Нинішня Україна є четвертим расотворчим центром — четвертою країною-тетрагоном (“країною-У”) після Едему, Борії і Уперборії. Здійснення Четвертого цивілізаційно-расового переходу є сутністю української ідеї.
Кожна людина має таланти до певного роду діяльності, має своє життєве призначення, місію. Для того, щоб пізнати себе і свою місію, їй потрібно докласти більших чи менших зусиль. Якщо людині це вдається, то вона починає прискорено розвиватися, перетворювати себе і навколишній світ, а її життя наповнюється відчуттям щастя і повноти буття. Григорій Сковорода це “знаходження себе” називав природовідповідною діяльністю, тобто діяльністю, яка відповідає людській природі.
Народ — це соборна особистість. Він також має свої таланти і життєву місію — т. зв. національну ідею. Для її пізнання треба дослідити, як народний організм поводив себе в різних історичних ситуаціях, як він розвивався і перетворювався. Лише пізнавши себе і своє призначення, народ може знайти свою природовідповідну діяльність і виробити ефективну стратегію свого подальшого розвитку. Але перед тим, як говорити про українську ідею, доцільно визначити деякі базові поняття.
УКРАЇНА
З одного боку, це територія, для якої властива певна географічна цілісність. Дослідження етимології (від гр. етимон — істина) імені Україна приводить до первинного, а отже — істинного його значення. Зауважимо, що у прадавніх алфавітах буква У відповідає числу 4 або 400 (4 х 100) і символізує мудрість (давньоукраїнське “ук” — вчений, звідси “наука” і “неук” — невчений). Письмово слово “Україна” відоме принаймні з 1183 року, а в античні часи Геродот та інші автори розглядали Скіфію як країну-тетрагон (чотиристоронник). Санскритське слово Укхрайя означає курган в значенні “острів блаженних”, “земля обраних”. На основі цих та інших даних можна зробити висновок, що Україна — це “У-країна”, “Чотирикрайна” (тетрагон, територія з чотирма краями), тобто виділена, захищена з 4-х сторін світу, виокремлена, особлива земля. Згідно з багатотисячолітньою традицією, так позначали територію, яка мала для розвитку людського роду особливе, сакральне значення. Досить згадати описаний у книзі “Буття” месопотамський Едем, який традиційно розглядається як країна-тетрагон (країна-У) — захищена з чотирьох країв (чотирма ріками) свята земля, місце народження першої людської раси.
З іншого боку, Україна сприймається як жива, людиноподібна істота, соборна особистість із власною самосвідомістю. Ця країна-тетрагон набуває ознак живої істоти завдяки людям, які вкорінені в цю землю і не мислять повноцінного життя у відриві від неї. Наукові дослідження, зокрема з археології, антропології, генетики та історії містобудування, довели, що протягом багатьох тисячоліть на цій землі проживало автохтонне населення. Про його давність свідчить також колективна пам’ять (зафіксована, серед іншого, у фольклорі Житомирщини та індо-арійських Відах), яка зберегла згадку про життя наших предків — мисливців на мамонтів — ще до танення льодовика (“до Потані”), яке розпочалося в середині 8 тис. до н. е.
Поєднання в понятті Україна географічного і людського чинника дозволяє визначити Україну як геосоціальний організм, який протягом 25—30 тисячоліть (від часу народження Білої раси) розвивається на території Північного Надчорномор’я в пульсуючому режимі. Пульсація (циклічність) розвитку України виявляється в тому, що періодично на цій землі народжується нова спільнота, яка переживає фази дитинства, молодості, зрілості та старості. Під час останньої фази ця спільнота втягується у системну кризу, долаючи її відродженням у якісно новій етнічно-цивілізаційній іпостасі. На фазі молодості і зрілості усі етноси, котрі в історичному минулому мешкали на Подніпров’ї, завжди переживали демографічний вибух, супроводжуваний розселенням на навколишні території, а на фазі системної кризи і трансформації — скорочення населення і посилення вразливості для зовнішньої агресії.
КОСМІЧНА ЦИКЛІЧНІСТЬ
Соціальні процеси в геосоціальному організмі Україна тісно пов’язані з геоенергетичними процесами, які, у свою чергу, визначаються повторенням відповідних планетарних конфігурацій Сонячної системи (найбільше значення має конфігурація Сонце—Земля—Місяць). З цієї причини для розвитку України властива чітка циклічність, яка синхронізується “космічним годинником”.
Особливе значення має цикл тривалістю 532 роки, котрий, як показав Микола Чмихов, є етнотворчим циклом: кожні 532 роки на території України народжується новий український етнос, який творить нову націю (тобто структурований етнос) і державу (вищу форму етнічної самоорганізації). Українські етноси пов’язані між собою як дід-батько-син-внук-правнук, тобто новий етнос виростає з попереднього. Значніші перетворення відбуваються кожні 1596 років, тобто через 3 етноси: “дід—батько—син” (останній 1596 річний цикл датується 419—2015 рр.), що дало деяким дослідникам підставу стверджувати, ніби тривалість життя етносів складає півтори тисячі років і початком українського народу треба вважати державу антів.
Попри незмінність назви Україна, кожна українська держава має ще й власну назву: Козацька держава, Русь Київська, Антський (тобто богатирський, героїчний) союз, Сарматія, Скіфія-Скуфія (від скупія — зібрання, об’єднання, союз), Кімерія (Сумерія, Самарія, від самари — воїни, лицарі, самураї), Арта-Аратта (сонячна, арійська земля). Відповідно, населення тієї чи іншої української держави отримує етноніми: козаки, руси, анти, сармати, скіфи, кімери-самари-сумери, арії. У періоди ж бездержавності територія Північного Надчорномор’я називається іменем Україна, а її населення — українці. Зауважимо, що сучасний період розвитку українського геосоціального організму характеризується станом бездержавності. Нова українська держава матиме власну назву, на основі якої називатиметься народ цієї держави.
Наймасштабніші зміни геосоціального організму відбуваються тоді, коли він здійснює расові ініціації-переходи (трансформації, перетворення). Вони пов’язані зі стрибкоподібними сходженнями геосоціального організму на вищий рівень духовно-психічного розвитку:
1) рівень особистого досвіду (“дитинство”);
2) рівень колективного досвіду (“підлітковий вік”);
3) рівень творчості (“молодість”);
4) рівень мудрості (“зрілість”).
Кожний расовий перехід — це освоєння геосоціальним організмом нової екологічної ніші як сукупності стосунків “людина—Бог”, “людина—людина”, “людина—природа”, “людина—техносфера”. Системне осмислення розвитку людського роду дозволяє зафіксувати у минулому 3 расові переходи (описані у нашій праці “Четверте пришестя Спасителя”//Перехід-IV, №8), в результаті яких були послідовно сформовані раси неоантропів, європейських кроманьйонців і арійців.
РАСОВІ ПЕРЕХОДИ
Згідно з даними археології і генетики, перші люди виникли в Африці приблизно 150—200 тисячоліть тому. Пізніше частина цих першолюдей здійснила перехід в район Месопотамії. Це була захищена чотирма ріками територія — расотворчий казан “Едем” (Рай), країна-тетрагон, “чотирикрайна” або “У-країна”. Приблизно у 40 тисячолітті до н. е. тут сформувалася раса 1-го психоінформаційного рівня — т. зв. раса неоантропів, яка витворила першу, т. зв. ностратичну мову, пережила демографічний вибух і розселилася майже по всьому світі (в Австралії неоантропи з’явилися у 38 тис. до н. е.). Це був перший расовий перехід.
У ситуації перенаселення і екологічної кризи невелика частина месопотамських неоантропів перейшла на північне узбережжя Понтійського озера (яке перетворилося на Чорне море). У 30—25 тис. до н. е. в цій прохолодній країні-тетрагоні — другій “У-країні” з іменем Борія (захищеній з півдня Понтійським озером, із заходу Карпатами, з півночі льодовиком, зі сходу Доном) — сформувалася раса європейських кроманьйонців (європеоїдів-бореалів) — раса 2-го психоінформаційного рівня (Біла раса), яка витворила т. зв. бореальну мову.
Третій расовий перехід розпочався у 55 ст. до н. е. напередодні Циркумпонтійської катастрофи, тобто затоплення Понтійського озера і навколишніх територій Борії солоними водами Середземного моря. Він привів до формування раси третього рівня — арійської раси — і Трипільської цивілізації у расотворчому казані Гіперборія (Уперборія, від упер — вища). Ця третя “У-країна” (третій Рай) була захищена з півдня Руським морем, із заходу Карпатами, з півночі болотами, зі сходу Доном, головна ж расотворча активність відбувалася у межиріччі Дніпра і Дністра. З третім переходом пов’язане традиційне літочислення “від сотворення світу”, тобто від 5508 року до н. е., яке офіційно проіснувало в Україні до 1720 року. Нове мислення потребувало нової мови. Нею став “сенсар” (“носій сенсу”, “мова Сонця”) — першоджерело всіх індоєвропейських мов. Прямим нащадком сенсара є українська мова.
Описані вище расові переходи супроводжувалися стрибкоподібними змінами у людському мисленні, соціальній організації та технологіях. З системології відомо, що різкий перехід системи на вищий рівень її організації можливий лише за умови потужного зовнішнього впливу, передусім інформаційного. Отже, кожний з расових переходів мав би супроводжуватися потужним зовнішнім втручанням і принесенням нових знань.
Яскравим підтвердженням цього принципу є формування арійської раси і Трипільської цивілізації, що супроводжувалося несподіваною появою знань невідомого походження, відомих як Гіперборійська традиція. Раціональне осмислення цього феномену на фундаменті прадавніх вірувань, міфологій і здобутків сучасної науки приводить до висновку, що описані цивілізаційно-расові стрибки викликані втручанням у фізичний світ божественної особистості, яку традиційно називають Сином Божим.
ЧОТИРИ ПРИШЕСТЯ СИНА БОЖОГО
Цілеспрямовані просторові і расові переходи не могли відбутися без потужного Лідера — втіленої духовної істоти найвищого рівня.
Вірогідно, що перше пришестя Сина Божого відбито в індо-арійських міфах про Ганумана, ім’я якого перекладається як “людська раса” (ган-гон — потік, раса; ман — людина). Боголюдина Гануман отримав тіло, згідно з міфологією, від “небесної діви” Ан’яни (Ан — небо, яна — юна, діва). Запам’ятаймо цю архетипову ситуацію, яка у майбутньому повториться ще тричі:
1. Перехід на вищий цивілізаційно-расовий рівень ініціюється діяльністю втілених духовних сутностей найвищого рівня — Небесної Діви і народженого від Неї Сина Божого. Оскільки їхня земна і духовна свідомість є відкритими до божественної свідомості Бога-Отця, то вони є втіленими божественними сутностями — боголюдьми.
2. На духовному рівні Син Божий і Небесна Діва діють як брат і сестра (або цар і цариця), а в земному житті — як матір і син.
Другий перехід зініціював утілений Син Божий Адам (від Атман-Азман — боголюдина), який народився від утіленої Небесної Діви Єви (єва — блага). На відміну від раси неоантропів з їхньою “дитячою пам’яттю”, раса Адама мала розвинену довгострокову пам’ять. З цієї причини Адам (і уособлювана Ним раса кроманьйонців) уважається першою справжньою людиною.
Третій перехід був зініційований утіленим Сином Божим, відомим під іменами Рама (поєднувач небесного і земного, хрест), Ной—Йона—Їма (новий, оновлений), Ману, Луг (людина), Гопал—Гопалан—Аполлон (захисник) та іншими. Його народила втілена Небесна Діва, також відома під багатьма іменами: Інанна (ін — юна, анна — небесна), Діванна-Діана (діва небесна), Юнона (лат. juno — юна), Артеміда (сонячна, божественна посланниця, або посланниця з Арти-Артанії).
Четвертий перехід був започаткований утіленням Цариці ангелів, яка жила у фізичному світі як галілеянка Діва Марія. Вона народила втіленого Сина Божого, відомого під іменами Ісус, Христос (від хрест — знак поєднання небесного і земного, рама), Спаситель, Галілеянин, Назарянин, Син Людський (як Він сам себе називав).
Знання про циклічність українського геосоціального організму і наявність гострої глобальної кризи приводять до висновку, що повноцінна реалізація Четвертого переходу має відбутися до 2015 року і привести до формування раси нових аріїв.
Нинішня Україна є четвертим расотворчим центром — четвертою країною-тетрагоном (“У-країною”) після Едему, Борії і Уперборії. Здійснення Четвертого цивілізаційно-расового переходу є сутністю української ідеї.
ДУХОВНА ОСНОВА ПЕРЕХОДУ-IV: ВЧЕННЯ ХРИСТА
Будь-яка масштабна ідея у процесі свого розвитку має тенденцію проходити чотири фази:
1) генерування та популяризація ідеї або її нового бачення (“дитинство”);
2) створення експериментального зразка, діючого прототипу (“чернетки”) та його перевірка в екстремальних умовах (“підлітковий вік”, “молодість”);
3) руйнування зразка (кризове випробування, “смерть”), критичний аналіз результатів експерименту (“психологічна криза”);
4) синтез всього набутого досвіду шляхом переходу на вищий рівень, створення повноцінної моделі та її масове тиражування (“зрілість”).
Для кожної з цих чотирьох фаз властива своя система цінностей, свій світогляд. В їх основі лежать 4 метафізичні архетипи, які рідко коли проявляються у чистому вигляді, проте завжди прагнуть до одноосібного домінування:
1. Архетип “Біоробот”. Згідно з ним, існує Бог-Отець, який створив Всесвіт і людину. Людина як творіння Боже носить на собі Його відбиток, проте між нею і Богом існує така ж сама прірва, як між людиною і, скажімо, створеним нею роботом. Людина від самого початку є грішною істотою, вигнаною з Раю. Вона цілком залежить від Творця і сама не здатна до повноцінних актів творчості. Найпослідовніше цей архетип реалізовано в юдаїзмі, звідки він потрапив у раннє післяапостольське християнство і вже з кінця 2 ст. н. е. став у ньому домінуючим. Прийняття описаної світоглядної бази логічно призвело, серед іншого, до проникнення у християнство старозавітного уявлення про “страх Божий” і людину як “раба Божого”, що цілком суперечить букві і духу Євангелія.
2. Архетип “Надлюдина”. Згідно з ним, кожна людина є втіленим Богом, поза нею Бога немає. Отже — немає зовнішніх етичних обмежень. За свою поведінку носій “надлюдського архетипу” відповідає в першу чергу перед самим собою, у другу чергу — перед іншими “надлюдьми”. Все залежить лише від “надлюдини”, а навколишній світ є наче продовженням її тіла, отже — Раєм. Будь-яке відхилення від райського стану є тимчасовим явищем, яке потребує негайного виправлення. Архетип “Надлюдина” відповідає психологічному стану підлітка з його максималізмом і прагненням до збивання у тісно згуртовані, жорстко організовані групи. Цей архетип є діаметральною протилежністю і радикальним запереченням архетипу “Біоробот”.
3. Архетип “Матерія”. Згідно з ним, Бога немає, а всесвіт і людина є продуктами еволюції матерії. Ця матерія має чарівну здатність саморозвиватися, тому цей архетип знаходить своє вираження як у відвертому атеїзмі (“Бога немає!”), так і в туманному пантеїзмі (“Всесвіт — це Бог!”), різновидами якого є буддизм, а також сучасний космізм з його обожненням матерії. Оскільки матерія розвивається сама, то “прогресивно мислячій людині” треба лише прибрати перепони для її вільного еволюційного розвитку, якщо треба — то і найрадикальнішими засобами. Архетип “Матерія” відповідає психологічному стану внутрішньої кризи і спустошення (“темна ніч душі”), за яким настає або руйнування особистості, або її перехід на вищий рівень. Цей архетип є тотальним запереченням як архетипу “Біоробот”, так і архетипу “Надлюдина”.
4. Архетип “Боголюдина”. Згідно з цим архетипом, є Бог-Отець — Творець Неба і Землі, Вишній і Святий. Він є соборною особистістю, тобто колективним організмом, що складається з божественних істот: “Я сказав: ви боги” (Іван, 10:34). Ці божественні сутності перебувають одна з одною у стані гармонії і любові: “Бог є любов” (1 Іван, 4:8). Частина богів “одягнула” духовну оболонку і, втілившись у фізичному світі, стала людьми. Тобто людина має чотири складові: плоть, психіку (душу), дух і божественне ядро. Відповідно, людина має свідомість земну (психіка), духовну і божественну. Пізнання людиною своєї духовної і божественної природи дозволяє їй долучитися до щастя і сили Бога-Отця, що виражається в оволодінні ВІРОЮ — найпотужнішою силою у Всесвіті: “Істинно кажу вам: коли матимете віру хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: «Перейди звідси туди», то й перейде вона, і нічого не буде для вас неможливого” (Матвій, 17:20). Архетип “Надлюдина” відповідає психологічному стану такої особистості, яка подолала внутрішню кризу і стала “дорослою” (здійснила ініціацію-перехід), позбавилася страху і відчула себе втіленою божественною істотою, відповідальною перед Творцем та людьми — мертвими, живими і ненародженими.
Тривалість цих 4 фаз має тенденцію вкладатися у пропорцію 3:2:1:4. Історичні етапи розвитку Христового вчення також вкладаються в описану закономірність. Перші три фази з відповідними архетипами уже реалізувалися протягом 2 тисячоліть (від воскресіння Ісуса Христа до нашого часу):
1. Раннє християнство на основі архетипу “Біоробот” — надзвичайно спрощена і урізана редакція Христового вчення, орієнтована на легке сприйняття і створення масової організації. Схоже, що у цій формі раннє християнство, на відміну від Західної Європи, не знайшло широкого поширення в Україні, оскільки суперечило значно розвиненішим місцевим релігійним уявленням.
2. Середньовічне християнство на основі архетипу “Надлюдина”. Початок цього войовничого етапу християнства з властивим для нього “закручуванням гайок” ознаменувався релігійною реформою Володимира 988-го року. Природний розвиток цього етапу було порушено Візантією, якій удалося взяти під свій контроль духовне життя Русі та формувати його згідно з архетипом “біоробот”. Найяскравішу реалізацію “надлюдське християнство” отримало в пасіонарному спалаху Запорізької Січі як православного воєнно-чернечого ордену.
3. Вичерпання “надлюдського християнства” було ознаменоване Переяславською Радою у 1654 р. З цього часу все більшого впливу набуває архетип “Матерія”. Він виявився у поступовому розмиванні уявлень про сутність Христового вчення і чимраз більшому розриві між християнською теорією і життєвою практикою. Нинішнє християнство в Україні здебільшого перетворилося на формальне виконання ритуалів (незначним втішенням може бути лише те, що в інших країнах ситуація ще гірша). Стан духовного спустошення, викликаний домінуванням матеріалістичного архетипу і описаний в Біблії як “мерзота запустіння”, спричинює гостру реакцію і є передумовою для відновлення Христового вчення, основаного на архетипі “Боголюдина”.
4. Виходячи з циклічних закономірностей, властивих для розвитку українського геосоціального організму, незабаром має відбутися перехід України до боголюдського світоглядного архетипу з відповідними соціально-організаційними, екологічними і технологічними перетвореннями. Нинішній кризовий стан усього християнства збігся в часі із системною кризою світової індоєвропейської спільноти (Білої раси). Подолання актуальної кризи розпочнеться з народження християнства 4-ї фази — Арійського християнства (від арій-ярій — сонячний, ярий, сильний, творчий, життєспроможний). Це буде перехід на 4-й рівень розвитку Гіперборійської традиції (започаткованої Рамою і доповненої Христом), де основи віри будуть підкріплені точним науковим знанням і сформульовані на високому мистецькому рівні. Фактично ідеться про формування повноцінної релігії (від ре-ліго — відновлення зв’язку) як синтезу віри, науки і мистецтва. Таким чином:
Духовною основою української ідеї як цивілізаційно-расового переходу є боголюдське вчення Христа. Оволодіння ним означатиме формування арійського християнства, створення Арійської Християнської Церкви і поступове народження нової спільноти — раси 4-го рівня, ідеальною реалізацією якої буде стан боголюдства.
ОРГАНІЗАЦІЙНА ОСНОВА ПЕРЕХОДУ-IV: ГЕТЬМАНАТ ВИШНЯ БОРІЯ
Найпритаманішою українцям формою державної організації є Гетьманат (т. зв. авторитарно-співтворча модель самоорганізації). Її сила в тому, що вона поєднує управлінську ефективність (основану на науці менеджменту) з глибинними архетипами і традиціями українського народу.
Фундаментом гетьманської моделі є уявлення про владу як цілісну систему прав і обов’язків. Права, як і роботу, можна розділити, але неможливо розділити відповідальність. Тому там, де за виконану роботу відповідає більше однієї людини, насправді вже не відповідає ніхто, адже кожний може перекладати відповідальність на іншого.
Нинішня система влади в Україні — це насправді стан безвладдя, оскільки ні з кого спитати за результати діяльності цієї “влади”. Відсутність повноцінної держави символічно закріплена у назві “Україна”, котра, як ми вже знаємо, завжди була іменем території, але не іменем держави. Буде логічним, якщо нова українська держава носитиме ім’я Вишня Борія (четверта “У-країна”, четвертий Рай) як продовження лінії планетарних расотворчих центрів Едем—Борія—Уперборія. Відповідно, громадяни Вишньої Борії називатимуться борійцями або вишньоборійцями (аналогічно, як громадяни Великої Британії називаються британцями або великобританцями).
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ГЕТЬМАНСЬКОЇ МОДЕЛІ:
1. Повнота влади. Гетьман є верховним головнокомандуючим, який концентрує у своїх руках всю повноту законодавчої, виконавчої і судової влади, тобто отримує всі необхідні повноваження для здійснення системної трансформації. Як наслідок, між трьома гілками влади зникає протистояння, здатне загальмувати або цілком зруйнувати будь-які перетворення у державі.
2. Повнота відповідальності. Концентрація влади та її персоніфікація позбавляє владу анонімності і колективної безвідповідальності. Гетьман особисто відповідає за стан справ у всій державі, подібно як голова людини відповідає за стан і поведінку керованого нею тіла. За результати своєї діяльності гетьман відповідає власним майном, свободою і життям.
3. Обрання і переобрання гетьмана. Гетьман обирається на термін від 3 до 5 років, тобто він не може бути переобраним раніше ніж через 3 роки і пізніше ніж через 5 років. Гетьман обирається всенародно, що робить його виразником народної волі і надає його владі максимальної легітимності. Процедуру справедливого обрання і переобрання Гетьмана забезпечує Центральна виборча комісія (ЦВК). Зокрема, ЦВК здійснює моніторинг діяльності гетьмана і на його основі може прийняти рішення про дострокове переобрання Гетьмана (в проміжку від 3 до 5 років його гетьманства).
Ключовим моментом створення Гетьманату Вишня Борія є наявність помісної апостольської Арійської Християнської Церкви, яка поєднує в собі функції віри, науки і мистецтва. Церква створює ЦВК і є гарантом законності виборчого процесу. У випадку порушення гетьманом “правил гри” Церква може звернутися до народу і оголосити гетьмана нелегітимним.
4. Критерії діяльності Гетьмана. Метою діяльності гетьмана є покращення якості життя українського народу (борійців) і його кількісне зростання. Для оцінки якості життя в міжнародній практиці використовується Індекс людського розвитку, який розраховується за методикою Програми розвитку ООН на основі індексів тривалості життя, досягнутого рівня освіти і реальних доходів на душу населення. Для оцінки діяльності гетьмана має використовуватися Національний індекс людського розвитку, який окрім трьох індексів ООН також включатиме індекс народжуваності. Зниження індексу людського розвитку після 3-х років гетьманства є підставою для переобрання гетьмана і порушення проти нього кримінальної справи (див. п. 2).
5. Мобілізаційна готовність і полкова структура. В умовах нинішнього руйнування системи міжнародної безпеки все більшої ваги набуває мобілізаційна готовність нації. Для її забезпечення, а також для переходу на ефективнішу 3-ланкову систему державного управління (центр—округ—неселений пункт) територія України розділяється на 100 полків на базі 100 органічних округів, тобто територій, які складають певну економічну, історичну, географічну та психологічну цілісність.
Керівництво органічним округом і, відповідно, приписаним до нього полком арійського козацтва (територіального війська народної самооборони) здійснює полковий отаман, характер влади якого відтворює на полковому (окружному) рівні владу Гетьмана. Термін повноважень полкового отамана — від 2 до 3 років в залежності від динаміки Полкового індексу людського розвитку.
6. Варнова структура. Гетьманська модель набуває завершеності у структурованому суспільстві, яке складається з 4-х активних варн: рахмани (наука, релігія, мистецтво), кшатрії (державне управління і безпека), бізнесмени (дрібний і середній бізнес), спеціалісти (професійна діяльність). Належність до певної варни означає компетентність у виконанні відповідної діяльності (яка є, за визначенням Григорія Сковороди, природовідповідною). У варновому суспільстві Центральну виборчу комісію формує варна рахманів, яка складає ядро Арійської Християнської Церкви, а на посади Гетьмана і полкових отаманів обираються лише представники варни кшатріїв (воїнів) як найбільш підготовані для виконання цих функцій.
7. Започаткування переходу до гетьманської моделі. Першим кроком до реалізації гетьманської моделі має стати формування єдиної помісної апостольської Арійської Християнської Церкви, яка б органічно поєднувала в собі релігійні, наукові і культурно-мистецькі функції.
Таким чином, українська ідея III тисячоліття полягає у здійсненні цивілізаційно-расового переходу до нової екологічної ніші (сукупності стосунків “людина—Бог”, “людина—людина”, “людина—природа”, “людина—техносфера”), головними чинниками якого будуть осягнення боголюдського світогляду і способу життя, створення Арійської Християнської Церкви (віра+наука+мистецтво) та української держави нового циклу — Гетьманату Вишня Борія. Сукупність світоглядних, організаційних, поведінкових, екологічних та технологічних параметрів нової раси ми позначаємо терміном Арійський Стандарт.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Арійський Стандарт — українська ідея III тисячоліття
Світ:
03050501e.JPG
Народ — це соборна особистість. Він також має свої таланти і життєву місію — т. зв. національну ідею. Для її пізнання треба дослідити, як народний організм поводив себе в різних історичних ситуаціях, як він розвивався і перетворювався. Лише пізнавши себе і своє призначення, народ може знайти свою природовідповідну діяльність і виробити ефективну стратегію свого подальшого розвитку. Але перед тим, як говорити про українську ідею, доцільно визначити деякі базові поняття.
УКРАЇНА
З одного боку, це територія, для якої властива певна географічна цілісність. Дослідження етимології (від гр. етимон — істина) імені Україна приводить до первинного, а отже — істинного його значення. Зауважимо, що у прадавніх алфавітах буква У відповідає числу 4 або 400 (4 х 100) і символізує мудрість (давньоукраїнське “ук” — вчений, звідси “наука” і “неук” — невчений). Письмово слово “Україна” відоме принаймні з 1183 року, а в античні часи Геродот та інші автори розглядали Скіфію як країну-тетрагон (чотиристоронник). Санскритське слово Укхрайя означає курган в значенні “острів блаженних”, “земля обраних”. На основі цих та інших даних можна зробити висновок, що Україна — це “У-країна”, “Чотирикрайна” (тетрагон, територія з чотирма краями), тобто виділена, захищена з 4-х сторін світу, виокремлена, особлива земля. Згідно з багатотисячолітньою традицією, так позначали територію, яка мала для розвитку людського роду особливе, сакральне значення. Досить згадати описаний у книзі “Буття” месопотамський Едем, який традиційно розглядається як країна-тетрагон (країна-У) — захищена з чотирьох країв (чотирма ріками) свята земля, місце народження першої людської раси.
З іншого боку, Україна сприймається як жива, людиноподібна істота, соборна особистість із власною самосвідомістю. Ця країна-тетрагон набуває ознак живої істоти завдяки людям, які вкорінені в цю землю і не мислять повноцінного життя у відриві від неї. Наукові дослідження, зокрема з археології, антропології, генетики та історії містобудування, довели, що протягом багатьох тисячоліть на цій землі проживало автохтонне населення. Про його давність свідчить також колективна пам’ять (зафіксована, серед іншого, у фольклорі Житомирщини та індо-арійських Відах), яка зберегла згадку про життя наших предків — мисливців на мамонтів — ще до танення льодовика (“до Потані”), яке розпочалося в середині 8 тис. до н. е.
Поєднання в понятті Україна географічного і людського чинника дозволяє визначити Україну як геосоціальний організм, який протягом 25—30 тисячоліть (від часу народження Білої раси) розвивається на території Північного Надчорномор’я в пульсуючому режимі. Пульсація (циклічність) розвитку України виявляється в тому, що періодично на цій землі народжується нова спільнота, яка переживає фази дитинства, молодості, зрілості та старості. Під час останньої фази ця спільнота втягується у системну кризу, долаючи її відродженням у якісно новій етнічно-цивілізаційній іпостасі. На фазі молодості і зрілості усі етноси, котрі в історичному минулому мешкали на Подніпров’ї, завжди переживали демографічний вибух, супроводжуваний розселенням на навколишні території, а на фазі системної кризи і трансформації — скорочення населення і посилення вразливості для зовнішньої агресії.
КОСМІЧНА ЦИКЛІЧНІСТЬ
Соціальні процеси в геосоціальному організмі Україна тісно пов’язані з геоенергетичними процесами, які, у свою чергу, визначаються повторенням відповідних планетарних конфігурацій Сонячної системи (найбільше значення має конфігурація Сонце—Земля—Місяць). З цієї причини для розвитку України властива чітка циклічність, яка синхронізується “космічним годинником”.
Особливе значення має цикл тривалістю 532 роки, котрий, як показав Микола Чмихов, є етнотворчим циклом: кожні 532 роки на території України народжується новий український етнос, який творить нову націю (тобто структурований етнос) і державу (вищу форму етнічної самоорганізації). Українські етноси пов’язані між собою як дід-батько-син-внук-правнук, тобто новий етнос виростає з попереднього. Значніші перетворення відбуваються кожні 1596 років, тобто через 3 етноси: “дід—батько—син” (останній 1596 річний цикл датується 419—2015 рр.), що дало деяким дослідникам підставу стверджувати, ніби тривалість життя етносів складає півтори тисячі років і початком українського народу треба вважати державу антів.
Попри незмінність назви Україна, кожна українська держава має ще й власну назву: Козацька держава, Русь Київська, Антський (тобто богатирський, героїчний) союз, Сарматія, Скіфія-Скуфія (від скупія — зібрання, об’єднання, союз), Кімерія (Сумерія, Самарія, від самари — воїни, лицарі, самураї), Арта-Аратта (сонячна, арійська земля). Відповідно, населення тієї чи іншої української держави отримує етноніми: козаки, руси, анти, сармати, скіфи, кімери-самари-сумери, арії. У періоди ж бездержавності територія Північного Надчорномор’я називається іменем Україна, а її населення — українці. Зауважимо, що сучасний період розвитку українського геосоціального організму характеризується станом бездержавності. Нова українська держава матиме власну назву, на основі якої називатиметься народ цієї держави.
Наймасштабніші зміни геосоціального організму відбуваються тоді, коли він здійснює расові ініціації-переходи (трансформації, перетворення). Вони пов’язані зі стрибкоподібними сходженнями геосоціального організму на вищий рівень духовно-психічного розвитку:
1) рівень особистого досвіду (“дитинство”);
2) рівень колективного досвіду (“підлітковий вік”);
3) рівень творчості (“молодість”);
4) рівень мудрості (“зрілість”).
Кожний расовий перехід — це освоєння геосоціальним організмом нової екологічної ніші як сукупності стосунків “людина—Бог”, “людина—людина”, “людина—природа”, “людина—техносфера”. Системне осмислення розвитку людського роду дозволяє зафіксувати у минулому 3 расові переходи (описані у нашій праці “Четверте пришестя Спасителя”//Перехід-IV, №8), в результаті яких були послідовно сформовані раси неоантропів, європейських кроманьйонців і арійців.
РАСОВІ ПЕРЕХОДИ
Згідно з даними археології і генетики, перші люди виникли в Африці приблизно 150—200 тисячоліть тому. Пізніше частина цих першолюдей здійснила перехід в район Месопотамії. Це була захищена чотирма ріками територія — расотворчий казан “Едем” (Рай), країна-тетрагон, “чотирикрайна” або “У-країна”. Приблизно у 40 тисячолітті до н. е. тут сформувалася раса 1-го психоінформаційного рівня — т. зв. раса неоантропів, яка витворила першу, т. зв. ностратичну мову, пережила демографічний вибух і розселилася майже по всьому світі (в Австралії неоантропи з’явилися у 38 тис. до н. е.). Це був перший расовий перехід.
У ситуації перенаселення і екологічної кризи невелика частина месопотамських неоантропів перейшла на північне узбережжя Понтійського озера (яке перетворилося на Чорне море). У 30—25 тис. до н. е. в цій прохолодній країні-тетрагоні — другій “У-країні” з іменем Борія (захищеній з півдня Понтійським озером, із заходу Карпатами, з півночі льодовиком, зі сходу Доном) — сформувалася раса європейських кроманьйонців (європеоїдів-бореалів) — раса 2-го психоінформаційного рівня (Біла раса), яка витворила т. зв. бореальну мову.
Третій расовий перехід розпочався у 55 ст. до н. е. напередодні Циркумпонтійської катастрофи, тобто затоплення Понтійського озера і навколишніх територій Борії солоними водами Середземного моря. Він привів до формування раси третього рівня — арійської раси — і Трипільської цивілізації у расотворчому казані Гіперборія (Уперборія, від упер — вища). Ця третя “У-країна” (третій Рай) була захищена з півдня Руським морем, із заходу Карпатами, з півночі болотами, зі сходу Доном, головна ж расотворча активність відбувалася у межиріччі Дніпра і Дністра. З третім переходом пов’язане традиційне літочислення “від сотворення світу”, тобто від 5508 року до н. е., яке офіційно проіснувало в Україні до 1720 року. Нове мислення потребувало нової мови. Нею став “сенсар” (“носій сенсу”, “мова Сонця”) — першоджерело всіх індоєвропейських мов. Прямим нащадком сенсара є українська мова.
Описані вище расові переходи супроводжувалися стрибкоподібними змінами у людському мисленні, соціальній організації та технологіях. З системології відомо, що різкий перехід системи на вищий рівень її організації можливий лише за умови потужного зовнішнього впливу, передусім інформаційного. Отже, кожний з расових переходів мав би супроводжуватися потужним зовнішнім втручанням і принесенням нових знань.
Яскравим підтвердженням цього принципу є формування арійської раси і Трипільської цивілізації, що супроводжувалося несподіваною появою знань невідомого походження, відомих як Гіперборійська традиція. Раціональне осмислення цього феномену на фундаменті прадавніх вірувань, міфологій і здобутків сучасної науки приводить до висновку, що описані цивілізаційно-расові стрибки викликані втручанням у фізичний світ божественної особистості, яку традиційно називають Сином Божим.
ЧОТИРИ ПРИШЕСТЯ СИНА БОЖОГО
Цілеспрямовані просторові і расові переходи не могли відбутися без потужного Лідера — втіленої духовної істоти найвищого рівня.
Вірогідно, що перше пришестя Сина Божого відбито в індо-арійських міфах про Ганумана, ім’я якого перекладається як “людська раса” (ган-гон — потік, раса; ман — людина). Боголюдина Гануман отримав тіло, згідно з міфологією, від “небесної діви” Ан’яни (Ан — небо, яна — юна, діва). Запам’ятаймо цю архетипову ситуацію, яка у майбутньому повториться ще тричі:
1. Перехід на вищий цивілізаційно-расовий рівень ініціюється діяльністю втілених духовних сутностей найвищого рівня — Небесної Діви і народженого від Неї Сина Божого. Оскільки їхня земна і духовна свідомість є відкритими до божественної свідомості Бога-Отця, то вони є втіленими божественними сутностями — боголюдьми.
2. На духовному рівні Син Божий і Небесна Діва діють як брат і сестра (або цар і цариця), а в земному житті — як матір і син.
Другий перехід зініціював утілений Син Божий Адам (від Атман-Азман — боголюдина), який народився від утіленої Небесної Діви Єви (єва — блага). На відміну від раси неоантропів з їхньою “дитячою пам’яттю”, раса Адама мала розвинену довгострокову пам’ять. З цієї причини Адам (і уособлювана Ним раса кроманьйонців) уважається першою справжньою людиною.
Третій перехід був зініційований утіленим Сином Божим, відомим під іменами Рама (поєднувач небесного і земного, хрест), Ной—Йона—Їма (новий, оновлений), Ману, Луг (людина), Гопал—Гопалан—Аполлон (захисник) та іншими. Його народила втілена Небесна Діва, також відома під багатьма іменами: Інанна (ін — юна, анна — небесна), Діванна-Діана (діва небесна), Юнона (лат. juno — юна), Артеміда (сонячна, божественна посланниця, або посланниця з Арти-Артанії).
Четвертий перехід був започаткований утіленням Цариці ангелів, яка жила у фізичному світі як галілеянка Діва Марія. Вона народила втіленого Сина Божого, відомого під іменами Ісус, Христос (від хрест — знак поєднання небесного і земного, рама), Спаситель, Галілеянин, Назарянин, Син Людський (як Він сам себе називав).
Знання про циклічність українського геосоціального організму і наявність гострої глобальної кризи приводять до висновку, що повноцінна реалізація Четвертого переходу має відбутися до 2015 року і привести до формування раси нових аріїв.
Нинішня Україна є четвертим расотворчим центром — четвертою країною-тетрагоном (“У-країною”) після Едему, Борії і Уперборії. Здійснення Четвертого цивілізаційно-расового переходу є сутністю української ідеї.
ДУХОВНА ОСНОВА ПЕРЕХОДУ-IV: ВЧЕННЯ ХРИСТА
Будь-яка масштабна ідея у процесі свого розвитку має тенденцію проходити чотири фази:
1) генерування та популяризація ідеї або її нового бачення (“дитинство”);
2) створення експериментального зразка, діючого прототипу (“чернетки”) та його перевірка в екстремальних умовах (“підлітковий вік”, “молодість”);
3) руйнування зразка (кризове випробування, “смерть”), критичний аналіз результатів експерименту (“психологічна криза”);
4) синтез всього набутого досвіду шляхом переходу на вищий рівень, створення повноцінної моделі та її масове тиражування (“зрілість”).
Для кожної з цих чотирьох фаз властива своя система цінностей, свій світогляд. В їх основі лежать 4 метафізичні архетипи, які рідко коли проявляються у чистому вигляді, проте завжди прагнуть до одноосібного домінування:
1. Архетип “Біоробот”. Згідно з ним, існує Бог-Отець, який створив Всесвіт і людину. Людина як творіння Боже носить на собі Його відбиток, проте між нею і Богом існує така ж сама прірва, як між людиною і, скажімо, створеним нею роботом. Людина від самого початку є грішною істотою, вигнаною з Раю. Вона цілком залежить від Творця і сама не здатна до повноцінних актів творчості. Найпослідовніше цей архетип реалізовано в юдаїзмі, звідки він потрапив у раннє післяапостольське християнство і вже з кінця 2 ст. н. е. став у ньому домінуючим. Прийняття описаної світоглядної бази логічно призвело, серед іншого, до проникнення у християнство старозавітного уявлення про “страх Божий” і людину як “раба Божого”, що цілком суперечить букві і духу Євангелія.
2. Архетип “Надлюдина”. Згідно з ним, кожна людина є втіленим Богом, поза нею Бога немає. Отже — немає зовнішніх етичних обмежень. За свою поведінку носій “надлюдського архетипу” відповідає в першу чергу перед самим собою, у другу чергу — перед іншими “надлюдьми”. Все залежить лише від “надлюдини”, а навколишній світ є наче продовженням її тіла, отже — Раєм. Будь-яке відхилення від райського стану є тимчасовим явищем, яке потребує негайного виправлення. Архетип “Надлюдина” відповідає психологічному стану підлітка з його максималізмом і прагненням до збивання у тісно згуртовані, жорстко організовані групи. Цей архетип є діаметральною протилежністю і радикальним запереченням архетипу “Біоробот”.
3. Архетип “Матерія”. Згідно з ним, Бога немає, а всесвіт і людина є продуктами еволюції матерії. Ця матерія має чарівну здатність саморозвиватися, тому цей архетип знаходить своє вираження як у відвертому атеїзмі (“Бога немає!”), так і в туманному пантеїзмі (“Всесвіт — це Бог!”), різновидами якого є буддизм, а також сучасний космізм з його обожненням матерії. Оскільки матерія розвивається сама, то “прогресивно мислячій людині” треба лише прибрати перепони для її вільного еволюційного розвитку, якщо треба — то і найрадикальнішими засобами. Архетип “Матерія” відповідає психологічному стану внутрішньої кризи і спустошення (“темна ніч душі”), за яким настає або руйнування особистості, або її перехід на вищий рівень. Цей архетип є тотальним запереченням як архетипу “Біоробот”, так і архетипу “Надлюдина”.
4. Архетип “Боголюдина”. Згідно з цим архетипом, є Бог-Отець — Творець Неба і Землі, Вишній і Святий. Він є соборною особистістю, тобто колективним організмом, що складається з божественних істот: “Я сказав: ви боги” (Іван, 10:34). Ці божественні сутності перебувають одна з одною у стані гармонії і любові: “Бог є любов” (1 Іван, 4:8). Частина богів “одягнула” духовну оболонку і, втілившись у фізичному світі, стала людьми. Тобто людина має чотири складові: плоть, психіку (душу), дух і божественне ядро. Відповідно, людина має свідомість земну (психіка), духовну і божественну. Пізнання людиною своєї духовної і божественної природи дозволяє їй долучитися до щастя і сили Бога-Отця, що виражається в оволодінні ВІРОЮ — найпотужнішою силою у Всесвіті: “Істинно кажу вам: коли матимете віру хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: «Перейди звідси туди», то й перейде вона, і нічого не буде для вас неможливого” (Матвій, 17:20). Архетип “Надлюдина” відповідає психологічному стану такої особистості, яка подолала внутрішню кризу і стала “дорослою” (здійснила ініціацію-перехід), позбавилася страху і відчула себе втіленою божественною істотою, відповідальною перед Творцем та людьми — мертвими, живими і ненародженими.
Тривалість цих 4 фаз має тенденцію вкладатися у пропорцію 3:2:1:4. Історичні етапи розвитку Христового вчення також вкладаються в описану закономірність. Перші три фази з відповідними архетипами уже реалізувалися протягом 2 тисячоліть (від воскресіння Ісуса Христа до нашого часу):
1. Раннє християнство на основі архетипу “Біоробот” — надзвичайно спрощена і урізана редакція Христового вчення, орієнтована на легке сприйняття і створення масової організації. Схоже, що у цій формі раннє християнство, на відміну від Західної Європи, не знайшло широкого поширення в Україні, оскільки суперечило значно розвиненішим місцевим релігійним уявленням.
2. Середньовічне християнство на основі архетипу “Надлюдина”. Початок цього войовничого етапу християнства з властивим для нього “закручуванням гайок” ознаменувався релігійною реформою Володимира 988-го року. Природний розвиток цього етапу було порушено Візантією, якій удалося взяти під свій контроль духовне життя Русі та формувати його згідно з архетипом “біоробот”. Найяскравішу реалізацію “надлюдське християнство” отримало в пасіонарному спалаху Запорізької Січі як православного воєнно-чернечого ордену.
3. Вичерпання “надлюдського християнства” було ознаменоване Переяславською Радою у 1654 р. З цього часу все більшого впливу набуває архетип “Матерія”. Він виявився у поступовому розмиванні уявлень про сутність Христового вчення і чимраз більшому розриві між християнською теорією і життєвою практикою. Нинішнє християнство в Україні здебільшого перетворилося на формальне виконання ритуалів (незначним втішенням може бути лише те, що в інших країнах ситуація ще гірша). Стан духовного спустошення, викликаний домінуванням матеріалістичного архетипу і описаний в Біблії як “мерзота запустіння”, спричинює гостру реакцію і є передумовою для відновлення Христового вчення, основаного на архетипі “Боголюдина”.
4. Виходячи з циклічних закономірностей, властивих для розвитку українського геосоціального організму, незабаром має відбутися перехід України до боголюдського світоглядного архетипу з відповідними соціально-організаційними, екологічними і технологічними перетвореннями. Нинішній кризовий стан усього християнства збігся в часі із системною кризою світової індоєвропейської спільноти (Білої раси). Подолання актуальної кризи розпочнеться з народження християнства 4-ї фази — Арійського християнства (від арій-ярій — сонячний, ярий, сильний, творчий, життєспроможний). Це буде перехід на 4-й рівень розвитку Гіперборійської традиції (започаткованої Рамою і доповненої Христом), де основи віри будуть підкріплені точним науковим знанням і сформульовані на високому мистецькому рівні. Фактично ідеться про формування повноцінної релігії (від ре-ліго — відновлення зв’язку) як синтезу віри, науки і мистецтва. Таким чином:
Духовною основою української ідеї як цивілізаційно-расового переходу є боголюдське вчення Христа. Оволодіння ним означатиме формування арійського християнства, створення Арійської Християнської Церкви і поступове народження нової спільноти — раси 4-го рівня, ідеальною реалізацією якої буде стан боголюдства.
ОРГАНІЗАЦІЙНА ОСНОВА ПЕРЕХОДУ-IV: ГЕТЬМАНАТ ВИШНЯ БОРІЯ
Найпритаманішою українцям формою державної організації є Гетьманат (т. зв. авторитарно-співтворча модель самоорганізації). Її сила в тому, що вона поєднує управлінську ефективність (основану на науці менеджменту) з глибинними архетипами і традиціями українського народу.
Фундаментом гетьманської моделі є уявлення про владу як цілісну систему прав і обов’язків. Права, як і роботу, можна розділити, але неможливо розділити відповідальність. Тому там, де за виконану роботу відповідає більше однієї людини, насправді вже не відповідає ніхто, адже кожний може перекладати відповідальність на іншого.
Нинішня система влади в Україні — це насправді стан безвладдя, оскільки ні з кого спитати за результати діяльності цієї “влади”. Відсутність повноцінної держави символічно закріплена у назві “Україна”, котра, як ми вже знаємо, завжди була іменем території, але не іменем держави. Буде логічним, якщо нова українська держава носитиме ім’я Вишня Борія (четверта “У-країна”, четвертий Рай) як продовження лінії планетарних расотворчих центрів Едем—Борія—Уперборія. Відповідно, громадяни Вишньої Борії називатимуться борійцями або вишньоборійцями (аналогічно, як громадяни Великої Британії називаються британцями або великобританцями).
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ГЕТЬМАНСЬКОЇ МОДЕЛІ:
1. Повнота влади. Гетьман є верховним головнокомандуючим, який концентрує у своїх руках всю повноту законодавчої, виконавчої і судової влади, тобто отримує всі необхідні повноваження для здійснення системної трансформації. Як наслідок, між трьома гілками влади зникає протистояння, здатне загальмувати або цілком зруйнувати будь-які перетворення у державі.
2. Повнота відповідальності. Концентрація влади та її персоніфікація позбавляє владу анонімності і колективної безвідповідальності. Гетьман особисто відповідає за стан справ у всій державі, подібно як голова людини відповідає за стан і поведінку керованого нею тіла. За результати своєї діяльності гетьман відповідає власним майном, свободою і життям.
3. Обрання і переобрання гетьмана. Гетьман обирається на термін від 3 до 5 років, тобто він не може бути переобраним раніше ніж через 3 роки і пізніше ніж через 5 років. Гетьман обирається всенародно, що робить його виразником народної волі і надає його владі максимальної легітимності. Процедуру справедливого обрання і переобрання Гетьмана забезпечує Центральна виборча комісія (ЦВК). Зокрема, ЦВК здійснює моніторинг діяльності гетьмана і на його основі може прийняти рішення про дострокове переобрання Гетьмана (в проміжку від 3 до 5 років його гетьманства).
Ключовим моментом створення Гетьманату Вишня Борія є наявність помісної апостольської Арійської Християнської Церкви, яка поєднує в собі функції віри, науки і мистецтва. Церква створює ЦВК і є гарантом законності виборчого процесу. У випадку порушення гетьманом “правил гри” Церква може звернутися до народу і оголосити гетьмана нелегітимним.
4. Критерії діяльності Гетьмана. Метою діяльності гетьмана є покращення якості життя українського народу (борійців) і його кількісне зростання. Для оцінки якості життя в міжнародній практиці використовується Індекс людського розвитку, який розраховується за методикою Програми розвитку ООН на основі індексів тривалості життя, досягнутого рівня освіти і реальних доходів на душу населення. Для оцінки діяльності гетьмана має використовуватися Національний індекс людського розвитку, який окрім трьох індексів ООН також включатиме індекс народжуваності. Зниження індексу людського розвитку після 3-х років гетьманства є підставою для переобрання гетьмана і порушення проти нього кримінальної справи (див. п. 2).
5. Мобілізаційна готовність і полкова структура. В умовах нинішнього руйнування системи міжнародної безпеки все більшої ваги набуває мобілізаційна готовність нації. Для її забезпечення, а також для переходу на ефективнішу 3-ланкову систему державного управління (центр—округ—неселений пункт) територія України розділяється на 100 полків на базі 100 органічних округів, тобто територій, які складають певну економічну, історичну, географічну та психологічну цілісність.
Керівництво органічним округом і, відповідно, приписаним до нього полком арійського козацтва (територіального війська народної самооборони) здійснює полковий отаман, характер влади якого відтворює на полковому (окружному) рівні владу Гетьмана. Термін повноважень полкового отамана — від 2 до 3 років в залежності від динаміки Полкового індексу людського розвитку.
6. Варнова структура. Гетьманська модель набуває завершеності у структурованому суспільстві, яке складається з 4-х активних варн: рахмани (наука, релігія, мистецтво), кшатрії (державне управління і безпека), бізнесмени (дрібний і середній бізнес), спеціалісти (професійна діяльність). Належність до певної варни означає компетентність у виконанні відповідної діяльності (яка є, за визначенням Григорія Сковороди, природовідповідною). У варновому суспільстві Центральну виборчу комісію формує варна рахманів, яка складає ядро Арійської Християнської Церкви, а на посади Гетьмана і полкових отаманів обираються лише представники варни кшатріїв (воїнів) як найбільш підготовані для виконання цих функцій.
7. Започаткування переходу до гетьманської моделі. Першим кроком до реалізації гетьманської моделі має стати формування єдиної помісної апостольської Арійської Християнської Церкви, яка б органічно поєднувала в собі релігійні, наукові і культурно-мистецькі функції.
Таким чином, українська ідея III тисячоліття полягає у здійсненні цивілізаційно-расового переходу до нової екологічної ніші (сукупності стосунків “людина—Бог”, “людина—людина”, “людина—природа”, “людина—техносфера”), головними чинниками якого будуть осягнення боголюдського світогляду і способу життя, створення Арійської Християнської Церкви (віра+наука+мистецтво) та української держави нового циклу — Гетьманату Вишня Борія. Сукупність світоглядних, організаційних, поведінкових, екологічних та технологічних параметрів нової раси ми позначаємо терміном Арійський Стандарт.
----------------------------------------
В тему:
Глобальна криза примусить багатьох згадати слово “автаркія”
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта