Короткий період одразу після звільнення Єрмака багато хто сприйняв як початок "відлиги". Однак цей проблиск надії виявився політичним міражем. "Відлига" була розрахованим випусканням пари, а не фундаментальною зміною системи. Система, вибудувана Єрмаком, продовжує функціонувати так, ніби ніяких кадрових змін і не було.
Вже кілька тижнів український політичний простір живе в умовах дивної невизначеності. Після гучного скандалу "Міндічгейт" Андрій Єрмак був офіційно звільнений з посади голови Офісу Президента. Здавалося, це була поступка суспільному тиску. Проте крісло очільника ОП залишається вакантним, а Президент Зеленський, за чутками, послідовно відкидає всі кандидатури.
Нам намагаються представити це як кадровий голод, але факти свідчать про інше. Звільнення Єрмака все більше нагадує політичний театр, розіграний для того, щоб заспокоїти громадське обурення, не поступаючись при цьому ані краплею реальної влади. Події останніх тижнів змушують поставити ключове питання: "Навіщо призначати нового керівника, якщо старий продовжує працювати?"
1. Постійний зв'язок: Президент та його "колишній" очільник ОП
Попри офіційне звільнення, Андрій Єрмак та Володимир Зеленський перебувають у постійній комунікації. Це не чутки, а інформація, отримана від безпосередніх учасників подій під час нещодавньої поїздки Президента до Куп'янська. Джерела, що заслуговують на довіру, стверджують: свідки чули, як Президент підтримував зв'язок зі своїм "колишнім" головою Офісу.
Цинізм ситуації посилюється тим, що Зеленський прибув на Куп'янський напрямок, щоб записати відео та привласнити успіх феноменальної та надзвичайно складної військової операції. Операції, в якій, за словами учасників, "ледве втримались" і яку провів генерал Михайло Драпатий. Той самий генерал, якого влітку було усунуто з посади за рішенням верховної влади. Це не просто іронія, а демонстрація транзакційного підходу керівництва до армії: військовий геній визнається лише тоді, коли це політично вигідно, а PR-можливості цінуються вище за стабільність командування.
2. Новий "офіс" у Службі зовнішньої розвідки
За інформацією з джерел, Андрій Єрмак не зник. Він нам обіцяв, що "буде в ЗСУ", але до лав Збройних Сил так і не долучився. Натомість, подейкують, він облаштував собі новий робочий кабінет у будівлі Служби зовнішньої розвідки. Саме звідти він, імовірно, продовжує керувати країною через розгалужену "вертикаль" людей, розставлених на ключові посади за роки свого перебування при владі.
Цей вибір локації не випадковий. Оперативне керування із серця спецслужби забезпечує не лише безпеку, а й неперевершений інструмент для тіньового управління, далекого від громадського контролю. Джерела додають, що Єрмак почувається цілком комфортно: у нього є охорона, і, як кажуть, "чай та каву робити є кому". Формально не обіймаючи жодної посади, він зберігає реальні важелі впливу.
3. Ілюзія кадрового голоду: чому посада голови ОП вакантна
Ретельно сконструйована ілюзія "кадрового голоду" слугує зручною політичною фікцією, що маскує незручну правду: посада залишається незайнятою свідомо. Оскільки реальний керівник нікуди не зник, потреба в офіційній заміні відпадає. Створюється лише видимість пошуку, під час якого Президент нібито розглядав низку кандидатур.
Серед них називали Михайла Федорова (який "не підійшов", бо він більше "технар"), Дениса Шмигаля та навіть Сергія Кислицю (який "потрібен на дипломатичній ниві"). Врешті-решт, президент заявив, що, можливо, "і сам впорається", і своїм указом фактично нівелював Офіс, повертаючись до старого формату Адміністрації Президента. Це вкотре підкреслює його небажання бачити на цій посаді будь-кого іншого.
4. Фальшива "відлига" та збереження системи
Короткий період одразу після звільнення Єрмака багато хто в суспільстві сприйняв як початок "відлиги". Це враження підсилювалося кількома гучними подіями: з-під варти випустили детектива НАБУ, а під домашній арешт – полковника Романа Червінського. Здавалося, що система почала змінюватися.
Однак цей проблиск надії виявився політичним міражем. "Відлига" була розрахованим випусканням пари, а не фундаментальною зміною системи. По суті, нічого не змінилося: розслідування "справи Міндіча" не просувається, а звільнені міністри, замішані в корупційних схемах, не притягнуті до відповідальності. Система, вибудувана Єрмаком, продовжує функціонувати так, ніби ніяких кадрових змін і не було.
5. Атмосфера абсолютної безкарності
Поведінка представників влади демонструє глибоке відчуття повної безкарності, що є прямим наслідком збереження недоторканності системи Єрмака. Яскравим прикладом стала нещодавня заява Генерального прокурора, опублікована на його верифікованій сторінці у Facebook: "Я не подавав і не збираюсь подавати відставку, я на своєму місці і продовжую виконувати обов'язки генерального прокурора. Я знаю кожного, хто працює зараз проти мене, і прокуратура як інституція, можете не маскуватись, я за кожним прийду особисто".
Це не просто мова надто завзятого чиновника, це риторика 1937 року, що погрожує позасудовою розправою та викликає в пам’яті найтемніші сторінки авторитаризму. Такі заяви, що межують із пропозиціями створити радянські "трійки", шокують західних партнерів і доводять: влада відчуває себе настільки впевнено, що дозволяє собі ігнорувати будь-які правові та етичні норми.
Висновки
Отже, звільнення у справі "Міндічгейт" було не поступкою справедливості, а стратегічним відступом – димовою завісою для збереження тієї самої системи влади, демонтажу якої вимагало суспільство. Факти свідчать, що Андрій Єрмак нікуди не зник. Він залишається поруч із Президентом, зберігає вплив і продовжує керувати процесами в тіньовому режимі.
Ця ситуація змушує замислитися. Якщо офіційні посади та звільнення більше не мають значення, то що це говорить про стан наших державних інституцій і хто насправді несе відповідальність за майбутнє країни?
Наші інтереси:
Шкода, що вони так зневажають нас. Така системи влади – неприпустима! Психопат не повинен керувати людьми! На жаль, Зеленський настільки від нього залежний, що навіть вдається до хитрощів (він тримає нас за дурнів!), щоб залишити все, як було.
Війна в Україні – це надпотужний каталізатор, що прискорює розпад неефективної етатичної диктатури та сприяє народженню республіки – народної держави. У республіці джерелом влади є «демоси» –...
Чому ОП досі без голови: Єрмак далі керує Зеленським і державою з офісу в СЗР – Дана Ярова (відео)
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Короткий період одразу після звільнення Єрмака багато хто сприйняв як початок "відлиги". Однак цей проблиск надії виявився політичним міражем. "Відлига" була розрахованим випусканням пари, а не фундаментальною зміною системи. Система, вибудувана Єрмаком, продовжує функціонувати так, ніби ніяких кадрових змін і не було.
251215-yermakpracyuye.jpg
Вже кілька тижнів український політичний простір живе в умовах дивної невизначеності. Після гучного скандалу "Міндічгейт" Андрій Єрмак був офіційно звільнений з посади голови Офісу Президента. Здавалося, це була поступка суспільному тиску. Проте крісло очільника ОП залишається вакантним, а Президент Зеленський, за чутками, послідовно відкидає всі кандидатури.
Нам намагаються представити це як кадровий голод, але факти свідчать про інше. Звільнення Єрмака все більше нагадує політичний театр, розіграний для того, щоб заспокоїти громадське обурення, не поступаючись при цьому ані краплею реальної влади. Події останніх тижнів змушують поставити ключове питання: "Навіщо призначати нового керівника, якщо старий продовжує працювати?"
1. Постійний зв'язок: Президент та його "колишній" очільник ОП
Попри офіційне звільнення, Андрій Єрмак та Володимир Зеленський перебувають у постійній комунікації. Це не чутки, а інформація, отримана від безпосередніх учасників подій під час нещодавньої поїздки Президента до Куп'янська. Джерела, що заслуговують на довіру, стверджують: свідки чули, як Президент підтримував зв'язок зі своїм "колишнім" головою Офісу.
Цинізм ситуації посилюється тим, що Зеленський прибув на Куп'янський напрямок, щоб записати відео та привласнити успіх феноменальної та надзвичайно складної військової операції. Операції, в якій, за словами учасників, "ледве втримались" і яку провів генерал Михайло Драпатий. Той самий генерал, якого влітку було усунуто з посади за рішенням верховної влади. Це не просто іронія, а демонстрація транзакційного підходу керівництва до армії: військовий геній визнається лише тоді, коли це політично вигідно, а PR-можливості цінуються вище за стабільність командування.
2. Новий "офіс" у Службі зовнішньої розвідки
За інформацією з джерел, Андрій Єрмак не зник. Він нам обіцяв, що "буде в ЗСУ", але до лав Збройних Сил так і не долучився. Натомість, подейкують, він облаштував собі новий робочий кабінет у будівлі Служби зовнішньої розвідки. Саме звідти він, імовірно, продовжує керувати країною через розгалужену "вертикаль" людей, розставлених на ключові посади за роки свого перебування при владі.
Цей вибір локації не випадковий. Оперативне керування із серця спецслужби забезпечує не лише безпеку, а й неперевершений інструмент для тіньового управління, далекого від громадського контролю. Джерела додають, що Єрмак почувається цілком комфортно: у нього є охорона, і, як кажуть, "чай та каву робити є кому". Формально не обіймаючи жодної посади, він зберігає реальні важелі впливу.
3. Ілюзія кадрового голоду: чому посада голови ОП вакантна
Ретельно сконструйована ілюзія "кадрового голоду" слугує зручною політичною фікцією, що маскує незручну правду: посада залишається незайнятою свідомо. Оскільки реальний керівник нікуди не зник, потреба в офіційній заміні відпадає. Створюється лише видимість пошуку, під час якого Президент нібито розглядав низку кандидатур.
Серед них називали Михайла Федорова (який "не підійшов", бо він більше "технар"), Дениса Шмигаля та навіть Сергія Кислицю (який "потрібен на дипломатичній ниві"). Врешті-решт, президент заявив, що, можливо, "і сам впорається", і своїм указом фактично нівелював Офіс, повертаючись до старого формату Адміністрації Президента. Це вкотре підкреслює його небажання бачити на цій посаді будь-кого іншого.
4. Фальшива "відлига" та збереження системи
Короткий період одразу після звільнення Єрмака багато хто в суспільстві сприйняв як початок "відлиги". Це враження підсилювалося кількома гучними подіями: з-під варти випустили детектива НАБУ, а під домашній арешт – полковника Романа Червінського. Здавалося, що система почала змінюватися.
Однак цей проблиск надії виявився політичним міражем. "Відлига" була розрахованим випусканням пари, а не фундаментальною зміною системи. По суті, нічого не змінилося: розслідування "справи Міндіча" не просувається, а звільнені міністри, замішані в корупційних схемах, не притягнуті до відповідальності. Система, вибудувана Єрмаком, продовжує функціонувати так, ніби ніяких кадрових змін і не було.
5. Атмосфера абсолютної безкарності
Поведінка представників влади демонструє глибоке відчуття повної безкарності, що є прямим наслідком збереження недоторканності системи Єрмака. Яскравим прикладом стала нещодавня заява Генерального прокурора, опублікована на його верифікованій сторінці у Facebook: "Я не подавав і не збираюсь подавати відставку, я на своєму місці і продовжую виконувати обов'язки генерального прокурора. Я знаю кожного, хто працює зараз проти мене, і прокуратура як інституція, можете не маскуватись, я за кожним прийду особисто".
Це не просто мова надто завзятого чиновника, це риторика 1937 року, що погрожує позасудовою розправою та викликає в пам’яті найтемніші сторінки авторитаризму. Такі заяви, що межують із пропозиціями створити радянські "трійки", шокують західних партнерів і доводять: влада відчуває себе настільки впевнено, що дозволяє собі ігнорувати будь-які правові та етичні норми.
Висновки
Отже, звільнення у справі "Міндічгейт" було не поступкою справедливості, а стратегічним відступом – димовою завісою для збереження тієї самої системи влади, демонтажу якої вимагало суспільство. Факти свідчать, що Андрій Єрмак нікуди не зник. Він залишається поруч із Президентом, зберігає вплив і продовжує керувати процесами в тіньовому режимі.
Ця ситуація змушує замислитися. Якщо офіційні посади та звільнення більше не мають значення, то що це говорить про стан наших державних інституцій і хто насправді несе відповідальність за майбутнє країни?
Шкода, що вони так зневажають нас. Така системи влади – неприпустима! Психопат не повинен керувати людьми! На жаль, Зеленський настільки від нього залежний, що навіть вдається до хитрощів (він тримає нас за дурнів!), щоб залишити все, як було.
Зверніть увагу
Архаїчні демоси – самокеровані групи «своїх людей»: від священного ладу Трипілля до сучасної республіки та копного права 2.0