Атака гендлярів

Лише скаженним гоном за особистою вигодою та зиском, запопадливим виконанням вимог та вказівок зовнішніх чинників, а також безмежним презирством до особистості й всього українського народу, можна пояснити вчинки нинішнього уряду. Республіку таки поставили на коліна. Факт проголошення в 1991р. незалежності жодним чином не спричинився до відмови від злочинної, притаманної хіба-що тоталітарним за устроєм державам практики нівеляції високопосадовцями людської гідності зокрема й потреб нації вцілому.

Визнавши за окупаційною адміністрацією (котра складалась з запроданців й етнічних чужинців) право на утримання економічних та політчних важелів влади, Україна обрала слизьку стежку, яка примушує її перетворитись в покірного раба зовнішніх потуг й знахабнілих від безкарності можновладців. Очевидним є той факт, що останні опанували владний Олімп завдячуючи власній підлості, аморальності і несправедливості, бурхливим за формою та брехливим за змістом обіцянкам й насиллі. Вимушені трансформації не позбавили бюрократів інстинкту самозбереження. Узурпувавши владу, вони жодним чином не погоджуються навіть на найменші поступки. Методи пограбування й жорстокого пригноблення народу стають щораз вишуканішими, цинічнішими й підлішими. З вини не з власної ініціативи й бажання суверенізованої постколоніальної й постокупаційної адміністрації, українці в більшості європейців асоціюється з терміном “глитай”, “п’яниця” й “чорнороб”. Найчарівніших в світі жінок перетворили на блудниць котрі покірно задовільняють забаганки збоченців, а чоловіків примусили погодитись з незаздрісною долею здеградованих кріпаків.

Припарована найрізноманітнішими солодкими спеціями отрута духовного рабства продовжує труїти душі й паралізує потяг до волі. Обравши шлях запопадливого виконання вимог зовнішніх чинників й особистого збагачення, постколоніальна адміністрація прирекла українців на злиденне виживання. Підозрюю що уважний аналіз нинішнього незаздрісного стану речей подарує гіркі і невтішні висновки. Непомітні для обивателів наднаціональні структури цілеспрямовано відмовляють українцям в праві на майбутнє.

Нинішні українські політикани є надміру самовпевненими й водночас огидно-жалюгідними. Проте з їхньої вини в Україні не вщухають скандали. Не останню в тім роль відіграє й колишній комсомольський апаратник а нинішній прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко. На щастя, впродовж довгого часу годований її побрехеньками загал нарешті зрозумів що ця діячка цілковито заплуталась в своїх вчинках й декларованих гаслах і не знає яким шляхом рухатись далі. Весь світ насміхається з її вчинків й викрутасів, проте це не заважає їй цупко триматись прем’єрського крісла й навіть не моргаючи очима брехати загалові з піднятою головою. Водночас, навіть найбезневинніша згадка про нікчемність пропагованих нею антинародних гасел стає причиною шаленного оббріхування всих, хто наважується кинути виклик її амбітному прагненню і далі утримувати владу у власних пазурах.

Про деструктивну й злочину за суттю діяльність Юлії Тимошенко сказано більше ніж достатньо. Оприлюдненої інформації вистачить задля того аби усунути її від громадського й політичного життя й депортувати з межі України. Аналіз нинішнього стану речей дарує невтішні висновки. Україна не є демократичною державою, а прагнення патріотів запровадити народовладдя натикається на шаленний опір й протидію. Більшість ЗМІ залишаються підконтрольними, а журналісти женучись за славою й гонорарами не соромляться поширювати брехливі опуси. Папір і плівка все стерплять.

Дослідження генези ще не вщухлих хвилювань довкола “епідемії свинячого грипу” дарували невтішні висновки. Істерія була штучною. На жаль, винні (принаймні найближчим часом) навряд чи сядуть на лаву підсудних. Розумію що власнми словами вже викликаю на себе вогонь недолугих й тих хто непогано на спровокованій паніці нажився. Проте дарований Творцем дар розуміння й усвідомлення зобов’язує не мовчати на зло. Небажання бути нехай і пасивним співучасником пограбування українців, зобов’язує мене подати голос протесту проти тріумфальної ходи брехні, підлості і несправедливості.

Знайомство з багатьма політичними та громадськими діячами нерідко дарує нагоду довідатись про окремі події набагато більше аніж подано загалові в ЗМІ. Оприлюднення імен завдяки кому іноді доводиться отримувати інформацію, загрожує втратою довірливих стосунків й змогою в подальшому висвітлювати окремі факти й невідомі співвітчизникам справжні причини постання тих чи інших проблем. Тож сподіваюсь любі читачі на ваше розуміння.

Наприкінці жовтня, на вулицях кількох найбільших міст України з’явились люди обличчя яких ховались за медичними марлевими пов’язками. Справа звична й навіть потрібна для учасників антисистемних мітингів та маніфестацій, оскільки працівники міліції й СБУ відслідковуючи незгідних з нинішньою без перебільшення народовбивчою політикою уряду, згодом вдаються до актів репресій й морального тероризування. Проте в данім випадку не про них йде мова. Нині вже не є таємницею що перші диваки з марлевими пов’язками на обличчі, за носіння маски отримували матеріальну винагороду. Значний відсоток з них навіть не розуміли причин маскування, проте атрофовані почуття совісті та гідності, вкупі з прагненням непрацюючи заробити, примушувало їх до бездумного виконання умов замовників. 30-го жовтня, в багатьох інформаційних агенціях з’явились повідомленя про кілька десятків померлих від Гострих Распіратурних Вірусних Інфекцій (ГРВІ). Того ж дня, Юлія Тимошенко офіційно заявила що в Україні лабораторно підтверджено 11 випадків захворювання грипом А/Н1N1. Ігноруючи осінню вогкість й природнє похолодання, замовчуючи статистику минулих років й не вдаючись до порівняння, лякаючи обивателів інформацією про новий, не підлягаючий лікуванню традиційними методами вірус “каліфорнійського” (свинячого) грипу, загал позбавляли нагоди тверезо оцінити ситуацію. Підозрюю що в відразу ж оприлюдненій міністром охорони здоров’я Василем Князевичем інформації про початок епідемії саме “каліфорнійського” грипу А/Н1N1 криється ознака злочину. Доречі, згодом він таки визнав що “поспішив”. Вдало жонглюючи цифрами про загальну кількість хворих ГРВІ та грипом, він не повідомив жодних конкретних даних стосовно кількості хворих тим різновидом грипу, з-за якого і було оголошено епідемію. Навряд чи Василь Князевич поширював цю побрехеньку з власної ініціативи.

Аналіз подальших подій засвідчив що дії головного лікаря були частинкою з цинічного плану пограбування українців. Логічним буде запитання: хіба 11 (згодом цю цифру підвищили до 14-ти, а ще пізніше до кількох десятків) захворювань в державі з населенням в сорок шість мільйонів є підставою для оголошення епідемії? Згідно оприлюднених Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я даних, кількість зареєстрованих в усьому світі випадків захворювання на вірус А/Н1N1 складає 407 677 осіб. З них, лише 4 877 закінчились смертю хворого. Роздуми й отримана інформація дарували підстави стверджувати що влада вдало скориставшись традиційним для осіннього періоду збільшенням кількості хворих на грип та ГРВІ, непогано нажилась на спровокованих хвилюваннях, астрономічної швидкості продажу прострочених ліків й нерідко завезених як гуманітарна допомога з-за меж України марлевих пов’язках. Непогана форма викачування грошей з і без того окрадених платників податків.

Проте апетити уряду не вгавали, а прагнення нинішнього прем’єра задекларувати себе мало не “рятівником нації” штовхало її до активнішого симулювання боротьби й показового (проте нещирого) переймання долею загалу. На боротьбу з неіснуючою епідемією Юлія Тимошенко вимагала суми в розмірі кількох мільярдів гривень. Неважко здогадатись що за нинішніх умов відсутності контролю за діями високопосадовців, більшість тих грошей не будуть потраченими за призначенням. Знову доведеться вдавтись до аналізу в принципі відомих аналітикам фактів.

Зацікавлені в поширенні побрехеньки довкола оголошеної епідемії доклали чималих зусиль до того аби унеможливити поширення правди. Ніхто не хотів навіть чути Голову нацради з питань охорони здоров’я при президентові України професора Миколу Поліщука котрий наводив наступні аргументи: епідемію доцільно оголошувати лише в тому випадку, коли на 10 000 осіб є сотня хворих. Потрібної кількості задля оголошеня епідемії ані прем’єр міністр, ані запопадливо виконуючий її вказівки й забаганки міністр охорони здоров’я навряд чи знайдуть навіть серед білого дня і з запаленою свічкою. Оприлюднив Микола Поліщук і такі цифри: за 9 місяців 2008р. від ГРЗ в Україні померло 3989 осіб, а за 10 місяців нинішнього аж 3221. Різниця в бік зменшення більше ніж на сімсот осіб. Брак інформації й породив паніку. Згідно підрахунків спеціалістів, чимало українських родин піддавшись паніці, витратили на закупівлю ліків й марлевих пов’язок від 100 до 1000доларів. Форма й розміри грабунку дійсно вражають.

Наділені даром і вмінням відрізняти кукіль від пшениці, від самих початків розуміли що причини оголошення епідемії “каліфорнійського” грипу слід шукати виключно в політичній площині. 3-го листопада, з трибуни Верховної ради було повідомлено, що прибуток фармацептів за кілька днів паніки дорівнював їхньому майже десятирічному виторгу. Уряд не оскаржив і не заперечив цієї інформації, що дає підстави стверджувати що вона таки відповідає дійсності. Логічним буде запитання: з якою метою пані Тимошенко цілеспрямовано опустошує кишені платників податків? Старанно замовчувалась й інформація про широкорекламовані ліки “Таміфлю”. Як виявилось, Україна закуповувала їх за ціною еквівалант в гривнях який становив всього 65гр., проте в аптеках вони з’явились за ціною 350 гр. Не згадувала прем’єр й того факту, що єдиним дистриб’ютером ліків “Таміфлю” в Україні є одни з найбільших меценатів БЮТу Богдан Губський. Видурені у ВР гроші виділялись на закупівлю в Губського придбаних ним в Швейцарії ліків. Не важко здогадатись що за це замовлення пані Тимошенко розраховувала отримати чималу суму на проведення виборчої кампанії. Доречі, як виявилось, швейцарська фірма-виробник “Таміфлю” жодниим чином не претендувала на монополію й наживу в часі збільшення кількості захворювань в світі. Україні було надано дозвіл на самостійне виробництво ліків для власних потреб. Проте гендлярська натура нинішніх чільників України цілковито атрофувала в них вміння мислити держаницькими категоріями й пошуку національної доцільності, а не особистої вигоди.

Поволі вщухаючі емоції й скандал оголили і цілу низку проблем. Виявилось що Україна немає стратегічного запасу медикаментів. А що було б якби Україну по справжньому спіткало лихо епідемії? Відсутність масок стала б причиною смерті кількох сот тисяч а можливо і мільонів? А що було б в разі (не доведи Господи) війни? Чим захищатись і рятуватись?

Україна пожинає плоди власної надмірної “толерації”. Нами правлять професійні, проте цинічні гендлярі й банкіри. Сухі підрахунки цифр з багатьма нулями позбавляють їх навіть найменшого докору за понівечені долі, пограбування заощаджень й навіть смерті. Їх цікавить лише прибуток. Чи не досить терпіти?