Невизнана українськими можновладцями війна відкрила очі багатьом громадянам України на необхідність мати боєздатну територіальну оборону. Озброєну, гарно навчену і готову швидко приступити до виконання бойових завдань.

Прикладів багато: Ізраїль, Швейцарія, близькі до нас естонський Кайтселійт та латиська Земессардзе.

Таке питання було поставлене громадянськими активістами, воєнними фахівцями перед керманичами нашої держави одразу після початку московської агресії в Крим, багаторазово повторювалося.

Ми зверталися до Президента, голів Верховної Ради та уряду, міністрів оборони і внутрішніх справ, командувача НГУ, начальника Генерального штабу, київського міського голови. Таких звернень від різних організацій були сотні.

Всі без винятку можновладці поставилися і продовжують ставитися до такої ідеї негативно. Їхня відповідь на всі звернення "Українського Легіону", інших воєнно-патріотичних організацій завжди одна: йдіть за мобілізацією у військо і служіть в АТО.

Звичайно, у військо теж йти треба, і багато наших легіонерів зараз захищають нашу землю зі зброєю. Але у військо потрібно йти не всім, хтось має опікуватися і територіальною обороною за місцем свого проживання.

Неготовність і неспроможність населення чинити збройний опір ворогу, відстоювати зі зброєю в руках свою землю дали змогу малим групам бойовиків захопити більшу частину території Донецької і Луганської областей навесні 2014 року.

Сподівання на певні зрушення з'явилися у липні-серпні 2014 року. Після розгрому наших бригад і добровольчих батальйонів влітку минулого року при райвійськкоматах були створені загони оборони і роти охорони.

Але сподівання на краще закінчилися дуже швидко. Майже всі загони оборони залишилися на папері, без зброї, без підготовки, перетворилися на порожню бульбашку, як майже все, що робить наша держава. Так само наші можновладці всіляко гальмують прийняття Закону про цивільну зброю і боєприпаси.

Що не робить держава, мусять брати на себе самі громадяни. З початком агресії Московії були організовані і розпочали діяльність по всій Україні десятки воєнно-патріотичних організацій, курсів, вишколів. Пику популярності вони досягли у серпні-жовтні 2014 року, коли на військові вишколи приходили сотні громадян по всій Україні.

Але в подальшому потік громадян значно скоротився, більшість курсів військової підготовки призупинили або взагалі припинили свою діяльність. Всі ці організації, курси, вишколи не призвели до побудови в Україні системи масової військової підготовки громадян, створення боєздатної територіальної оборони.

Так сталося через їхню неспроможність і часто небажання до об'єднання зусиль і ресурсів, до спільних узгоджених дій, до створення спільної організації. Кожен намагався діяти окремо від інших, будь-які пропозиції "Українського Легіону" до об'єднання відкидалися.

Розпорошеності воєнно-патріотичних організацій є кілька причин.

1. Сподівання їхніх організаторів через особисті контакти в Збройних Силах, МВС, СБУ отримати доступ до навчальної бази, зброї, боєприпасів і завдяки цьому мати першість серед інших подібних організацій, очолити таку діяльність. Сподівання виявилися переважно марними. Справжні преференції отримав лише "Правий сектор".

2. Комерційна складова. Чимало таких курсів були суто комерційними проектами. Інші, зібравши більш-менш бойову групу, починали "вирішувати питання" або бралися охороняти комерційні об'єкти. Такі звичайно не бажали об'єднуватися з будь-ким і ділитися своїм заробітком.

3. Політична ангажованість. Частина проектів прямо або опосередковано фінансувалася політичними партіями або місцевими впливовими людьми, перед якими мали певні зобов'язання. Звичайно, такі аж ніяк не були зацікавлені в об'єднанні.

4. Особисті амбіції лідерів, сподівання набути певний суспільний або політичний авторитет на своєму лідерстві. Зазначені причини залишаються дієвими і зараз, але потреба у створенні українського аналогу Кайтселійту не зменшилася, така потреба збільшується і буде збільшуватися.

Що ж робити?

Побудувати на громадських засадах систему масової військової підготовки громадян до територіальної оборони і партизанської війни. До того, як ми її самі не побудуємо, можновладці нічого не зроблять.

Ми маємо для цього можливості. Маємо накопичений досвід, випробувані методики підготовки, підготовлених досвідчених інструкторів та викладачів, певну матеріальну базу. Коли ми таку систему побудуємо знизу, держава буде змушена її легалізувати і прийняти на державному рівні. Саме так була побудована територіальна оборона в Естонії. Спочатку її створили самі громадяни, вже після долучилися держави.

Що ми пропонуємо.

1. Воєнно-патріотичним громадським організаціям.

Об’єднати зусилля. Сотні дуже бойових, але дрібних груп ніколи не зрушать справу, ніколи не стануть дієвою силою в масштабі країни, ніколи не зможуть зрушити державний апарат. Поєднавши зусилля і ресурси ми спроможні швидко розгорнути дійсно масову підготовку, досягти наочного для суспільства результату.

Ми станемо не прохачами в кабінетах можновладців, а щонайменше рівними партнерами. Намагання кожного через особисті контакти сепаратно “вирішити питання” лише для себе, отримати власний доступ до державних або комерційних ресурсів є шкідливим, не допомагає спільній справі, навпаки руйнує її.

Форму об’єднання знайти легко, для цього потрібно лише ваше щире бажання. Нам потрібно мати спільне інформаційне поле і спільну організаційну платформу. Якщо ми не будемо спроможні об'єднатися самі, годі навіть сподіватися вплинути на рішення можновладців і чиновників.

2. Громадянам.

Якщо ви вважаєте за необхідне мати боєздатну територіальну оборону, просто приходьте до нас, створюйте її безпосередньо. Все решта порожні балачки. За вас ваші родини і нашу країну ніхто не захистить. Ми запрошуємо до спільної діяльності як власників зброї, так і тих, хто зброї ще не має.

Якщо ти особисто будеш не готовий знищити зброєю кожного загарбника і просто бандюка, який прийде на твою вулицю, в твоє місто, в твою країну, або не підтримаєш власними грошима тих, хто до такого готується, то всі твої "успіхи" і "досягнення" і "креативність" на цій землі нічого не варті. Ліпше збирай речі і їдь на інші землі, більш мирні. Поки що мирні.

3. Волонтерським організаціям.

Дати громадянину достатню військову підготовку більш важливо, ніж подарувати йому взуття і одяг після мобілізації. Спрямування ресурсів волонтерських організацій для побудови українського аналогу Кайтселійту буде більш дієвим і ефективним, ніж затикання дірок за Міністерством оборони. Ми маємо конкретний проект, який потребує ресурсів, долучайтеся.

4. Лідерам громадської думки, засобам масової інформації, інформаційним проектам.

Просто підтримайте нашу діяльність інформаційно. Звичайно, якщо вважаєте її потрібною країні.

На яких принципах нам будувати спільну роботу.

1. Позапартійність.

Захищати країну зобов’язаний кожен громадянин, незалежно від політичних переконань і партійної належності. Нам потрібно побудувати громадянську оборону, а не бойові загони політичних партій.

2. Неприбутковість.

Звичайно, потрібні ресурси, зокрема і гроші. Але це ніяким чином не має бути ні великим, ні дрібним бізнесом. Просто самоокупність.

3. Рівність.

Не надувати щоки через власну крутизну. Кожен з нас має власний досвід, власні особливості, власні здобутки. Кожному знайдеться гідне місце в загальній спільній системі підготовки. Ми не конкуренти.

4. Відкритість.

Кожен може вільно увійти до спільної діяльності і вільно вийти з неї. Як організація, так і громадянин.

Дуже важливо!

Ми не будуємо окремого збройного угруповання. Ми будуємо систему масової військової підготовки і територіально оборони для всіх громадян, для країни в цілому.

Така система буде водночас школою громадянської відповідальності і дієвим засобом згуртування активних і відповідальних громадян. Зібратися разом і домовитися дуже легко. Для тих, хто інтереси країни ставить вище за власні амбіції, хай навіть дуже шляхетні.

Гравець: 
Олена Каганець
 
Форум Підтримати сайт Довідка