Чому цензурують Голодомор? Французький фільм за рукописом «діяспорян» - у тупику

«Чому ми про український геноцид нічогісінько не знали?» - обурювалися французи. Після перегляду частини документальної стрічки «Голодомор - забутий геноцид» французької режисерки Бинидікти Бане, вони не зрозуміли, чому така цензура на Голодомор…

Досвідчена телекінорежисерка Бинидікта Бане показала мешканцям північнофранцузького міста Круа (Croix) збірку свідчень про Голодомор, які вона привезла з України.

Ось один з типових відгуків, яких зібрала радник цього міста Марія Войнаровська: «Кадри свідчать про насильство цього тихого нелюдського, мерзенного лиходійства проти численних сімей, що померли у жахливих муках. Подивляю гідність зібраних в Україні шляхетних свідчень відважною знімальною групою, щоб ознайомити світ із цим довго прихованим геноцидом. Мене глибоко шокує факт, що Франція не знаходиться у списку держав, які визнали цей трагічний геноцид» (Марі-Сисіль).

Колишня студентка соціології французьких університетів Бинидікта Бане признається: «Спочатку, як більшість французів, я думала, що Україна була частиною Росії. Тепер бачу українську самобутність». Не знаючи ані української, ані жодної слов’янської мови, ця корінна француженка тепер працює над темою яка їй, як призналася, «припала до серця».

Ӏ те «серце», не вагаючись, вклало понад 100 000 евро власних заощадень у розвідкові подорожі Україною, переклади й перші кінокадри: «треба було швидко записати стареньких свідків», пояснює вона. Спочатку це мала бути «звичайна стрічка». А коли Бинидікта почала збирати свідчення і «всі ці старенькі плакали тільки тому, що, не будучи українкою, я цікавилася їхньою історією, цей крик душі мене перевернув і здійснити цей задум стало для мене зобов’язанням», признається Бане.

Більше того, Бинидікта втягнула в цю велику справу рідну сестру, мисткиню Жанет Лє Монь, яка теж уся віддалася цьому задумові: і як асистентка у виробництві стрічки, і як портретистка, що змальовувала зустрілих на зйомках свідків (Голодомору). Портрети Жанети Лє Монь тепер показують у Франції, як і перші кадри сестриної стрічки, разом з архівними документами з України, переданими посольством України у Франції.

Все це входить у мандрівну виставку «Голодомор - невідомий геноцид», зорганізовану Репрезентативним комітетом української громади Франції, голова якого, Наталка Пастернак, заявила: «Цей задум, у співпраці зі спілкою Human East і Комітетом українців північної Франції, має на меті оживити Комісію Голодомору. Тож просимо приєднатися і спільно добитися, в ці 80-ті роковини Голодомору, дійсного визнання французькою державою українського геноциду».

Слова ці йдуть назустріч спостереженням фахової французької документалістки Б. Бане: «Коли неукраїнці дізнаються про існування українського геноциду, вони глибоко вражені лихом, яке пережив український нарід і не розуміють, як таку жахливу історичну подію можна було свідомо забути!».

Сама Бинидікта приголомшена: «Кожного разу, що я говорила довкола себе про Голодомор, ніхто про нього не знав, а фільми на цю тему робили українці (материкові або закордонні)».

Б.Бане висвітлювала для відомих (державних і приватних) европейських телеканалів упадок Берлінського муру, «Солідарносць» при владі, кінець епохи Чавческу, Нагірний Карабах… А от «фільм про Голодомор продати телеканалам – нелегко! Доведеться вивчити геополітичну ставку Голодомору» , вирішила Бинидікта.

Бане ще викладає журналістику (CFPJ, Париж). Ӏ стверджує: «Сталін забороняв справжню журналістську присутність, фальсифікував правду і стирав сліди (архіви свідків виконавців)». Адже завдяки праці істориків, після відкриття нових архівів за останніх 10 років, нема найменшого сумніву: хотіли знищити в народі схильність до незалежности від совєтської Росії. Найкращий спосіб був стерти українську культуру, душу. Це був геноцид, бо навмисно забороняли людям шукати порятунку, харчів деінде. Крім того, встановили неможливі для виконання квоти, при тому реквізували все, що могло допомогти харчуватися, в тому числі знаряддя, в тому числі все, що можна було продати… Сталін навіть вигадав «торсинги» щоби відібрати від селян найскромнішу власність. Ӏсторія показує нам, що було плянування, досконала макявелівська організація».

Проте, і в ті страшні часи знаходилися свідомі «гарячі голови», які залишили для кращого майбуття особливо чіткі повідомлення, одне з яких нам дісталося: Причина смерті: Українець

З польових досліджень, Бинидікта спостерегла: «мов козельці в пустелі, український нарід, який неймовірно натерпівся» і ще сьогодні, перебуваючи у важких життєвих умовах, «повертає собі власну історію, щоби збудувати майбутнє». Чи не остаточно переконало в тому цю чутливу кінорежисерку несподіване зображення козака, (природньо?) вирізьбленого у дереві, який зоріє такою волею відродитися, що несподівано «зачепив», на Черкащині, Бинидіктову камеру? «Дух козацький – живий!» прошепотіла вона, вражена «посланим» знаком.

Стрічка « Голодомор - забутий геноцид» побудована на основі рукопису «Голодомор в Україні 1932-1933 років очима діяспори»

В основі стрічки « Голодомор - забутий геноцид» лежить, крім «живого українського матеріялу», рукопис «Голодомор в Україні 1932-1933 очима діяспори» дітей чудом уцілілого українця Віталія Наум’яка, родом зі Соболівки (Черкаська обл.), – роджених на Заході Анни-Марії та Пилипа. Їхня родина, за батьковою лінією, майже вся загинула – зморена голодом. Цей, можна сказати, «науковий животвір» уже 4 роки марно блукає французькими видавництвами.

Незважаючи на передмову відомого французького фахівця з комунізму Стефана Куртуа, який оцінив цей «автентичний твір» так: «Цією, дуже особистою книгою [Анна-Марія і Пилип Наум’яки] створили новий підхід, який поєднує історичне дослідження, сімейну та народню пам’ять».

У «Попередженні» до франкомовного рукопису, автори зазначають, що цю працю відмовили всі французькі видавці, які її дістали. Серед причин такого ухиляння, Наум’яки бачать в «елітних» французів або їхнє москвофільство, або подальше коляборанство з комунізмом, або неусвідомлення ані тоталітаризму, ані геноцидного процесу, а так чи інакше факт, що єдині українські масові поховання, які цікавлять пресу і політиків - це Голокост.

Таке «відмирання пам’яти», яке супроводжує «відсутність співчуття до не жидівських жертв тоталітаризму», заставили відгукнутися двох відомих французьких жидів: кардинала Жана-Марі Люстіжера і журналіста Жана Данієля». З їхніх, наведених у рукописі – подібних – цитат, подамо коротшу: «У стражданні нема вибраного народу» (Жан Данієль, останнє речення редакційної про «Чорну книгу»).

Наум’яки дивуються: «Навіть поважна організація о. Дебуа грішить упущенням. Будь-який роздум над причинністю та порівнянністю виглядає виключеним з медійних і політичних розмов». Варто зазначити, що «хуцпістське» (на їдиш – «хуцпа» - «цинічне нахабство», практиковане большевиками й сьогоднішньою «елітою» різних держав) поступування роду організації о. Дебуа, в тому й намагання «вивищити геноцид ‘Шоа’ над іншими», засуджує і французький жид Жан Робен, бо воно «шкодить самим жидам, викликаючи антисемітизм» (Jean Robin, «La judéomanie », éd. Tatamis, Paris, 2006 і « L’état de la judéomanie », 2008) – З.В.).

Тепер рукопис Наум’яків – на столі видавництва, українського.

Обидва твори про Голодомор (фільм і рукопис) мають усі шанси дійти до щасливого завершення, оскільки їхні автори, розраховуючи вже виключно на власні сили, та й на підтримку чесних фахівців, створили у Франції Ӏнформаційну й дослідну спілку про Голодомор «H-GIR» (Holodomor – Groupe d’information et de recherche). До неї міг би приєднатися французький науковець Люсієн Далі (Lucien Daly): у своїй останній книзі «Бог, чудеса і наука» («Dieu, les miracles et la science », éd. Tatamis, 2012), цей лавреат французької Академії наук убачає існування, крім морального закону, який викриває негідну поведінку людини, існування «ворожого йому» іншого закону, «закону утопічного суспільства», в ім’я котрого картина вчинених жахів ХХ століття – надто повчальна.

Серед наведених прикладів тих жахів, Л. Далі зупиняється на Голодоморі: «1932 року починався в Україні, яку тоді вважали колонією Росії, Великий Голод, або український «колоніяльний» геноцид. Коли Сталін викликав свою промислову революцію вкінці 1920 років, її необхідним фінансовим джерелом стала Україна. Отже, голод був найзловіснішим вираженням колоніяльної російської політики в Україні. Так українці пережили, до 1947 року, п’ять голодів». Зауважуємо, що у своїй книзі визначив «жахливе» ХХ століття французький академік Люсієн Далі описом саме українського геноциду.

Чому?

Чому ж тоді у Франції, в обидвох випадках (стрічки та рукопису про Голодомор), з одного боку маємо помітне зацікавлення неупереджених людей, а з другого – повну цензуру «еліти» (медійної, освітньої, політичної, інтелектуальної, наукової, культурної…), яка не допускає цих творів до публіки?

Відповідь – проста: переоцінка вартостей ще – неповносила (зате вже розпочалася), у наслідок чого досі панує протиприродня система «політичної нації», а її старі «еліти», всупереч власного визнання її фіяско (Меркель, Саркозі, Кемерон…), чергуючись при владі, верзять утопію і визискують нації, етнічні.

А як сприймають Голодомор сьогоднішні українці? Відрадною відповіддю став вислід польового досліду, який провела на своєму семінарі «Ӏндивідуальна і колективна суб’єктність: специфіка України» Галина Дичковська (Конференція «Український цивілізаційний проект: проблеми і перспективи», Київ 6-8 липня 2012 р., Частина 3. Стратегія розвитку України). Кандидат філософських наук, доцент, радник в методі позитивної психотерапії Г. Дичковська показала на практиці, як нищівні аспекти національної пам’яти, пов’язані з пережитими багатьма українцями негативними емоціями, можна перемінити на аспекти здорові, позитивні (особливо вправами перемінити поняття, думки, слова, які викликають певні емоції).

Так, надзвичайно болючу тему Голодомору можна навчитися сприймати як своєрідне випробування на спроможність піднятися над стражданнями і ставати сильнішими духово. Дослід, проведений у синій залі київського Будинку кіна з українськими учасниками, показав, що іспит вони склали успішно!

Про цю духову міць українців нагадує упорядник і співавтор книги «Духовна велич України» (К.:ВЦ «Просвіта», 2004) Ірина Новиченко: набувши драматичного досвіду боротьби зі стражданнями, українці не дозволяли собі впадати у відчай, песимізм чи страх, а вміли вивищуватись над трагедіями, перемагаючи силою духу. Бо пращури вірили, що духові сутності померлих відроджуються у фізичних тілах нащадків завдяки радістю, любов’ю й шанобливому до них ставленню. Ідея безсмертя людського духу та його еволюції в процесі багаторазових перевтілень завжди надихала українців на творення добра. Народжуючись у новому тілі, українська духова сутність зберігає притаманну їй здатність радіти життям, захоплюватися, творити.

У своїй доповіді «Новий освітній простір України: мотиви та механізми творення» (Конференція «Український цивілізаційний проект: проблеми і перспективи», Київ 6-8 липня 2012 р., Частина 3. Стратегія розвитку України) , Ірина Новиченко навела цікаве спостереження зі сьогодення. Маленька німецька дівчинка, народжена матір’ю-українкою в далекій Баварії, приїжджає на землю своїх пращурів і раптом, переповнена позитивними емоціями, радісно вигукує: “Ой, Боже мій, як гарно!” І в такий момент особливо ясно усвідомлюєш: у світ прийшла ще одна світла українська духова сутність, покликана творити добро, славити красу, захищати справедливість.

А те, що сама ідея перевтілення людського духу є глибоко оптимістичною і що вона постійно підтверджується Ірина Новиченко переконалася на ще такому, родинному, досвіді. Вона розповіла, що 2011 року у її доньки народилася дівчинка, як дві краплі води, подібна до своєї прабабусі, котра пішла з життя кілька років перед тим. Уважно спостерігаючи за поведінкою дитини, її реакціями, звичками, смаками, дорослі виявили надзвичайно багато підтверджень тому, що в родину повернувся прабабусин дух. Їхні висновки підтвердили і фахівці-біоенергетики. «Так знову і знову продовжується одвічний цикл життя: успішно пройшовши земні випробування, духова сутність готується до майбутнього перевтілення, щоб народитися в гармонійному оточенні, сповненому любов’ю рідних і близьких по духу людей», завважує дослідниця.

Тепер зрозуміліше, чому після Голодомору багато українців уберегли в собі волю до життя й удосконалення. Невипадково чужинці – незмінно – називають їх життєрадісною нацією, подивляючи їхній багатий, запальний фольклор і винахідливість. А чому «нескінченно добрий Творець допустив цей безпрецедентний за масштабами і садизмом геноцид?» – запитує засновник і дослідник Ӏнституту метафізичних досліджень Ӏгор Каганець, і відповідає: «щоб ми нічого не боялися», діяли рішуче, творчо, відважно, «покладаючись не на завивання прогресивного людства», а на «власні сили». Ӏ дійсно: переживши «колективну клінічну смерть», найдуховіші українці позбулися ілюзій, що хтось їм допоможе. Це «випробування» дало їм безстрашність і повну свободу творчості.

Левова частка «хуцпістських» витворів – у сфальсифікованій Євангелії. Приписаною Ӏсусові фразою « Eli, Eli, lama sabachthani»: «Dieu, Dieu, pourquoi m’as-tu abandonné?» («Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?») французький соціолог Алєн Сораль стверджує, що «жиди далі вважають Хреста, в найкращому випадку, рабином-відступником» (Alain Soral «Comprendre l’empire», éd. Blanche, Paris, 2011).

Пояснення знаходимо у викривній праці Ӏгора Каганця «Пшениця без куколю». Насправді, пише він, «остання фраза Ӏсуса звучала так: «Лелю Лелю лем в мя ся остані» (буквально «Тато Тато лише в мені останься»). Цей фразеологічний зворот означає: Тату тепер лише на Тебе моя надія». На думку цього фахівця з хрестиянства, безглуздість офіційно визнаного «помилкового стереотипу» походить від факту, що ці останні слова, сказані Ӏсусом-галілеянином рідною йому мовою, були «абсолютно незрозумілі» для «тодішніх юдеїв, які прийшли подивитися на розп’яття Ӏсуса».

Натомість, це речення зовсім не потребує перекладу для українців з Карпат, звідки галілеяни емігрували до Палестини. До речі, Лука підтверджує точність «західноукраїнського» перекладу своїм грецьким відповідником: «Отче у Твої руки віддаю дух Мій!» (Лука 23.46), тобто «Тату тепер все у Твоїх руках!» (Ӏгор Каганець, «Пшениця без куколю», вид. Мандрівець, Тернопіль, 2006 р.).

Тож пробуджені українці очищаються від інформобруду, накопиченого на лівому, диявольському шляху попередніх століть, з його «хуцпою», голодоморами, страхами, війнами, хворобами.

Бо перемога Ӏсуса над смертю навчає їх відновлювати зв’язок з Усевишнім, стелити ПРАВий шлях і творити щасливе майбутнє.

Зірка Вітошинська (Париж-Київ)
 

Гравець: 
Зірка Вітошинська

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка