансах. Особливо у грошово-кредитній політиці. Одна з найбагатших країн початку ХХ сторіччя стала чи не найбіднішою на континенті. До речі, Нацбанк України прямо зараз робить те, через що аргентинці опинилися у кризі. Це стосується протекціонізму, імпортозаміщення, податків. Досвід Аргентини наочно показує, як робити не треба", – пояснює економіст Ярослав Романчук, що представляє ліберальну австрійську економічну школу, президент науково-дослідницького центру Мізеса.

За його словами, ця країна стала жертвою "надмірного регулювання та гіпертрофованої надії на державу як джерело економічного зростання".

"Там не було марксизму, але у країні домінують католицькі ідеї рівності, що теж є потужним джерелом колективізму. Врешті-решт, населення зрозуміло, що не потрібно ходити по колу знов і знов, і вирішило обрати Хав’єра Мілея. Людину, яка виступає з відвертих лібертаріанських позицій", – каже він.

Щоб зрозуміти, що має на увазі Ярослав Романчук, потрібно заглибитися в історію Аргентини. Після поразки Іспанії від наполеонівської Франції та втрати метрополією контролю над колоніями, у 1816 році Об'єднані провінції Південної Америки, що об’єднували Аргентину, Уругвай, Парагвай та, частково, Болівію, оголосили незалежність.

Через протистояння політичних сил федералістів (борців за широку автономію регіонів та вільний ринок) та унітаристів (прибічників централізованої держави та "сильної руки") Об’єднані провінції досить швидко розпалися. Спочатку на окремі країни – Аргентину, Уругвай, Парагвай… А потім провінції вже у самій Аргентині почали боротися між собою.

Період з 1810 по 1870 роки можна охарактеризувати як справжній хаос, схожий на 1917-1922 рр. в українській історії.

Наступний етап (1870-1930 рр.) став "золотою" добою в історії Аргентини. Саме до тієї епохи апелює Хав’єр Мілей, пропонуючи своє "можемо повторити". Тоді Аргентинська республіка була головним конкурентом США за економічне лідерство у Новому Світі. Країна входила у десятку найбагатших країн світу як по золотому запасу, так і по рівню середньої зарплатні. За рівнем ВВП на душу населення Аргентина майже наздогнала США та Британію і вже випереджала тогочасні Францію, Німеччину, Італію та свою колишню метрополію Іспанію.

Як і США, своїм успіхом аргентинці завдячували мігрантам. Лише у другій половині ХІХ століття до країни приїхало більше 7 мільйонів іноземців. На початку двадцятого сторіччя до Аргентини приїхали й десятки тисяч українців. Поселенцям уряд надавав 25-50 гектарів землі, пільговий кредит на 50 років, інструменти, насіння і все необхідне для сільського господарства. Селяни з України їхали переважно до провінції Місьйонес (де заснували міста Апостолес і Азара), а робітники – до Буенос-Айресу. Зараз на території Аргентини проживає до 300 тисяч нащадків українських переселенців.

Поселенці освоювали пампаси – величезні родючі рівнини на півдні континенту. Зокрема й завдяки досвіду українських селян Аргентина, що до 1875 року імпортувала збіжжя, вже на початку двадцятого сторіччя стала найбільшим у Південній Америці експортером пшениці та продовольства.

Саме у сільське господарство та переробку йшли шалені закордонні інвестиції – в першу чергу, з Великобританії, яка розглядала Аргентину як свою напівколонію. Британські компанії контролювали цілі сектори аргентинської економіки та навіть Центральний банк – він був не державним, а приватним і належав саме британцям. Звільнення від британського впливу стане для аргентинських політиків домінуючою темою на все ХХ сторіччя.

Поступово проти іноземців почали виступати місцеві політики, що просували ідеї протекціонізму. Сили набули анархісти та соціалісти. Перша світова війна, Велика Депресія, Панамський канал, що змінив товарні потоки, а також політична криза у Аргентині поступово зменшували динаміку зростання економіки. Найбільші складнощі почалися у 1930-1950 роках, коли "ліві" сили досягли своєї мети, і іноземний капітал залишив країну.

Почалася так звана "епоха імпортозаміщення", коли місцеві лідери-популісти підтримували протекціонізм, обмежуючи іноземний вплив та керуючи економікою в ручному режимі. Довіра населення "купувалася" за рахунок великих соціальних видатків. Але власних ресурсів не вистачало, і влада змушена була збільшувати борг.

Регулювали-регулювали, та не вирегулювали

Проблема з боргами досі "не відпускає" Аргентину, дефолти трапляються все частіше.

"Причина невдач Аргентини у тому, що країна обрала собі модель "держави загального добробуту", де уряд у ручному режимі керує монетарною та фіскальною політиками, – каже Ярослав Романчук. – Це втручання держави у ринкові процеси називають "державний інтервенціонізм"".

Це стало пасткою, бо влада виявилася нездатною до ефективного керування економкою.

"Вони думали, що найрозумніші. Але виявилися – нездатні до ефективного управління. Це призвело до дисбалансу макроекономічної політики – невідповідності фіскальної частини до монетарної. Проблемою стала шалена корупція, а також розвиток "сірого" та "чорного" ринків через недовіру до національної валюти та до регуляторів. Ми за українським досвідом знаємо, як це може бути", – продовжує експерт.  

За його словами, було вже шість програм МВФ, але Аргентина залишалась з тією ж моделлю "держави загального добробуту". Бо жодного разу реформи не були завершені, і після майже кожних виборів країна поверталася на стартові позиції.

"Виявилося, що в Аргентині просто нема достатньо якісного "людського капіталу" для докорінних змін. Особливо на місцях, де нові реформи повинні були впроваджувати старі функціонери. Політичні еліти та значна частина населення не були готові відмовитись від старих звичок. Це актуально і для України", – каже експерт.

"Замість впровадження реформ та створення кращих умов для підприємництва влада намагалася боротися з "тінню", через що криза поглиблювалася. Країна за останні роки відкотилася у індексі економічної свободи на 158 місце зі 170 наявних. Україна, для порівняння, на 112 позиції, – каже Ярослав Романчук. – Їм давно потрібно було зробити те, що зараз пропонує Мілей".

Протягом наступних 25 років президент Мілей обіцяє повернути країну до переліку "світових держав".

Ярослав Романчук має особистий досвід співпраці з президентом Аргентини, і він поділився своїми враженнями:

"Мій науково-дослідницький центр Мізеса є членом мережі Atlas Network, яка об’єднує "мозкові центри" ліберальної спрямованості з усього світу. Вони щорічно проводять так звані "форуми свободи", де економісти обмінюються думками та досвідом. На одному з таких форумів у Нью-Йорку я й зустрівся з Хав’єром Мілеєм. Він виявився людиною веселою, доступною до діалогу, темпераментною. Він не є класичним "причесаним" академічним науковцем. Але не є і "фриком", як його дехто описує".

Мілей – це, перш за все, науковець, який представляє економічну школу, що вже майже 20 років працює над програмою змін для своєї країни. Він два роки був депутатом парламенту, а до цього – професором університету та телеведучим.

"Категорично не згоден з оцінками Мілея як "популіста". Він діє абсолютно протилежним чином і має велику наукову базу під свої ідеї. Він – науковець. Хоча й досить екстравагантний. "Без понтів", як кажуть". (Популістами на Заході називають патріотів та націоналістів. – НО).

Мілей вивчав економіки пострадянських країн і заклав їхній досвід в основу свого плану реформ в Аргентині.

"Саме успішний досвід країн після розпаду СРСР він бере за основу для своєї програми. Мова про Польщу, Чехію, Естонію, частково Грузію, – пояснює Ярослав Романчук. – Також це досвід Ірландії, Тайваню, Сінгапуру, Швеції зразка першої половини двадцятого століття, США – кінця дев’ятнадцятого сторіччя. Мілей спирається на досвід всіх країн, які були бідними, а потім швидко розбагатіли".

Романчук порівнює Хав’єра Мілея із британською Маргарет Тетчер, яка свого часу провела болісні реформи, що врятували країну.

"Вона просто повернула Великобританію у "колію здорового глузду". Те саме робить Мілей в Аргентині. Секрет успіху держави, насправді, простий. Роби міцний курс, живи по своїм коштам, балансуй бюджет, регулюй тільки там, де це потрібно, а все інше – не чіпай. Аргентинці вже "наїлися" соціалізму і "сильної держави". Їм набридла демагогія".

За словами економіста, нового президента обрали в якості "швидкої допомоги" і дали йому великий кредит довіри. Але люди не будуть чекати вічно, і "вікно можливостей" зачиниться вже через 18 місяців.

"У Мілея є багато прибічників, бо він прийшов, щоб ліквідувати величезну кількість бар’єрів для бізнесу. Підприємці його підтримують. Але у Аргентині є старі інституції, клани та політичні сили, які є вигодоодержувачами діючої економічної системи, і їх спротив буде вкрай важко подолати. – каже Романчук. – Поки зарано говорити, чи вдасться Мілею все зробити. Але соціалізм у економіці триває лише до тих пір, доки тобі дають у борг та доки не закінчаться резерви. У Аргентини ресурси закінчуються, і у борг більше не дають".

"Він не пропонує нічого революційного. Реформи по своїй суті прості – якщо у вас в країні вже мультивалютна економіка, то визнайте це і дайте відкрито користуватися доларом США. Якщо державне регулювання "душить" економіку, а ринки пішли у "тінь", то легалізуйте ринкові відносини, послабте регулювання. Якщо великий дефіцит бюджету, то "ріжте" видатки. Якщо великий борг, то домовляйтесь про його реструктуризацію. І так по всіх пунктах", – каже Ярослав Романчук.

Подібні реформи у нас в країні прийнято називати "шоковою терапією". Але експерт категорично не згодний з цим щодо Аргентини.

"Це – вже "реанімація", а не "шокова терапія". У них уже є розтягнутий на роки "шок" від програм МВФ та втручання місцевих некомпетентних "лікарів". Мілею не потрібно робити нове. Йому потрібно повернути те, що вже було у Аргентині на початку ХХ сторіччя".

Ми чули від Мілея про "спалення" Центробанку, бо саме ця установа є головним інституціональним супротивником реформ.

"Якщо інфляція 200%, то це відмітка "незадовільно" для Центрального банку. Заради швидкого результату потрібно відміняти монополію ЦБ на валюту, песо ніхто не довіряє. Близько 95% аргентинців вже використовують долар США для угод між собою. Мета – щоб інфляція також стала "американською". Тому президент вирішив "відмінити" Центробанк, хоча поки що йому це не вдається", – каже Романчук.

Наступним пунктом програми Мілея є радикальне зменшення державних видатків, щоб збалансувати бюджет та отримати ресурс для обслуговування боргу, який вже складає близько 100% ВВП.

"Все, що він до цього часу робив, було спрямовано саме на збалансування бюджету – зменшення кількості міністерств, скорочення держслужбовців, відміна майже всіх держпрограм, масова приватизація. Жорстка монетарна політика зі збереженням "розхлябаної" бюджетно-податкової системи призведе лише до нових дисбалансів. Таке в історії Аргентини вже було у кінці 80-х і на початку 90-х. Мілей це знає і намагається цього уникнути".

Третій блок – дерегуляція. Мілей запропонував величезний план на п’ятсот пунктів щодо цього.

"Це ліквідація регуляторних бар’єрів для вивільнення потенціалу приватного бізнесу, що додасть десь 10-13 відсотків ВВП. Зокрема, відміна цінового регулювання на ринку землі та оренди нерухомості, лібералізація ринку праці, новий митний кодекс", - вважає Ярослав Романчук.

Головним ризиком є обвал великих дотаційних підприємств, що трималися за рахунок держави. За словами Романчука, їх потрібно приватизувати або надати можливості для виходу на ці ринки нових приватних підприємств, які "абсорбують" звільнену робочу силу.

"Якщо це все вдасться зробити, то гарні зміни аргентинці відчують не через 25 років, як обіцяє Мілей, а значно раніше. Досвід Бальцеровича у Польщі каже нам, що 1,5 року достатньо, щоб отримати перші позитивні результати подібних реформ. Тому лідеру Аргентини потрібно діяти рішуче, бо часу все менше – проти нього вже почалися протести",  – нагадує економіст.

На думку Ярослава Романчука, успіх реформ в Аргентині буде корисним і для України, де останні 20 років намагаються проводити схожі реформи… і з таким же результатом.

Віталій Шапран, економіст і екс-член Ради НБУ, вважає "цікавим експериментом" програму реформ Хав’єра Мілея, направлену на досягнення ліберальної економічної моделі в Аргентині.

"Його прагнення приватизації та зменшення зарегульованості економіки – це цікавий експеримент над однією з найбільших економік Південної Америки. Я думаю, експеримент може бути вдалим прикладом економічних реформ та боротьби з корупцією. Гарантований варіант подолання корупції – це зменшення державного сектору економіки і зниження зарегульованості".

Втім, попри те, що успіх Аргентини стане цікавим досвідом для українських реформаторів, Віталій Шапран вважає, що безпосереднього впливу на українсько-аргентинські відносини це не матиме.

"Україна вже потрапила в орбіту впливу ЄС, тому навряд чи Аргентина стане помітним торговим партнером України. В деяких галузях ми навіть конкуренти. Маю на увазі вирощування соняшника. Втім, для нас будуть цікавими саме висновки з цих реформ. В Україні багато прихильників ліберальної економіки, які підштовхують країну до чистого ринку. Але нема нічого кращого в економічному аналізі для якісних висновків, ніж емпіричні дані, отримані по схожим країнам".

Ярослав Романчук, однак, називає торговельні та науково-технічні зв’язки з Аргентиною одним з пріоритетів для українського уряду. Бо Аргентина може стати нашим представником на континенті, подібно як Великобританія є нашим лобістом на Заході. Він також звертає увагу на те, що зараз відносин між країнами "фактично нема", тому навіть незначний результат буде позитивним. І саме те, що Хав’єр Мілей добре знається на пострадянському просторі, може стати нам у нагоді.

"Мілей – це людина, яка найбільше цінує свободу. Політичну, економічну та особисту. Те ж саме є головною цінністю і для 90% українців. І тому він підтримав Україну проти РФ. Мілей прямо сказав президенту Зеленському: "Якщо ви за свободу, і ми за свободу, то давайте товаришувати". Ми зараз "на одній хвилі" і це, насправді, дорого вартує,  – каже пан Романчук. – Тобто вже є платформа для співпраці України з Аргентиною та, через неї, з країнами Південної Америки. Аргентина допоможе нам увійти в "Меркосур" (зону вільної торгівлі у Південній Америці)".  

Але Ярослав Романчук зазначає, що слід зробити партнерство більш інтелектуальним та системним, пропонувати конкретні угоди, а не просто говорити.

"Найбільш пріоритетними виглядають напрямки співпраці у логістиці, АПК, хімічній промисловості, послугах (включно з ІТ). Обидві країни входять у перелік найбільших аграрних виробників і через координацію між собою зможуть впливати на весь світовий ринок продовольства. Південна Америка повинна стати одним з топ-пріоритетів для українського МЗС, депутатів та президента України. Ми з Аргентиною зараз "на одній хвилі", а це багато вартує".

Наші інтереси: 

Стежимо за реформаторськими зусиллями нового президента Аргентини, беремо приклад з його економічної моделі задля ліквідації джерел корупції (усунення самих причин корупції), зменшення тиску держави та розвитку приватного бізнесу. Розуміємо, що гарантований варіант подолання корупції – це зменшення державного сектору економіки та зниження державного регулювання.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Метафора колективного розуму

Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи

У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.

Останні записи